201/11446/20 Про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення - 08.05.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черненков Дмитро Віталійович, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року в складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що він на підставі договору купівлі-продажу

від 06 листопада 2020 року є власником квартири АДРЕСА_1 .

Вказував, що після набуття права власності на квартиру він вирішив розпочати ремонтні роботи та згодом вселитися у придбану квартиру, проте з`ясував, що у зазначеному житлі мешкає ОСОБА_2 . На неодноразові вимоги позивача звільнити квартиру та надати можливість безперешкодно реалізувати право власності, відповідач відповідав відмовою, мотивуючи тим, що він зареєстрований за вказаною адресою. Такі дії ОСОБА_2 створюють перешкоди у користуванні спірною квартирою, тому позивач змушений звернутися до суду.

ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з указаної квартири.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Усунено для ОСОБА_1 перешкоди з боку ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 з указаної квартири без надання іншого жилого приміщення та зняття ОСОБА_3 з реєстрації в цьому житлі (квартирі АДРЕСА_1 ).

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, тому має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року в частині зняття з реєстрації. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, ухвалюючи рішення у справі та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 заявив вимоги щодо усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення. Натомість мотивувальна та резолютивна частини рішення суду містять висновок щодо зняття з реєстрації відповідача, про що не заявлено у позові. Суд першої інстанції вийшов за межі позову та ухвалив рішення за вимогами, які позивач не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черненков Д. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 674/1344/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 644/8964/18, від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/44814/19, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15, від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою обставини вибуття спірної квартири з власності відповідача у позасудовому порядку на підставі іпотечного договору, після чого вона була відчужена позивачу, тому виселення ОСОБА_2 визначається статтею 40 Закону України "Про іпотеку" та статтею 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України (5464-10) ). Апеляційний суд не дав оцінки запереченням відповідача щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, постанова апеляційного суду не містить мотивів щодо залишення без задоволення апеляційної скарги в цій частині.

Відповідач вказував, що виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя і права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Після відчуження іпотекодержателем спірної квартири та подальшого її продажу позивачу статус іпотечного майна для відповідача залишився незмінним, оскільки умови, встановлені статтею 109 ЖК України та статтею 40 Закону України "Про іпотеку" щодо виселення з іпотечного майна іпотекодержателем, не виконані. Водночас новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до продавця, якщо останній неналежним чином виконав свої зобов`язання щодо повного інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим жилим приміщенням та відшкодування збитків.

Виселення ОСОБА_2 у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло та недобросовісності дій сторін договору купівлі-продажу, внаслідок яких відповідач може втратити право на користування житлом. Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого жилого приміщення під час вирішення судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України.

Спірна квартира придбана частково за кредитні кошти та частково за особисті кошти відповідача, тому виселення з такої квартири без надання іншого жилого приміщення суперечить нормам матеріального права. У разі наявності підстав для виселення відповідача зі спірної квартири необхідно зупинити виконання судового рішення у цій частині на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Позиція інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Провадження у суді касаційної інстанції

12 грудня 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черненков Д. В., надіслав через систему "Електронний суд" до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черненков Д. В., на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.

22 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2020 року.

Після придбання зазначеного житла ОСОБА_1 мав намір почати ремонтні роботи та згодом вселитися у квартиру, проте з`ясував, що там проживає ОСОБА_2 .

На прохання ОСОБА_1 звільнити квартиру та надати йому можливість безперешкодно реалізувати своє право власності, ОСОБА_2 відповідав відмовою, мотивуючи це тим, що він там зареєстрований.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, у частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що він за відплатним договором набув у власність квартиру АДРЕСА_1, мав намір здійснити ремонтні роботи та вселитися до неї, проте у цьому житлі зареєстрований відповідач, що перешкоджає законному власнику користуватися своїм майном.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ОСОБА_2 указував, що спірна квартира частково придбана за його особисті кошти, вибула з його власності у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, іншого житла він не має, а ОСОБА_1 набув у власність квартиру безпідставно, тому заявлене у справі виселення суперечить закону.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі "Гіллоу проти Сполученого Королівства"), так і на наймача (рішення у справі "Ларкос проти Кіпру").

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Аналогічні положення містяться у частині третій статті 109 ЖК України.

У частині другій статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 753/22233/21 викладено висновок про те, що "порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів".

Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 363/4471/21 виклав висновок про те, що "гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкта житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї немає потреби у забезпеченні житлом. Отже, немає підстав уважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар".

У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 521/2574/21 викладено висновок про те, що "саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідачі можуть бути переселені".

Визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, тобто фактичне позбавлення осіб права на житло та виселення із житла, на яке позивачем було звернуто стягнення, можливе лише за умови, що спірна квартира була повністю придбана за кредитні кошти, що відповідно надавало б суду право зробити висновок про можливість виселення відповідачів без надання іншого житла (постанова Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 758/2519/18).

ОСОБА_2 також вказував на судові провадження у справах № 412/14645/2012, № 201/2094/21 з метою доведення обставин щодо наявності кредитних правовідносин та, відповідно, вибуття квартири у порядку реалізації предмета іпотеки.

Згідно з частиною п`ятою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судді мають право на повний доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року у справі № 412/14645/2012 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 і Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", а саме на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2007 року. Кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, направлено на погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", що становить 418 871,17 грн. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки за іпотечним договором шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Відмовлено у виселенні осіб, які зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року змінено заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 18 грудня 2012 року шляхом зменшення визначеного судом розміру заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2007 року з 418 871,17 грн до 174 491,66 грн (прострочена сума заборгованості).

Постановою Верховного Суду від 15 березня 2021 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 22 жовтня 2019 року залишено без змін.

Під час розгляду справи № 412/14645/2012 суди встановили, що 27 вересня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 179 401,25 грн строком на 180 місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12,5 % річних, строком до 27 вересня 2022 року.

З метою забезпечення виконання позичальником взятих на себе договірних зобов`язань із своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів 27 вересня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого є належна останньому на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2023 року у справі № 201/2094/21, яке набрало законної сили відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на спірну квартиру, з одночасним припиненням речового права останнього; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06 листопада 2020 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з одночасним припиненням речового права ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року залишено без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 201/2094/21.

Під час розгляду справи № 201/2094/21 суди встановили, що 26 листопада 2018 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" на підставі договору про відступлення прав вимоги відступило ПАТ "Оксі Банк" право вимоги за іпотечним договором від 27 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ "Райффайзен Банк Аваль".

26 листопада 2018 року ПАТ "Оксі Банк" на підставі договору про відступлення прав вимоги відступило ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" право вимоги за іпотечним договором від 27 вересня 2007 року.

26 листопада 2018 року ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" на підставі договору про відступлення прав вимоги відступило ОСОБА_5 право вимоги за іпотечним договором від 27 вересня 2007 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 лютого 2020 року № 202329905 державний реєстратор виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Зайцев А. В. 25 лютого 2020 року здійснив державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності 35721572, рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 . Реєстрацію права власності за ОСОБА_5 проведено на підставі іпотечного договору від 27 вересня 2007 року, договорів про відступлення прав за іпотечним договором від 26 листопада 2018 року за реєстровим № 1397, 1398, 1399.

06 листопада 2020 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_1 спірну квартиру.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З огляду на встановлені у справах № 412/14645/2012 та № 201/2094/21 обставини не можна погодитися з висновками судів, що ОСОБА_1 як власник житла має право виселити ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення.

Водночас відповідно до договору купівлі-продажу від 27 вересня 2007 року ОСОБА_2 купив у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири за домовленістю сторін цього правочину вчинено за 275 786,00 грн, з яких покупцем ОСОБА_2 сплачено 96 384,75 грн на день підписання цього договору за рахунок власних коштів, а решта, що становить 179 401,25 грн, сплачується під час оформлення цього договору за рахунок кредитних коштів, які отримані покупцем у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

З огляду на викладене підтверджуються доводи відповідача, що вказана квартира частково придбана за його особисті кошти, а частково - за кредитні кошти.

У матеріалах справи відсутні докази наявності в ОСОБА_2 іншого житла.

У постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (на яку міститься посилання у касаційній скарзі як на підставу відкриття касаційного провадження) зазначено про те, що "спірна квартира, загальною вартістю 332 585,00 грн, була придбана частково за особисті кошти відповідачів (103 085,00 грн) і частково за кошти отриманого кредиту (229 500,00 грн). За таких обставин суди дійшли правильних висновків, що вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а отже, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають".

