760/17470/20 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 16.08.2022 Прийняття

позивач-ОСОБА_1,відповідач - Київський національний університет будівництва і архітектури, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року в складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Ратнікової В. М., Писаної Т. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Київського національного університету будівництва і архітектури про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 15 вересня 1982 року перебувала у трудових відносинах з Київським інженерно-будівельним інститутом. Останній наказом Президента України № 217/99 від 26 лютого 1999 року був перейменований у Київський національний університет будівництва і архітектури.

Напідставі наказу№ 474/1 від 17 червня2020 року позивачабуло звільненоз посадистаршого викладачакафедри фізичноговиховання іспорту узв'язкуз закінченнямстроку трудовогодоговору згіднопункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Позивач вважає цей наказ безпідставним, а її звільнення з роботи - незаконним і необґрунтованим у зв`язку з тим, що трудовий договір неодноразово переукладався, вона продовжувала виконувати свої обов`язки, а тому відповідно до статті 39-1 КЗпП України він вважається таким, що укладений на невизначений строк. Крім того, після 17 червня 2020 року вона фактично продовжувала свою роботу, зокрема, приймала реферати та заліки у студентів, що також свідчить про незаперечення відповідачем щодо її подальшого перебування у трудових відносинах з ним.

ОСОБА_1 просила поновити її на посаді старшого викладача кафедри фізичного виховання і спорту Київського національного університету будівництва і архітектури; стягнути з Київського національного університету будівництва і архітектури на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2020 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення судів мотивовані тим, що позивача звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору, цей договір не був безстроковим. Звільнення позивача є законним, а тому відсутні підстави для її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Роботодавцем дотримано всіх вимог законодавства при звільненні ОСОБА_1 та відповідно не порушено її трудові права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 грудня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, встановлено обставини, що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимих доказів, суди не надали належної оцінки всім доказам у справі та не встановили дійсні обставини справи. Зокрема, зазначає, що вона тривалий час була працевлаштована у відповідача, контракт з нею переукладався кілька разів, а тому став безстроковим. Її звільнення є незаконним і суди не врахували ці обставини. Як наслідок - позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиції інших учасників

У травні 2022 року представник Київського національного університету будівництва і архітектури- адвокат Лапоша Д. Ю. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність її доводів, наголошував на законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 з 15 вересня 1982 року перебувала у трудових відносинах з Київським інженерно-будівельним інститутом. Останній наказом Президента України № 217/99 від 26 лютого 1999 року був в перейменований у Київський національний університет будівництва і архітектури.

Наказом від 06 травня 2019 року № 415/1 ОСОБА_1 продовжено строк роботи з 01 липня 2019 року до 30 червня 2020 року.

10 лютого 2020 року наказом № 60 було оголошено конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників на підставі заявлених посад та поданих документів.

27 лютого 2020 року позивач написала заяву про допуск до конкурсу на заміщення посади старшого викладача на кафедрі фізичного виховання.

28 лютого 2020 року відділом кадрів Київського національоного університету будівництва і архітектури позивача ОСОБА_1 (під особистий підпис) було повідомлено про закінчення строку роботи на посаді старшого викладача. У зазначеному попередженні зазначено про те, що у разі не переукладення з нею контракту, її буде звільнено у зв`язку з закінченням строку трудового договору за пунктом 2 частини статті 36 КЗпП України.

28 травня 2020 року на засіданні кафедри фізичного виховання і спорту Київського національного університету будівництва і архітектури, заслухавши звіт про роботу позивача та взявши до уваги виступи завідувача кафедри, старшого викладача та доцента, які висловили незадоволення роботою ОСОБА_1, викладачі кафедри не підтримали кандидатуру позивача щодо обрання її на посаду старшого викладача на наступні два роки. За таких обставин, було вирішено не продовжувати контракт з позивачем. Зазначене підтверджується протоколом від 28 травня 2020 року № 6 засідання лічильної комісії щодо результатів таємного голосування при обранні на посаду старшого викладача кафедри фізичного виховання і спорту.

02 червня 2020 року на засіданні вченої ради факультету ГІСУТ Київського національного університету будівництва і архітектури підтримано рішення кафедри фізичного виховання і спорту щодо непродовження контракту зі старшим викладачем ОСОБА_1 . Ці обставини підтверджується витягом з протоколу від 02 червня 2020 року № 8.

