2-2330/2006 Про визнання права власності на самочинно реконструйоване та перебудоване нерухоме майно - 24.04.2024 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Цюри Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на самочинно реконструйоване та перебудоване нерухоме майно,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (далі - Таїровська селищна рада) про визнання права власності на самочинно реконструйоване та перебудоване нерухоме майно.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 2002 року вона придбала виробничі та невиробничі будівлі і споруди, які розташовані на земельній ділянці площею 0,40 га на АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів).

13 червня 2002 року їй було видано у встановленому законом порядку державний акт серії ОД № 033909 на вказану земельну ділянку, цільове призначення якої - для комерційного використання.

Рішенням Виконавчого комітету Таїровської селищної ради від 26 липня 2005 року їй надано дозвіл на проведення реконструкції будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці площею 0,40 га на АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів).

Цього ж року вона без затвердженого проєкту та дозволу державної архітектурно-будівельної інспекції самочинно реконструювала та побудувала адміністративний будинок літ. "В-3", оглядові ями літ. "в", "в1", "в2", "в3", "в4", "в5", "в6", котельню літ. "В-1", станцію технічного обслуговування (далі - СТО) літ. "Г", котельню літ. "Г-1", оглядові ями літ. "г", "г1", "г2", "г3", "г4", будинок охорони літ. "Д".

Оскільки зазначені будівлі і споруди вважаються побудованими та реконструйованими самочинно, то вона позбавлена можливості оформити своє право власності на них.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на самочинно побудоване та реконструйоване нерухоме майно у вигляді згаданих виробничих і невиробничих будівель та споруд.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року у складі судді Курочки В. М. позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно побудоване та реконструйоване нею нерухоме майно у вигляді виробничих і невиробничих будівель, позначених на плані: літ. "В-3" - адміністративний будинок; літ. "В-1" - котельня; літ. "в", "в1", "в2", "в3", "в4", "в5", "в6" - оглядові ями; літ. "Г" - СТО; літ. "Г1" - котельня; літ. "г", "г1", "г2", "г3", "г4" - оглядові ями; літ. "Д" - будинок охорони, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомості, при цьому позивач здійснила реконструкцію будівель і споруд без порушень прав інших осіб та з дотриманням чинних будівельних норм і правил.

14 липня 2022 року особа, яка не брала участі у справі, - Київська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради подала апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважаючи, що цим судовим рішенням вирішено питання про права та законні інтереси Одеської міської ради, оскільки земельна ділянка, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомості, входила до меж міста Одеси.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційну скаргу Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме заявнику слід було навести інші поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує враховуючи поважність причин пропуску строку на оскарження.

В апеляційній скарзі Київська окружна прокуратура міста Одеси просить поновити строк звернення до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ні Одеська міська рада, ні прокуратура не брали участі у розгляді цієї справи, тоді як копію оскаржуваного рішення прокуратура отримала 14 січня 2022 року, а Одеській міській раді стало відомо про ухвалення судом такого рішення з листа прокуратури від 05 квітня 2022 року. Однак апеляційний суд не взяв до уваги наведені доводи заявника, вказавши, що навіть і з цього часу апеляційну скаргу подано з пропуском строку, встановленого нормами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Таким чином, у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження заявник не зазначив, з яких поважних причин він пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

На виконання вимог вказаної ухвали апеляційного судуКиївська окружна прокуратура міста Одеси подала заяву про усунення недоліків, у якій посилалася на те, що про наявність рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, яке відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР), прокуратурі стало відомо лише у процесі здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42021163010000116 від 30 грудня 2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ). При цьому саме собою ознайомлення прокуратурою 14 січня 2022 року з матеріалами цивільної справи не було достатнім для встановлення наявності підстав для представництва, оскільки необхідно було з`ясувати, в межах якої адміністративно-територіальної одиниці розташовані об`єкти самочинного будівництва, на які рішенням суду першої інстанції визнано право власності за ОСОБА_1 . І лише після отримання 14 липня 2022 року листа Таїровської селищної ради про відсутність інформації щодо перебування спірної земельної ділянки в її адміністративних межах станом на 2006 рік, прокуратура встановила, що названа селищна рада є неналежним відповідачем у цій справі, а оскаржуваним судовим рішенням фактично вирішено питання про права та законні інтереси Одеської міської ради.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року поновлено Київській окружній прокуратурі міста Одеси строк на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року та відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Ухвалу апеляційного суду в частині поновлення заявнику строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанціїмотивовано тим, що ні Одеська міська рада, ні Київська окружна прокуратура міста Одеси не брали участі у розгляді цієї справи, та, відповідно, на їх адресу копія оскаржуваного рішення, яке відсутнє в ЄДРСР, не надсилалася.

Як вбачається з доданих до апеляційної скарги доказів про наявність рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, прокуратурі стало відомо лише у процесі здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42021163010000116, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30 грудня 2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України. Однак Одеській міській раді як органу, уповноваженому здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, стало відомо про оскаржуване рішення з листа Київської окружної прокуратури міста Одеси від 05 квітня 2022 року.

Згідно з листом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 15 червня 2022 року, який надійшов на адресу прокуратури 21 червня 2022 року, за інформацією єдиної системи автоматизації документообігу "Діло 8.9.0" на розгляд Юридичного департаменту Одеської міської ради не надходила копія рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року у справі № 2-2330/2006, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на самочинно побудоване та реконструйоване майно у вигляді виробничих та невиробничих будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів також взяла до уваги, що ознайомлення прокурором 14 січня 2022 року з матеріалами цивільної справи не було достатнім для встановлення факту ухвалення рішення про права, інтереси та обов`язки держави саме в особі Одеської міської ради і наявності підстав для представництва, оскільки потрібно було з`ясувати, в межах якої адміністративно-територіальної одиниці розташовані спірні об`єкти самочинного будівництва, а тому виникла необхідність в отриманні від органів місцевого самоврядування додаткової інформації про те, з якого часу у межі міста Одеси фактично включено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Після одержання прокуратурою 14 липня 2022 року листа Таїровської селищної ради про відсутність у неї інформації щодо перебування спірної земельної ділянки в адміністративних межах території цієї селищної ради станом на 2006 рік, цього ж дня прокуратура в інтересах держави в особі Одеської міської ради подала апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року.

Враховуючи наведене, а також те, що Київська окружна прокуратура міста Одеси, звернувшись з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Одеської міської ради, посилається на те, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов`язки вказаного органу, який не було залучено до участі в справі, а право доступу до суду апеляційної інстанції є невід`ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, апеляційний суд виснував, що з метою перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, заявнику слід поновити строк на його оскарження.

Доводи ОСОБА_1 про те, що Одеській обласній прокуратурі з 17 січня 2017 року було відомо про факт реєстрації за нею права власності на земельну ділянку та проведення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2, колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що у цьому випадку, в першу чергу, правове значення має можливість довідатися про порушення права особою, в інтересах якої звертається прокурор, тоді як у справі відсутні відомості про обізнаність Одеської міської ради про такі обставини.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, пред`являючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно ОСОБА_1 зазначила відповідачем Таїровську селищну раду. Постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року № 3064-ІІІ "Про зміну меж міста Одеси Одеської області" (3064-14) у межі міста Одеси включено 1 078,0 га Таїровської селищної ради та затверджено межі міста загальною площею 16 242,0 га. На виконання вказаної Постанови 31 серпня 2002 року складено акт про встановлення в натурі меж міста Одеси за суміжністю з Овідіопольським районом Одеської області та передачу на зберігання межових знаків, затверджених головою Одеської обласної державної адміністрації.

Рішенням Одеської міської ради від 26 липня 2002 року № 197-XXIV "Про адміністративно-територіальний поділ міста Одеси" з 01 січня 2003 року встановлено новий адміністративно-територіальний поділ міста Одеси у складі чотирьох новоутворених районів, у тому числі Київський район, у межі якого увійшла вулиця Маршала Жукова.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, технічного звіту про виконання кадастрової зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, остання належить до земель територіальної громади міста Одеси.

Позивач є власником земельної ділянки загальною площею 0,40 га (4 000,0 кв. м). На цій ділянці розташовані будівлі, загальна площа яких за результатом реконструкції збільшена з 14,1 кв. м до 4 121,4 кв. м.

Таким чином, оскільки земельна ділянка, на якій позивач здійснила реконструкцію будівель, станом на час розгляду справи вже була включена до меж міста Одеси, то суд першої інстанції фактично вирішив питання про права та законні інтереси територіальної громади міста Одеси, не залучивши до участі у справі Одеську міську раду, що призвело до порушення її прав.

Заперечення ОСОБА_1 про те, що будівництво здійснене на належній їй на праві приватної власності земельній ділянці, колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що згідно з технічним звітом про виконання кадастрової зйомки земельної ділянки будівництво спірних будівель і споруд проведено позивачем за межами цієї ділянки, що є ознакою порушення прав заявника.

Враховуючи те, що оскаржуваним рішенням узаконено самовільне будівництво на земельній ділянці, частина якої перебуває у власності територіальної громади міста Одеси, що є порушенням інтересів держави, Київська окружна прокуратура міста Одеси правомірно звернулася до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_3, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року і направити справу до суду апеляційної інстанції на стадію відкриття апеляційного провадження.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 зазначила, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ТРІУМФ 7777", яке не було залучено до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що згідно з актами приймання-передачі від 15 квітня 2021 року вона передала спірну земельну ділянку та розташовані на ній об`єкти нерухомості до статутного капіталу ТОВ "ТРІУМФ 7777", однак у порушення вимог статей 53, 365 ЦПК України апеляційний суд не залучив назване товариство до участі у справі як третю особу.

Будівництво спірних об`єктів нерухомості проведено без порушень прав інших осіб та з дотриманням чинних будівельних норм і правил, що встановлено відповідною судовою експертизою.

Вважає, що апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги та безпідставно виснував, що оскаржуваним рішенням узаконено самовільне будівництво на земельній ділянці, частина якої перебуває у власності територіальної громади міста Одеси, оскільки станом на 2006 рік, тобто на час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, загальна площа спірних об`єктів нерухомості становила 1 624,0 кв. м, тоді як обставини щодо збільшення площі цього майна до 4 121,4 кв. м виникли у 2019 році.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив Київській окружній прокуратурі міста Одеси, яка діяла в інтересах держави в особі Одеської міської ради, строк на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, оскільки сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 16 років особою, не залученою до участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд.

Вказує, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів її заперечення щодо поновлення прокуратурі строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надав жодної оцінки наданим нею документам, зокрема листу Прокуратури Одеської області від 17 січня 2017 року № 05/1-223вих-17, яким підтверджується факт обізнаності органів прокуратури (Київська окружна прокуратура міста Одеси входить до структури Одеської обласної прокуратури) у січні 2017 року як щодо проведення будівельних робіт на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, так і щодо існування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року.

Також наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що Одеська міська рада (в особі Управління архітектури і містобудування та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради) була обізнана про наявність рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, оскільки саме на підставі цього рішення як правовстановлюючого документа їй у 2014 році були видані містобудівні умови та обмеження забудови спірної земельної ділянки, а у 2017 році неодноразово проводилися перевірки із складанням відповідних актів, у яких міститься посилання на вказане судове рішення.

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради проводило перевірки щодо дотримання нею норм містобудування саме за ініціативою Прокуратури Одеської області, у зв`язку з чим твердження прокурора про те, що Київській окружній прокуратурі міста Одеси стало відомо про існування оскаржуваного рішення у 2022 році є хибними.

Таким чином, Одеській міській раді та органам прокуратури було відомо про існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з 23 травня 2014 року та з 17 січня 2017 року відповідно, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження у цій справі.

Також вказує, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Однак рішення суду першої інстанції не стосується прав, інтересів та обов`язків Одеської міської ради, оскільки матеріали справи не містять доказів затвердження проєкту землеустрою щодо зміни меж міста Одеси із зазначенням переліку земельних ділянок державної власності, які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади, з описом меж адміністративно-територіальних одиниць.

З огляду на відсутність розробленого проєкту землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних одиниць рішенням Одеської міської ради від 13 липня 2010 року № 5980-Vбуло скасовано рішення цієї ради від 06 березня 2006 року № 5313- ІV "Про межі міста Одеси".

Отже, прокурор не довів на підставі належних і допустимих доказів факту розташування спірної земельної ділянки в межах міста Одеси.

Навіть якщо припустити, що належна їй на праві власності земельна ділянка таки розташована в межах міста Одеси, то правом на оскарження рішення суду першої інстанції було наділене Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, яке виконує функції у сфері контролю за дотриманням містобудівного законодавства та є самостійною юридичною особою, а не Одеська міська рада, враховуючи, що вказана ділянка не перебувала у комунальній власності.

Вважає, що додані прокуратурою до апеляційної скарги докази, які здобуті під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021163010000116 від 30 грудня 2021 року, за відсутності письмового дозволу (постанови) слідчого або прокурора на їх розголошення, є недопустимими доказами.

Крім того, на думку заявника, оскільки прокуратура, як про це зазначено в апеляційній скарзі, дізналася про існування рішення суду першої інстанції під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, а не в порядку моніторингу рішень, розміщених у ЄДРСР, то, враховуючи положення пункту 8.4 наказу Офісу Генерального прокурора від 21 серпня 2020 року № 389 "Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді", апеляційну скаргу мав право подати керівник/перший заступник/заступник керівника обласної прокуратури за місцем розташування суду, який розглядав справу, а не керівник окружної прокуратори як це має місце у цьому випадку.

З цього приводу вона подавала клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України, однак апеляційний суд не дав оцінки вказаним твердженням, що також свідчить про неповне з`ясування цим судом обставин справи.

Аргументи інших учасників справи

У червні 2023 року керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції оцінив у сукупності всі обставини справи та навів мотиви щодо поважності причин пропуску заявником строку на апеляційне оскарження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Овідіопольського районного суду Одеської області.

19 червня 2023 року справа № 2-2330/2006 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

З`ясовано, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 09 квітня 2002 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Югтранс" та ОСОБА_1, остання придбала будівлі та споруди, що розміщені на території Таїровської селищної ради, АДРЕСА_1 та складаються в цілому з будівлі під літ. "А", вбиральні під літ. "Б" загальною площею 14,1 кв. м, які розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у власності ВАТ "Югтранс", площею 0,40 кв. м (том 1 а. с. 5).

Згідно з державним актом на право власності на землю серії ОД № 033909, виданим 13 червня 2002 року Овідіопольською районною державною адміністрацією, на підставі договору купівлі-продажу від 09 квітня 2002 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,40 га (4 000,0 кв. м), розташовану на території АДРЕСА_1, цільове призначення якої - комерційне використання (том 1 а. с. 7-11).

Рішенням Виконавчого комітету Таїровської селищної ради від 26 липня 2005 року № 191 надано дозвіл суб`єкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_1 на реконструкцію СТО на АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 12).

Згідно з технічним паспортом на виробничі та невиробничі будівлі на АДРЕСА_1, складеним 28 серпня 2006 року Комунальним підприємством "Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації", та висновком ТОВ "Регіональний центр інвентаризації та оцінки нерухомого майна" про самовільне будівництво від 28 серпня 2006 року № 61 ОСОБА_1 здійснила реконструкцію (самовільне будівництво) об`єктів нерухомості за вказаною адресою, а саме: адміністративного будинку літ. "В-3", оглядових ям літ. "в", "в1", "в2", "в3", "в4", "в5", "в6", котельні літ. "В-12", СТО літ. "Г", котельні літ. "Г-1", оглядових ям літ. "г", "г1", "г2", "г3", "г4", будинку охорони літ. "Д" (том 1 а. с. 13-34).

Висновком судово-будівельної експертизи від 19 червня 2006 року, складеним експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Бондарчуком Н. В., підтверджується, що під час перебудови та реконструкції вказаного вище нерухомого майна ОСОБА_1 дотрималася вимог чинних в Україні будівельних норм та правил і не порушила законних прав та інтересів інших осіб (том 1 а. с. 39-42).

