338/966/20 Про усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки щодо якої встановлено сервітут - 22.08.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року у складі судді Битківського Л. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки щодо якої встановлено сервітут.

Позов обґрунтувала тим, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року, яке набрало законної сили, за її позовом встановлено постійний, безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки на АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Зазначений земельний сервітут зареєстрований у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 серпня 2020 року.

Після ухвалення судового рішення, відповідач умисно, з метою перешкодити у будь-який спосіб можливості користуватись проїздом та проходом обгородив зазначену земельну ділянку в місці встановлених сервітутних обмежень з одного боку металевою сіткою, а з іншого бетонним парканом, а також умисно демонтував тверде покриття, на ділянці, що має слугувати проїздом, висадив кущі та молоді саджанці дерев, а також склав будівельні матеріали. Виконати рішення суду відповідач категорично відмовився.

На підставі викладеного позивач просила суд зобов`язати відповідача:

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0147 га щодо якої за рішенням суду встановлено земельний сервітут - у вигляді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку позивача на АДРЕСА_1, шляхом знесення огорожі і очищення ділянки від будівельних матеріалів, кущів і дерев;

- не чинити інших перешкод у проході та проїзді зазначеною частиною земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 19 жовтня 2020 року позов задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_2 усунути перешкоди користуванні частиною земельної ділянки площею 0,0147 га, що знаходиться на ділянці кадастровий номер 2620488602:01:001:0134 щодо якої за рішенням Богородчанського районного суду від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 встановлено земельний сервітут у вигляді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 у спосіб демонтажу частини огорожі і очищення ділянки від будівельних матеріалів, кущів і дерев.

Зобов`язав відповідача не чинити інших перешкод у проході та проїзді зазначеною частиною земельної ділянки.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що рішенням від 31 липня 2019 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області обтяжив право власності відповідача на належну йому земельну ділянку, шляхом надання права використовувати наявний на його земельній ділянці шлях для проходу і проїзду до господарства позивачки.

Вчинення будь-яких дій, які унеможливлюють використання наявного шляху, свідчить про вчинення перешкод у користуванні позивачем зазначеною ділянкою.

Вважав факт вчинення перешкод відповідачем підтвердженим наявними у справі доказами, отже поновлення права позивача можливе у спосіб покладення зобов`язання на ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою.

Додатковим рішенням від 25 листопада 2020 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області заяву ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 250 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційні скарги.

Постановою від 04 лютого 2021 року Івано-Франківський апеляційний суд апеляційні скарги ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року та додаткове рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2020 року без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував доведеністю позовних вимог ОСОБА_1 належними і допустимими доказами, зокрема: актом "Про створення перешкод у виконанні рішення суду" від 30 липня 2020 року, фотографіями з місця події та показаннями свідків, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Зазначив, що доводи апелянта висновків суду про обґрунтованість позовних вимог не спростовують.

На думку апеляційного суду, місцевий суд правомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження в справі, оскільки наявні в матеріалах справи докази дозволяють встановити обставини, які є предметом розгляду даної судової справи.

Апеляційний суд зауважив, що безпідставне зупинення провадження в справі суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи й перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Зазначив, що суд першої інстанції, стягуючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, виходив з того, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, у зв`язку з чим підлягає до стягненню в повному обсязі. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з цим висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, зупинив виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування статті 401 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 302/1664/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивував тим, що ОСОБА_2 і його дружина, як співвласники земельної ділянки сільськогосподарського призначення, не надавали згоди на встановлення земельного сервітуту, оскільки за частиною п`ятою статті 20 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього кодексу.

Задоволення позовних вимог у даній справі, унеможливлює використання відповідачем належної йому на праві власності земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яке передбачає оброблення земельної ділянки для можливості вирощування сільськогосподарських культур, що не відповідає критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Крім того, суди повинні були зупинити провадження у справі до розгляду справи № 338/158/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Старобогородчанська сільська рада об`єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту, у Верховного Суді.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Зазначала те, що факт відмови відповідача виконувати рішення суду від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 підтверджується відповідними доказами.

Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 302/1664/14-ц є безпідставними, оскільки предметом розгляду у зазначеній справі є спірні питання щодо встановлення земельного сервітуту з метою здійснення підприємницької діяльності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 Богородчанський районний суд Івано-Франківської області встановив постійний, безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га з довжинами між точками "А", "Б", "В", "Г" 3,50 м, 17,72 м, 9,16 м, 12,57 м, 9,56 м, 4,68 м, 5,63 м, 9,28 м, 17,67 м, яка розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 866311 від 20 жовтня 2006 року, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, у вигляді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_1, розташованих на АДРЕСА_1 .

Ці межі земельного сервітуту за судовим рішенням визначені у спосіб, зображений на схемі, що є додатком № 8 до висновку експертного дослідження від 15 лютого 2019 року № 007/02-19 судового експерта Максимчина А.Д. (а. с. 5-7). Рішення суду набрало законної сили 03 липня 2020 року.

Земельний сервітут, встановлений зазначеним судовим рішенням, зареєстрований у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 серпня 2020 року (а. с. 9).

Отже, у ОСОБА_1 виникло право користуватись названою ділянкою землі для проходу та проїзду до належного їй домоволодіння, а у відповідача, відповідно, виник обов`язок не перешкоджати їй у здійсненні цього права.

Комісія у складі: старости села Скобичівка, землевпорядника, позивача та у присутності працівників Богородчанського ВП ГУНП, працівника геодезиста склала Акт "Про створення перешкод у виконанні рішення суду" від 30 липня 2020 року, у якому зафіксувала, що під час спроби встановити межі земельного сервітуту на місцевості відповідач відмовився добровільно виконати рішення суду, не допустив комісію на земельну ділянку, відмовився добровільно здійснити демонтаж фрагменту огорожі частини земельної ділянки, на яку судовим рішенням накладено земельний сервітут та очистити її від завезених залишків будівельних матеріалів (а. с. 10).

