285/2686/20-ц Про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - 14.07.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 січня 2022 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - Новоград-Волинський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - Новоград-Волинський МР ВДВС ГТУЮ у Житомирській області), про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 26 594,18 грн, перерахованих на підставі виконавчого напису № 5622, виданого 15 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., який рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2019 року визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 26 594,18 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів, передбачених статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) є обґрунтованими, оскільки виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого було стягнено в рахунок погашення боргу його заробітну плату, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ "ПриватБанк" оскаржило його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 січня 2022 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Повернуто АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 261,00 грн, сплачений відповідно до квитанції від 01 червня 2021 року № PROM1B314V.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник не виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а відтак поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження не надав.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд, дослідивши оригінал конверту, встановив, що рішення суду направлено відповідачеві 26 квітня 2021 року, зворотнє повідомлення про відправлення відсутнє, дані в системі пошуку "Укрпошта" не збережено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційна скарга подана банком у межах визначеного статтею 354 ЦПК України строку на апеляційне оскарження, оскільки копія оскаржуваної ухвали суду першої інстанції отримана АТ КБ "ПриватБанк" поштою 04 травня 2022 року. При цьому в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем копії судового рішення. Доказів надсилання районним судом копії судового рішення протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі рекомендованим листом з повідомленням про вручення також немає.

Заявник звертає увагу на те, що апеляційна скарга подана ним 02 червня 2021 року, проте ухала про залишення апеляційної скарги без руху винесена 23 грудня 2021 року. Згідно з відомостями офіційного сайту "Укрпошта" інформація про наявність та стан пересилань поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації. Оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов`язок суду видати (надіслати) копії судових рішень учасникам справи (постанова Верховного Суду від 02 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20). А отже заявником дотримано вимоги цивільного процесуального законодавства, зазначено дату вручення банку судового рішення, заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

У червні 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 06 липня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 26 594,18 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, а саме, запропоновано надати оригінал конверту, або іншим чином надати докази отримання рішення суду 04 травня 2021 року.

На виконання вимог ухвали від 23 грудня 2021 року АТ КБ "Приватбанк" подало до суду заяву, де зазначило, що згідно з відомостями офіційного сайту "Укрпошта" інформація про наявність та стан пересилань поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації. Також надано апеляційному суду оригінал конверту, у якому заявникові надійшла копія судового рішення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 січня 2022 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України у зв`язку з неусуненням недоліків та ненаданням доказів на підтвердження поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними.

Натомість Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина перша, пункт 2 частини другої, частина третя статті 354 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною третьою статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі "Трух проти України", заява № 50966/99).

Матеріалами справи підтверджується, що Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення 01 жовтня 2020 року.

В матеріалах справи наявний лист від 10 жовтня 2020 року про направлення учасникам справи копії рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2020 року, зокрема і АТ КБ "ПриватБанк" (а.с. 34).

Проте рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення АТ КБ "ПриватБанк" в матеріалах справи відсутнє.

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак, суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

11 березня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду першої інстанції з заявою щодо повідомлення про стан розгляду справи, а у разі ухвалення рішення у цій справі просило направити копію судового рішення (а.с. 40).

20 квітня 2021 року Печерський районний суд міста Києва направив на адресу відповідача копію судового рішення від 01 жовтня 2020 року (а. с. 43).

Суд встановив, що 02 червня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року (а. с. 44).

У апеляційній скарзі банк заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року, мотивуючи тим, що копія повного рішення не була вручена у день його проголошення або складання.

Усуваючи недоліки апеляційної скарги, на виконання вимог ухвали від 23 грудня 2021 року АТ КБ "Приватбанк" подало до суду заяву, де зазначило, що згідно з відомостями офіційного сайту "Укрпошта" інформація про наявність та стан пересилань поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації, та надало апеляційному суду оригінал конверту, у якому заявникові надійшла копія судового рішення (а. с. 104-106).

Визнаючи причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявником, неповажними, апеляційний суд не врахував, що особа має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду; не звернув уваги на те, що суд першої інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України щодо вручення судового рішення, на це посилалося АТ КБ "ПриватБанк" в апеляційній скарзі; не спростував доводи відповідача, що копії рішення суду першої інстанції на його адресу не направлялась та йому не вручено; не надав оцінки тому, що оприлюднення в ЄДРСР тексту судового рішення не виконує функцію суду щодо вручення судового рішення.

Вичерпний перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, наведений у частині шостій статті 272 ЦПК України, і в цьому переліку день оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не прирівняно до дня вручення судового рішення. Можливість дізнатися про ухвалене судом першої інстанції рішення з ЄДРСР є лише правом заявника. При цьому, оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не скасовує обов`язок суду вчасно направляти копії судових рішень учасникам справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 679/219/20 (провадження № К/9901/29453/20), на яку послався заявник в касаційній скарзі, та у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі

№ 2-3552/10 (провадження № 61-13845св21), від 19 січня 2022 року у справі № 752/19105/21 (провадження № 61-17974св21).

При цьому дата подачі апеляційної скарги (02 червня 2021 року) у контексті вирішення зазначеного процесуального питання правового значення не має, оскільки законом імперативно встановлено, що учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Тобто визначальним є момент вручення рішення суду, а не звернення до суду із відповідною заявою.

Таким чином за встановлених в цій справі обставин апеляційний суд застосував приписи частини четвертої статті 357 та пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, за змістом яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржник у строк, визначений судом, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, - за відсутності на те правових підстав.

З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з неповажними причинами пропуску заявником строку на апеляційне оскарження є передчасним.

За таких обставин оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.

За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція,

25-26 березня 2011 року).

ЄСПЛ у справі "Воловік проти України" (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

Апеляційний суд не врахував зазначеного та відмовив у відкритті апеляційного провадження без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Вказане призвело до порушення норм процесуального права, а тому оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, що є підставою для її скасування та направлення справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За викладених обставин, ухвала Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).