128/2269/20 Про стягнення кредитної заборгованості - 06.07.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року у складі судді Васильєвої Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 січня 2021 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Матківської М. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 серпня 2008 року ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", відкрито відповідачу картковий рахунок із встановленням кредитного ліміту, який в подальшому збільшено до 19 000,00 грн, та надано у користування кредитну картку. Крім того, разом із заявою про отримання кредиту 11 серпня 2008 року відповідач підписала Довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду".

Позивач зазначав, що свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Водночас відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 11 серпня 2020 року має заборгованість за кредитом у розмірі 42 817,09 грн, з яких: 31 819,08 грн - основна заборгованість за кредитом, у тому числі, 31 819,08 грн - заборгованість за простроченим кредитом; 10 998,01 грн - заборгованість за простроченими відсотками.

За вказаних обставин АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у сумі 42 817,09 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 січня 2021 року, у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що надані позивачем докази на підтвердження своїх позовних вимог не доводять факт наявності у ОСОБА_1 кредитної заборгованості у визначеному банком розмірі.

Заявлена банком сума основної заборгованості за кредитом не передбачена умовами анкети-заяви ОСОБА_1, поданої до АТ КБ "ПриватБанк" 11 серпня 2008 року.

Так, позивачем не обґрунтовано та не доведено, що заборгованість за відсотками у сумі 10 998,01 грн є простроченою та нарахування здійснювалося саме за користування отриманими боржником грошовими коштами, а не на залишок самостійно розрахованої кредитором суми кредиту.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що сума, яку він просить стягнути з відповідача, є саме простроченою заборгованістю, а вимоги про стягнення з відповідача різниці між отриманими та виплаченими коштами позивачем не заявлено, розмір заявлених до стягнення відсотків за користування отриманими коштами також є недоведеним, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 січня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 634, 1048, 1050, 1054 ЦК України. Так, суди не звернули уваги на те, що кредитні правовідносини між сторонами виникли, зокрема, на підставі частини першої статті 634 ЦК України, шляхом приєднання ОСОБА_1 до типового примірника договору ЗАТ КБ "ПриватБанк" на підставі заяви ОСОБА_1, від 11 серпня 2008 року. Указана заява містила істотні умови договору: початкову суму кредитного ліміту, базову відсоткову ставку на залишок заборгованості, вид та валюту кредитної картки. Крім того, 11 серпня 2008 року ОСОБА_1 також підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки, яку, на переконання заявника, суди попередніх інстанцій відхилили та не оцінили як доказ виключно на підставі припущень, що суперечить змісту статті 81 ЦПК України.

Банк неодноразово здійснював перевипуск кредитної картки відповідача, що підтверджується розрахунком заборгованості, заявою, довідкою про умови кредитування, довідкою банку про видані кредитні картки, про зміну умов кредитування та випискою за рахунками відповідача, яку суди не врахували як доказ існування заборгованості. Банківська виписка має статус первинного бухгалтерського документа.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у лютому 2021 року, представник ОСОБА_1 адвокат Домітращук І. М. заперечувала проти доводів АТ КБ "ПриватБанк", просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", зазначено, що справа є малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому відповідно до підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у вказаній справі підлягають касаційному оскарженню, і витребувано із Вінницького районного суду Вінницької області цивільну справу № 128/2269/20.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

11 серпня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву від 11 серпня 2008 року.

Згідно зі змістом анкети-заяви ОСОБА_1 просила оформити кредитну картку "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", з бажаним кредитним лімітом в сумі 3 050,00 грн. Кредитний ліміт встановлено в сумі 1 000,00 грн та передбачено сплату процентів за користування кредитом 3 % на місяць на залишок заборгованості (базова процентна ставка за кредитом) (а. с. 16).

Відповідно до наданої АТ КБ "ПриватБанк" довідки б/н за картковим рахунком НОМЕР_1 протягом 2008-2018 років було неодноразово змінено кредитний ліміт, найбільша сума становила 19 000,00 грн. Востаннє було змінено кредитний ліміт 13 вересня 2018 року, встановлено в розмірі 0,00 грн (а. с. 15).

Відповідно до наданої АТ КБ "ПриватБанк" довідки б/н, за кредитним договором відповідачу було надано 6 кредитних карток (а. с. 14).

Згідно з розрахунком, наданим АТ КБ "ПриватБанк", розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 11 серпня 2020 року становить 42 817,09 грн, яка складається із такого: 31 819,08 грн - основна заборгованість за кредитом, у тому числі 31 819,08 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 10 998,01 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а. с. 5-13).

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 нараховано основну заборгованість за кредитом у розмірі 32 968,56 грн, з яких: основна заборгованість за кредитом становить 32 968,56 грн, прострочена заборгованість за кредитом становить 0,00 грн (а. с. 12).

З копії виписки АТ КБ "ПриватБанк" за договором встановлено рух коштів на рахунку ОСОБА_1, в тому числі здійснення автоматичного списання відсотків та комісій позивачем шляхом збільшення суми боргу, а саме розміру кредиту (а. с. 32-40).

Також з розрахунку, наданого АТ КБ "ПриватБанк", встановлено, що позичальник добровільно сплатила банку за вказаним договором 102 704,23 грн на погашення поточної заборгованості за кредитом, 6 979,90 грн простроченої заборгованості за кредитом, 350,00 грн пені, з 01 жовтня 2019 року позичальник додатково сплатила 565,91 грн поточної заборгованості за кредитом, 1 949,79 грн простроченої заборгованості за кредитом, 230,00 грн заборгованості за нарахованими відсотками, 2 291,31 грн заборгованості за простроченими відсотками (а. с. 12, а. с. 13, зворот).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 534/1072/18 (провадження

№ 61-12253св20), від 01 вересня 2020 року у справі № 293/599/19-ц (провадження № 61-6796св20), від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц (провадження № 61-39196св18), від 12 липня 2020 року у справі № 189/2109/18 (провадження № 61-19542св19), від 06 травня 2020 року у справі № 358/384/19 (провадження № 61-2013св20), від 12 лютого 2020 року у справі № 136/840/17 (провадження № 61-2518св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц (провадження № 61-21994св19), від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц (провадження № 61-16362св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження

№ 61-20113св18), від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15 (провадження № 61-283св18), (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Вінницького апеляційного суду від 05 січня 2021 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив про недоведеність позовних вимог з огляду на те, що судом не встановлено підстав для існування та нарахування заборгованості, визначеної банком у позовній заяві.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду.

ОСОБА_1 не заперечувала факт отримання від банку 1 000,00 грн у вигляді встановлення кредитного ліміту на отриману кредитну картку, однак вказувала про погашення вказаної суми, сплату процентів за користування кредитом у розмірі 3 % та здійснення суттєвої переплати на користь позивача грошових коштів під час повернення кредиту, про що вбачається, у тому числі і з наданих позивачем розрахунків заборгованості.

З огляду на це ОСОБА_1 заперечувала існування у неї будь-яких зобов`язань перед АТ КБ "ПриватБанк", обґрунтовуючи свою позицію тим, що вона належним чином виконала умови кредитного договору, сплатила у повному обсязі розмір отриманого кредиту та відсотки за користування ним.

Зазначені обставини вказують про існування між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" договірних правовідносин.

На підтвердження позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" надало до суду розрахунки заборгованості за кредитним договором від 11 серпня 2008 року № б/н, укладеним між банком та ОСОБА_1, станом на 30 вересня 2019 року та станом на 11 серпня 2020 року; виписку за картковим рахунком ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н станом на 12 серпня 2020 року; довідку про видані ОСОБА_1 кредитні картки за договором № б/н; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н); анкету-заяву від 11 серпня 2008 року; довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" від 11 серпня 2008 року; Умови та правила надання банківських послуг; наказ про внесення змін в договірну базу по платіжним картам, договірну базу по споживчому кредитуванню і в депозитні договори (в частині погашення заборгованості за рахунок депозитів), а також копію паспорта ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції вказав, що у виписці за картковими рахунками ОСОБА_1 за договором № б/н міститься інформація за кількома картками: № № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 .

У зв`язку з тим, що суд не встановив, яка саме картка є кредитною карткою, за якою позивач нарахував заявлену до стягнення заборгованість, а також з огляду на те, що ця виписка не містить посади, прізвища та підпису посадової особи банку, яка виготовила таку виписку, суд апеляційної інстанції вважав її неналежним доказом у справі.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18), на яку, серед іншого звертає увагу заявник у касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно із вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (z0559-03) , виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження

№ 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21).

Встановивши те, що за картковим рахунком ОСОБА_1 закріплено декілька карток, та за умов неспростування ОСОБА_1 обставин користування цими картками, апеляційний суд проігнорував доведення позивачем існування між сторонами кредитних правовідносин та фактично усунувся від з`ясування обставин справи щодо існування у ОСОБА_1 кредитної заборгованості.

Суд не врахував, що відповідно до змісту анкети-заяви від 11 серпня 2008 року банк видав ОСОБА_1 картку № НОМЕР_1, а також не перевірив обставин перевипуску кредитної картки.

Крім того, апеляційний суд вважав неналежним доказом у справі довідку про умови кредитування з використання кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", посилаючись на те, що наявність підпису без зазначення прізвища особи, яка підписала цю довідку, позбавляє суд можливості встановити, що така довідка підписана саме відповідачем.

Також суд зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що зазначена довідка про умови кредитування та анкета-заява від 11 серпня 2008 року є частинами одного і того ж договору, оскільки у довідці про умови кредитування та у анкеті-заяві позичальника зазначено різні номери договорів: 0013080800064286758 та 0311100600064286788 відповідно.

На переконання колегії суддів, такі висновки апеляційного суду суперечать як фактичним обставинам у справі, раніше встановленим судом, так і змісту самих документів.

Так, суд не врахував, що анкета-заява від 11 серпня 2008 року також не місить біля підпису зазначення прізвища особи, однак у цій справі суд констатував підписання ОСОБА_1 анкети-заяви.

Почеркознавча експертиза у цій справі не проводилась, тому у суду не було підстав для висновку про неналежність ОСОБА_1 підпису у довідці.

Щодо змісту документів, то в анкеті-заяві від 11 серпня 2008 року міститься застереження, що позичальник згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення у письмовому вигляді. Своїм підписом позичальник підтверджує факт отримання інформації про умови кредитування у ПриватБанку.

Позичальник надав згоду про те, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить договір про надання банківських послуг.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що анкета-заява та довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" датовані 11 серпня 2008 року.

Суперечливим також є факт встановлення апеляційним судом реквізитів довідки про умови кредитування щодо номера 0013080800064286758 та анкети-заяви від 11 серпня 2008 року щодо номера НОМЕР_7 саме як номерів кредитного договору, оскільки, як одночасно зазначив суд з огляду на зміст копії довідки (її верхньої частини), № 0013080800064286758 є номером клієнта, а у підписаній відповідачем анкеті-заяві від 11 серпня 2008 року зазначено, що клієнт ідентифікується за номером НОМЕР_8 .

Вирішуючи спір, апеляційний суд також не звернув уваги, що ОСОБА_1 не надала до суду доказів про непідписання нею не тільки анкети-заяви від 11 серпня 2008 року, а й довідки про умови кредитування від 11 серпня 2008 року, не заявила вимоги про визнання укладеного правочину недійсним, а отже, не спростувала презумпцію його правомірності, передбачену статтею 204 ЦК України.

Також без уваги апеляційним судом залишено зміст розділу 4 анкети-заяви стосовно того, що банк має право у будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Банк інформує клієнта про розмір початкового встановленого кредитного ліміту в Пам`ятці клієнта.

Зазначені обставини вказують про порушення апеляційним судом положень статей 76- 84, 228, 229, 235, 368, 369 ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що, надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.

На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції фактично однобічно дослідив докази у справі, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

У силу положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені апеляційним судом, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

За таких обставин постанова Вінницького апеляційного суду від 05 січня 2021 року є незаконною та необґрунтованою, підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.