Зазначене також підтверджується наявними в матеріалах справи фототаблицями (а. с. 21-29).

Допитані у суді в якості свідків староста села ОСОБА_3 та землевпорядник ОСОБА_4 підтвердили факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем спірною земельною ділянкою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування статті 401 ЦК України у подібних правовідносинах, висловлених у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 302/1664/14-ц; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України у подібних правовідносинах).

Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в частині залишення без змін додаткового рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2020 року, Верховний Суд в цій частині постанову апеляційного суду не переглядає.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням від 31 липня 2019 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області обтяжив право власності відповідача на належну йому земельну ділянку шляхом надання права використовувати наявний на його земельній ділянці шлях для проходу і проїзду до господарств позивачки.

Вчинення будь-яких дій, що унеможливлюють використання наявного шляху, свідчить про вчинення перешкод у користуванні позивачем вказаною ділянкою.

Вважав доведеним факт вчинення перешкод відповідачем наявними у справі доказами, отже поновлення права позивача можливе у спосіб покладення зобов`язання на ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина перша статті 316 ЦК України визначила, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Стаття 81 ЦПК України на сторони поклала обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Частини перша та друга статті 89 ЦПК України визначили, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди встановили, що рішенням від 31 липня 2019 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у справі № 338/158/19 встановив постійний, безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га з довжинами між точками "А", "Б", "В", "Г" 3,50 м, 17,72 м, 9,16 м, 12,57 м, 9,56 м, 4,68 м, 5,63 м, 9,28 м, 17,67 м, яка розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 866311 від 20 жовтня 2006 року, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, у вигляді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_1, розташованих на АДРЕСА_1 .

Рішення суду набрало законної сили 03 липня 2020 року.

Комісія у складі: старости села Скобичівка, землевпорядника, позивача та у присутності працівників Богородчанського ВП ГУНП, працівника геодезиста склала акт "Про створення перешкод у виконанні рішення суду" від 30 липня 2020 року, яким зафіксувала, що під час спроби встановити межі земельного сервітуту на місцевості відповідач відмовився добровільно виконати рішення суду, не допустив комісію на земельну ділянку, відмовився добровільно здійснити демонтаж фрагменту огорожі частини земельної ділянки, на яку судовим рішенням накладено земельний сервітут та очистити її від завезених залишків будівельних матеріалів (а. с. 10).

Зазначене також підтверджується наявними в матеріалах справи фототаблицями (а. с. 21-29).

Факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем спірною земельною ділянкою підтвердили староста села ОСОБА_3 та землевпорядник ОСОБА_4, які допитані у суді в якості свідків.

Отже суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що позивач належними та допустимими доказами довела факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем спірною земельною ділянкою, щодо якої за рішенням суду встановлено сервітут і дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку, висловленого упостанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 302/1464/14-ц є безпідставними, оскільки в наведеній справі та справі, яка переглядається, є різними предмет спору, підстави позову, встановлені фактичні обставини.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

З огляду на встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги про відсутність висновку щодо питання застосування пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України у подібних правовідносинахє неприйнятними.

Верховний Суд неодноразово висловлював такі висновки, зокрема, у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 308/5006/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 1522/27468/12, від 23 грудня 2021 року у справі № № 641/48/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 367/2873/18.

Застосування судами норм права у справі, що переглядається, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду у подібних обставинах, що наведені вище.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди повинні були зупинити провадження у справі до розгляду справи № 338/158/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Старобогородчанська сільська рада об`єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту, у Верховного Суді, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Така підстава зупинення провадження застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Відповідні норми спрямовані, зокрема, на попередження ухвалення судових рішень, виходячи з доказів і встановлених на їх підставі обставин, які можуть бути спростованими рішенням у іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність встановлених процесуальним законом підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки зібрані у справі докази дозволяли суду встановити та оцінити наявність обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги, та наявність чи відсутність підстав для усунення перешкод користування земельною ділянкою. При цьому, Верховний Суд постановою від 08 лютого 2021 року у справі № 338/158/19 касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2020 року залишив без змін.

Щодо можливості захисту права особи, яка своїм правом зловживає

Є неприйнятними доводи касаційної скарги про те, що задоволення позову унеможливлює використання відповідачем належної йому на праві власності земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яке передбачає оброблення земельної ділянки для можливості вирощування сільськогосподарських культур, не відповідає критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Усталена судова практика Європейського Суду визначила три критерії оцінки балансу інтересів та втручання у право особи, а саме: законність, пропорційність та необхідність у демократичному суспільстві.

Відповідно до статті 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно із пунктом 6 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

На підставі частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З огляду на частину шосту зазначеної статті, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Питання обґрунтованості встановлення земельного сервітуту перебувало предметом розгляду у справі № 338/158/19.

Предметом судового розгляду у справі, що переглядається, є дії відповідача, спрямовані на унеможливлення виконання судового рішення про встановлення земельного сервітуту для позивачки у зазначеній вище справі, яке набуло законної сили.

Частини перша - друга статті 129-1 Конституції України (254к/96-ВР) визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже дії відповідача у справі, спрямовані на унеможливлення виконання судового рішення про встановлення земельного сервітуту ОСОБА_1 із засадами розумності, добросовісності і справедливості не узгоджуються та є зловживанням правом.

Судові рішення у справі, що переглядаються переслідують легітимну мету, ґрунтуються на законі, який є чітким та передбачуваним у даному випадку, а втручання у право власності відповідача є необхідним у демократичному суспільстві та не становитиме для нього надмірного тягаря.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року - без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в частині залишення без змін рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2020 року залишити без змін.