180/1434/20 Про визнання кредитного договору частково недійсним - 17.08.2022 Прийняття

21 травня 2024 року; цільове призначення - на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за кредитом - 0,001 % річних; на прострочену заборгованість за кредитом - 56,0 % річних.

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору, платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів.

Відповідно до колонки 8 Графіку платежів, комісія за розрахунково-касове обслуговування кредиту складає 130 200,00 грн, яку, згідно з розділом 4 кредитного договору, позивач повинен сплачувати у період із 21 червня 2019 року по 21 травня 2024 року за щомісячними внесками по 3 203,36 грн кожного місяця.

Згідно з колонкою 13, 14 Графіку платежів, реальна річна процента ставка за кредитним договором склала 106,06 % річних, а загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 192 201,60 грн. Такі умови договору позивач вважає несправедливими, оскільки банк не мав права в кредитному договорі встановлювати позичальнику сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту. Відповідач фактично знехтував нормами статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" та свавільно встановив собі на постійній основі плату (розрахунково-касове обслуговування) за обслуговування кредиту.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсним пункт 1.2 та розділ 4 кредитного договору від 21 травня 2019 року № 22039000127412, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Банк Кредит Дніпро", у частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) у розмірі 3,5 % від суми кредиту, загальний розмір якої за весь період кредитування дорівнює 130 200,00 грн; визнати недійсним пункт 1.2 вказаного кредитного договору від 21 травня 2019 року № 22039000127412 у частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом відсотків у розмірі 56 % річних; зобов`язати АТ "Банк Кредит Дніпро" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором

від 21 травня 2019 року № 22039000127412 та зарахувати вже сплачені

ОСОБА_1 кошти за обслуговування кредиту в рахунок погашення основного боргу (кредиту) за кредитним договором від 21 травня 2019 року № 22039000127412.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним пункт 1.2 та розділ 4 кредитного договору від 21 травня 2019 року № 22039000127412, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Банк Кредит Дніпро", у частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) у розмірі 3,5 % від суми кредиту, загальний розмір якої за весь період кредитування дорівнює 130 200,00 грн. Визнано недійсним пункт 1.2 кредитного договору від 21 травня

2019 року № 22039000127412, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Банк Кредит Дніпро", у частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом відсотків у розмірі 56 % річних. Зобов`язано АТ "Банк Кредит Дніпро" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 21 травня 2019 року № 22039000127412, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Банк Кредит Дніпро", та зарахувати вже сплачені ОСОБА_1 кошти за обслуговування кредиту у рахунок погашення основного боргу (кредиту) за кредитним договором від 21 травня 2019 року

№ 22039000127412. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що пунктом 1.2 кредитного договору позичальнику фактично встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", а надання інших послуг за вказану щомісячну комісію умовами кредитного договору не погоджено, тому наявні підстави для визнання недійсним пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту. У зв`язку з визнанням недійсними умов кредитного договору у частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту, наявні також підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за вказаним договором та зарахувати сплачені ОСОБА_1 кошти за обслуговування кредиту в рахунок погашення основного боргу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" задоволено частково. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року в частині визнання недійсним пункту 1.2 кредитного договору від 21 травня 2019 року

№ 22039000127412, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Банк Кредит Дніпро",

у частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 56 % річних скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до АТ "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсним пункту 1.2 кредитного договору від 21 травня 2019 року № 22039000127412, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Банк Кредит Дніпро", у частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом відсотків у розмірі 56 % річних - відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання недійсним пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору у частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту, оскільки безоплатність надання такої послуги прямо встановлена законом. Разом з тим, вимоги про визнання недійсним пункту 1.2 кредитного договору в частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом відсотків у розмірі 56 % річних не підлягають задоволенню, оскільки така процентна ставка погоджена між сторонами у належній письмовій формі, і вказане нарахування не є комісією (платою за додаткові та супутні послуги кредитодавця), а є видом відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання, також враховано, що під час укладення кредитного договору позивачу детально роз`яснено умови цього договору, з якими позивач повністю погодилась, що підтверджується її особистим підписом під текстом договору.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У червні 2021 року АТ "Банк Кредит Дніпро" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 12 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 23 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 19 червня 2019 року у справі

№ 643/17966/14-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19, від 23 січня

2019 року у справі № 355/385/17.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

25 червня 2021 року справу надійшла до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 496/3134/19.

Ухвалами Верховного Суду від 29 липня 2022 року поновлено касаційне провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку,що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

21 травня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Банк Кредит Дніпро" укладений кредитний договір № 22039000127412.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору, банк надає позивачу грошові кошти (кредит) на таких умовах: сума кредиту - 62 000,00 грн, строком кредитування

60 місяців, кінцева дата повернення кредиту - 21 травня 2024 року, цільове призначення - на споживчі потреби, щомісячна комісія за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою, та нараховується у такому розмірі: на строкову заборгованість за кредитом - 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56,0 % річних.

Пунктом 2.1 кредитного договору від 21 травня 2019 року № 22039000127412 погоджено, що платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів (обов`язковий платіж).

Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору від 21 травня 2019 року

№ 22039000127412, дата погашення та розмір обов`язкового платежу визначені в Графіку платежів, який викладений у розділі 4 цього договору; погашення заборгованості за цим договором клієнт здійснює шляхом зарахування коштів у сумі обов`язкового платежу на відповідні рахунки.

У розділі 4 кредитного договору від 21 травня 2019 року № 22039000127412 викладено Графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за цим договором.

Згідно з колонкою 8 Графіку платежів розрахунку загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за цим договором розділу 4 кредитного договору, комісія за розрахунково-касове обслуговування кредиту складає

130 200,00 грн, яку відповідно до розділу 4 кредитного договору ОСОБА_1 повинна сплачувати у період із 21 червня 2019 року по 21 травня 2024 року

60 щомісячними внесками по 2 170,00 грн кожного місяця, згідно з Графіком платежів.

Відповідно до колонок 13, 14 розділу 4 Графіку платежів реальна річна процента ставка за кредитним договором складає 106,06 % річних, а загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 192 201,60 грн.

Пунктом 6.9.3 Загальних умов кредитування розділу 6 "Умови надання споживчих кредитів" Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ "Банк Кредит Дніпро" версія 13.0, які затверджені протоколом комітету з бізнесу фізичних осіб АТ "Банк Кредит Дніпро" від 26 березня 2019 року № 15.12, які були чинними на час укладення оспорюваного договору, банк здійснює обслуговування кредиту (здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо) та стягує плату за обслуговування такого кредиту у вигляді щомісячної комісії (а. с. 52-75).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 1.2 кредитного договору позичальнику фактично встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", а надання інших послуг за вказану щомісячну комісію умовами кредитного договору не погоджено, тому наявні підстави для визнання недійсним пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту.

У зв`язку з визнанням недійсними умов кредитного договору у частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту, наявні також підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за вказаним договором та зарахувати сплачені ОСОБА_1 кошти за обслуговування кредиту в рахунок погашення основного боргу.

Разом з тим, апеляційний суд не погодився із вирішенням судом першої інстанції вимоги про визнання недійсним пункту 1.2 кредитного договору в частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом відсотків у розмірі 56 % річних, оскільки вважав, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки така процентна ставка у разі прострочення погоджена між сторонами у належній письмовій формі, і вказане нарахування не є комісією (платою за додаткові та супутні послуги кредитодавця). Апеляційним судом також враховано, що під час укладення кредитного договору позивачу детально роз`яснено умови цього договору, з якими позивач повністю погодилась, що підтверджується її особистим підписом під текстом договору.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсним пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору, яким встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту, з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору про щомісячну комісію за обслуговування кредиту

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України "Про споживче кредитування" (1734-19) безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (z0541-07) .

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" (1734-19) та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України "Про споживче кредитування" (1734-19) розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (1734-19) (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту, та зміст положень пункту 6.9.3 Загальних умов кредитування розділу 6 "Умови надання споживчих кредитів" Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ "Банк Кредит Дніпро" версія 13.0, чинними на час укладення оспорюваного договору, якими визначено, що послуга банку по обслуговуванню кредиту полягає у тому, що банк здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо, Верховний Суд дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7 Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України "Про споживче кредитування", а тому такі послуги не можуть бути оплатними.

Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", а тому таке положення є нікчемним.

Щодо ефективного способу захисту

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі

№ 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15 (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі

№ 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення.

Щодо застосування наслідків недійсності правочину

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Відповідно до частини п`ятої статті 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи недійсним пункт 1.2 та розділ 4 кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту на підставі частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", виходили з того, що пунктом 1.2 кредитного договору від 21 травня 2019 року № 220390001274412 позичальниці встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредиту у вигляді плати за надання інформації щодо кредиту (інформування про дату сплати заборгованості, надання інформації про залишок заборгованості), безоплатність надання такої послуги прямо встановлена законом та застосували правові висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року

у справі № 496/3134/19 відступила від вказаного висновку та зазначила, що умови договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (1734-19) (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Верховний Суд неодноразово викладав висновки про те, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, тому умови пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору від 21 травня 2019 року № 220390001274412 в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними в силу закону, а отже, не підлягають визнанню недійсними судом.

Оскільки вирішуючи спір про визнання правочину недійсним встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, щодо нікчемності правочину, тому вказуючи про нікчемність правочину, одночасно підлягають застосуванню наслідки недійсності нікчемного правочину, визначені у статті 216 ЦК України.

З огляду на встановлені у справі обставини щодо нікчемності пункту 1.2 та розділ 4 кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту та враховуючи вимоги позивачки щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, у цій справі підлягають застосуванню правові наслідки виконання нікчемного правочину шляхом зобов`язання АТ "Банк Кредит Дніпро" здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 травня 2019 року № 220390001274412, що забезпечить захист інтересів позивачки у правовій визначеності.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними пункту 1.2 в частині нарахування на встановлення відсоткової ставки на прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 56 % річних

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визнання недійсним пункту 1.2 кредитного договору в частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 56 % річних у зв`язку з відсутністю підстав для визнання недійсним цього пункту в зазначеній частині, оскільки процентна ставка у розмірі 56,0 % річних на прострочену заборгованість погоджена між сторонами у належній письмовій формі та не є комісією (платою за додаткові та супутні послуги кредитодавця). Ця процентна ставка застосовується лише при неналежному виконанні зобов`язання щодо повернення кредиту та нараховується на суму простроченої заборгованості.

Касаційна скарга банку хоча і містить у прохальній частині вимогу про скасування постанови апеляційного суду повністю, проте не містить доводів, які б могли бути оцінені судом як підстави касаційного оскарження судового рішення у цій частині оскаржуваного рішення, яке постановлено на користь банку.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у цій справі наявні підстави для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій у частині визнання недійсним пункт 1.2 та розділ 4 кредитного договору, якою встановлено щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову та зміни оскаржуваних судових рішень в частинах мотивів задоволення вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором на підставі статті 216 ЦК України, в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Позивачкою заявлені 3 вимоги (2 вимоги немайнового характеру та 1 вимога майнового характеру):

- визнання недійсним пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору від 21 травня

2019 року № 220390001274412 в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту;

- визнання недійсним пункту 1.2 кредитного договору від 21 травня 2019 року

№ 220390001274412 в частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом відсотків у розмірі 56 % річних;

- зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 21 травня 2019 року № 220390001274412 та зарахувати вже сплачені кошти за обслуговування кредиту в рахунок погашення основного боргу (кредиту).

За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб,

а майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір"визначено, що за подання апеляційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої цієї статті становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір"за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

У статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"встановлено

у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб із 01 січня 2020 року

у розмірі 2 102,00 грн.

Отже, розмір судового збору за звернення до суду з цим позовом складає

2 522,40 грн (840,80*2 (вимоги немайнового характеру) + 840,80 (вимога майнового характеру)), за подання апеляційної скарги - 3 783,60 грн (840,80*2*150 % + 840,80*150 %), за перегляд справи у суді касаційної інстанції - 5 044,80 грн (840,80*2*200% + 840,80*200%).

Оскільки вимоги немайнового характеру не підлягають задоволенню, а позивачка звільнена від сплати судового збору за позовом, пов`язаним з порушенням її прав на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", тому АТ "Банк Кредит Дніпро" підлягає компенсації за рахунок держави сплачений до суду апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 2 522,40 грн, до суду касаційної інстанції - 3 363,20 грн, а всього - 5 885,60 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити частково.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору, якими встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту, скасувати та ухвалити в цій нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 травня 2019 року № 220390001274412 з огляду на нікчемність пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 3,5 % від суми кредиту, змінити, викласти мотиви в редакції цієї постанови.