Апеляційний суд також встановив, що Постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року № 3064-ІІІ "Про зміну меж міста Одеси Одеської області" (3064-14) у межі міста Одеси включено 1 078,0 га Таїровської селищної ради та затверджено межі міста загальною площею 16 242,0 га (том 1 а. с. 78).

На виконання вказаної Постанови 31 серпня 2002 року складено акт про встановлення в натурі меж міста Одеси за суміжністю з Овідіопольським районом Одеської області та передачу на зберігання межових знаків, затверджених головою Одеської обласної державної адміністрації. Згідно з цим актом межовими знаками довготривалого зберігання закріплено поворотні точки межі міста Одеси за суміжністю, зокрема з Таїровською селищною радою у кількості 179 штук (том 1 а. с. 87-88).

Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, технічним звітом про виконання кадастрової зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, підтверджується, що земельна ділянка за вказаною адресою належить до земель територіальної громади міста Одеси (том 1 а. с. 184-185).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 липня 2022 року № 304913275 ОСОБА_1 03 лютого 2017 року зареєструвала право власності на будівлі на АДРЕСА_1 загальною площею 3 718,0 кв. м. 03 жовтня 2019 року загальна площа будівель (3 718,0 кв. м) за вказаною адресою змінена на 4 121,4 кв. м (том 1 а. с. 94-98).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що заявник оскаржує як постанову суду апеляційної інстанції по суті спору, так і процесуальне рішення апеляційного суду про поновлення Київській окружній прокуратурі міста Одеси строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у цій справі.

У справі, яка переглядається, 14 липня 2022 року особа, яка не брала участі у справі, - Київська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради подала апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважаючи, що цим судовим рішенням вирішено питання про права та законні інтереси Одеської міської ради, оскільки земельна ділянка, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомості, входила до меж міста Одеси.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується тим, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі "Трух проти України").

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип "res judicata" (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України").

Крім того, у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" та від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" ЄСПЛ встановив, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України (1618-15) , можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (частина перша статті 294 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) зроблено висновок про те, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент вчинення таких дій (частина третя статті 3 ЦПК України).

У статті 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судовим рішенням вирішено питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки.

14 липня 2022 року особа, яка не брала участі у справі, - Київська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради подала апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, стверджуючи, що цим судовим рішенням вирішено питання про права та законні інтереси Одеської міської ради, оскільки земельна ділянка, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомості, входила до меж міста Одеси.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частиною третьою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 7-9 частини другої, пункту 4 частини четвертої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені: клопотання особи, яка подала скаргу; дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. До апеляційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).

Згідно з частинами другою-четвертою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У пункті 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України (1618-15) певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.

Норми ЦПК України (1618-15) не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18) та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане заявником клопотання може бути задоволене.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суди повинні навести належні мотиви, які б вказували на наявність достатніх підстав для такого висновку та засвідчували, що поновлення строку не порушує принципів верховенства права та одних із його основних елементів: правової визначеності; остаточності рішень суду.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Задовольняючи клопотання Київської окружної прокуратури міста Одеси, яка діяла в інтересах держави в особі Одеської міської ради, про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, апеляційний суд керувався тим, що:

- цей строк було пропущено з поважних причин, оскільки апеляційну скаргу подано особою, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, а про наявність рішення дізналася 14 січня 2022 року після ознайомлення з матеріалами цивільної справи;

-таке ознайомлення з рішенням суду першої інстанції не було достатнім для встановлення факту ухвалення рішення про права, інтереси та обов`язки держави саме в особі Одеської міської ради і наявності підстав для представництва, оскільки окружній прокуратурі потрібно було з`ясувати, в межах якої адміністративно-територіальної одиниці розташовувалися спірні об`єкти самочинного будівництва, а тому виникла необхідність в отриманні від органів місцевого самоврядування додаткової інформації про те, з якого часу у межі міста Одеси фактично включено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- після одержання прокуратурою 14 липня 2022 року листа Таїровської селищної ради про відсутність у неї інформації щодо перебування спірної земельної ділянки в адміністративних межах території цієї селищної ради станом на 2006 рік, цього ж дня прокуратура в інтересах держави в особі Одеської міської ради подала апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року.

- враховуючи наведене, а також те, що право доступу до суду апеляційної інстанції є невід`ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, апеляційний суд виснував, що з метою перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції Київській окружній прокуратурі міста Одеси слід поновити строк на апеляційне оскарження.

Однак наведені висновки суду апеляційної інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

З матеріалів цієї справи також відомо, що 01 серпня 2022 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_3, подала до апеляційного суду заперечення на клопотання Київської окружної прокуратури міста Одеси про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, в якому, серед іншого, вказала, що Київська окружна прокуратура міста Одеси входить до структури Одеської обласної прокуратури, тоді як листом Прокуратури Одеської області від 17 січня 2017 року № 05/1-223вих-17 підтверджується факт обізнаності органів прокуратури у січні 2017 року як щодо проведення будівельних робіт на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, так і щодо існування рішення суду першої інстанції (том 1 а. с. 109-113).

Так, у листі Прокуратури Одеської області від 17 січня 2017 року № 05/1-223вих-17, адресованому начальнику Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, вказано, що "прокуратура області опрацювала стан дотримання норм містобудівного та іншого законодавства України на території міста Одеси та встановила, що за адресою: АДРЕСА_1 проводяться будівельні роботи. Місцем проведення вказаних робіт є земельна ділянка, яка відповідно до державного акта на право власності на землю серії ОД № 033909 від 13 червня 2002 року належить ОСОБА_1 . Також встановила, що 23 травня 2014 року Управління містобудування та архітектури Одеської міської ради видало містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 127 щодо будівництва СТО з офісними приміщеннями. Замовником вказаних умов та обмежень є ОСОБА_1 . Згідно з інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції Одеської міської ради відомості щодо наявності дозвільних документів на проведення будівельних робіт відсутні, декларації про початок підготовчих робіт, про початок виконавчих робіт, про готовність об`єктів до експлуатації не реєструвалися. Таким чином, вказане будівництво може мати самочинний характер, а тому виникла необхідність у проведенні перевірки дотримання норм містобудівного та іншого законодавства України. Враховуючи викладені обставини, наявність в Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради повноважень на вжиття заходів щодо усунення можливих порушень вимог містобудівного законодавства, повідомляємо про викладені факти задля вжиття відповідних заходів реагування. Інформацію про результати розгляду цього листа з наданням копій відповідних документів щодо вжиття заходів реагування на усунення порушень вимог містобудівного законодавства надати у найкоротший термін до прокуратури області" (том 1 а. с. 150).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 7 Закону України "Про прокуратуру" систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України "Про прокуратуру" керівник обласної прокуратури має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов`язковими до виконання першим заступником, заступниками, керівниками та заступниками керівників підрозділів, прокурорами відповідної обласної прокуратури та керівниками окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Отже, до структури відповідної обласної прокуратури входять окружні прокуратури, розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію такої обласної прокуратури.

Однак у справі, яка переглядається, апеляційний суд не звернув уваги на вказані обставини, не перевірив належним чином доводів Київської окружної прокуратури міста Одеси про поважність причин пропуску строку (більше 16 років) на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а також не спростував достатньою мірою наданих до відкриття апеляційного провадження у цій справі ОСОБА_1 заперечень щодо відсутності підстав для такого поновлення строку.

Зокрема, посилаючись на те, що саме собою ознайомлення 14 січня 2022 року Київською окружною прокуратурою міста Одеси з рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року не було достатнім для встановлення факту ухвалення рішення про права, інтереси та обов`язки держави саме в особі Одеської міської ради і наявності підстав для представництва, оскільки окружній прокуратурі потрібно було з`ясувати, в межах якої адміністративно-територіальної одиниці розташовувалися спірні об`єкти самочинного будівництва, а тому виникла необхідність в отриманні від органів місцевого самоврядування додаткової інформації про те, з якого часу у межі міста Одеси фактично включено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що у січні 2017 року Одеській обласній прокуратурі, до структури якої входить Київська окружна прокуратура міста Одеси, було достеменно відомо щодо розташування належної позивачу земельної ділянки у територіальних межах міста Одеси, про що свідчить зміст наведеного вище листа Прокуратури Одеської області від 17 січня 2017 року № 05/1-223вих-17. При цьому на підставі цього листа (звернення) прокуратури Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, основним завданням якого є здійснення на території міста Одеси державного архітектурно-будівельного контролю, проводило у 2017 році перевірки щодо дотримання позивачем норм містобудування за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 114-124).

Колегія суддів звертає увагу також на те, що у цій справі Київська окружна прокуратура міста Одеси отримала копію рішення суду першої інстанції 17 січня 2022 року, Одеській міській раді стало відомо про наявність такого рішення 05 квітня 2022 року, однак і з цього часу апеляційну скаргу подано лише 14 липня 2022 року, тобто з пропуском строку, встановленого нормами ЦПК України (1618-15) .

Водночас, окрім безпідставного посилання на необхідність з`ясування органом прокуратури, в межах якої адміністративно-територіальної одиниці розташовувалися спірні об`єкти самочинного будівництва, апеляційний суд не навів належних мотивів, за яких уважав, що після отримання копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу за наявності поважних та об`єктивних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Верховний Суд повторно зазначає, що, вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку на оскарження, суд має перевірити доводи, викладені у клопотанні, та оцінити докази, надані заявником на підтвердження об`єктивної неможливості своєчасного вчинення таких процесуальних дій, і, з урахуванням обставин (підстав) пропуску строку, зробити мотивований висновок стосовно наявності або відсутності правових підстав для його поновлення.

Сам лише факт подання органами прокуратури в інтересах особи, не залученої до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу (більше шістнадцяти років з дня ухвалення та п`яти місяців з дня отримання оскаржуваного рішення), за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на наявність у матеріалах справи звернення Київської окружної прокуратури міста Одеси до Овідіопольського районного суду Одеської області із заявою про ознайомлення з матеріалами цієї справи та отримання нею 17 січня 2022 року копії рішення суду першої інстанції (том 1 а. с. 71), не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції хоч формально і послався на обставини, якими прокурор обґрунтовував пропуск відповідного строку, проте з урахуванням викладеного у цій постанові належної оцінки їм не надав.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц (провадження № 61-10226св18) вказано, що, поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не мотивував прийняття такого рішення, не зазначив підстав та мотивів відхилення тих чи інших доказів, а отже, ухвала апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору на стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Таким чином, апеляційний суд, усупереч зазначеним вимогам процесуального закону, передчасно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без наведення належних мотивів та обґрунтувань, а отже, безпідставно відкрив апеляційне провадження у цій справі після спливу значного періоду часу, чим порушив принцип правової визначеності.

Встановлені Верховним Судом процесуальні порушення можуть бути усунуті у спосіб скасування судових рішень апеляційного суду, постановлених на стадії поновлення строку на апеляційне оскарження й ухвалення рішення по суті спору за наслідками апеляційного провадження з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з прийняттям апеляційної скарги, та постановлення рішень відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.

За таких обставин, поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції мав дослідити зібрані у справі докази, надати їм належну правову оцінку та за результатами наданої оцінки вирішити питання про наявність підстав для поновлення такого процесуального строку. Водночас суд має враховувати, що доводи заявника про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, у справі, яка переглядається, апеляційна скарга подана за підписом керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси, однак суд апеляційної інстанції вирішував питання про поновлення строку на апеляційне оскарження саме для окружної прокуратури, що є помилковим з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Аналіз вказаної норми свідчить, що право подати апеляційну скаргу в цивільній справі належить керівнику окружної прокуратури, а не окружній прокуратурі. Тому в разі подання апеляційної скарги в цивільній справі питання про поновлення строку має вирішуватися для належного суб`єкта, а не окружної прокуратури.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 554/9193/19 (провадження № 61-4397св22).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене у зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, що призвели до ухвалення незаконних судових рішень, наявні підстави для задоволення касаційної скарги і скасування ухвали Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року та оскаржуваної постанови цього суду від 14 березня 2023 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.