457/821/20 Про спонукання до надання рівнозначного житла - 13.07.2022 Прийняття

від 18 жовтня 1990 року № 248 їхню квартиру АДРЕСА_2 було розширено за рахунок звільненої квартири АДРЕСА_3 . Наприкінці 2019 року ОСОБА_2, отримавши незаконно у власність вказаний будинок, провів його демонтаж. У цей час він перебував на лікуванні, його рідних також не було вдома. Під час знесення будинку було знищено усе його майно, меблі, посуд, побутову техніку, особисті речі. Про те, що буде проведено демонтаж будинку, йому стало відомо від сусідів, коли їм почали надавати рівнозначне житло або компенсацію, однак з ним ні Трускавецька міська рада, ні ОСОБА_2 не контактували. Житло за адресою:

АДРЕСА_4, куди йому та його рідним пропонували поселитися, не відповідає жодним нормам. Це приміщення призначене для того, щоб тимчасово поселити людей, коли проводять капітальний ремонт будинку, а не для постійного проживання.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Трускавецьку міську раду надати йому та його рідним рівнозначне житло.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 04 листопада 2020 року у складі судді Марчука В. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 1993 року (часу повернення будинку реабілітованому) ОСОБА_1 не звертався про зарахування його на квартирний облік та не перебуває на квартирному обліку за місцем проживання на цей час. Оскільки позовної вимоги про зобов`язання органу, який здійснює облік громадян, що потребують поліпшення житлових умов, про взяття на облік позивачем не заявлено,

а суд не є органом, який цей облік здійснює, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 04 листопада 2020 року скасовано.

Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано Трускавецьку міську раду забезпечити сім`ю ОСОБА_1 рівноцінним житлом до того, яке він займав у будинку

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки питання про забезпечення сім`ї ОСОБА_1 іншим благоустроєним жилим приміщенням не вирішено, а також те, що рішенням Виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 30 листопада 2017 року № 227, яким житловий будинок на АДРЕСА_5 визнано таким, що загрожує обвалом, такий обов`язок покладено на управління комунальної власності Трускавецької міської ради спільно з власником аварійного будинку, тому суд вважав, що Трускавецьку міську раду слід забов`язати забезпечити сім`ю ОСОБА_1 житлом, рівноцінним тому, яке він займав у будинку АДРЕСА_5 .

Крім того, постановою Львівського апеляційного суду від 04 листопада

2019 року у справі № 457/419/19 за позовом ОСОБА_2 до

ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та

в інтересах ОСОБА_5, про виселення з квартири

АДРЕСА_6, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 12 липня 2021 року, встановлено, що виселення ОСОБА_1 є неможливим без надання йому іншого постійного благоустроєного житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду,

Трускавецька міська рада, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач неправильно визначив відповідачем Трускавецьку міську раду, оскільки питання щодо відселення мешканців аварійних будинків, враховуючи вимоги ЖК України (5464-10) та Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 грудня 1984 року № 470, відноситься до компетенції виконавчих органів місцевої влади, на які відповідно до підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" покладені повноваження щодо обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу та наданню, відповідно до законодавства, житла, що належить до комунальної власності, а також здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності (підпункт 7 пункту "б" вищевказаного Закону).

Власником будинку на АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 .

Зважаючи, що будинок є аварійним, ОСОБА_7 запропонував відселити ОСОБА_1 з родиною до житлового приміщення загальною площею 47,7 кв. м на АДРЕСА_7, вказане житло є рівноцінним жилим приміщенням. З часу отримання дозволу на будівництво багатоповерхового житлового будинку з приміщеннями громадського і технічного призначення на

АДРЕСА_5, забудовник - ОСОБА_2, аварійний будинок знесено і позивач у ньому не проживав.

Вказує, що у розпорядженні Виконавчого комітету Трускавецької міської ради вільного та упорядкованого житла для відселення родини

ОСОБА_1 не має, а тому було запропоновано житло для тимчасового користування - квартиру АДРЕСА_8 .

Крім того, позивач ОСОБА_1 не перебуває на квартирному обліку за місцем проживання при Виконавчому комітеті Трускавецької міської ради. Позивач не звертався з відповідними документами до виконавчого комітету щодо зарахування його на квартирний облік для покращення житлових умов. Цим правом не скористалася і його родина.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Трускавецької міської ради, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 зареєтрований разом з сім`єю, до якої входять дочка

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та внук ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, за адресою: АДРЕСА_9, що підтверджується довідкою № 280, виданою 09 липня 2020 року відділом державної реєстрації Трускавецької міської ради (а.с. 11, т. 1).

Квартира, у якій зареєстрований позивач з сім`єю, знаходилася

у багатоквартирному будинку, який повернуто колишньому власнику згідно з Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (962-12) . Власником будинку

АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Трускавецької міської ради

від 30 листопада 2017 року № 227 житловий будинок на

АДРЕСА_5 визнано аварійним, таким, що загрожує обвалом та є непридатним до експлуатації.

Зазначеним рішенням виконавчого комітету управління комунальної власності Трускавецької міської ради спільно з власником аварійного будинку зобов`язано вжити заходів щодо відселення мешканців, а власника будинку зобов`язано провести невідкладні роботи по усуненню аварійної ситуації.

Згідно з листом Виконавчого комітету Трускавецької міської ради

від 12 березня 2018 року № 03/Я-16 ОСОБА_1 запропоновано відселитися до часу забезпечення постійним житлом у фонд житла для тимчасового проживання - жиле приміщення

АДРЕСА_8, загальна площа 40,7 кв. м, житлова - 19,5 кв. м, з кухнею та всіма комунальними вигодами, розташованому на першому поверсі багатоквартирного будинку. Крім того, ОСОБА_1 запропоновано до 23 березня 2018 надати до Виконавчого комітету Трускавецької міської ради письмову згоду на відселення

у запропоноване житло (а.с. 72, т. 1).

Аналогічні листи-пропозиції неодноразово скеровувалися ОСОБА_1 . Виконавчим комітетом Трускавецької міської ради: 20 квітня 2018 року

№ 03/9-403, 22 травня 2018 року № 03/Я-499д, 27 березня 2019 року

№ 03/Я-308 Я-336, 02 серпня 2019 року № 03/Ц-727, 28 лютого 2020 року

№ 03/Я-117, 25 травня 2020 року № 03/Я-296, 27 травня 2020 року

22 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Трускавецької міської ради

з заявою про виселення осіб, які проживають у аварійному будинку, що загрожує обвалом та є непридатним до експлуатації, у якій просив невідкладно вжити заходів щодо виселення зареєстрованих у будинку осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 10, т. 1).

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року (справа № 457/419/19) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Трускавецького міського суду Львівської області

від 03 червня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_5, про виселення відповідачів з квартири

Рішенням Виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 27 грудня 2019 року № 234 затверджено списки громадян, які підлягають відселенню з будинків, що повернуті колишнім власникам. Згідно з додатком № 4 до рішення міськвиконкому № 234 від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебував під № 8 у черзі на відселення (а.с. 71, т. 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., від 12 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду

від 04 листопада 2019 року - без змін (провадження № 61-22275св19).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Трускавецької міської ради підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Трускавецьку міську раду надати йому та його рідним рівнозначне житло, оскільки відповідно до рішення Виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 30 листопада 2017 року № 227 житловий будинок на

АДРЕСА_5, в якому проживав позивач із сім`єю, визнано аварійним, таким, що загрожує обвалом та

є непридатним до експлуатації.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 ЖК України (тут і далі - в редакції, на час виненкнення спірних правовідносин) громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного та громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

Згідно з пунктами 1-4, 8, 12-13 частини першої статті 15 ЖК України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства, на території району, міста, району в місті здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18); здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду; здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків, скасовують рішення загальних зборів або правління житлово-будівельного кооперативу, що суперечать законодавству (стаття 138); здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам (стаття 154); подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень (стаття 178).

Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (стаття 18 ЖК України).

Відповідно до статті 30 ЖК України державний контроль за використанням

і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 110 ЖК України визначено, що громадяни виселяються

з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.

Відповідно до статті 112 ЖК України, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією,

а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Згідно з частиною третьою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами,

а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

За положеннями частини першої статті 16 цього Закону органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно

і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем

у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У підпункті 4 пункту "а" статті 38 цього Закону визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування

в Україні" до відання виконавчого органу міських рад делеговані, зокрема такі повноваження: облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; видача ордерів на заселення жилої площі

в будинках державних та комунальних організацій.

Аналіз зазначених норм Закону дає підстави для висновку про те, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад несуть також цивільно-правову відповідальність. Юридична відповідальність виконавчих органів міських громад як елемент їх правового статусу є гарантією реалізації ними своїх завдань та функцій, основою контролю за їхньою діяльністю.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають усі ознаки самостійно структурованих органів місцевого самоврядування. Вони є юридичними особами, наділеними виконавчо-розпорядчими функціями

і повноваженнями, від свого імені видають нормативно-правові акти, які

є обов`язковими для виконання на території відповідної ради. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад відповідальні та підзвітні перед відповідною радою. Вони не можуть самостійно здійснювати державно-владні повноваження, оскільки не належать до органів виконавчої влади, проте відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) виконавчі органи рад здійснюють надані Законом (делеговані) повноваження органів виконавчої влади; з цих питань вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 травня

2018 року у справі № 127/4819/16-ц (провадження № 61-908св18),

від 06 травня 2020 року у справі № 461/6005/17 (провадження № 61-41св19), від 26 травня 2021 рокуу справі № 761/34390/19 (провадження

За змістом частини першої статті 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи.

Фізичні і юридичні особи, за змістом частини другої статті 48 ЦПК України, можуть бути позивачем і відповідачем, тобто є сторонами.

У цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов`язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб`єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом.

При цьому обов`язок визначати суб`єктний склад спору покладено на позивача.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів

й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження

Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі

у ній співвідповідача.

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає, що спосіб захисту порушеного права обирає позивач, ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який подає клопотання,

в якому повинен обґрунтувати необхідність такої заміни, а саме чому: первісний відповідач є неналежним і хто є належним відповідачем, а суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких зазначив позивач.

Виходячи зі змісту та підстав заявлених позовних вимог у цій справі, ОСОБА_1 звернувся з позовом про спонукання надати йому та його рідним рівнозначне житло до Трускавецької міської ради, яка є неналежним відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому позивач не позбавлений права на звернення до суду з вимогами до належного відповідача.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.