446/1361/17 Про визнання недійсним рішення виконавчого комітету та державного акта про право приватної власності на земельну ділянку - 13.07.2022 Прийняття

Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 446/1361/17

провадження № 61-3679св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Українська залізниця",

відповідачі: ОСОБА_1, Новояричівська селищна громада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 10 червня 2021 року в складі судді Бакай І. А. та на постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року в складі колегії суддів Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст обставин справи

У серпні 2017 року ПАТ "Українська залізниця" звернулося з позовом до ОСОБА_1, Новояричівської селищної громади про визнання недійсним рішення виконавчого комітету та державного акта про право приватної власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначає, що в результаті польового обстеження виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян. Згідно зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця") на ділянці "Львів - Ківерці" від 16 км + 592 м до 19 км + 22 м в адміністративних межах смт. Запитів Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до рішення виконавчого комітету Запитівської селищної ради народних депутатів від 07 червня 2000 року № 46 та державного акта на право власності на земельну ділянку Серії ІІІ-ЛВ 029961 передано у власність земельну ділянку, частина якої площею 0,0218 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Вважає зазначене рішення селищної ради та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку такими, що суперечать законодавству, порушують права позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.

Зазначає, що згідно плану меж смуги відведення лінії Львів - Ківерці Львівської залізничної дороги в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області, розробленого проектною організацією "Дорпроект Південно-Західної залізниці" у 1956 році, який є належним доказом землекористування залізниці, ширина смуги відведення на вказаній ділянці перегону становить 52 м від осі колії, тобто з урахуванням земельної ділянки, яка надана відповідачу у приватну власність. На земельній ділянці, розміри якої визначені зазначеним планом смуги відведення, розташований об`єкт залізничного транспорту за напрямком "Львів - Ківерці" від 16 км + 592 м до 19 км + 22 м в адміністративних межах смт. Запитів Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, яка є державною власністю і перебуває на балансі ДТГО "Львівська залізниця".

Указує, що відповідно до частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями, а тому просить визнати недійсним рішення виконавчого комітету Запитівської селищної ради народних депутатів від 07 червня 2000 року № 46 та державний акт про право власності Серії ІІІ-ЛВ 029961 на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 10 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди виходили з того, що за змістом статті 17 Закону України "Про основи містобудування" наявний в матеріалах справи план смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізниці в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області від 16 км + 592 м до 19 км + 22 м в адміністративних межах смт. Запитів Кам`янка-Бузького району Львівської області є містобудівною документацією. З урахуванням такої документації можуть бути вирішені питання щодо вилучення (викупу) передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

За таких обставин АТ "Українська залізниця" є належним користувачем зазначеної у плані відведення земельної ділянки, і цей документ є належним доказом, що підтверджує право позивача на користування земельною ділянкою, розташованою в межах смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізниці в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області від 16 км + 592 м до 19 км + 22 м в адміністративних межах смт. Запитів Кам`янка-Бузького району Львівської області, яка відноситься до земель державної власності. Таким чином, земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Запитівської селищної ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області № 46 від 07 червня 2000 року належить до складу земель залізничного транспорту. Наведене свідчить про незаконність оскаржуваного рішення, а тому заявлена позивачем вимога про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Запитівської селищної ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 07 червня 2000 року № 46 та виданого на його підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є обґрунтованою.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що:

спірні правовідносини виникли під час дії ЦК УРСР (1540-06) в редакції 1963 року, відповідно до якого загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 71 ЦК УРСР);

позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР);

ПАТ "Українська залізниця" просило визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування 2000 року, а з позовом звернулося у 2017 році через 17 років і не надало доказів на підтвердження можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі, що є підставою для відмови в задоволенні позову через пропуск позовної давності.

Аргументи учасників

У квітні 2022 року АТ "Українська залізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позову через пропуск позовної давності та не звернули увагу на статтю 76 ЦК УРСР, відповідно до якої право на позов у особи виникає з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. АТ "Укрзалізниця" стало відомо про порушення свого права під час обстеження земель, а тому початок перебігу позовної давності має обчислюватися з цього часу. У позивача була відсутня об`єктивна можливість дізнатися про рішення виконкому як акту індивідуальної дії у момент прийняття чи в подальшому, оскільки на той час така інформація не підлягала загальному доступу. Суди з порушенням норм закону застосували позовну давність до вимог негаторного позову, який можна пред`явити впродовж усього тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 червня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цчс15, від 01 липня 2015 року в справі № 6-178гс15 та постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц, від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 15 травня 2018 року в справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року в справі № 911/2534/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Запитівської селищної ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 07 червня 2000 року № 46 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку. На підставі зазначеного рішення видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку Серії ІІІ - ЛВ №029961.

На замовлення ДТГО "Львівська залізниця" розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га Державному територіально-галузевому об`єднанню "Львівська залізниця" під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком "Львів - Ківерці" від 16 км + 592 м до 19 км + 22 м в адміністративних межах смт. Запитів Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області. Роботи щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувались КТ НВФ "Нові технології". У результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Ківерці від 16 км + 592 м до 19 км + 22 м в адміністративних межах смт. Запитів Кам`янка-Бузького району Львівської області становить 22,3411 га. При польовому обстеженні виявлено, що частина земельній ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 (площею 0,0218 га), накладається на смугу відведення залізниці.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до положень статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При виборі і застосуванні нормиправа до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року у справі № 444/2318/18 (провадження № 61-20590св21) зазначено: "Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту. Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) . Частиною другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Згідно із частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України (2768-14) , для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (частина перша статті 23 Закону України "Про транспорт"). Аналогічна правова норма міститься у статті 68 ЗК України. Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц та підтвердженні у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18, від 19 травня 2021 року у справі № 715/2081/18".

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 71 ЦК УРСР).

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК УРСР).

Позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги (стаття 83 ЦК УРСР).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/6683/14 (провадження № 61-12св21) зазначено, що "у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що частина спірної земельної ділянки накладається на земельну ділянку залізничного транспорту, яка перебуває у користуванні АТ "Українська залізниця", а тому Брюховицька селищна рада не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії. Правовідносини у цій справі виникли в 1993 році у зв`язку з передачею спірної земельної ділянки виконкомом сільської ради матері відповідача, а тому відповідно до частини першої статті 5 ЦК України до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) 1963 року (далі - ЦК УРСР (1540-06) ). Відповідно до вимог статті 76 ЦК УРСР перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем".

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У справі, що переглядається:

встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель транспорту. За таких обставин суди зробили правильний висновок про обґрунтованість позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Запитівської селищної ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 07 червня 2000 року № 46 у частині надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1200 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, у межах села Запитів Кам`янка-Бузького району Львівської області;

аналіз позовної вимоги про визнання незаконним та скасування оскарженого рішення виконавчого комітету свідчить, що ця вимога не є такою, на яку не поширюється позовна давність згідно статті 83 ЦК УРСР. Тому до цієї позовної вимоги підлягають застосуванню норми про позовну давність, передбачені ЦК УРСР (1540-06) ;

АТ "Українська залізниця", зокрема, просило визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету виконавчого комітету Запитівської селищної ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 07 червня 2000 року № 46у частині надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки;

із позовом АТ "Українська залізниця" звернулося у липні 2017 року, тобто через 17 років після прийняття оскарженого рішення сільської ради та видачі державного акта про право власності на землю. Суди встановили, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ "Українська залізниця" не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради і свідоцтва про праова власності та про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги з підстав спливу позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року у справі № 444/2318/18 (провадження № 61-20590св21) касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Кам`янка-Бузького районногосуду Львівської області від 10 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук