522/9557/18 Про визнання недійсним договору про інвестування, визнання права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення - 14.07.2022 Прийняття

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Добробут ЛТД", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення.

В обґрунтування позову вказувала, що нею та ТОВ "Інвест-Прогрес" укладено договір про інвестування від 11 січня 2006 року № Г1/И-98 і додаткову угоду до цього договору від 10 серпня 2006 року, за умовами якого вона зобов`язалась проінвестувати будівництво, а ТОВ "Інвест-Прогрес" - передати майнові права на квартиру будівельний АДРЕСА_1 .

2 березня 2009 року вона уклала з ТОВ "Інвест-Прогрес" та ТОВ "Добробуд ЛТД" додаткову угоду до договору про інвестування, якою зобов`язання за договором ТОВ "Інвест-Прогрес" було передано до ТОВ "Добробуд ЛТД".

22 листопада 2010 року позивачем та ТОВ "Добробуд ЛТД" укладено договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/14-113, яким було викладено договір про інвестування від 11 січня 2006 року Г1/И-98 у новій редакції.

Вказувала, що проінвестовану квартиру вона не отримала, оскільки

ТОВ "Добробуд ЛТД" передало квартиру у власність ОСОБА_2, яка у подальшому продала її ОСОБА_3 .

За таких обставин просила визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 6 вересня 2010 року, укладений ТОВ "Добробут ЛТД" та

ОСОБА_2 ; визнати за нею право власності на квартиру

АДРЕСА_2 ; витребувати зазначену квартиру з чужого незаконного володіння шляхом зобов`язання ОСОБА_3 усунути та не чинити перешкод їй у користуванні квартирою; виселити ОСОБА_5 із вказаної квартири та вселити до неї позивача.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 17 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між договором, укладеним з ОСОБА_1, та оспорюваним у цій справі договором існує відмінність щодо площ, планування, будівельних номерів та інших суттєвих ознак спірних квартир, а з наявних у справі матеріалів неможливо встановити, що проінвестовані майнові права позивача відповідають спірній квартирі, щодо якої заявлені позовні вимоги.

Місцевий суд зазначив, що ОСОБА_1 не доплатила суму інвестиції, яка коригується автоматично відповідно до укладеного сторонами договору, тому у ТОВ "Добробуд ЛТД" не виникли зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно щодо передачі цих прав та майна. Позивач вважає порушеними її права та інтереси саме невиконанням

ТОВ "Добробуд ЛТД" своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 22 листопада 2010 року

№ 1/14-113, проте обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не передбачений інститутом зобов`язального права. Крім того, позивач не є власником квартири, який наділений правом заявляти віндикаційний позов.

Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Томашевського Р. М. залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 січня 2019 року - без змін.

Апеляційний погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 січня

2019 року і постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що ТОВ "Добробут ЛТД" не оспорює факт придбання нею майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 та факт внесення її як власника майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 до реєстру інвесторів вказаного жилого будинку. На думку позивача, обставини про те, що квартира АДРЕСА_5, підтверджується технічним планом

від 5 лютого 2013 року та додатком № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 20 листопада 2010 року.

Помилковими заявник вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання за нею права власності на спірну квартиру у зв`язку з обранням неефективного способу захисту права, оскільки на час звернення з позовом жилий будинок введено в експлуатацію, а право власності на спірну квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Враховуючи, що спірна квартира набула статусу нерухомого майна (не є об`єктом незавершеного будівництва), право власності на неї може бути визнано в судовому порядку.

На думку заявника, висновок судів щодо неефективності обраного способу захисту права суперечить висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14, висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 24 квітня 2019 року

у справі № 1609/10810/12 (провадження № 14-15цс19), від 29 травня 2019 року

у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року

у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19), від 15 травня 2019 року

у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 201/13156/14-ц (провадження № 61-2553св18), від 26 червня 2018 року у справі № 911/5039/14, від 13 серпня 2020 року у справі № 638/18280/13-ц

(провадження № 61-22271св19), від 4 грудня 2019 року у справі

Заявник вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у неї права заявити позов про витребування майна, оскільки обставини щодо виникнення права власності на спірну квартиру підтверджуються належними і допустимими доказами.

Крім того, помилковими вважає заявник висновки судів попередніх інстанцій про недоведення порушення оспорюваними правочинами статті 203 ЦК України і порушення законних прав та інтересів позивача, оскільки суди не врахували, що за договором купівлі-продажу майнових прав від 6 вересня

2010 року ТОВ "Добробут ЛТД" відчужило ОСОБА_6 майнові права на квартиру, яка належала заявнику, за відсутності її волевиявлення. З вказаних підстав є недійсними договір про передачу ОСОБА_6 майнового права ОСОБА_2 і договір купівлі-продажу квартири від 18 квітня 2018 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Такого висновку суди дійшли без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові

від 13 серпня 2020 року у справі № 638/18280/13-ц

(провадження № 61-22271св19).

На думку заявника, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), оскільки вказана постанова прийнята Великою Палатою Верховного Суду за інших фактичних обставин.

Також заявник вказує, що суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи в порушення частини першої статті 417 ЦПК України проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 листопада 2019 року

в даній справі. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив про необхідність надання апеляційним судом оцінки інформації відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Одеської міської ради від 19 грудня 2017 року про реєстр інвесторів житлового комплексу на АДРЕСА_6, відповідно до якого ОСОБА_7 є власником майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 у зазначеному будинку. Крім того, апеляційній суд не надав оцінки процесуальній поведінці ТОВ "Добробут ЛТД" щодо невиконання цим товариством ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 4 червня

2018 року, якою витребувано інформацію та належним чином засвідчені документи про те, який номер присвоєно квартирі з будівельним номером АДРЕСА_7, та чи передавалась ця квартира у власність будь-яким фізичним чи юридичним особам після завершення будівництва жилого будинку. Не виконавши вказівки Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, на думку заявника, дійшов помилкового висновку про те, що квартира з будівельним АДРЕСА_8 та квартира АДРЕСА_4 є різними об`єктами нерухомості.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2021 року представник ТОВ "Добробут ЛТД" - адвокат Чукітова В. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому, посилаючись на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 24 квітня 2019 року

у справі № 1609/10810/12 (провадження № 14-15цс19), від 29 травня 2019 року

у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року

у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19), від 15 травня 2019 року

у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19); викладених Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 201/13156/14-ц (провадження № 61-2553св18), від 26 червня 2018 року у справі № 911/5039/14, від 13 серпня 2020 року у справі № 638/18280/13-ц

(провадження № 61-22271св19), від 4 грудня 2019 року у справі

№ 344/16245/13-ц (провадження № 61-22502св18), від 4 грудня 2019 року у справі № 752/2151/17 (провадження № 61-42956св18), від 15 квітня 2019 року у справі № 607/16852/15-ц (провадження № 61-21179св19) та Верховним Судом України у постанові від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 січня 2006 року ОСОБА_1 та ТОВ "Інвест-Прогрес" укладено договір про інвестування

10 серпня 2006 року вказаними сторонами укладена додаткова угода до договору про інвестування Г1/И-98, за умовам якої ОСОБА_1 зобов`язалась проінвестувати будівництво, а ТОВ "Інвест-Прогрес" - передати майнові права на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_1 .

3 березня 2009 року до договору про інвестування Г1/И-98 від 11 січня 2006 року укладено додаткову угоду, якою зобов`язання ТОВ "Інвест-Прогрес" передано

ТОВ "Добробуд ЛТД".

22 листопада 2010 року ОСОБА_1 та ТОВ "Добробуд ЛТД" уклали договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/14-113, яким викладено договір про інвестування № Г1/И-98 від 11 січня 2006 року в новій редакції та передбачено, що ТОВ "Добробуд ЛТД" зобов`язується передати у власність позивача безумовне майнове право на новозбудоване майно, яке після державної реєстрації стає правом власності інвестора на новозбудоване майно як на нерухомість. Новозбудованим майном визначено квартиру з будівельним номером АДРЕСА_9 .

Суди встановили, що за змістом пункту 5.3 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 22 листопада 2010 року № 1/14-113 ОСОБА_1 сплатила інвестицію у розмірі 491 678,70 грн ТОВ "Інвест-Прогрес". Залишок інвестиції у розмірі 41 808,35 грн ОСОБА_1 зобов`язалася сплатити на рахунок ТОВ "Добробуд ЛТД" до 25 листопада 2010 року (пункт 5.5 договору).

Зі змісту розділу 5 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/14-113 від 22 листопада 2010 року суди встановили, що розмір інвестиції автоматично коригується у відповідну сторону на підставі технічної документації, виготовленої БТІ. Майнові права за договором передаються після повної сплати інвестиції ОСОБА_1 (пункт 6.1 договору).

Судами встановлено що у 2014 році ОСОБА_1 отримала лист від ТОВ "Добробут ЛТД" про необхідність здійснення доплати у розмірі 3 165 доларів США у зв`язку зі збільшенням загальної площі об`єкта інвестування. ОСОБА_1 не погодилась з такою вимогою у зв`язку з тим, що площа об`єкта фактично збільшилась до 76,10 кв.м, а не до 77,30 кв.м, як зазначило ТОВ "Добробут ЛТД".

6 вересня 2010 року ТОВ "Добробуд ЛТД" та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/14-112/1, предметом якого є новозбудоване майно - квартира з будівельним номером АДРЕСА_10 .

23 травня 2014 року угодою про заміну сторони у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 6 вересня 2010 року

№ 1/14-112/1, укладеною ТОВ "Добробуд ЛТД", ОСОБА_6 та

ОСОБА_2, замінено інвестора у вказаному договорі з ОСОБА_6 на ОСОБА_2 .

В цей же день ТОВ "Добробуд ЛТД" та ОСОБА_2 уклали у новій редакції договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № 1/14-112/1, предметом якого є новозбудованим майном є квартира з будівельним номером АДРЕСА_10 .

17 грудня 2014 року ТОВ "Добробуд ЛТД" та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до нової редакції договору від 23 травня 2014 року, в якій зазначено, що новозбудоване майно - квартира

АДРЕСА_11 . Також у цей день сторонами підписано акт приймання-передачі новозбудованої квартири.

18 квітня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири, за яким продавець передає у власність, а покупець приймає квартиру

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право -це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Згідно з нормами ЦК України (435-15) до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (стаття 331 ЦК України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності у набувача за договором відповідно до частини четвертої

статті 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (стаття 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Тобто, укладаючи договір про інвестування від 11 січня 2006 року та договір

від 22 листопада 2010 року про внесення змін до договору про інвестування, позивач отримала обмежене речове право, за яким вона, як власник цього права, наділена певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно у майбутньому.

Так, умовами вказаних правочинів встановлено, що ТОВ "Добробуд ЛТД" зобов`язалось передати у власність ОСОБА_1 безумовне майнове право на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_9, а позивач зобов`язалася прийняти зазначене безумовне майнове право та сплатити за нього обумовлену договором інвестицію.

Для отримання позивачем права власності саме на новозбудоване майно

(з будівельним номером АДРЕСА_8 та розрахунковою площею 75,19 кв.м, розташовану

на 14 поверсі жилого будинку АДРЕСА_13 ) необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти регламентовані, зокрема, пунктом 6.1 договору від 22 листопада 2010 року про внесення змін до договору про інвестування, яким визначено обов`язок ТОВ "Добробут ЛТД" після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, але не пізніше повного розрахунку між сторонами за цим договором передати інвестору об`єкт інвестування та новозбудоване майно за актом прийому-передачі.

Відповідно до пункту 6.2 договору в редакції від 22 листопада 2010 року оформлення права власності інвестора на новостворене майно здійснюється Виконавчим комітетом Одеської міської ради шляхом видачі свідоцтва про право власності на підставі цього договору, акта прийому-передачі об`єкта інвестування та свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил. У пунктах 5.5-5.10 цього договору передбачено, що розмір інвестиції підлягає зміні при настанні умов, прямо передбачених цим договором, або за згодою сторін; інвестор зобов`язаний своєчасно сплатити інвестицію у порядку, передбаченому цим договором; погоджено відповідну зміну розміру інвестиції пропорційно розрахунковій площі новозбудованого майна у порядку, визначеному цим договором.

Факт підписання відповідного акта приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна мав підтвердити належне виконання сторонами умов договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно

від 22 листопада 2010 року.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що у порушення встановленого договором в редакції від 22 листопада 2010 року розміру не сплатила вартість інвестиції в розмірі 3 165 доларів США за збільшення площі об`єкта інвестування до 77,30 кв.м. Такі обставини не заперечувала ОСОБА_1 протягом розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

При цьому пунктом 5.15 договору в редакції від 22 листопада 2010 року передбачено, що неповна (часткова) сплата інвестором інвестиції не є підставою виникнення у нього права власності на об`єкт інвестування.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою

статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Отже, порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами.

Відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на те, що позивач не є і не була власником квартири АДРЕСА_2, на яку просить визнати право власності, а також не надала доказів, що є власником майнових прав на цю квартири, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що позивач безпідставно звернулася із позовом з такими вимогами.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Отже, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України (435-15) .

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень частини першої

статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа та планування), якими наділена квартира із будівельним номером АДРЕСА_8, зазначена у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 22 листопада 2010 року, не відповідають індивідуальним ознакам, притаманним квартирі із будівельним номером АДРЕСА_14 ).

Зі змісту позовної заяви суди встановили, що позивач вважає порушеними її права та інтереси саме невиконанням ТОВ "Добробуд ЛТД" своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно

від 22 листопада 2010 року, які стосуються передання їй новозбудованого майна та документів, необхідних для реєстрації за нею права власності. Отже, з огляду на те, що позивач стверджує про перебування із ТОВ "Добробуд ЛТД" у зобов`язальних відносинах, права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Відповідно до приписів статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору і вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - у відповідності зі звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з тим, позивач не довела належними та допустимими доказами виконання своїх інвестиційних зобов`язань - сплати коштів за договором

від 22 листопада 2010 року про внесення змін до договору про інвестування, зокрема, за збільшення площі квартири.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довела обставини належного виконання зобов`язань за договором від 22 листопада 2010 року про внесення змін до договору про інвестування в частині оплати у повному обсязі інвестиції в контексті вирішення питання набуття нею відповідного майнового права щодо спірного нерухомого майна.

Вирішуючи вимоги позову в частині визнання недійсними договорів, суди попередніх інстанцій врахували, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачем не доведено, що оскаржувані правочини порушують її законні права та інтереси, не відповідають вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, іншим вимогам закону.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачем не доведено належне виконання умов інвестиційного договору, а також що спірні у цій справі правочини порушують її законні права та інтереси, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), та висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 522/19835/17

(провадження № 61-1496св19).

Доводи касаційної скарги про помилковість висновку судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання за нею права власності на квартиру у зв`язку з обранням неналежного способу захисту порушеного права є обґрунтованими, проте з урахуванням встановлених судами обставини щодо недоведення ОСОБА_1 належного виконання зобов`язань за договором

від 22 листопада 2010 року про внесення змін до договору про інвестування в частині оплати у повному обсязі інвестиції, такий висновок не вплинув на правильність вирішення справи по суті.

Враховуючи, що висновок судів попередніх інстанцій про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права з урахуванням конкретних обставин справи не вплинув на правильність вирішення справи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах

від 3 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19),

від 24 квітня 2019 року у справі № 1609/10810/12 (провадження № 14-15цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 квітня 2018 року

у справі № 201/13156/14-ц (провадження № 61-2553св18), від 26 червня

2018 року у справі № 911/5039/14, від 13 серпня 2020 року у справі № 638/18280/13-ц (провадження № 61-22271св19), від 4 грудня 2019 року

у справі № 344/16245/13-ц (провадження № 61-22502св18), від 4 грудня

2019 року у справі № 752/2151/17 (провадження № 61-42956св18), від 15 квітня 2019 року у справі № 607/16852/15-ц (провадження № 61-21179св19).

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів про недоведення заявником обставин щодо виникнення у неї права власності на спірну квартиру та порушення оспорюваними правочинами статті 203 ЦК України зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи касаційної скарги про безпідставне врахування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), є безпідставними, оскільки у справі № 522/1029/18 між сторонами виникли подібні правовідносини і судами попередніх інстанцій встановлені обставини щодо невиконання інвестором у повному обсязі зобов`язання за інвестиційним договором.

Посилання заявника на порушення апеляційним судом частини першої

статті 417 ЦПК України щодо неврахування вказівок Верховного Суду під час нового розгляду справи, зважаючи на встановлені судами обставини щодо несплати ОСОБА_1 у повному обсязі коштів за договором від 22 листопада 2010 року про внесення змін до договору про інвестування, зокрема за збільшення площі квартири, не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержанням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.