У касаційній скарзі також міститься посилання на постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15-ц, якою скасовано судові рішення та відмовлено у задоволенні позову про виселення без надання іншого жилого приміщення. Касаційний суд виклав висновок про те, що "суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спірна квартира придбана частково за кредитні кошти. При цьому походження різниці вартості квартири у розмірі 60 000,00 дол. США не має значення для того, щоб встановити факт придбання спірної квартири не повністю за кредитні кошти. Таким чином, вважати вказану спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, відповідно, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення відповідачі не підлягають. Отже, суди дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення".

Правовідносини у зазначених постановах касаційного суду є подібними до правовідносин у цій справі, а доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження за результатом касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

За обставин цієї справи, що спірна квартира, набута відповідачем частково за кредитні кошти та частково за особисті кошти, є єдиним місцем проживання (іншого житла не має), у подальшому вибула з його власності у порядку реалізації іпотекодержателем процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, суди дійшли помилкових висновків, що виселення ОСОБА_2 не суперечить нормам матеріального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а тому дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для виселення відповідача зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення за встановлених обставин щодо передачі ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань в іпотеку квартири АДРЕСА_1, яка набута ним частково за власні кошти та частково за кредитні кошти, вибуття цього майна з власності іпотекодавця у порядку реалізації предмета іпотеки з метою погашення кредиту та набуття цього майна у подальшому ОСОБА_1 .

Продавець за договором купівлі-продажу від 06 листопада 2020 року ( ОСОБА_5 ) зобов`язаний був довести до відома ОСОБА_1 обставини вибуття спірного майна з власності ОСОБА_2, реєстрацію попереднього власника у квартирі АДРЕСА_1, а також неможливість виселення останнього з цієї квартири без надання іншого житла. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на спірну квартиру, і за необхідності отримавши правову допомогу, позивач мав би зважити на вказані обставини при укладенні купівлі-продажу від 06 листопада 2020 року, перевірити підстави, на яких відповідач має право користуватися житловою нерухомістю, тривалість зв`язку, відсутність іншого нерухомого майна для проживання.

З огляду на вказане, за обставин цієї справи відмова у задоволенні вимоги про виселення відповідача є пропорційною меті захисту права попереднього власника на житло, а також пропорційним втручанням у право позивача на спірне майно. Верховний Суд оцінив на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції можливість (неможливість) виселення відповідача, врахувавши законне право власності позивача на відповідне житлове приміщення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, а суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги.

Водночас апеляційний суд дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та ухвалив рішення за вимогами, які позивач не заявляв (щодо зняття з реєстрації відповідача), тому постанову суду апеляційної інстанції в цій частині необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині вирішення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги.

Суд касаційної інстанції, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, погоджується з висновками апеляційного суду про вихід судом першої інстанції за межі позову, тому відсутні підстави для скасування постанови апеляційного суду в цій частині.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

За подання позовної заяви до суду першої інстанції позивач сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн (2 102,00 грнх 04), з яких: 2 102,00 грн - прожитковий мінімум на одну працездатну особу у 2020 році, 0,4 - ставка судового збору за вимогу немайнового характеру).

Відповідно до рішення суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю: усунено йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 та знято його з реєстрації у цій квартирі. Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

За подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідач сплатив за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 1 261,21 грн (2 102,00 грн х 04 х 150 %).

За результатом розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, суд скасував рішення суду першої інстанції в частині зняття відповідача з реєстрації, в іншій частині рішення суду - залишив без змін. Разом із цим суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 261,20 грн.

За подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми (підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

За подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції відповідач сплатив судовий збір у розмірі 1 681,60 грн (2 102,00 грн х 04 х 200 %).

За результатом розгляду цієї справи колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та в частині стягнення судових витрат і ухвалила нове рішення у цій частині про відмову в задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та в частині розподілу судових витрат. В іншій частині - постанова апеляційного суду залишена без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України Верховний Суд здійснює розподіл судових витрат. За таких обставин з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 942,80 грн (1 261,20 грн + 1 681,60 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черненков Дмитро Віталійович, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року скасувати в частині вирішення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та в частині стягнення судових витрат, ухвалити в цій частині нове судове рішення.