На підставі наказу № 474/1 від 17 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 30 червня 2020 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору - за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

ОСОБА_1 при звільненні (26 червня 2020 року) виплачена заробітна плата за червень 2020 року та компенсація за невикористану відпустку за період з 01 вересня 2019 року до 30 червня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору, останній після його продовження не набув статусу безстрокового, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За частиною першою статті 23 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга статті 23 КЗпП України в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 цього Кодексу), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення терміну дії трудового договору (контракту) і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність підстав переукласти або продовжити трудовий договір (контракт).

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Київським інженерно-будівельним інститутом, який в 1999 році був перейменований у Київський національний університет будівництва і архітектури.

Наказом від 06 травня 2019 року № 415/1 ОСОБА_1 продовжено термін роботи з 01 липня 2019 року до 30 червня 2020 року.

28 лютого 2020 року відповідачем ОСОБА_1 було повідомлено про закінчення строку роботи на посаді старшого викладача. У зазначеному попередженні зазначено про те, що у разі не переукладення з нею контракту, її буде звільнено у зв`язку з закінченням строку трудового договору за пунктом 2 частини статті 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 7.7.1. Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Київського національного університету будівництва і архітектури (затвердженого Вченою радою 25 вересня 2015 року із змінами від 30 жовтня 2015 року та введеного в дію наказом ректора від 13 листопада 2015 року № 433) старший викладач кафедри обирається за конкурсом таємним голосуванням Вченою радою факультету з урахуванням рекомендацій кафедри щодо його професійних якостей. Висновки кафедри про професійні та особисті якості претендентів передаються на розгляд Конкурсної комісії разом з окремими висновками учасників засідання, які викладені у письмовій формі.

У випадку, коли претендент на зайняття посади старшого викладача кафедри вже працював на кафедрі на цій посаді, процедура його рекомендації кафедрою включає заслуховування звіту про перебування на посаді та обов`язкове таємне голосування щодо обрання (пункт 7.7.1. Положення).

10 лютого 2020 року наказом відповідача № 60 було оголошено конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників на підставі заявлених посад та поданих документів.

Зазначенні рішення відповідача не були визнані недійсними або скасовані, у тому числі за ініціативою позивача.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованих висновків, що звільнення позивача є законним.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд погоджується із висновком судів, що при видачі наказу від 17 червня 2020 року № 474/1 про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач не допустив порушення вимог трудового законодавства, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.

Згідно статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належними чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав їх необґрунтованості.

Відповідно до частини першої статті 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України (коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами), вважаються такими, що укладені на невизначений строк (частина друга статті 39-1 КЗпП України).

Однак такі наслідки не настають, якщо хоча б одна із сторін вимагає припинення трудових правовідносин. Вимога власника оформлюється наказом про звільнення, записом у трудовій книжці і пропозицією отримати трудову книжку та розрахунок по заробітній платі.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що характер та умови роботи викладача кафедри фізичного виховання і спорту у вищому навчальному закладі, яким є Київський національний університет будівництва і архітектури, не дає підстав вважати, що переукладений трудовий договір набуває безстроковий характер. Укладення трудового договору строком на один або два навчальні роки обумовлено тим, що неможливо передбачити на майбутнє кількість абітурієнтів (студентів) та відповідно не можливо забезпечити штатних викладачів педагогічним навантаженням у повному обсязі.

Разом із цим, суди правильно відхилили як безпідставні доводи позивача, що після винесення наказу про звільнення від 17 червня 2020 року вона продовжувала працювати (приймала заліки у студентів), що свідчать про безстроковість трудового договору. У наказі № 415/1 від 06 травня 2019 року про продовження терміну роботи позивача (до 30 червня 2020 року), так і у наказі № 474/1 від 17 червня 2020 року про звільнення зазначено, що дія трудового договору закінчується 30 червня 2020 року, а тому здійснення позивачем своїх трудових обов`язків до вказаної дати є цілком логічним.

Доводи позивача про те, що трудовий договір між нею та відповідачем був укладений на невизначений строк є безпідставними та не підтверджені матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що протягом дії трудового договору ОСОБА_1 не оскаржувала його умови з підстав порушення її трудових прав, не просила визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, та не ініціювала внесення змін та доповнень до трудового договору, що свідчить про погодження нею умов цього договору, зокрема, щодо його строковості.

Колегія суддів також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних рішень. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.