755/17554/19 Про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди - 10.07.2024 Прийняття

У цій статті, що знаходиться за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 зокрема зазначено (мовою оригіналу): "Куратор будущего Главы Харьковской обласной державной администрации ОСОБА_3 - ОСОБА_1 пытался трудоустроится в российской федерации. Сегодня появилась информация о том, что в ближайшее время главой Харьковской обласной державной администрации могут назначить нардепа от "Слуги Народа" ОСОБА_3 . Мол он главный претендент и даже декларация его, как кандидата, появилась в Національном агентстве з питань запобігання корупції. Но читая фамилию ОСОБА_3, мы должны понимать кто будет настоящим хозяином Харьковской области на самом деле. А это один из спонсоров "Слуги Народа" и прямой куратор всей работы ОСОБА_3 - ОСОБА_1. О ОСОБА_1 было много расследований в контексте его теневого курирования штаба "Слуги Народа" в Харьковской области. Но интересно кое-что другое. Публикую справку о ОСОБА_1, согласно которой он не только друг и экс-помощник ОСОБА_4, не только работал на руководящих должностях в Госпогранслужбе, но, по данным украинских спецслужб в 2016 рассматривал возможность трудоустройства на госслужбу в российскую федерацию. Для этого в 2016 году он посещал Крым и передавал в российскую федерацию оригиналы своих документов на проверку оккупанту. Но видимо не сложилось, и он остался в Украине курировать Харьковскую область. А может все как раз и сложилось, учитывая его близкие отношения не только с ОСОБА_4, но и консулом российской федерации в Харькове ОСОБА_5 . Так что в чьих интересах Харьковской областью может руководить его протеже ОСОБА_3 - хороший вопрос".

Вказана публікація містить фактичні дані, які можуть бути перевірені на предмет їхньої правдивості, водночас за своєю суттю є інформацією негативного характеру та не відповідає дійсності. Ця негативна інформація посягає на його гідність, честь, ділову репутацію та завдає йому моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення протягом 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили на його сторінці у Facebook та Telegram-каналі ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) інформації такого змісту: " ІНФОРМАЦІЯ_1 мною, ОСОБА_2, була опублікована стаття під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_5". Автором публікації є ОСОБА_2 . У вказаній публікації була поширена неправдива інформація відносно ОСОБА_1 . Вказана стаття серед іншого містила твердження, що ОСОБА_1 є тіньовим куратором штабу політичної партії "Слуга Народу" у Харківській області та прямим куратором всієї роботи ОСОБА_3 ; що призначення останнього губернатором Харківської області фактично свідчитиме про володіння та господарювання ОСОБА_1 у Харківській області, відносно якого було багато розслідувань у питанні тіньового керування штабом "Слуги Народу" у Харківській області; що за даними українських спецслужб в 2016 році ОСОБА_1 розглядав ймовірність працевлаштування на державну службу в російській федерації, відвідував Автономну Республіку Крим з метою передачі російській федерації оригіналів своїх документів з подальшою перевіркою окупантом. Вказана інформація не відповідає дійсності. Автор не володіє будь-якими фактичними даними, які б підтверджували викладені твердження відносно ОСОБА_1", а також стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.

Розгляд справи у судах

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поширена щодо позивача інформація не є оціночним судженням, а є твердженням про факти, які не доведені, проте позивач не надав доказів, що розміщена відповідачем інформація носить негативний характер, що, як наслідок, порушує право на повагу до його честі, гідності та ділової репутації. Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, тому вони задоволенню не підлягають.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що хоча поширена інформація є твердженням про факти, які не доведено, але позивачем не надано доказів, що поширена інформація є негативною та призвела до порушення особистих немайнових прав позивача.

Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Котляр А. О., задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій у порушення положень закону не вказали норм матеріального права, на підставі яких звільнили відповідача від відповідальності за поширення ним інформації щодо позивача, погодившись із тим, що поширена інформація не є оціночним судженням, проте послалися лише на те, що позивач не довів, що розміщена відповідачем інформація носить негативний характер та як наслідок, порушує право на повагу до його честі, гідності та ділової репутації. Отже, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів позивача про те, що в поширюваній інформації від 08 жовтня 2019 року на сторінці у соціальній мережі Fасеbоок відповідач у стверджувальній формі зазначив, що за даними українських спецслужб у 2016 році позивач розглядав ймовірність працевлаштування на державній службі в російській федерації, для чого відвідував Автономну Республіку Крим з метою передачі російській федерації оригіналів своїх документів з подальшою їх перевіркою окупантом, та зазначав, що позивач є тіньовим куратором штабу політичної партії "Слуга Народу" у Харківській області та прямим куратором всієї роботи ОСОБА_3 . Позивач зазначав, що відповідач поширив недостовірну інформацію про нього, яка порушує право на повагу до честі, гідності та ділової репутації позивача. Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до положень закону саме на відповідача покладається обов`язок: переконатися у достовірності поширеної ним інформації про те, що позивач розглядав ймовірність працевлаштування на державній службі в російській федерації, для чого відвідував Автономну Республіку Крим з метою передачі російській федерації оригіналів своїх документів з подальшою їх перевіркою окупантом, та зазначав, що позивач є тіньовим куратором штабу політичної партії "Слуга Народу" у Харківській області та прямим куратором всієї роботи ОСОБА_3 ; у разі відсутності доказів достовірності оспорюваної інформації, утриматися від її поширення; надати суду докази достовірності такої інформації, а в разі їх відсутності - видалити та спростувати її.

Положеннями національного законодавства та сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтверджується обов`язок відповідача у цій категорії справ перевіряти поширену ним інформацію та джерела цієї інформації. Отже, позивач вказував на те, що опублікована відповідачем інформація була негативною щодо до нього. На думку позивача, відповідач, не перевіряючи фактів, за відсутності належних та допустимих доказів, створив у суспільстві уявлення про те, що позивач є зрадником держави, безпринципною та нечесною людиною, яка порушує вимоги закону та не дотримується правил поведінки, легітимованих у суспільстві, нехтує людськими цінностями заради власних інтересів, прагне отримати контроль та здійснювати вплив на посадових осіб, що свідчить про порушення прав позивача, які підлягають відновленню шляхом визнання оспорюваної інформації недостовірною та такою, що порочить і принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Суди попередніх інстанцій, як зазначив суд касаційної інстанції, цим обставинам уваги не надали.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує право ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, таку інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на його власній сторінці у Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 та в Telegram-каналі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_9", автором якої є ОСОБА_2, яка серед іншого містить наступні неправдиві твердження (наводиться мовою оригіналу): "... читая фамилию ОСОБА_3, мы должны понимать кто будет настоящим хозяином Харьковской области на самом деле. А это один из спонсоров "Слуги Народа" и прямой куратор всей работы ОСОБА_3 ОСОБА_1. О ОСОБА_1 было много расследований в контексте его теневого курирования штаба "Слуги Народа" в Харьковской области. Но интересно кое-что другое. Публикую справку о ОСОБА_1, согласно которой он не только друг и экс-помощник ОСОБА_4, не только работал на руководящих должностях в Госпогранслужбе, но, по данным украинских спецслужб в 2016 рассматривал возможность трудоустройства на госслужбу в рф. Для этого в 2016 году он посещал Крым и передавал в рф оригиналы своих документов на проверку оккупанту. Но видимо не сложилось, и он остался в Украине курировать Харьковскую область. А может все как раз и сложилось, учитывая его близкие отношения не только с ОСОБА_4, но и консулом рф в Харькове ОСОБА_5 . Так что в чьих интересах Харьковской областью может руководить его протеже ОСОБА_3 - хороший вопрос. Справка в моет ТГ ІНФОРМАЦІЯ_8".

Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати поширену недостовірну інформацію, шляхом розміщення протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили, на своїй сторінці у Facebook та Telegram-каналі ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) інформацію, наступного змісту: " ІНФОРМАЦІЯ_1 мною, ОСОБА_2, була опублікована стаття під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_6". Автором публікації є ОСОБА_2 . У вказаній публікації була поширена неправдива інформація відносно ОСОБА_1 . Вказана стаття серед іншого містила твердження, що ОСОБА_1 є тіньовим куратором штабу політичної партії "Слуга Народу" у Харківській області та прямим куратором всієї роботи ОСОБА_3 ; що призначення останнього губернатором Харківської області фактично свідчитиме про володіння та господарювання ОСОБА_1 у Харківській області, відносно якого було багато розслідувань у питанні тіньового керування штабом "Слуги Народу" у Харківській області; що за даними українських спецслужб в 2016 році ОСОБА_1 розглядав ймовірність працевлаштування на державну службу в російській федерації, відвідував Автономну Республіку Крим з метою передачі російській федерації оригіналів своїх документів з подальшою перевіркою окупантом. Вказана інформація не відповідає дійсності. Автор не володіє будь-якими фактичними даними, які б підтверджували викладені твердження відносно ОСОБА_1".

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 689,40 грн.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведена у тексті на сторінці відповідача у Fасеbоок інформація стосується певної фактичної поведінки позивача, носить стверджувальний характер, не містить жодних посилань чи обмовок щодо припущень, власного тлумачення або викладення інформації через власні погляди відповідача, автором не вживалися мовно-стилістичні засоби про ймовірність або припущення інформації. Будь-яких належних та допустимих доказів, що інформація, поширена на інтернет-порталі, є вираження суб`єктивної думки і поглядів, відповідач не надав. Суд вважав відсутніми підстави стверджувати, що викладена відповідачем інформація фактів щодо поведінки (дій) позивача є оціночними судженнями. При цьому суд урахував, що відповідач не надав будь-яких належних та допустимих доказів достовірності поширеної інформації, а позивач заперечує достовірність поширеної відповідачем інформації.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року змінено. Виключено з його мотивувальної частини посилання суду на те, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд щодо вирішення спору по суті погодився із висновками суду першої інстанції про те, що позивач довів публічне поширення відповідачем відповідної інформації, проте відповідач не надав будь-яких належних та допустимих доказів достовірності поширеної інформації, а позивач заперечує наявність достовірності поширеної відповідачем інформації. Розповсюджена відповідачем інформація про позивача не містить оціночних суджень, а складається виключно з тверджень про факти, достовірність яких відповідачем не доведена. Така інформація підлягає визнанню недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки є недостовірною, такою, яка не відповідає дійсності, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало, а також такою, що порушує особисті немайнові права позивача. Відповідач, розповсюджуючи недостовірну інформацію, діяв без урахування точних і достовірних даних. Позивач на підтвердження зазначеного у позові надав належні та допустимі докази, зокрема ним підтверджено те, що розміщена відповідачем спірна інформація носить негативний характер та, як наслідок, порушує право на повагу до його гідності, честі та ділової репутації.

Також суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди, оскільки у справі, що переглядається, суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно керувався тим, що внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації позивачу заподіяно моральної шкоди, яка виразилася у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, яку визначив з урахуванням всіх обставин справи. Стягнення з відповідача моральної шкоди у зазначеному розмірі не покладає на відповідача надмірного тягаря, адже такий обов`язок буде посильним для журналіста, який зобов`язаний дотримуватись положень законодавства та поважати права і свободи інших осіб.

Проте, фактично дійшовши висновку про часткове задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції помилково вказав у рішенні, що такі вимоги не підлягають задоволенню. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року необхідно змінити та виключити з його мотивувальної частини посилання суду на те, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до правильного вирішення спору, таке рішення суду є законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Братківський К. С., у липні 2023 року через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У касаційній скарзі заявник просив також зупинити виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 761/7795/17, від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 306/29/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 362/1057/18, від 27 травня 2020 року у справі № 757/72390/17-ц, від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18, від 24 березня 2021 року у справі № 760/13253/19, від 08 квітня 2021 року у справі № 551/881/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 757/47672/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України (1618-15) ).

Заявник також вказує в касаційній скарзі, що за змістом мотивувальної частини рішення суд першої інстанції мав відмовити у позові в повному обсязі, натомість у резолютивній частині рішення суд задовольнив позовні вимоги позивача майже в повному обсязі. Суди знехтували судовою практикою та правовими висновками Верховного Суду з приводу обов`язкового з`ясування характеру інформації щодо наявності в ній оціночних суджень чи фактичних тверджень та зобов`язали відповідача доводити правдивість оціночних суджень, хоча це неможливо виконати. Суди неправильно застосували частину другу статті 30 Закону України "Про інформацію" (суди віднесли до фактичних тверджень очевидні оціночні судження і зобов`язали відповідача довести їх правдивість, хоча це неможливо зробити) та частину третю статті 12, частину першу статті 81 ЦПК України (суди зробили висновки, що законодавець зобов`язав відповідача надати суду докази достовірності оспорюваної інформації, проте такого обов`язку немає). Висловлювання відповідача є очевидними оціночними судженнями, в яких немає звинувачень у порушенні позивачем закону та моралі, тому вони не порушують його немайнові права. В оспорюваному висловлюванні немає жодної ознаки складу злочину, передбаченого статтею 111 Кримінального кодексу України, його власне трактування позивачем не може бути доказом наявності у ньому звинувачень у "державній зраді". З 2014 року на відповідача не покладений обов`язок доводити достовірність поширеної ним інформації, у справах про захист гідності, честі та ділової репутації діє загальний принцип змагальності сторін. Суд вимагав від відповідача нездійснене - довести правдивість оціночних суджень. При розгляді справи суд мав урахувати, що спірна інформація стосується публічної особи, щодо якої межі критики набагато ширші, ніж щодо пересічної особи, проте з рішення судів не випливає, що вони врахували цю обставину. Позивач не довів жодним належним та допустимим доказом виникнення у нього будь-яких негативних наслідків від оспорюваної інформації. Ця публікація жодним чином не зашкодила позивачу стати радником першого заступника керівника Офісу Президента та бути обраним до складу політради "Слуги Народу". Так само позивач не довів жодним належним та допустимим доказом виникнення у нього моральних страждань від появи оспорюваної інформації, тому суд першої інстанції мав відмовити у стягненні з журналіста 10 000,00 грн. Фактично суд покарав журналіста за реалізацію свого права на свободу думки і слова. Таке покарання для журналіста під час війни є надмірним.

01 вересня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Котляр А. О., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 755/17554/19 із Дніпровського районного суду м. Києва, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 755/17554/19.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 червня 2024 року № 793/0/226-24 на підставі службової записки судді Гулейкова І. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 червня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою від 07 червня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 07 червня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Ухвалою від 19 червня 2024 року Верховний Суд задовольнив заяву суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. про самовідвід, відвів зазначених суддів за їх заявою від участі у розгляді цієї справи та передав справу для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 червня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Гулько Б. І., Сакара Н. Ю., Синельников Є. В.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що оспорювана позивачем інформація викладена у статті під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_9", розміщена в мережі ІНФОРМАЦІЯ_4 та в Telegram-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 : "ІНФОРМАЦІЯ_6", автором якої є ОСОБА_2, яка серед іншого містить такі твердження (наводиться мовою оригіналу): "... читая фамилию ОСОБА_3, мы должны понимать кто будет настоящим хозяином Харьковской области на самом деле. А это один из спонсоров "Слуги Народа" и прямой куратор всей работы ІНФОРМАЦІЯ_7" в Харьковской области. Но интересно кое-что другое. Публикую справку о ОСОБА_1, согласно которой он не только друг и экс-помощник ОСОБА_4, не только работал на руководящих должностях в Госпогранслужбе, но, по данным украинских спецслужб в 2016 рассматривал возможность трудоустройства на госслужбу в рф. Для этого в 2016 году он посещал Крым и передавал в рф оригиналы своих документов на проверку оккупанту. Но видимо не сложилось, и он остался в Украине курировать Харьковскую область. А может все как раз и сложилось, учитывая его близкие отношения не только с ОСОБА_4, но и консулом рф в Харькове ОСОБА_5 . Так что в чьих интересах Харьковской областью может руководить его протеже ОСОБА_3 - хороший вопрос. Справка в моем ТГ ІНФОРМАЦІЯ_8" знаходиться у вільному доступі, відтак поширена серед невизначеного кола осіб.

Ці обставини підтверджені витягом зі сторінки у мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 та у мережі Telegram-каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2, експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту вебсторінок у мережі інтернет від 18 лютого 2020 року № 33/2020-ЕВ.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (стаття 297 ЦК України).

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

При розгляді справ цієї категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності (частина друга статті 302 ЦК України).

За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (рішення ЄСПЛ в справі "Дактарас проти Литви" від 24 листопада 2000 року).

Позивач заперечував відомості, викладені в поширеній відповідачем публікації, наполягав, що довгий час обіймав посади, пов`язані із захистом державного кордону, за час службової діяльності мав нагороди, у квітні 2015 року був звільнений з посади за власним бажанням, тому поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих та суспільства, порушивши його честь. Ця інформація виставила позивача в очах суспільства зрадником держави.

З урахуванням наведених норм колегія суддів Верховного Суду вважає позов частково обґрунтованим, проте не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо того, в якій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки лише твердження в поширюваних відповідачем у соціальній мережі Fасеbоок та в Telegram-каналі публікаціях про те, що позивач (мовою оригіналу) "ІНФОРМАЦІЯ_9" та "…по данным украинских спецслужб в 2016 рассматривал возможность трудоустройства на госслужбу в российскую федерацию. Для этого в 2016 году он посещал Крым и передавал в рф оригиналы своих документов на проверку оккупанту" є фактичним твердженням та не підпадає під ознаки оціночних суджень, а ці висловлювання відповідача виражені у посиланні на конкретні факти та події. Така поширена ОСОБА_2 інформація про позивача (мовою оригіналу: "ІНФОРМАЦІЯ_6" та "…по данным украинских спецслужб в 2016 рассматривал возможность трудоустройства на госслужбу в российскую федерацию. Для этого в 2016 году он посещал Крым и передавал в рф оригиналы своих документов на проверку оккупанту") не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою діяльності позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночними судженнями і може бути спростована.

Лише в цій частині мало місце публічне поширення інформації негативного характеру щодо позивача.

Незалежно від джерела отримання інформації при її поширенні відповідач був зобов`язаний переконатися в її достовірності, а право нерозголошення джерела отримання інформації не перешкоджає відповідачу довести її достовірність шляхом надання підтверджуючих документів, яких матеріали справи не містять.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження достовірності поширеної інформації, перед публікацією вказаної інформації він не переконався в її достовірності, посилаючись лише на те, що оспорювана інформація була отримана з інших джерел (публікацій), що була у відкритому доступі, а також на підставі довідки, що була складена відповідачем за даними, які надходили на електронну адресу ОСОБА_2 . Спірний текст стосується певної фактичної поведінки позивача, носить стверджувальний характер, не містить жодних посилань чи обмовок щодо припущень, власного тлумачення або викладення інформації через власні погляди відповідача, автором не вживалися мовно-стилістичні засоби про ймовірність або припущення інформації. Будь-яких належних та допустимих доказів, що ця поширена інформація є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідач суду не надав. Підстав стверджувати, що викладена відповідачем інформація щодо поведінки (дій) позивача є оціночними судженнями та була перевірена на предмет дійсності, немає.

Оскільки позивач довгий час обіймав посади, пов`язані із захистом державного кордону, за час службової діяльності мав нагороди, тому поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих та суспільства, порушивши його честь.

Поширення такої інформації, без перевірки на предмет її правдивості, свідчить про порушення прав позивача, які підлягають відновленню шляхом визнання оспорюваної інформації недостовірною та такою, що порочить і принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Доводи відповідача про те, що уся поширена ним інформація у соціальній мережі Fасеbоок та в Telegram-каналі в статтях під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_6", яку просить спростувати позивач, має характер оціночних суджень, Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки окремі її частини, означені вище судом, стосуються конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подаються як установлений факт. Такі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі статтею 277 ЦК України і статтею 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Оскільки спірна інформація не є оціночними судженнями, довести правдивість яких неможливо, то аргументи касаційної скарги про порушення принципу змагальності сторін не підтвердились.

Водночас щодо інших поширених відповідачем суджень щодо позивача, то Верховний Суд дійшов висновку, що вони є лише висвітленням суб`єктивної думки відповідача, така спірна інформація не є недостовірною та не порушує прав позивача, тому не є предметом судового захисту, не порочить честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 . Цей текст є вираженням суб`єктивної думки, тобто не є твердженням, висловленим ним особисто про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками. Такі висновки не можуть бути ні спростовані, ні підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації, отриманої з різних джерел.

Поширена стосовно позивача інформація, щодо якої має бути відмовлено у визнанні її недостовірною, є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів.

До такого висновку суд дійшов з урахуванням практики ЄСПЛ. Зокрема, рішенням від 21 лютого 2012 року у справі "Тушалп проти Туреччини" ЄСПЛ встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому ЄСПЛ підкреслив, що використання навіть "вульгарних фраз" само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто "стилістичним цілям", оскільки "стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження".

Позивач не довів, що інша розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує його.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Свобода вираження поглядів, яка захищена частиною першою статті 10 Конвенції, утворює одну із фундаментальних цінностей у демократичному суспільстві. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення ЄСПЛ від 23 червня 2009 року у справі "Бодрожич та Вуїін проти Сербії", рішення "Карпюк та інші проти України", № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі "Нова газета" та Бородянський проти росії" Суд наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд касаційної інстанції також не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про її задоволення з огляду на таке.

Згідно із частинами першою-третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

ЄСПЛ вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі "Stankov v. Bulgaria" від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01, § 62).

ЄСПЛ у справі "Thoma v. Luxembourg" (Тома проти Люксембургу) від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

У пункті 46 рішення від 13 липня 2006 року у справі "Сілін проти України" (заява № 23926/02) ЄСПЛ зазначив, що … [суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як вимагається статтею 41 Конвенції (995_004), вважає, що визнання порушення само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду].

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять "розумність" та "справедливість" при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях "Thoma v. Luxembourg" (Тома проти Люксембургу, 2001 рік), "Caloc v. France" (Калок проти Франції, 2000 рік) та "Niedbala v. Poland" (Недбала проти Польщі, 2000 рік) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Часткове задоволення позову у цій справі, а отже, визнання порушеного права, є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції в контексті спірних правовідносин.

Цей висновок також узгоджується й з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії" та від 09 лютого 2007 року у справі "Білуха проти України", якими встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Тому Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Суд касаційної інстанції погоджується із доводами касаційної скарги про суперечливість рішення суду першої інстанції, який у тексті мотивувальної частини вказав, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, водночас у резолютивній частині стягнув із відповідача на користь позивача 10 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. Разом з тим, оскільки у задоволенні цієї вимоги відмовлено, такі доводи втратили свою актуальність.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_2, скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію в обсязі, зазначеному у тексті цієї постанови, та відмову у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на часткове задоволення касаційної скарги та прийняте рішення про часткове задоволення позову, розподіл судових витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, здійснюється таким чином: із відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 768,40 грн (в частині задоволених позовних вимог немайнового характеру).

У свою чергу із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної (4 034,10 грн) та касаційної (5 378,80 грн) скарг у загальному розмірі 9 412,90 грн (в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Братківський Клим Сергійович, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що порушує право ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на його власній сторінці у Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 та в Telegram-каналі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою: " ІНФОРМАЦІЯ_6", автором якої є ОСОБА_2, яка серед іншого містить наступні неправдиві твердження (наводиться мовою оригіналу): "ІНФОРМАЦІЯ_6", "...по данным украинских спецслужб в 2016 рассматривал возможность трудоустройства на госслужбу в российскую федерацию. Для этого в 2016 году он посещал Крым и передавал в рф оригиналы своих документов на проверку оккупанту".

Зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену недостовірну інформацію, шляхом розміщення протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили, на своїй сторінці у Facebook та Telegram-каналі (ІНФОРМАЦІЯ_8) інформації наступного змісту:

" ІНФОРМАЦІЯ_1 мною, ОСОБА_2, була опублікована стаття під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_9". У вказаній публікації була поширена неправдива інформація відносно ОСОБА_1 такого змісту: "ІНФОРМАЦІЯ_9" та "...по данным украинских спецслужб в 2016 рассматривал возможность трудоустройства на госслужбу в российскую федерацию. Для этого в 2016 году он посещал Крым и передавал в рф оригиналы своих документов на проверку оккупанту", що не відповідає дійсності. Автор не володіє будь-якими фактичними даними, які б підтверджували викладені твердження відносно ОСОБА_1".