ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 591/3373/21

провадження № 61-14449св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 грудня 2017 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики з одночасним забезпеченням його виконання заставою нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, за яким позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 1 620 000,00 грн, що еквівалентно 60 000 дол. США, зі строком повернення до 15 листопада 2018 року. За додатковими договорами сторонами був погоджений новий строк повернення коштів - 15 травня 2020 року. Однак, у вказаний строк відповідач кошти не повернув.

Збільшивши розмір позовних вимог, просив суд ухвалити рішення, яким: стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість в розмірі 2 242 039,75 грн, з яких: 1 620 000,00 грн заборгованість за договором позики від 15 грудня 2017 року, 402 000,00 грн - неустойка (штраф) за прострочення повернення грошей; 61 431,94 грн - 3% річних; 158607,81 грн - інфляційні втрати; звернути стягнення на належне ОСОБА_2 майно - нежитлове приміщення (виробничий корпус) загальною площею 520,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного майна на прилюдних торгах в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 15 грудня 2017 року.

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив: визнати припиненим договір позики від 15 грудня 2017 року, що укладений між ним та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бурбикою Т. А. та зареєстрований в реєстрі за № 4481; визнати припиненою заставу нежитлового приміщення (виробничий корпус), загальною площею 520,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що виникла на підставі договору позики від 15 грудня 2017 року, що укладений між ним та ОСОБА_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що він виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики. Так, 01 липня 2020 року вони з ОСОБА_1 зустрілися для передачі грошових коштів, після перевірки банкнот у відділенні банку, ОСОБА_1, отримавши грошові кошти в розмірі 60 000,00 дол. США, повідомив, що прямує до нотаріуса для підписання документів щодо виконання договору позики та виключення майна з-під застави. Однак, до нотаріуса ОСОБА_1 так і не прибув, жодних документів не підписував. У зв`язку із такими діями ОСОБА_1 він звернувся до правоохоронних органів, у результаті чого було відкрито кримінальне провадження. Тому вважає, що наявні підстави для визнання договору позики припиненим.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 15 грудня 2017 року у розмірі 1 620 000,00 грн., 61 431,94 коп. - 3% річних, 402 000,00 грн - неустойку (штраф) за прострочення повернення грошей, 158 607,81 грн - інфляційних втрат та 11 350,00 судового збору. В іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2023 року звернуто стягнення на належне ОСОБА_2 майно, а саме нежитлове приміщення (виробничий корпус) загальною площею 520,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, складові частини: виробничий корпус "Б" площею 275 кв.м., виробничий корпус "В" площею 245,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 33278659101 в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 15 грудня 2017 року.

Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 24 500,00 грн.

Ухвалюючи судові рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження повернення ним грошових коштів за договором позики від 15 грудня 2017 року, а тому наявні підстави для стягнення суми боргу, штрафу, 3% річних та інфляційних збитків, а також звернення на заставлене майно.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2, які подані його представником адвокатом Турченком С. П., задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року скасовано в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в сумі 158 607,81 грн та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в позові. Рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру присудженої неустойки (штрафу) та в частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 26 800,00 грн неустойки (штрафу) та 8 459,03 грн судового збору, а не в розмірі визначеному судом першої інстанції. В іншій оскаржуваній частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року залишено без змін. Додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2023 року змінено, викладено абз. перший резолютивної частини додаткового рішення в такій редакції: "У рахунок погашення боргу ОСОБА_2 за договором позики від 15 грудня 2017 року на загальну суму 1 708 231,94 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно: нежитлове приміщення (виробничий корпус) загальною площею 520,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, складові частини: виробничий корпус "Б", площею 275 кв.м., виробничий корпус "В", площею 245,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 33278659101, що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах". Додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 червня 2023 року змінено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 18 632,22 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесену позивачем в суді першої інстанції. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 812,84 грн судового збору та 3 392,31 грн витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд ухвалюючи оскаржувану постанову погодився з висновками суду першої інстанції про порушення прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, оскільки вони відповідають вимогам закону та обставинам справи. Ураховуючи те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт виконання ОСОБА_2 боргового зобов`язання, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з нього позики в сумі 1620000 грн 00 коп.

Разом з тим, суд першої інстанції, при вирішенні позовних вимог про стягнення штрафу, не взяв до уваги зміни, внесені Законом України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" (691-20) , що набрали чинності з 04 липня 2020 року. Отже, починаючи з 04 липня 2020 року відсутні правові підстави для нарахування та стягнення, в тому числі за договорами позики укладеними з фізичними особами, неустойки за прострочення виконання зобов`язанням. За таких обставин, апеляційний суд, беручи до уваги те, що остаточний строк виконання ОСОБА_2 зобов`язання погоджено до 15 травня 2020 року, а також те, що сторонами договору визначено сплату штрафу за кожен повний прострочений місяць, а тому є підстави для стягнення штрафу за один місяць (з 16 травня 2020 року по 16 червня 2020 року), що становить 1000 доларів США, що по визначеному позивачем курсу НБУ 26,8 грн за 1 долар США складає 26 800 грн 00 коп.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 прострочив виконання зобов`язання за договором позики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача 3% річних за період з 16 травня 2020 року по 20 серпня 2021 року.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині стягнення 158607 грн 81 коп. інфляційних втрат, не взяв до уваги те, що сума позики - 1620000 грн 00 коп., визначена в еквіваленті до іноземної валюти - доларів США, крім того, повернення боргу сторонами обумовлено саме у доларах США, що становить 60000 доларів США.

За таких обставин, враховуючи те, що погашення заборгованості за договором позики визначено у доларах США, висновок суду про застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних витрат є помилковим.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційних скарг

Представник ОСОБА_2 - адвокат Турченко С. П. 06 жовтня 2023 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2019 року в справі № 672/896/15-ц, від 12 травня 2021 року в справі № 158/901/19, від 07 вересня 2023 року в справі № 905/1956/19, від 06 жовтня 2021 року в справі № 911/2731/20, від 26 грудня 2019 року в справі № 911/2630/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справах № 373/2054/16-ц і № 464/3790/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 01 грудня 2023 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, яку оскаржує в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в сумі 158 607,81 грн.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року в справі № 754/16773/17, від 04 червня 2020 року в справі № 369/5393/15, від 05 червня 2019 року в справі № 367/5899/15-ц та постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року в справі № 6-771цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

ОСОБА_1 11 грудня 2023 року подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить відмовити в задоволенні цієї касаційної скарги. Вважає, що судами попередній інстанцій обгрунтовано стягнуто з відповідача борг. Зазначає, що ОСОБА_2 не оскаржував ні договір від 05 грудня 2018 року, ні договір від 15 грудня 2017 року, як такі, що були укладені під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Так само він ніколи не заявляв, що гроші за цими договорами ним не отримувались або отримувались в меншій кількості.

ОСОБА_2 29 січня 2024 року подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якій просить відмовити в задоволенні цієї касаційної скарги. Зазначає, що з наданих у справі письмових доказів: договорів позики від 15 грудня 2017 року та від 05 грудня 2018 року, умовам яких судом не надано належної оцінки, вбачається, що кошти в розмірі 60 000,00 дол. США, які ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 01 липня 2020 року, є належним виконанням саме договору позики від 15 грудня 2017 року, строк виконання якого настав та повернення коштів за яким визначено в дол. США, що встановлено і постановою апеляційного суду. У той час, за оспорюваним ОСОБА_2 договором позики від 05 грудня 2018 року, строк виконання якого на 01 липня 2020 року не настав та повернення позики за яким, відповідно до визначених у ньому умов (пункт 4) мало здійснюватися у гривні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано цивільну справу № 591/3373/21 з Зарічного районного суду м. Суми.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 15 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики з одночасним забезпечення його виконання заставою, який було нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бурбикою Т.А., відповідно до умов якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 гроші в сумі 1 620 000 грн, що є еквівалентом суми 60 000 доларів США по курсу 27 грн 00 коп. Зазначену суму у доларах ОСОБА_2 зобов`язався провернути готівкою протягом 11 місяців, сплата проводиться щомісячно. Остаточна дата повного розрахунку між сторонами повинна бути проведена не пізніше 15 листопада 2018 року.

Пунктами 3 та 4 цього договору узгоджено, що сторона, винна у неповерненні чи несвоєчасному поверненні грошей, як і сторона, винна у відмові у прийнятті грошей після належного повідомлення про це, має сплатити штраф у сумі 1 000 доларів США за кожен прострочений місяць.

Повернення боргу має здійснюватися в місті Суми, за місцем проживання (на день повернення грошей) ОСОБА_1 або у приміщенні приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Бурбики Т.А.

Виконання зобов`язання грошового зобов`язання за договором позики було забезпечено заставою належного ОСОБА_2 нежитлового приміщення (виробничий корпус), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 520,1 кв.м. вартість якого становила 2 042 000 грн 00 коп.

15 грудня 2017 року приватним нотаріусом внесено запис про обтяження у виді заборони на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Додатковими договорами до договору позики від 15 листопада 2018 року та від 19 листопада 2019 року, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 змінено строк повернення коштів за договором позики, остаточно сторони визначили, що сума боргу у доларах мала бути повернута готівкою до 15 травня 2020 року.

03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу з повідомленням про невиконання боржником умов договору, в якому просив повідомити ОСОБА_2 про порушення виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором позики (з одночасним забезпеченням його виконання заставою), посвідченим 15 грудня 2017 року та попередити його про відповідальність, в тому числі звернення стягнення на заставне майно, передбачену законодавством у випадку прострочення (невиконання) боржником грошового зобов`язання та ухилення від його виконання.

12 серпня 2020 року та 03 грудня 2020 року приватним нотаріусом Бурбикою Т. А. були надіслані ОСОБА_2 заяви, в яких повідомив про загальну суму заборгованості, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, що становить 1 620 000 грн 00 коп. та запропоновано сплатити вищевказану суму протягом 3 банківських днів.

Також, ОСОБА_1 були надані копії розписок, датовані 09 листопада 2015 року та 31 жовтня 2016 року, та договір позики, датований 05 грудня 2018 року.

Так, в розписці від 09 листопада 2015 року зазначено, що ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000 доларів США, які зобов`язався повернути 09 листопада 2016 року.

Відповідно до розписки, датованої 31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 в борг 30 000 доларів США, строком на один рік, до 01 листопада 2017 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, що становить 1% від суми боргу щомісяця.

Зі змісту договору позики від 05 грудня 2018 року вбачається, що у відповідності до письмових розписок ОСОБА_2 від 09 листопада 2015 року на суму 30 000 доларів США та 31 жовтня 2016 року на суму 30 000 доларів США, ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримав у власність 60 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1 968 000 грн 00 коп. Сторони узгодили за користування грошовими коштами сплату 1% від суми боргу щомісячно, шляхом передачі готівкових коштів позикодавцю.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

За змістом статей 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Установлено, що відповідач не спростовує отримання ним від ОСОБА_1 в борг грошових коштів в сумі 1 620 000 грн 00 коп., що еквівалентно 60 000 доларів США. Проте, ОСОБА_2 стверджує, що він належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за цим договором позики та фактично повернув ОСОБА_1 отриману позику в сумі 60 000 доларів США 01 липня 2020 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги позивача про стягнення боргу на договором позики підлягають задоволенню, оскільки укладення такого договору підтверджене належними доказами, а відповідачем не доведене виконання зобов`язання за договором позики від 15 грудня 2017 року.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували виконання боржником ОСОБА_2 боргового зобов`язання за договором позики, тому суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з нього позики в сумі 1 620 000 грн 00 коп.

Відповідно до частини другої статті 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 3 договору позики від 15 грудня 2017 року сторони узгодили, що сторона, винна у неповерненні чи не своєчасному поверненні грошей має сплатити штраф в сумі 1 000 доларів США за кожен день прострочення.

У той же час за змістом статей 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, 04 липня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" (691-20) .

Указаним Законом Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (435-15) доповнено пунктом 15, яким передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Отже, правильними є висновки апеляційного суду про те, що починаючи з 04 липня 2020 року відсутні правові підстави для нарахування та стягнення, в тому числі за договорами позики укладеними з фізичними особами, неустойки за прострочення виконання зобов`язанням.

За таких обставин, беручи до уваги те, що остаточний строк виконання ОСОБА_2 зобов`язання погоджено до 15 травня 2020 року, а також те, що сторонами договору визначено сплату штрафу за кожен повний прострочений місяць, правильними є висновки апеляційного суду про наявність підстав для стягнення штрафу за один місяць (з 16 травня 2020 року по 16 червня 2020 року), що становить 1 000 доларів США, що по визначеному позивачем курсу НБУ 26,8 грн за 1 долар США складає 26 800 грн 00 коп.

Крім того, у відповідності до положень частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 прострочив виконання зобов`язання за договором позики, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача 3% річних за період з 16 травня 2020 року по 20 серпня 2021 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 04 червня 2020 року в справі № 369/5393/15 (провадження № 61-21713св18), від 05 червня 2019 року в справі № 367/5899/15-ц (провадження № 61-13768св18).

Ураховуючи те, що погашення заборгованості за договором позики визначено у доларах США (пункт 2 Договору позики), апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що до спірних правовідносин частина друга статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних не застосовується.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 липня 2020 року в справі № 754/16773/17 (провадження № 61-18824св19).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина 5 статті 3 Закону).

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі №361/7543/17, в якій зазначено про те, що задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня. При цьому, з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення у резолютивній частині слід зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне.

Враховуючи те, що факт порушення відповідачем зобов`язання за договором позики, що було забезпечено іпотекою, знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи, а тому суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на передане відповідачем в іпотеку нежитлове приміщення.

Висновки суду першої інстанції, в нескасованій його частині та висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявниками у їх касаційних скаргах.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року зупинено виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року, додаткових рішень Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2023 року та від 06 червня 2023 року, а також постанови Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року в незміненій при перегляді апеляційним судом частині, та постанову Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року - залишити без змін.

Поновити виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 травня 2023 року, додаткових рішень Зарічного районного суду м. Суми від 23 травня 2023 року та від 06 червня 2023 року, в частині, що залишені без змін постановою Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, а також поновити виконання постанови Сумського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун