758/6758/19 Про захист честі, гідності, ділової репутації - 17.08.2022 Прийняття

"…стосовно депутата ОСОБА_4 ...повертався з-за кордону терміново заради доларової винагороди, для того, щоб проголосувати правильно" (ІНФОРМАЦІЯ_7).

- зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням суду у справі законної сили видалити недостовірну інформацію, поширену ним у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі "Facebook", у тому числі на відеозаписі;

- зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 календарних днів

з моменту набрання рішенням суду в справі законної сили спростувати недостовірну інформацію про нього шляхом розміщення на його персональній сторінці в соціальній мережі "Facebook" ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )тексту спростування наступного змісту: " Мною, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 в соціальній мережі "Фейсбук"

була поширена недостовірна інформація про те, що ОСОБА_1 нібито терміново прибув до Києва за обіцяні 50 тис. дол. для "потрібного" голосування, коли його розіграли, подзвонивши від імені начебто ОСОБА_6 . Дана інформація не відповідає дійсності, і прошу у ОСОБА_1 вибачення за поширення вказаної недостовірної інформації"

та відеозапису повідомлення ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації наступного змісту: " Мною, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 в соціальній мережі Фейсбук у відеозаписі була поширена недостовірна інформація про те,

що ОСОБА_1 нібито повертався з-за кордону терміново заради доларової винагороди, для того, щоб проголосувати правильно. Дана інформація не відповідає дійсності. Прошу у ОСОБА_1 вибачення за поширення вказаної недостовірної інформації"; які повинні бути розміщені на персональній сторінці ОСОБА_2 у соціальній мережі "Facebook" (ІНФОРМАЦІЯ_1) протягом строку, який є не меншим, ніж строк знаходження повідомлень

з недостовірною інформацією про нього на сторінці останнього

в соціальній мережі "Facebook".

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є народним депутатом України VIII cкликання, членом фракції політичної партії "Блок Петра Порошенка" у Верховній Раді України.

03 жовтня 2018 року ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці

в соціальній мережі "Facebook" поширив недостовірну інформацію щодо нього наступного змісту:

"...депутат від БПП - ОСОБА_3 …терміново прибув до Києва

за обіцяні 50 тис. дол. для "потрібного" голосування, коли його

розіграли, подзвонивши від імені начебто ОСОБА_6." (ІНФОРМАЦІЯ_6), а також оприлюднив відеозапис під назвою (мовою оригіналу) " ІНФОРМАЦІЯ_3",

на якому повідомлено таке: "…стосовно депутата ОСОБА_4 ...повертався з-за кордону терміново заради доларової винагороди, для того,

щоб проголосувати правильно".

Позивач уважав зазначену інформацію, у тому числі поширену

на відеозаписі, недостовірною й негативною, такою, що завдає шкоди його честі, гідності та ділової репутації, а тому вона має бути спростованою

у такий самий спосіб, у який була поширена. При цьому у вказаній інформації ОСОБА_2 фактично звинуватив його у вчиненні злочину, зокрема, прийнятті пропозиції отримати неправомірну вигоду (хабар).

Вказував, що поширена ОСОБА_2 недостовірна негативна інформація щодо нього, у тому числі на відеозаписі, дискредитує його в очах суспільства, викладена у формі фактичного твердження, тому відповідно

до частини першої статті 277 ЦК України підлягає спростуванню.

З урахуванням наведеного та заяви про зміну предмета позову, ОСОБА_1 просив суд задовольни його позовні вимоги.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року

у складі судді Гребенюка В. В. указану цивільну справу передано

за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 жовтня

2019 року відкрито провадження у вказаній справі.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня

2021 рокуу складі судді Волошина В. О. позов ОСОБА_1 залишено

без задоволення.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширена відповідачем відносно позивача інформація, у тому числі на відеозаписі,

є оціночними судженнями щодо діяльності останнього на посаді народного депутата України.

Суд першої інстанції вказав, що межі прийнятної критики щодо політиків набагато ширші, ніж до приватних осіб. При цьому на час розгляду справи

в суді відомості поширені відповідачем уже видалені.

Районний суд зазначив, що відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині визнання спірної інформації недостовірною

та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, свідчить

і про відсутність підстав для задоволення інших похідних вимог.

Судом першої інстанції враховано положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідні прецедентні рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ),

а також роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 (v_001700-09) "Про судову практику у справах

про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи".

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня

2021 року скасовано та прийнято нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність

та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію, яка поширена ОСОБА_2 у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі "Facebook", у тому числі на відеозаписі, а саме:

- "...депутат від БПП - ОСОБА_3 ...терміново прибув до Києва

за обіцяні 50 тис. дол. для "потрібного" голосування, коли

його розіграли, подзвонивши від імені начебто ОСОБА_6." (ІНФОРМАЦІЯ_6);

- "…стосовно депутата ОСОБА_4 ...повертався з-за кордону терміново заради доларової винагороди, для того, щоб проголосувати правильно" (ІНФОРМАЦІЯ_7).

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того,

що оціночними судженнями є інформація, яка, з урахуванням характеру вжитих висловлювань, відображає особисте ставлення автора до змісту висловленої ним думки. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Апеляційний суд не погодився з висновками районного суду про те,

що спірна інформація є оціночними судженнями відповідача,

а не фактичними твердженнями й відповідно до Закону України "Про інформацію" (2657-12) не підлягає спростуванню, так як не може бути перевірена на предмет її правдивості і достовірності.

Надавши оцінку змісту поширеної відповідачем відносно позивача інформації, взявши до уваги експертний висновок державного підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" від 31 березня 2020 року

№ 73/2020-ЕВ, складений за результатами проведеної фіксації

та дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет (далі - експертний висновок), апеляційний суд дійшов висновку про те, що повідомлена

ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці в соціальній мережі "Facebook" інформація, у тому числі на відеозаписі, а саме: "...депутат

від БПП - ОСОБА_3 …терміново прибув до Києва за обіцяні 50 тис. дол.

для "потрібного" голосування, коли його розіграли, подзвонивши від імені начебто ОСОБА_6."; "…стосовно депутата ОСОБА_4 ...повертався

з-за кордону терміново заради доларової винагороди, для того,

щоб проголосувати правильно", має стверджувальний характер. При цьому

її автор, ОСОБА_2, не використовує мовних засобів, характерних для припущень, повідомлення суб`єктивної думки або власних поглядів.

Апеляційний суд також указав, що за характером висловлювань і вжитих словосполучень спірна інформація є фактичними твердженнями, оскільки містить посилання як на такі, що реально існують, факти вчинення дій,

що мають ознаки кримінального правопорушення (згода на отримання неправомірної вигоди), а саме: депутат ОСОБА_3 терміново прибув

з-за кордону до Києва, погодившись проголосувати за винагороду -

50 тисяч доларів США.

Таким чином, розповсюджена відповідачем інформація про позивача

не містить оціночних суджень, а складається виключно з тверджень

про факти, достовірність яких відповідачем не доведена. Така інформація підлягає визнанню недостовірною та такою, що принижує честь, гідність

та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Крім цього, суд апеляційної інстанції надав оцінку публічному статусу позивача, вказавши, що хоча позивач є публічною особою, у зв`язку з чим його діяльність і вчинки є об`єктом ретельного громадського контролю,

а межа їх допустимої критики є значно ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи, однак слід розрізняти критику діяльності

та стверджувальні висловлювання щодо вчинення корупційних діянь,

які мають місце у даній справі. Повідомлена ОСОБА_2 інформація,

не є оцінкою діяльності позивача під час виконання обов`язків народного депутата України, тому її правдивість мала бути доведена відповідачем.

Урахувавши те, що недостовірна інформація, поширена відповідачем

у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі "Facebook" щодо ОСОБА_1, уже видалена, що підтвердив сам позивач

під час апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення похідних позовних вимог у частині зобов`язання відповідача протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням суду у справі законної сили видалити зазначену недостовірну інформацію.

При цьому вимоги позивача про зобов`язання відповідача спростувати недостовірну інформацію про нього шляхом розміщення на його персональній сторінці в соціальній мережі "Facebook" у мережі Інтернет тексту спростування з вибаченнями також не підлягають задоволенню, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту у цій категорії справ не передбачено статтями 16, 277 ЦК України.

Апеляційний суд використав принцип, який викладено у рішенні ЄСПЛ

у справі "Тома проти Люксембургу" (заява № 38432/97, 2001 рік), за яким сам факт визнання порушеного права за певних обставин є достатнім для справедливої сатисфакції. Крім того, враховано відповідні положення Конвенції, прецедентну практику ЄСПЛ, відповідні правові позиції Верховного Суду, роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат

Крупка М. П., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 24 січня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Крупки М. П., залишено без руху та надано строк на усунення

її недоліків.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Крупки М. П., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено заявнику строк

на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду

від 07 жовтня 2021 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 758/6758/19 із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла заява від дружини

ОСОБА_1 - ОСОБА_7, щодо недовіри до суддів Верховного Суду: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

Черняк Ю. В., і відкладення розгляду справи. Ураховуючи, що дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_7, не є учасником справи, процесуальних повноважень діяти від імені позивача не надала, така заява залишається без розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Крупки М. П., мотивована тим, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, не містить твердження про факти, крім факту його прибуття з-за кордону. При цьому перевірити всі причини прибуття ОСОБА_1

з-за кордону на предмет достовірності неможливо. Разом із цим, у позовній заяві ОСОБА_1 підтверджує факт смс-листування щодо отримання винагороди, що могло бути підставою для формування саме такої оцінки дій позивача.

Вказує, що у зазначених у позові твердженнях позивач не звинувачується

у незаконних діях, а лише з урахуванням журналістського розіграшу, висловлюється оцінка його дій (причини повернення з-за кордону

на територію України), тобто, ці вислови є оціночними судженнями.

Крім того, ОСОБА_1 на момент поширення спірної інформації був народним депутатом України, тобто публічною особою, тому межа допустимої критики його діяльності є ширшою, ніж до окремої пересічної особи. При цьому суду необхідно враховувати у даному випадку положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Посилається також на прецедентну судову практику ЄСПЛ і відповідні правові висновки Верховного Суду, які безпідставно не враховано апеляційним судом при вирішенні спору.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 жовтня 2018 року ОСОБА_2 поширено у мережі Інтернет

на персональній сторінці в соціальній мережі "Facebook", у тому числі

на відеозаписі, наступну інформацію:

"...депутат від БПП - ОСОБА_3 ... терміново прибув до Києва

за обіцяні 50 тис. дол. для "потрібного" голосування, коли

його розіграли, подзвонивши від імені начебто ОСОБА_6." ( ІНФОРМАЦІЯ_8);

"…стосовно депутата ОСОБА_4 ... повертався з-за кордону терміново заради доларової винагороди, для того, щоб проголосувати правильно"

( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

На підтвердження поширення саме ОСОБА_2 вищевказаної інформації ОСОБА_1 надав експертний висновок (а. с. 145-152, т. 1).

Відповідний експертний висновок ОСОБА_2 не спростовано.

Суд першої інстанції встановив, що саме ОСОБА_2 поширив відносно ОСОБА_1 вказану інформацію, проте вважав її оціночними судженнями ОСОБА_2 щодо діяльності останнього на посаді народного депутата України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що поришена ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 інформація має стверджувальний характер і є твердженням

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Крупки М. П.,

задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" закріплено,

що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції Україникожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституціїта законів України, не посягати на права

і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 (v_001700-09) "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи,

а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі

чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями

й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі,

що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі

у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної

чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно

і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах,

в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності

або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища,

яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них

не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації

та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У пункті 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19), викладено правовий висновок про те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто…повідомляється чітко, точно та є констатацією факту. Подібних

за змістом правових висновків, Верховний Суд дійшов у постановах:

від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 07 листопада 2019 року у справі

№ 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання,

які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події

та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття

чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності

або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати

чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином

або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості

й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів

та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів

Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається,

що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У абзаці четвертому пункту 21 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходив із того, що позивачем доведено,

що поширена відповідачем інформація, у тому числі на відеозаписі,

є твердженнями про факти, а не оціночними судженнями. При цьому така інформація містить конкретні факти й відомості про порушення закону, тобто вона не є власним судженням, а є твердженнями про факти вчинення позивачем конкретних протиправних дій.

Верховний Суд акцентує увагу й на тому, що публічний статус позивача

та суспільний інтерес щодо нього при виконанні ним посадових обов`язків свідчить про більш ширші межі допустимої критики відносно нього,

що узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Разом із цим, поширена інформація не пов`язаназ виконанням позивачем посадових обов`язків, з його політичною діяльністю, а тому суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що поширена ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 інформація, у тому числі на відеозаписі, носить стверджувальний характер, має на меті формування негативного образу позивача та вчинення ним діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення, завдає шкоди його діловій репутації. Така інформація

не є оціночним судженням, оскільки містить конкретну недостовірну інформацію відносно того, що ОСОБА_1 терміново прибув з-за кордону

до Києва, погодившись "правильно" проголосувати за винагороду

в 50 тисяч доларів США.

При цьому спірна інформація складається виключно з тверджень про факти, достовірність яких відповідачем не доведена, а тому така інформація підлягає визнанню недостовірною та такою, що принижує честь, гідність

та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 62 Конституції Україниособа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено,

що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки

її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом,

і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Матеріали справи не містять відомостей про притягнення ОСОБА_1

до кримінальної відповідальності за вчинення діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення.

У справі, яка переглядається, поширена негативна інформація може бути перевірена на предмет її відповідності, дійсності, а тому є твердженням

ОСОБА_2 про факти вчинення позивачем кримінального правопорушення і є предметом судового захисту, оскільки порушує права позивача на повагу до його гідності та честі, на недоторканність ділової репутації.

Доводи касаційної скарги у відповідній частині відхиляються Верховним Судом, оскільки спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, вони були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд погоджується із зробленими судом висновками,

з урахуванням як встановлених обставин, так і балансу прав на свободу слова, вираження поглядів та на повагу до гідності та честі, недоторканність ділової репутації, презумпцію невинуватостіособи (пункт 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) ).

Колегія суддів погоджується також і з висновками апеляційного суду про те, що примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі

чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 757/8834/16-ц (провадження № 61-14698св18).

Крім того, врахувавши, що поширена відповідачем спірна інформація щодо ОСОБА_1 вже видалена, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про зобов`язання відповідача протягом 10 календарних днів

з моменту набрання рішенням суду в справі законної сили видалити зазначену недостовірну інформацію.

При цьому апеляційний суд вірно використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права за певних обставин є достатнім для справедливої сатисфакції (рішення ЄСПЛ у справі "Тома проти Люксембургу" (заява № 38432/97, 2001 рік)).

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом відповідних висновків Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки у справах різні фактичні обставини. При цьому висновки, зроблені судом узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду у подібних справах

і судова практика у цій категорії справ є сталою.

З урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду