404/353/15-ц Про усунення перешкод у користуванні майном та знесення самочинного будівництва - 13.07.2022 Прийняття

ОСОБА_4, ОСОБА_3, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Кіровоградській області (далі - Інспекція), правонаступником якої є управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградський області(далі - Управління), про усунення перешкод у користуванні майном та знесення самочинного будівництва,

в якому просив усунути перешкоди у користуванні його 3/10 частинами будинку

АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести за свій рахунок самовільне будівництво у вигляді двоповерхової прибудови до її 1/10 частини будинку.

В обґрунтування позову зазначав, що він, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є співвласниками домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1, яке складається з двох житлових будинків, має надвірні споруди: сарай, вбиральна, водопровід, підвал, вимощення, ґанок, розміщені на земельній ділянці, загальною площею 560,7 кв. м. Йому з відповідними частинами надвірних будівель належить 3/10 частини домоволодіння на підставі договору дарування

від 26 липня 2005 року, укладеного між ним та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Стоєвою Г. Ф., зареєстрованого в реєстрі

за № 2421. ОСОБА_2 належить 1/10 частини домоволодіння, ОСОБА_3 - 13/50 частин домоволодіння, ОСОБА_4 - 17/50 частин домоволодіння.

Вказував, що ОСОБА_2 у 2014 році здійснила прибудову до своєї частини будинку, не маючи на це документів дозвільного характеру

та затвердженої в установленому порядку проєктної документації,

що підтверджується відповідним литом Інспекції від 23 вересня 2014 року № 01-06/239. Самовільним будівництвом завдано шкоди спільній несучій стіні у домоволодінні, що може призвести до руйнування всього будинку. Завдано шкоди також його погребу, який знаходиться у безпосередній близькості до самовільної прибудови.

З урахуванням наведеного, посилаючись на статті 376, 391 ЦК України, норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) ,

ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 січня 2015 року відкрито провадження у справі.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов

до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, Інспекція,

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва, в якому, з урахуванням його уточненої редакції, просила: зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні належною їй 1/10 частиною спірного будинку шляхом знесення за свій рахунок самовільного будівництва у вигляді прибудови до 3/10 частини будинку, що належить останньому.

В обґрунтування зустрічного позову зазначала, що їй належить

1/10 частина спірного будинку на підставі договору дарування, укладеного

22 травня 2002 року між нею та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Стоєвою Г. Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 1823.

Посилаючись на частину четверту статті 376, статтю 391 ЦК України,

норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , вказувала, що ОСОБА_1 в 2011 році здійснив прибудову до своєї частини будинку, не маючи на це документів дозвільного характеру та затвердженої в установленому порядку проєктної документації. Вказана прибудова здійснена з використанням спільної стіни, що розташована між належними їм частинами будинку. У зв`язку з цим спільна несуча стіна зазнала значні тріщини, що згодом перейшли на стелю, що спричинило незначні обвали стелі, що підтверджується актом обстеження житла від 25 лютого

2015 року. Прибудова затіняє вікно її кухні й виникає необхідність

у використанні електроосвітлювальних приладів у світлу частину доби.

При цьому прибудову було газифіковано, а витяжку системи газопостачання виведено у її вікно, що є порушенням Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01 жовтня 1997 року № 254 (z0318-98) (чинних, на момент виникнення спірних правовідносин).

Належна їй частина спірного будинку складається з однієї кімнати,

площею 16,62 кв. м, у якій, окрім неї, проживають її мати, дочка та чоловік.

У зв`язку з невідповідністю житлової площі нормам, встановленим на одну особу у ЖК України (5464-10) , вона була змушена спорудити двоповерхову прибудову, яка збільшує площу належної їй частини будинку на 18 кв. м. та займає близько 9 кв. м земельної ділянки, яка знаходиться у спільному користуванні співвласників домоволодіння. При цьому площа земельної ділянки, зайнятої прибудовою ОСОБА_1, складає близько 24 кв. м.

Крім того, вважала, що здійснена до її частини будинку прибудова не могла спричинити будь-яких незручностей для співвласників домоволодіння,

а тому доводи первісного позову ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Її прибудова має окремий фундамент, що не прилягає до спільного будинку, між найближчою стіною прибудови та будинком порожній простір, погріб ОСОБА_1 почав руйнуватися ще до початку будівництва її прибудови, останній не надав доказів негативного впливу її прибудови на належну йому частину домоволодіння.

З урахуванням наведеного та уточненої редакції зустрічного позову, ОСОБА_2 просила суд її зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 березня

2015 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня

2015 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2

про залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_8 відмовлено.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня

2015 року за клопотанням представника ОСОБА_1 призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам приватного підприємства "Науково-дослідницька лабораторія судових експертиз" (далі - ПП "Науково-дослідницька лабораторія судових експертиз"), на час проведення якої зупинено повадження у справі.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 серпня

2015 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 29 вересня 2015 року про виправлення описки, відновлено провадження у справі.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 жовтня

2015 року задоволено клопотання експерта, надано дозвіл на влаштування локального розкриття відповідних будівельних конструкцій.

Короткий зміст самостійних вимог третьої особи щодо предмета спору

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 як третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, подано до суду позовну заяву

до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_4, Інспекція, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва, в якій просила усунути перешкоди у користуванні належними їй 13/50 частинами спірного будинку шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести за свій рахунок самовільне будівництво у вигляді двоповерхової прибудови до належної їй 1/10 частини будинку.

В обґрунтування своїх вимог указувала, що їй належать 13/50 частин спірного домоволодіння на підставі договору купівлі продажу від 05 грудня 1987 року, укладеного між нею та ОСОБА_9, посвідченого державним нотаріусом Третьої кіровоградської державної нотаріальної контори

(далі - державний нотаріус) Керекеш Г. Ф. та зареєстрованого в реєстрі

Зазначала, що ОСОБА_2 здійснила прибудову до своєї частини будинку, не маючи на це документів дозвільного характеру та затвердженої в установленому порядку проєктної документації, що підтверджується литом Інспекції від 23 вересня 2014 року № 01-06/239. Відповідним самочинним будівництвом порушені її права, оскільки відхилення щодо недотриманих будівельних норм і правил при здійсненні самовільної прибудови є істотними.

Вважала, що здійснення ОСОБА_2 самовільної прибудови

до частини спірного будинку створює їй, як співвласнику цього будинку, незручності. При цьому у будинку можуть з`явитися тріщини, завдано шкоди спільній несучій стіні, що може призвести до руйнування всього будинку.

Ураховуючи наведене, відповідні норми ЦК України (435-15) та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , ОСОБА_3 просила суд

її позов задовольнити.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 жовтня

2015 року заяву ОСОБА_3 про вступ у цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_2 задоволено. Допущено ОСОБА_3 до участі у справі № 404/353/15-ц у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2015 року провадження у справі зупинено на час проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Кіровського районного суду

м. Кіровограда від 26 березня 2015 року.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 грудня 2015 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 березня

2016 року відмовлено у задоволенні клопотання представника

ОСОБА_2 про відвід судді.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 березня

2016 року за клопотанням представника ОСОБА_2 призначено

у справі додаткову судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство УкрСпецБудЕкспертиза" (далі - ТОВ "Науково-виробниче підприємство УкрСпецБудЕкспертиза"), на час проведення якої зупинено провадження у справі.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 травня 2016 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 липня 2016 року призначено у справі додаткову судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам ТОВ "Науково-виробниче підприємство УкрСпецБудЕкспертиза", на час проведення якої зупинено провадження у справі.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 серпня 2016 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 серпня 2016 року клопотання експерта задоволено. Надано експерту згоду на часткове пошкодження об`єкта дослідження у розмірі, необхідному для проведення дослідження. Провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого

2017 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 лютого

2018 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 15 лютого 2018 рокупро виправлення описки, клопотання представника ОСОБА_1

про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи задоволено. Призначено у справі додаткову судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз

(далі - Кропивницьке відділення Київського НДІСЕ). На час проведення експертизи зупинено провадження у справі.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня

2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено. Вищевказану ухвалу районного суду від 15 лютого 2018 року скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 липня 2018 року поновлено провадження у справі.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 січня

2019 рокуу складі судді Павелко І. Л. у задоволенні позовної заяви

ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

У задоволенні позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони у справі

є співвласниками спірного домоволодіння, зокрема: ОСОБА_1

є власником 3/10 частин домоволодіння, ОСОБА_2 належить

1/10 частина домоволодіння, ОСОБА_3 є власником 13/50 частин спірного домоволодіння, а ОСОБА_4 - 17/50 частин домоволодіння.

У 2011 року ОСОБА_1 здійснив прибудову до своєї частини будинку,

а у травні 2014 року ОСОБА_2 здійснила прибудову до належної

їй частини будинку, без документів дозвільного характеру та проєктної документації, передбаченої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

Вирішуючи спір, районний суд надав критичну оцінку висновку експерта

за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи

від 14 грудня 2015 року № 22-в, складеного судовим експертом

ПП "Науково-дослідницька лабораторія судових експертиз" Петровим М. С. на підставі ухвали районного суду від 26 березня 2015 року, наданого

з урахуванням коригування допущеної технічної помилки у абзаці 4 пункту 7 розділу ІІІ висновку № 22, (далі - висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14 грудня 2015 року № 22-в), оскільки він ґрунтується виключно на візуально інструментальному дослідженні, а також надав оцінку висновку експерта за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 09 лютого 2017 року № 74,

складеного судовим експертом ТОВ "Науково-виробниче підприємство УкрСпецБудЕкспертиза" Хомутенком Д. Г. на підставі ухвали районного суду від 22 липня 2016 року (далі - висновок додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 09 лютого 2017 року № 74), вказавши, при цьому, що жодна з проведених експертиз не визначила момент виникнення тріщин у частині будинку, що належить ОСОБА_1 . Тому не доведено причинно-наслідковий зв`язок між здійсненою ОСОБА_2 прибудовою

і тріщинами у частині будинку ОСОБА_1 .

При цьому саме по собі здійснення самовільних прибудов не є причиною для їх знесення, як і факт складення Інспекцією протоколу за здійснення самочинного будівництва відносно ОСОБА_2, на який посилалася ОСОБА_3, та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за такі дії.

Суд першої інстанції зазначив, що він позбавлений права додатково з`ясувати обставини, на які послався судовий експерт Хомутенко Д. Г.

у висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи

від 09 лютого 2017 року № 74, шляхом проведення геодезичних досліджень ґрунту та прибудов, так як постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2018 року скасовано ухвалу районного суду

від 15 лютого 2018 року про призначення у справі додаткової судової будівельно-технічної експертизи.

Крім того, суд відхилив доводи ОСОБА_3 про те, що внаслідок прибудови ОСОБА_2 можуть з`явитися значні тріщини в декількох місцях, що створює їй незручності як співвласнику домоволодіння

і може призвести до руйнування будинку, оскільки вони не доведені

та не підтверджені доказами, є припущеннями.

Районний суд також виходив із того, що земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, між сторонами розділена й відповідно сторони не заперечували той факт, що здійснені прибудови знаходяться

на тих частинах земельної ділянки, які їм виділено за рішенням суду. Із цих підстав судом не встановлено, що діями відповідача за первісним позовом порушено права органу місцевого самоврядування або

ОСОБА_10 і ОСОБА_1 оскаржили вказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалами Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою

ОСОБА_1, а від 15 квітня 2019 року - за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

З метою досягнення домовленості між сторонами щодо можливості мирного врегулювання спору у засіданні апеляційного суду 21 травня

2019 року оголошено перерву до 06 червня 2019 року.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 червня 2019 року клопотання представника ОСОБА_1 про призначення у справі повторної судової будівельно-технічної експертизи задоволено. Призначено у справі повторну судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Кропивницькому відділенню Київського НДІСЕ. На час проведення експертизи зупинено апеляційне провадження.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року клопотання судового експерта Кропивницького відділення Київського НДІСЕ про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи, задоволено частково. Надано судовому експерту дозвіл на дослідження конструктивних елементів прибудови літ. "а4" та літ. "а5", шляхом відкопування фундаментів в декількох місцях та часткового розбирання оздоблення стін. Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2

за попереднім погодженням із судовим експертом визначити дату і час огляду об`єктів дослідження, надати до огляду судовому експерту об`єкти дослідження та забезпечити судового експерта належними умовами для проведення огляду, а саме: вільним доступом до об`єкта, можливістю безперешкодного огляду, можливістю проведення фотозйомки. Апеляційне провадження у справі зупинено.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року поновлено провадження у справі.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року

у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 січня

2019 року у частині відмови у задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_2 залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 січня 2019 року

у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано.

У відповідній частині ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні

3/10 частинами спірного будинку, що належать ОСОБА_1, шляхом знесення за свій рахунок самовільного будівництва у вигляді двоповерхової прибудови до 1/10 частини спірного будинку, що належить ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, урахувавши, що сторони у справі є співвласниками спірного домоволодіння, а також те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2

здійснено самочинне будівництво до належних їм на праві власності часток у домоволодінні, вказав, що останніми не надано доказів на підтвердження того, що самочинні прибудови зведені в межах належних їм земельних ділянок, що помилково встановлено судом першої інстанції.

Апеляційним судом надано оцінку висновку судової будівельно-технічної експертизи та висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи й зазначено про необхідність призначення у справі повторної судової будівельно-технічної експертизи (ухвала від 06 червня 2019 року), задовольнивши відповідне клопотання представника ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд не погодився з судом першої інстанції

про неможливість додатково з`ясувати обставини у справі шляхом проведення геодезичних досліджень ґрунту та прибудов, саме у зв`язку

із скасуванням апеляційним судом ухвали Кіровського районного суду

м. Кіровограда від 15 лютого 2018 року про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено відсутність підстав для призначення додаткової судової експертизи. Разом із тим, питання обґрунтованості експертного висновку апеляційним судом не досліджувалося, а тому питання доцільності

та обґрунтованості призначення у справі повторної судової експертизи

не розглядалося й не вирішувалося. Указане не вплинуло на можливість виконання судом першої інстанції обов`язку щодо встановлення обставин, об`єктивно необхідних для вирішення спору, зокрема, шляхом призначення

у справі повторної судової експертизи.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції врахував висновок експерта

за результатами проведення повторної судової будівельно-технічної експертизи від 28 січня 2021 року № 2514/2515/19-27/189-192/21-27, складений експертом Кропивницького відділення Київського НДІСЕ

на підставі ухвали апеляційного суду від 06 червня 2019 року (далі - висновок повторної судової будівельно-технічної експертизи від 28 січня 2021 року № 2514/2515/19-27/189-192/21-27), який підтверджує

та не спростовує висновок судової будівельно-технічної експертизи

від 14 грудня 2015 року № 22-в, а тому необґрунтованою є його критична оцінка суду першої інстанції.

З урахуванням вищевказаного висновку та пояснень судового експерта

в суді апеляційної інстанції, встановлено, що прибудова ОСОБА_2 вплинула на стан узаконеної прибудови ОСОБА_1 (має дві

прибудови, одна з яких самочинна), в якій утворилися дві тріщини, мають прогресуючий характер. Усунути це можливо лише знесенням прибудови ОСОБА_2, укріпленням фундаменту, приведеного у нормативну відповідність під її прибудовою.

Тобто наявний причинно-наслідковий зв`язок між погіршенням технічного стану приміщень тієї частини житлового будинку, що належить

ОСОБА_1, та зведенням ОСОБА_2 прибудови "а4",

яка на момент проведення повторної судової будівельно-технічної експертизи у справі перебувала на стадії незавершеного будівництва.

Суд апеляційної інстанції вказав, що будь-яка перебудова, як окремих приміщень прибудови "а4", так і будівлі зазначеної прибудови в цілому, необхідність в якій обумовлена усуненням причин погіршення технічного стану приміщень тієї частини житлового будинку, яка належить

ОСОБА_1, без її попереднього знесення (демонтажу) неможлива

та недоцільна.

При цьому враховано можливість при застосуванні відповідних технологічних операцій та дотримання заходів із забезпечення техніки безпеки провести знесення (демонтаж) несучих і огороджувальних конструкцій будівлі прибудови "а4" без нанесення шкоди несучим

та огороджувальним конструкціям основної частини житлового будинку,

а також безрезультатність вжитих апеляційним судом заходів примирення сторін, які не знайшли відповідного та належного реагування з боку ОСОБА_2 .

Скасувавши рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо вирішення вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2, у задоволенні якого правомірно відмовлено.

Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду щодо доведеності факту самочинного будівництва.

У частині позовних вимог ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції

в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому не перглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 повторно звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року, в якій, з урахуванням її уточненої редакції, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду

та направити справу на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те,

що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду. Крім цього, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

У липні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 червня

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 06 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено

без руху та надано заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 27 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року визнано неподаною та повернуто (провадження № 61-12039ск20).

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 вдруге звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 15 грудня 2021 року визнано наведені ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ОСОБА_2 надіслала клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2022 року клопотання

ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу

№ 404/353/15-ц із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу (провадження № 61-19168ск21).

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку встановленим у справі обставинам

та наявним доказам, так як негативний вплив на домоволодіння спричинений саме діями ОСОБА_1, який ігнорує вимоги законодавства щодо відповідальності за самочинне будівництво, а не її діями,

в яких не встановлено порушення прав Кропивницької міської ради

або Управління.

Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно врахував при вирішенні спору висновок повторної судової будівельно-технічної експертизи, який

не може бути належним і допустимим доказом у справі, оскільки експертом надано невірну відповідь на поставлені апеляційним судом запитання, зокрема на питання № 7, його не повідомлено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. У цій частині посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Посилаючись на статтю 13 Конституції України, статті 375, 376, 391 ЦК України, прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), правові висновки Верховного Суду, викладені

у постановах: від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19 (провадження

№ 61-18648св20), від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц (провадження № 61-8737св20), зазначає, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, коли неможлива перебудова об`єкта, чи особа відмовляється від її здійснення.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

є співвласниками домоволодіння, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1, яке складається з двох житлових будинків, загальною жилою площею 106,45 кв. м, має надвірні споруди: сарай під літ. "В, Г, И, Ж, г", вбиральна під літ. "Д", погріб "И1, Е", водопровід, підвал, під літ. "Е, Н, Г", вимощення, ґанок, розміщені на земельній ділянці, розміром 560,7 кв. м. ОСОБА_1 належить 3/10 частини домоволодіння, ОСОБА_2 - 1/10 частина домоволодіння, ОСОБА_3 - 13/50 частин домоволодіння, ОСОБА_4 - 17/50 частин домоволодіння. Підстави набуття учасниками справи права спільної часткової власності та розмір часток співвласників підтверджуються належними доказами, учасниками справи не заперечуються (а. с. 7-9, 27-28, 30-31, 36-41, 149-153, 202-203, т. 1).

Згідно з технічним паспортом на домоволодіння від 02 лютого 2015 року, виготовленого обласним комунальним підприємством "Кіровоградське обласне об`єднання бюро технічної інвентаризації", замовник - ОСОБА_1, у житловому будинку (літери "А, а, а1, а2, а3, а4, а5") розміщується три квартири: квартира № 3 - ОСОБА_1, загальною площею 45,60 кв. м

(у технічному паспорті до будинку літери "А", прибудова "а2", прибудова "а5"); квартира № 2 - ОСОБА_2, загальною площею 22,76 кв. м

(у технічному паспорті до будинку літери "А" прибудова "а", до якої прибудована "а4"); квартира № 1, загальною площею 49,81 кв. м

(у технічному паспорті до будинку літери "А" прибудова "а1", прибудова "а3"). На схематичному плані земельної ділянки домоволодіння зазначено, що прибудова "а3" - ОСОБА_4, прибудова "а4" - ОСОБА_2, прибудова "а5" - ОСОБА_1, побудовані самовільно (а. с. 36-41, т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заперечується, що прибудови

до спільного житлового будинку були зведені ними на земельних ділянках, які не були відведені для такої мети, без отримання та реєстрації дозвільного документа - декларації про початок виконання будівельних робіт, а також без розроблення і затвердження відповідної проєктної документації, тобто ними здійснено самочинне будівництво.

Цей факт підтверджується наявними у справі документами Інспекції, правонаступником якої є Управління (а. с. 6, 29, 57-63, т. 1).

Під час розгляду справи судом першої інстанції сторони вказували на те,

що на підставі рішення суду співвласникам домоволодіння виділено у натурі належні їм частки із земельної ділянки, що перебувала у їх спільній частковій власності, а тому самочинні прибудови зведені ОСОБА_1

та ОСОБА_2 у межах належних їм земельних ділянок.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони не надали доказів

на підтвердження вищевказаного.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14 грудня 2015 року № 22-в (а. с. 44-88, т. 2), встановлено невідповідність прибудови,

яка позначена у технічному паспорті літерою "а4", яка розташовується

у спірному домоволодінні і належить ОСОБА_2 (далі - прибудова "а4"), та прибудови, яка позначена у технічному паспорті літерою "а5",

яка розташовується у спірному домоволодінні і належить ОСОБА_1

(далі - прибудова "а5"), вимогам ряду нормативно-правових актів у галузі містобудівної діяльності (пункти 1,7 розділу ІІІ висновку експерта).

Не встановлено наявності негативного впливу на несучі та огороджувальні конструкції основної частини житлового будинку літ. "А", який має свій вираз у погіршені її технічного стану, а також не виявлено будь-яких ознак, які б свідчили про аварійний стан основної частини житлового будинку

літ. "А" у зв`язку з будівництвом прибудови "а4" до зазначеного будинку. Натомість, встановлено наявність негативного впливу на несучі

та огороджувальні конструкції тієї частини житлового будинку, що належить ОСОБА_1, у зв`язку зі зведенням прибудови "а4" (пункт 2 розділу ІІІ висновку експерта).

За результатами проведення візуально-інструментального обстеження об`єктів дослідження в натурі, виконаного під час експертного дослідження, експертом встановлено, що знесення (демонтаж) будівлі прибудови "а4"

без нанесення шкоди всьому будинку є технічно можливим (пункт 3

розділу ІІІ висновку експерта). Фізичний знос приміщення, позначеного

у технічному паспорті літерою "а", яке розташовується у домоволодінні

і належить ОСОБА_2, знаходиться у межах 21-40 %, що відповідає задовільному технічному стану, при якому "елементи будівлі в цілому придатні для експлуатації, але потребують ремонту, який найдоцільніший

на цій стадії". Визначити технічний стан прибудови "а4" експерт не вбачав можливим, натомість визначив ступінь будівельної готовності прибудови "а4", яка становить не менше 70 % (пункт 4 розділу ІІІ висновку експерта).

Експертизою не виявлено будь-яких ознак, які б свідчили про погіршення технічного стану приміщення, що позначено в технічному паспорті

літерою "а" та яке належить ОСОБА_2, у зв`язку з будівництвом прибудови "а5" (пункт 5 розділу ІІІ висновку експерта). Встановлено наявність причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням технічного стану приміщень тієї частини житлового будинку, що належить ОСОБА_1,

та зведенням прибудови "а4", яка належить ОСОБА_2 . Будь-яка перебудова, як окремих приміщень прибудови "а4", так і будівлі зазначеної прибудови в цілому, необхідність в якій обумовлена усуненням причин погіршення технічного стану приміщень тієї частини житлового будинку,

яка належить ОСОБА_1, без її попереднього знесення (демонтажу) неможлива (пункт 6 розділу ІІІ висновку експерта).

На вирішення призначеної у справі ухвалою Кіровського районного суду

м. Кіровограда від 22 липня 2016 року додаткової судової будівельно-технічної експертизи судом першої інстанції було поставлено питання:

"Чи являються тріщини у стінах приміщень прибудови "а2", що належить ОСОБА_1, прогресуючими, з урахуванням усіх шарів конструкції, в яких тріщина має місце?"

Висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи

від 09 лютого 2017 року № 74 встановлено, що до складу прибудови "а2" входять приміщення 3-3 санвузол, площею 5,7 кв. м, та приміщення 3-4 кухня, площею 13,7 кв. м. Виявлена у приміщенні 3-4 прибудови "а2" тріщина № 2 не розвивається (не прогресує), а тріщина № 1 розвивалася (прогресувала) у період з 12 жовтня 2016 року по 18 січня 2017 року,

її ширина розкриття збільшилася за відповідний період на 0,5 мм

(а. с. 2-21, т. 3).

Висновком повторної судової будівельно-технічної експертизи

від 28 січня 2021 року № 2514/2515/19-27/189-192/21-27 (а. с. 4-28, т. 5), об`єктами дослідження якої були прибудова "а4", зведена ОСОБА_2 у 2014 році, яка являє собою двоповерхову будівлю ламаної форми у вигляді двох суміщених по грані прямокутників, площею забудови 15,3 кв. м

та 23,50 кв. м, і прибудова "а5", побудована у 2010 році ОСОБА_1,

яка являє собою одноповерхову будівлю прямокутної форми,

площею забудови 7,80 кв. м, встановлено наступне:

1. Будівництво прибудови "а4", що належить ОСОБА_2, не в повній мірі відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва. Дослідивши надані матеріали цивільної справи та провівши дослідження

на місцевості, експертом було встановлено наступні порушення вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, під час зведення прибудови "а4": відсутність документів, які б підтверджували виконання забудовником, ОСОБА_2, зазначених у частині п`ятій статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", законодавчих вимог; відсутність документів, які б підтверджували отримання забудовником, ОСОБА_2, до початку виконання робіт з будівництва прибудови "а4", зазначеного у пункті 2 частини першої статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідного дозвільного документа - зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт; відсутність документів, які б підтверджували виконання забудовником, ОСОБА_2, при будівництві прибудови "а4", зазначених у статтях 9, 11, 27 Закону України "Про архітектурну діяльність", законодавчих вимог щодо розробки проєктної документації на будівництво, забезпечення будівництва такою проєктною документацією та відповідним авторським і технічним наглядом; встановлено порушення, допущені ОСОБА_2 як безпосереднім виконавцем робіт (підрядником будівництва) вимог чинних будівельних норм і правил при виконанні робіт

з будівництва прибудови "а4", а саме: ДБН В. 1.2-12-2008 "Будівництво

в умовах ущільненої забудови. Вимоги безпеки", ДБН В.2.1-10-2009 "Основи та фундаменти споруд. Основні положення проектування".

2. Будівництво прибудови "а4", що належить ОСОБА_2,

не призводить до аварійного стану всього будинку, а тільки має негативний вплив безпосередньо на частину будинку, що належить ОСОБА_1,

та спричиняє шкоду технічному стану частини будинку, що належить ОСОБА_1 .

3. Знесення прибудови "а4", що належить ОСОБА_2, та прибудови "а5", що належить ОСОБА_1, технічно можливе без нанесення шкоди всьому будинку.

4. Будівництво прибудови "а5", що належить ОСОБА_1, не призводить до аварійного стану будинку та безпосередньо частини будинку,

що належить ОСОБА_1, а також зазначена прибудова не спричиняє шкоду технічному стану частини будинку, яка належить ОСОБА_2 .

5. Фундамент прибудови "а5" є цілісним та таким, що відповідає нормам ДБН.

6. На момент зведення прибудови "а5" не було нормативно встановлено, яка конкретно відстань повинна бути від погребу (льоху) до прибудови "а5". Питання відповідності грунту під прибудовою "а5" знаходиться поза межами питань, які розглядаються експертами з будівельно-технічних видів досліджень.

7. Проведення будь-якої перебудови прибудови "а4", будівництво якої призвело негативний вплив на прибудову "а5", є недоцільне, у разі необхідності може бути тільки демонтаж всіх конструктивних елементів

та приведення фундаментів у відповідність до вимог ДБН.

Суд апеляційної інстанції визнав указаний висновок повторної судової будівельно-технічної експертизи належним і допустимим доказом у справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 (995_004) року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам

та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності

є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону

за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії,

які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Предметом позову (у тому числі, зустрічного позову й позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) у цій справі

є усунення перешкод у користуванні будинком, шляхом знесення самочинного будівництва.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності

і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з вимогами статті 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинного будівництва нерухомого майна.

Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності

на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376, стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Тлумачення вказаної норми права дозволяє зробити висновок про те,

що самочинне будівництво визначається через сукупність ознак,

що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований

або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України

у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі

№ 308/5988/17-ц, провадження № 61-39346св18, від 20 березня 2019 року

у справі № 202/3520/16-ц, провадження № 61-16770св18.

Крім того, у пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі

№ 680/214/16-ц, провадження № 14-445цс19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, провадження № 12-115гс19 (пункти 6.31-6.33)).

Згідно з частиною другою вказаної статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була

їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки

у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво,

або за її рахунок.

Водночас згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд

за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу,

яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності

за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки

не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову,

однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну

ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці,

але з відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам

або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм

і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилася від здійснення перебудови.

Такий правий висновок викладено Верховним Судом у постанові

від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц, провадження

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення

у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою,

що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише

за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

На вказаному судам наголошено у пункті 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" (v0006740-12) і до аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд

у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18), від 30 червня 2020 року у справі

№ 201/2886/15-ц (провадження № 61-4332св20) та інших.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили

і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, виходили із того, що сторони у спорі є співвласниками спірного домоволодіння, підстави набуття ними права спільної часткової власності та розмір часток співвласників підтверджуються належними доказами й учасниками справи не заперечуються.

При цьому встановлено, що окремо ОСОБА_1 у 2011 році

та ОСОБА_2 у 2014 році здійснено самочинне будівництво

до належних їм на праві власності часток у домоволодінні,

що не заперечується останніми та підтверджується письмовими доказами, які знаходяться у матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції

в апеляційному порядку, провівши у справі повторну судову будівельно-технічну експертизу, вказав, що позивачем і відповідачем за первісним позовом не надано доказів на підтвердження того, що самочинні прибудови зведені в межах належних їм земельних ділянок, що помилково встановлено судом першої інстанції.

Крім того, апеляційним судом надано відповідну правову оцінку висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 грудня 2015 року № 22-в, висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 09 лютого 2017 року № 74, й зроблено висновок про необхідність призначення у справі повторної судової будівельно-технічної експертизи, яку було призначено відповідною ухвала апеляційного суду від 06 червня 2019 року

за клопотання представника ОСОБА_1 .

Висновком повторної судової будівельно-технічної експертизи від 28 січня 2021 року № 2514/2515/19-27/189-192/21-27 встановлено, у тому числі,

що будівництво прибудови "а4", що належить ОСОБА_2, не в повній мірі відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, воно не призводить до аварійного стану всього будинку, а тільки

має негативний вплив безпосередньо на частину будинку, що належить ОСОБА_1, та спричиняє шкоду технічному стану частини будинку,

що належить останньому. Знесення прибудови "а4", що належить ОСОБА_2, та прибудови "а5", що належить ОСОБА_1, технічно можливе без нанесення шкоди всьому будинку. При цьому зазначено,

що будівництво прибудови "а5", що належить ОСОБА_1, не призводить до аварійного стану будинку та безпосередньо частини будинку, що йому належить, ця прибудова не спричиняє шкоду технічному стану частини будинку, яка належить ОСОБА_2 . Проведення будь-якої перебудови прибудови "а4", будівництво якої призвело негативний вплив на прибудову "а5", є недоцільним, у разі необхідності може бути тільки демонтаж всіх конструктивних елементів та приведення фундаментів у відповідність

до вимог ДБН.

Апеляційним судом надано належну правову оцінку вказаному висновку повторної судової будівельно-технічної експертизи, й обґрунтовано визнано його належним та допустимим доказом у справі, що спростовує відповідні доводи заявника касаційної скарги, які в цілому зводяться до незгоди

з висновком експертизи.

При цьому, виконуючи вимоги процесуального закону та надаючи оцінку всім доказам у сукупності, апеляційний суд указав, що цей висновок підтверджує та не спростовує висновок судового експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, який судом першої інстанції безпідставно оцінено критично.

Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовуючи рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 січня 2019 року у частині відмови у задоволенні його первісного позову й ухвалюючи нове судове рішення про задоволення первісного позову, суд апеляційної інстанції,

з урахуванням правильно встановлених фактичних обставин справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, у тому числі, експертним висновкам, зокрема, висновку повторної судової будівельно-технічної експертизи, врахувавши пояснення судових експертів, зробив правильний висновок про доведеність ОСОБА_1 порушення своїх прав зведенням ОСОБА_2 самочинної прибудови, яка шкодить технічному стану його частині домоволодіння.

Тобто у справі, яка переглядається, наявний причинно-наслідковий зв`язок між погіршенням технічного стану приміщень тієї частини житлового будинку, що належить ОСОБА_1, та зведенням ОСОБА_2 прибудови "а4".

При цьому встановлено, що будь-яка перебудова, як окремих приміщень прибудови "а4", так і будівлі зазначеної прибудови в цілому, необхідність

в якій обумовлена усуненням причин погіршення технічного стану приміщень тієї частини житлового будинку, яка належить ОСОБА_1,

без її попереднього знесення (демонтажу) неможлива та недоцільна.

Також ураховано можливість при застосуванні відповідних технологічних операцій та дотримання заходів із забезпечення техніки безпеки провести знесення (демонтаж) несучих і огороджувальних конструкцій будівлі прибудови "а4" без нанесення шкоди несучим та огороджувальним конструкціям основної частини житлового будинку, а також безрезультатність вжитих апеляційним судом заходів примирення сторін

(а. с. 170, 183-185, т. 4), які не знайшли відповідного та належного реагування з боку відповідача за первісним позовом.

Указане свідчить про те, що суд апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, вірно виходив із неможливості перебудови об`єкта самочинного будівництва

й позасудового врегулювання спору.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником касаційної скарги норм матеріального та процесуального права, а також

до незгоди із ухваленим апеляційним судом судовими рішенням, тому відхиляються Верховним Судом.

Зроблені судом апеляційної інстанції висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише

від доказування. Отже, касаційним судом відхиляються доводи касаційної скарги у цій частині.

З урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального

та процесуального права.

Посилання касаційної скарги про те, що негативний вплив

на спірне домоволодіння спричинений саме діями ОСОБА_1,

а не заявника касаційної скарги, спростовуються матеріалами справи, наданими доказами, належно оціненими апеляційним судом,

є бездоказовими, тобто припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Враховуючи вищенаведене, скасовуючи рішення суду першої інстанції

у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

й задовольняючи первісний позов, апеляційний суд вірно погодився

з висновками суду першої інстанції щодо вирішення вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2, у задоволенні якого відмовлено, оскільки у спорі не встановлено правових підстав для знесення самочинного будівництва

до прибудови, яка належить ОСОБА_1 .

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Доводи касаційної скарги про те, що знесення самочинного будівництва

є крайньою мірою і можливе, коли особа, яка її здійснила, відмовляється

від перебудови, є вірними, цьому правовому аспекту Верховний Суд надав уже у постанові правову оцінку і додатково зазначає таке.

Заявляючи про це в касаційній скарзі, ОСОБА_2 формально переписала вимоги норм ЦК України (435-15) і висновки постанов Верховного Суду, проте жодним чином не зазначила, чи згодна вона на перебудову своєї самочинної прибудови, яким чином це можливо здійснити, якщо

за висновком повторної судової будівельно-технічної експертизи

від 28 січня 2021 року № 2514/2515/19-27/189-192/21-27 проведення будь-якої перебудови її прибудови є недоцільним й у разі необхідності може бути тільки демонтаж всіх конструктивних елементів прибудови. Тобто ці доводи касаційної скарги Верховний Суд розцінює як бажання безпідставного скасування судового рішення.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновком апеляційного суду і переоцінки судом доказів,

що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це

не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування,