487/7748/18 Про визнання недійсними договору купівлі-продажу прав вимоги та відступлення прав вимоги за іпотечним договором - 08.07.2022 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2021 року в складі судді Гаврасієнко В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду 04 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, про визнання недійсними договорів,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В., про визнання недійсними договору купівлі-продажу прав вимоги та відступлення прав вимоги за іпотечним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що 24 травня 2018 року між відповідачами ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір № 545/К купівлі-продажу майнових прав за кредитним договором № 14/003/08-G та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, за якими він є позичальником та іпотекодавцем відповідно.

Вважав, що договори купівлі-продажу майнових прав та відступлення права вимоги, незважаючи на назву, за своєю правовою природою є договорами факторингу, оскільки після укладення договору ПАТ "Дельта Банк" отримало фінансування в розмірі 116 521,41 грн, а ОСОБА_2, в свою чергу, набув права одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, яка щонайменше становить 320 327,72 грн.

Вказував, що ОСОБА_2, який є новим кредитором за договором купівлі-продажу майнових прав, не є фінансовою установою в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , у зв`язку з чим не може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

Посилаючись на зазначене, з урахуванням положень статей 203, 215 ЦК України, просив суд визнати недійсними договір купівлі-продажу майнових прав від 24 травня 2018 року № 545/К, укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_2, та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 травня 2018 року, укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані договори купівлі-продажу майнових прав та відступлення права вимоги за правовою природою не є договорами факторингу, ці договори укладені на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), з переможцем. За укладеними договорами жодна зі сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а тому немає підстав для визнання таких правочинів недійсними. Позивачем не доведено та не підтверджено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав від 24 травня 2018 року № 545/К та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 травня 2018 року.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором і договором іпотеки замінений на ОСОБА_2 як нового кредитора. ОСОБА_2 не набув права здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договором іпотеки. Тому такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів, зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому правильними є висновки суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу майнових прав не містить ознак договору факторингу. Крім того, оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відступлення права вимоги не суперечить закону.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду 04 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що суди застосували частину третю статті 512 та статті 1054 ЦК України без урахування правового висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 та в постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (відступлення від викладених позицій, на думку скаржника, стосується інших обставин, порівняно із обставинами, що були предметом спору у справі, що розглядається); висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року в справі № 640/14873/19 (про те, що у фізичної особи, яка придбала право вимоги за кредитним договором виникає право лише вимагати виконання зобов`язання без можливості нарахування процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор), оскільки в цьому випадку, як вбачається із змісту оспорюваного договору, відповідач придбав право вимагати виконання зобов`язань у повному обсязі, в тому числі і щодо нарахованих відсотків та інших платежів (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до умов оскаржуваного договору відбулася заміна кредитора у зобов`язанні. ОСОБА_2 отримав право вимагати від позивача сплати заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 320 327,72 грн. Однак за отримане право вимоги ОСОБА_2 був зобов`язаний сплатити та сплатив на користь банку грошові кошти в сумі 11 6521,41 грн.

За таких обставин ПАТ "Дельта Банк" (первісний кредитор) уступило грошову вимогу до ОСОБА_1 в обмін на грошові кошти в сумі 116 521,41грн, які ОСОБА_2 (новий кредитор) зобов`язався сплатити та сплатив первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Уклавши договір купівлі-продажу майнових прав, банк отримав фінансування у розмірі 116 521,41 грн, а ОСОБА_2, в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Отже, саме ОСОБА_2 отримав прибуток від обміну своїх грошових коштів на заборгованість ОСОБА_1 перед банком, що свідчить про те, що укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву, вказану як договір купівлі-продажу майнових прав) є договором факторингу.

Сам факт перебування банку в стані ліквідації не впливає на правову природу відчужуваної послуги, яка є фінансовою.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із Заводського районного суду м. Миколаєва.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") укладено кредитний договір № 14/003/08-G, відповідно до умов якого ПАТ "Кредитпромбанк" надав ОСОБА_1 з метою купівлі нерухомості - трикімнатної квартири АДРЕСА_1, кредит у розмірі 281 790,00 грн на строк до 05 лютого 2028 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В. 06 лютого 2008 року за реєстровим № 584, на підставі якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ "Кредитпромбанк" належне йому на праві власності нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м.

25 травня 2012 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. за реєстровим № 1441, на підставі якого, зокрема, ПАТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за вказаними вище кредитним та іпотечним договорами позичальника, іпотекодавця ОСОБА_1 .

Постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким із 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк".

На підставі постанови правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) 02 жовтня 2015 року прийняла рішення № 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію строком на 2 роки з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно (а. с. 164, 165).

20 лютого 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 619, яким продовжила строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" на два роки - до 04 жовтня 2019 року.

04 травня 2018 року на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження умов продажу № 601 від 02 березня 2018 року № 649 на електронному майданчику https://prozorro.sale відбувся відкритий електронний аукціон (торги) з продажу майнових прав ПАТ "Дельта Банк" за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги за кредитним договором, що забезпечений заставою нерухомого майна на підставі іпотечного договору, за результатами якого було визначено переможця електронного аукціону продажу вказаного лоту, а саме - ОСОБА_2, про що складено протокол електронного аукціону від 04 травня 2018 року № UА-ЕА-2018-03-07-000101-а.

24 травня 2018 року за результатами відкритих торгів (аукціону) між ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду Кадирова В. В. і ОСОБА_2 були укладені договір купівлі-продажу майнових прав № 545/К та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладених із ОСОБА_1 (а. с. 6-8, 15-18).

Відповідно до пункту 3.1 договору купівлі-продажу майнових прав сторони домовилися, що за продаж майнових прав покупець сплачує продавцю грошові кошти в розмірі 116 521,41 грн до набуття чинності цим договором.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є договір купівлі-продажу майнових прав та договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, оформлені за результатами відкритих торгів (аукціону), проведених 04 травня 2018 року Фондом на підставі Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24 березня 2016 року № 388 (у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та пункту 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Фонду від 05 липня 2012 року № 2 у редакції рішення Фонду від 21 листопада 2016 року № 2526.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відступлення права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки на користь ОСОБА_2, який не є фінансовою установою, не суперечить закону, оскільки оспорювані договір купівлі-продажу майнових прав та договір про відступлення права вимоги за правовою природою не є договорами факторингу, ці договори укладені на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), з переможцем. За укладеним договором купівлі-продажу майнових прав жодна зі сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а тому немає підстав для визнання таких правочинів недійсними.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Частиною третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі

№ 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо);

3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Натомість договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) .

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі

№ 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 червня 2021 року в справі

№ 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) викладено правовий висновок, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ.

У справі, яка переглядається, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Кредитпромбанк" укладено кредитний договір № 14/003/08-G, відповідно до умов якого ПАТ "Кредитпромбанк" надав ОСОБА_1 з метою купівлі нерухомості кредит в розмірі 281 790,00 грн на строк до 05 лютого 2028 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В. 06 лютого 2008 року за реєстровим № 584, на підставі якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ "Кредитпромбанк" належне йому на праві власності нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м.

25 травня 2012 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. за реєстровим № 1441, на підставі якого ПАТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за вказаними вище кредитним та іпотечним договорами позичальника, іпотекодавця ОСОБА_1 .

Постановою правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким із 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк".

На підставі постанови правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 жовтня 2015 року прийняла рішення № 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію строком на 2 роки з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно (а. с. 164, 165).

Відповідно до пунктів 2, 6 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з дня початку процедури ліквідації банку: банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону.

Згідно з частинами другою та третьою статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк. Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Частиною шостою статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

04 травня 2018 року на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження умов продажу № 601 від 02 березня 2018 року № 649 на електронному майданчику https://prozorro.sale відбувся відкритий електронний аукціон (торги) з продажу майнових прав ПАТ "Дельта Банк" за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги за кредитним договором, що забезпечений заставою нерухомого майна на підставі іпотечного договору, за результатами якого було визначено переможця електронного аукціону продажу вказаного лоту, а саме: ОСОБА_2, про що складено протокол електронного аукціону № UА-ЕА-2018-03-07-000101-а від 04 травня 2018 року.

Отже, договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором і договором іпотеки замінений на ОСОБА_2 як нового кредитора.

ОСОБА_2 не набув право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договором іпотеки.

Ураховуючи викладене, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

Оскільки за своєю правовою природою спірні договори є договорами купівлі-продажу майнового права, укладені банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги є правильними та обґрунтованими.

Зазначений висновок відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 16 березня 2021 року в справі

№ 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 червня 2021 року в справі

№ 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), постановах Верховного Суду

від 04 серпня 2021 року в справі № 705/5544/19 (провадження № 61-8523св20),

від 10 серпня 2021 року в справі № 755/7758/19 (провадження № 61-17748св20), від 16 лютого 2022 року в справі № 754/12759/17 (провадження №61-10416св20).

Тому помилковими є доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу.

Крім того, положення нормативно-правових актів, які регламентують процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).

Оскільки продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_2 як фізична особа в силу вимог чинного законодавства міг бути стороною договору купівлі-продажу майнових прав за кредитним договором від 06 лютого 2008 року та за договором іпотеки.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.