369/12715/20 Про видачу обмежувального припису - 13.07.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2021 року у складі судді Усатова Д. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Заяву мотивовано тим, що з боку ОСОБА_2 по відношенню до нього має місце фізичне та економічне насильство. 23 серпня 2020 року він приїхав за адресою: АДРЕСА_1, за цією адресою проживає його колишня дружина, батько та мати дружини. Однак ОСОБА_2 не пустив його до помешкання, чим скоїв факт економічного насилля щодо нього.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області визнано його право на користування будинком

АДРЕСА_1 та вселено його до будинку, в якому також проживає його малолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду йому встановлений графік побачень з дитиною - кожної неділі з 10 до 19 години.

13 вересня 2020 року близько 15 год. він приїхав для побачень з дитиною, але сина йому надано не було. Він, не отримавши дитину, зламав калитку та намагався зайти на територію за адресою:

АДРЕСА_1, однак ОСОБА_2 намагався вдарити його сокирою у голову та намагався проткнути йому вилами груди.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 кривдником; винести обмежувальний припис строком на

6 місяців для ОСОБА_2, яким заборонити перебувати у місті спільного проживання (перебування) за адресою:

АДРЕСА_1 ; обмежити ОСОБА_2 у спілкуванні з постраждалим, яким є заявник; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 500 м до місця спільного проживання за адресою:

АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1, якщо останній за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2, переслідувати

ОСОБА_1 та в будь-який спосіб спілкуватися з ним. Заборонити особисто ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку і через третіх осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 04 червня 2021 року заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису задоволено частково. Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження ОСОБА_2 строком на 6 місяців: заборонено ОСОБА_2 спілкуватися з ОСОБА_1 ; заборонено ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 10 метрів до ОСОБА_1 ; заборонено ОСОБА_2 вести листування, здійснювати дзвінки та вести телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; заборонено ОСОБА_2 переслідувати та/або в

будь-який спосіб спілкуватись із ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Рішення суду про видачу обмежувального припису допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 посилався на ті обставини, що ОСОБА_2 вчиняється економічне (перешкоджання проживання в будинку) та фізичне насилля (нанесення тілесних ушкоджень). З наявних матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались вкрай напружені відносини, пов`язані як з поділом майна, користування спільним майном, так і прийняття батьком участі у вихованні та спілкуванні з спільним сином. Враховуючи викладене суд вважав, що наявні обґрунтовані ризики продовження вчинення

ОСОБА_2 фізичного та економічного насильства щодо заявника, а тому дійшов висновку про часткову обґрунтованість заяви та необхідність видачі обмежувального припису відносно останнього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Кузнєцовим К. В., задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 04 червня 2021 року в частині задоволених вимог заяви ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 у цій частині. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявником не доведено, що ОСОБА_2 його переслідує шляхом направлення листів, телефонних дзвінків та переговорів по телефону, а також спілкується з ним. Відтак, оскільки ОСОБА_1 в обґрунтування своєї заяви на такі обставини не посилався і доказів відповідно на підтвердження цих обставин суду не надавав, у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування стосовно ОСОБА_2 таких обмежень.

Крім того, зважаючи на вичерпність переліку заходів тимчасового обмеження прав кривдника у формі встановлення судом обмежувального припису, визначених частиною другою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", суд першої інстанції безпідставно застосував такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2, як заборона останньому спілкуватися з ОСОБА_1 (останній не має статусу дитини), а також заборони ОСОБА_2 наближатися ближче ніж 10 метрів до ОСОБА_1 .

Таким чином, враховуючи наведене, приймаючи до уваги всі обставини та докази, надані учасниками справи до матеріалів справи, суд вважав, що не можна визнати встановлення ОСОБА_2 обмеження у вигляді заборони перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 пропорційним меті застосування щодо нього обмежувального припису. Крім того, судом не встановлено ризиків застосування насильства з боку ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 в майбутньому.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада

2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та змінити рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог та задовольнити його позовну заяву у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року

у справі № 753/23624/18, від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19, від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 17 лютого 2021 року

у справі № 766/13927/20-ц, а також не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що заявник вважає наявність кримінального провадження щодо замаху на його життя фізичним насиллям з боку ОСОБА_2, а перешкоди у користуванні житлом економічним насильством. Судом апеляційної інстанції у цій справі не застосовано ЦК України (435-15) та Закон України "Про запобігання домашньому насильству".

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 03 лютого 2015 року шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, зареєстрований у відділ реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис

№ 2751, розірвано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 23 лютого 2017 року визначено спосіб участі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у спілкуванні та вихованні онука - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 : один день на тиждень (сім календарних днів) на три місяці, за умови не порушення порядку дошкільного навчання, а в подальшому навчання у школі, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди у спілкуванні

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 онуком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та участі у його вихованні, у визначений судом час.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 19 квітня 2018 року визнано за ОСОБА_1 право на користування будинком за адресою:

АДРЕСА_1, та усунуто перешкоди у користуванні зазначеним житловим будинком з боку ОСОБА_4 шляхом вселення

ОСОБА_1 у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, судом установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались вкрай напружені відносини, пов`язані як з поділом майна, користування спільним майном, так і прийняттям батьком участі у вихованні та спілкуванні з спільним сином.

Станом на 2020 рік власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_9, дружина ОСОБА_2 (а. с. 40-41).

ОСОБА_2, як внутрішньо переміщена особа з січня 2015 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05 січня 2015 року,

від 09 серпня 2017 року (а. с. 38, 39).

Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, але останній з 2013 року і станом на 2020 рік у будинку не проживав. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня

2018 року про вселення ОСОБА_1 в спірний будинок було виконано виконавчою службою у квітні 2021 року.

На час розгляду цієї справи відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110200004428

від 19 липня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 КК України, за заявою ОСОБА_1 .

У Васильківському міськрайонному суді Київської області розглядається кримінальне провадження № 12017110200003819 за підозрою

ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України. Потерпілим у цьому провадженні є ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначено про те, що 31 серпня

2017 року постановою Києво-Святошинської місцевої прокуратури про забезпечення безпеки особи було постановлено застосувати відносно ОСОБА_2, який є потерпілим у кримінальному провадженні

№ 12017110200003819 від 25 червня 2017 року, заходи забезпечення безпеки у вигляді особистої охорони та охорони житла, в якому він проживає, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . Зазначені обставини підтверджуються інформацією, яка міститься у відповіді Головного слідчого управління Національної поліції України від 26 січня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) . Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надав суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 фізичного та економічного насильства відносно нього, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між сторонами та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) .

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 серпня

2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19) та

від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження вимог заяви про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 надав копію витягу з Єдиного державного реєстру кримінальних проваджень відповідно до якого 06 лютого 2018 року внесено відомості за заявою ОСОБА_1 за фактом нанесення тілесних ушкоджень (частина перша статті 126 КК України).

Проте ОСОБА_2 про підозру у вчиненні вказаного правопорушення не повідомлялося, до адміністративної чи кримінальної відповідальності у

будь-якому вигляді за вказаним фактом не притягався, будь-яких доказів на підтвердження нанесення тілесних ушкоджень або вчинення ним економічного насильства матеріали справи не містять.

Натомість заявник ОСОБА_1 є обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України, відносно потерпілого

Судом установлено, що станом на 2020 рік власником будинку, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, є ОСОБА_9, дружина

ОСОБА_2 (а. с. 40-41).

від 09 серпня 2017 року (а. с. 38, 39).

Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, але останній з 2013 року і станом на 2020 рік в будинку не проживав. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня

2018 року про вселення ОСОБА_1 в спірний будинок було виконано виконавчою службою у квітні 2021 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами склалися неприязні відносини та є спір щодо користування спірним будинком АДРЕСА_1, згідно указаних встановлених обставин кожним зі сторін вчинялися дії, що мають ознаки правопорушень, а також є спір щодо прийняття батьком участі у вихованні та спілкуванні з їх сином.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції належним чином дослідив зібрані у справі докази, надав належну оцінку доказам та аргументам учасників справи, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права є необґрунтованими і зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.