334/5409/15-ц Про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованих споруд - 06.07.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованих споруд,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованих споруд.

Позовну заяву мотивовано тим, що їй належить на праві власності 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 - 21/50 частин цього будинку. Без її згоди як співвласника та без дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України ОСОБА_2 виконала реконструкцію своєї частини житлового будинку літ. "А2-2" і зробила самочинну прибудову, яка спирається на несучу конструкцію даху (конька) будинку літ. "А", у зв`язку з чим на опорах даху та стінах будинку з`явилися тріщини і дощова вода потрапляє в будинок. За її зверненням листом Департаменту державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області від 19 червня 2015 року № П-18/1 повідомлено, що будівельні роботи з реконструкції вищевказаного житлового будинку шляхом прибудови виконані ОСОБА_2 самовільно, що є порушенням законодавства України у сфері містобудування, ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності і складено припис від 20 квітня 2015 року про усунення порушень.

ОСОБА_1 вважала, що самовільна прибудова ОСОБА_2 порушує її право як власника житлового будинку на безпечні умови проживання в ньому. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу даху недобудованої житлової прибудови літ. "А2-2" з території даху житлового будинку літ. "А" (спирання на коньок).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2016 року у складі судді Лисенко Л. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1, шляхом часткового демонтажу даху другого поверху з території житлового будинку літ. "А".

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю того факту, що самовільно споруджена відповідачем прибудова порушує права позивача як власника земельної ділянки.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_1 про роз`яснення рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2016 року.

Роз`яснено, що спір виник стосовно даху прибудови літ. "А2-2", який спирається на дах будівлі літ. "А", розташовані на земельній ділянці на АДРЕСА_1, тому знесенню підлягає саме дах другого поверху житлової прибудови літ. "А2-2", який спирається на дах будівлі літ. "А".

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції(провадження № 61-35846св18).

Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував своїх висновків та не спростував доводів відповідача про те, що житлову прибудову літ. "А2-2" на земельній ділянці за вказаною адресою здійснено ОСОБА_2 відповідно до проекту № 5/101-07-98, розробленого Державним комунальним підприємством "Градпроект" та погодженого 30 липня 1998 року Головним управлінням архітектури та містобудування Запорізької міської ради.

Також суд не перевірив, якими доказами підтверджено посилання відповідача на те, що будівництво спірної частини даху другого поверху будинку здійснювалося на земельній ділянці, яка виділена попередньому власнику - ОСОБА_4 судовим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2001 року у справі № 2-1966/2001, яке набрало законної сили 06 березня 2001 року.

Крім того, апеляційний суд не обґрунтував належним чином своїх висновків щодо відхилення як доказу акта перевірки дотримання законодавства України у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22 червня 2015 року, складеного Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, яким встановлено, що вимоги припису від 20 квітня 2015 року № 50 виконані, відмітка про самовільне будівництво нерухомого майна на АДРЕСА_1 в інвентарній справі бюро технічної інвентаризації від 24 квітня 2015 року № 089 відсутня, порушень вимог містобудівного законодавства не виявлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та беззаперечні докази, які б були підставою для задоволення позову ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користування всією земельною ділянкою, загальною площею 0,0801 га, на АДРЕСА_1, шляхом знесення даху другого поверху недобудованої житлової прибудови літ. "А2-2" з території даху житлового будинку літ. "А", та що саме зазначена прибудова призвела до тріщин на балках даху будинку літ. "А".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року і залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2016 року.

Підставою касаційного оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), а також порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на лист Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області від 23 червня 2014 року № П-153/1 в якому зазначено, що ОСОБА_2 виконані будівельні роботи з реконструкції частини житлового будинку шляхом прибудови самовільно, що є порушенням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Також у відповіді Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області від 30 березня 2016 року № 1008-22.2/846 в Державному реєстрі речових прав на майно відсутня інформація щодо отримання документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на АДРЕСА_1 .

Крім того, в судовому засіданні 29 січня 2020 року апеляційний суд відхилив клопотання представника позивача про неможливість слухання справи за відсутності представника Департаменту архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У квітні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року і витребувано із Ленінського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу № 334/5409/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року задоволено заяву судді Воробйової І. А. про самовідвід у справі № 334/5409/15-ц.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Верховного Суду Воробйової І. А. у справі № 334/5409/15-ц відмовлено.

Цивільну справу № 334/5409/15-ц передано для здійснення повторного автоматичного розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 належить на праві власності 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 - 21/50 частин цього будинку.

Відповідно до матеріалами інвентарної справи за адресою: АДРЕСА_1 неодноразово проводилася технічна інвентаризація.

22 серпня 1981 року ОСОБА_2 стала власником 21/50 частин будинку, а 06 листопада 1981 року проведено інвентаризацію та встановлено, що на ділянці знаходиться будівля літ. "А-1", прибудова літ. "А1-1", сіни літ. "а1", літ. "а-2", літ. "а11-1", літ. "а-1". При проведені інвентаризації в 1994 році на ділянці ОСОБА_2 виявлена одноповерхова прибудова літ. "А-2".

За заявою ОСОБА_2 30 квітня 1997 року техніком Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації складено акт технічних змін, в якому зазначено, що під час виходу на ділянку АДРЕСА_1 виявлені такі зміни: в житловій прибудові літ. "А2-2" добудовано другий поверх, вхід на другий поверх по приставній металевій драбині, побудований навіс.

Відповідно до проекту № 5/101-07-98, розробленого Державним комунальним підприємством "Градпроект" та погодженого 30 липня 1998 року Головним управлінням архітектури та містобудування Запорізької міської ради, технічні рішення, прийняті в наданому замовником проекті, відповідають вимогам діючих норм і правил та забезпечують безпечну експлуатацію об`єкта.

Згідно з планом земельної ділянки, затвердженим Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 12 листопада 2012 року, будинок АДРЕСА_1 містить, зокрема, прибудову літ. "А2-2".

07 травня 2015 року ОСОБА_2 провела реєстрацію права власності з урахуванням всієї площі будинку з житловою прибудовою літ. "А2-2", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

19 червня 2015 року Департаментом державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області на ім`я ОСОБА_1 надано відповідь, в якій зазначено, що будівельні роботи з реконструкції частини житлового будинку (А2-2) 4 на АДРЕСА_1 виконані самовільно, ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності та надано припис від 20 квітня 2015 року про усунення порушень.

Відповідно до акта перевірки дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22 червня 2015 року, складеного Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, встановлено, що вимоги припису від 20 квітня 2015 року № 50 виконані, відмітка про самовільне будівництво нерухомого майна на АДРЕСА_1 в інвентарній справі бюро технічної інвентаризації від 24 квітня 2015 року № 089 відсутня, порушень вимог містобудівного законодавства не виявлено.

За інформацією, наведеною у відповіді Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області від 30 березня 2016 року № 1008-22.2/846, в єдиному реєстрі відсутні відомості щодо отримання документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно з частинами першою, четвертою та сьомою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2001 року у справі № 2-1966/2001, яке набрало законної сили 06 березня 2001 року, визначено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1, за яким виділено ОСОБА_4, на 3/4 домоволодіння, земельну ділянку S-1, площею 591 кв. м, ОСОБА_2, на 1/4 частину домоволодіння, земельну ділянку S-2, площею 204 кв. м, а 1, 5 кв. м залишено у спільному користуванні.

На підставі зазначеного судового рішення державним виконавцем було проведено розмежування земельних ділянок, і ОСОБА_2 було встановлено паркан відповідно до меж, визначених зазначеним судовим рішенням.

Після смерті ОСОБА_4 у травні 2004 року її частку у праві власності на житловий будинок успадкувала ОСОБА_1 .

Будівництво спірної частини даху другого поверху будинку здійснювалося, коли власником 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 була ОСОБА_4 .

Доказів, які б свідчили про те, що зазначене будівництво здійснювалося на земельній ділянці, яка виділена попередньому власнику ОСОБА_4 та порушувало право користування земельної ділянкою і частиною житлового будинку ОСОБА_4, матеріали справи не містять.

Житлову прибудову літ. "А2-2" на земельній ділянці на АДРЕСА_1 здійснено ОСОБА_2 відповідно до проєкту № 5/101-07-98, розробленого Державним комунальним підприємством "Градпроект" та погодженого 30 липня 1998 року Головним управлінням архітектури та містобудування Запорізької міської ради.

З цього проєкту вбачається, що технічні рішення в наданому замовником проекті відповідають вимогам діючих норм і правил та забезпечують безпечну експлуатацію об`єкта.

Відповідно до акта перевірки дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22 червня 2015 року, складеного Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, вимоги припису від 20 квітня 2015 року № 50 виконані, відмітка про самовільне будівництво нерухомого майна на АДРЕСА_1 в інвентарній справі бюро технічної інвентаризації від 24 квітня 2015 року № 089 відсутня, порушень вимог містобудівного законодавства не виявлено.

Відповідно до статей 80, 81 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У пункті 11 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) судам роз`яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи не містять належних, допустимих та беззаперечних доказів, які б були підставою для задоволення позову ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користування всією земельною ділянкою, загальною площею 0,0801 га, на АДРЕСА_1, шляхом знесення даху другого поверху недобудованої житлової прибудови літ. "А2-2" з території даху житлового будинку літ. "А", та що саме зазначена прибудова призвела до тріщин на балках даху будинку літ. "А".

Постанову від 29 січня 2020 року прийнято апеляційним судом з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 листопада 2019 року у цій справі, що вказує на виконання апеляційним судом вимог частини п`ятої статті 411 ЦПК України.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), оскільки висновок у цій справі, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання представника позивача в судовому засіданні 29 січня 2020 року про неможливість слухання справи за відсутності представника Департаменту архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, з огляду на таке.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2019 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2016 року призначено до розгляду в Запорізькому апеляційному судді на 09 год. 40 хв. 29 січня 2020 року (т. 2, а. с. 107, 108).

16 грудня 2019 року учасникам справи надіслано судові повістки-повідомлення про розгляд справи 29 січня 2020 року, о 09 год. 40 хв. (т. 2, а. с. 109-113).

З протоколу судового засідання Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року вбачається, що в судовому засіданні були присутні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Габуєв Г. Ю., та представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . На запитання головуючого судді Подліянової Г. С., на виконання вимог статті 223 ЦПК України, щодо з`ясування питання про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання, представники ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не заперечували про розгляд справи у відсутність представника Департаменту архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області (т. 2, а. с. 130, 131).

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, з дотриманням вимог статті 368 ЦПК України, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для його вирішення, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).