552/3135/21 Про розірвання шлюбу, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на частку у майні, що є об`єктом права спільної сумісної власності - 04.04.2024 Прийняття

30 липня 2010 року вони придбали 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстрували на ОСОБА_2 . Через 10 місяців після придбання частки будинку вони одружилися. Оскільки частка будинку мала невелику площу, вони вирішили зробити перебудову будинку та капітальний ремонт. Так як для цього була потрібна значна сума коштів, вона продала свою квартиру АДРЕСА_3, продаж якої відбувся за 239 790,00 грн. Після продажу квартири іншої нерухомості вона не придбавала. Тому всі кошти від продажу її квартири були спрямовані на реконструкцію та ремонт будинку. Офіційних документів на будівництво за час їхнього спільного життя вони не отримували, тобто частка будинку, яку вони перебудували та поліпшили, є самочинним будівництвом, а тому вважає, що поділу підлягають будівельні матеріали у вигляді добудови до житлового будинку.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:

розірвати зареєстрований 03 червня 2011 року шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 ;

встановити факт проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з листопада 2008 року по 02 червня 2011 року;

визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 і будівельні матеріали у вигляді самочинно збудованих приміщень у житловому будинку за цією адресою;

здійснити поділ майна подружжя, а саме визнати за нею право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та на 1/2 частку будівельних матеріалів у вигляді самочинно збудованих кухні (2-6) пл.10,9 кв. м, санвузла (2-7) площею 8,7 кв. м та мансарди (2-9) площею 25,5 кв. м, які знаходяться у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;

стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 16 липня 2021 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у певний період, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на частку у майні, що є об`єктом права спільної сумісної власності.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 04 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб, зареєстрований 03 червня 2011 року, актовий запис № 107, Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, розірвано.

Встановлено факт проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з листопада 2008 року по 02 червня 2011 року.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею будинку 102,6 кв. м, житловою площею 63,0 кв. м, господарські будівлі та споруди: сарай літера "Б", альтанка літера "Д", хвіртка № 11, трубопровід № 3, трубопровід № 4, огорожа № 12, огорожа № 13, хвіртка № 13, хвіртка № 14, огорожа № 10, 1/2 частку будівельних матеріалів у вигляді самочинно збудованих кухні (2-6) площею 10,9 кв. м, санвузла (2-7) площею 8,7 кв. м та мансарди (2-9) площею 25,5 кв. м, які знаходяться у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Рішення суду мотивоване тим, що факт тривалого проживання ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства з листопада 2008 року по 02 червня 2011 року підтверджено показаннями свідків. Свідками з боку позивача підтверджено та не спростовано свідками з боку відповідача, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були в стосунках, що притаманні подружжю ще до їх одруження, їх стосунки мали усталений характер з постійним проживанням та веденням спільного господарства, спільного бюджету. Враховуючи, що суду необхідно встановити факт наявності чи факт відсутності певних відносин, які мали місце 11-14 років тому, суд бере до уваги покази свідків, їх послідовність, наявність прогалин та протиріч одних свідків з іншими і відповіді на питання свідків, що поставлені судом та іншими учасниками процесу, тому суд приходить до висновку, що позивачка та відповідач мали стосунки, що характерні подружжю, мали взаємні права та обов`язки, що в подальшому привели до одруження позивачки та відповідача 03 червня 2011 року.

Враховуючи доведення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між сторонами, наявні правові підстави для визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності за ОСОБА_1 на частку у цьому майні.

Крім того, судом встановлено, що з метою поліпшення житлових умов сторони по справі зробили в будинку перепланування та ремонт. ОСОБА_1 було продано власну квартиру АДРЕСА_4, а кошти отримані після продажу квартири в сумі 239 790 грн подружжям спрямовано на реконструкцію будинку та його ремонт. Даний факт також підтверджено показаннями свідків. Згідно відомостей про доходи сторін, інших коштів сторони не мали, що доводить джерело доходів для подальшої реконструкції будинку та його ремонту. Відповідач володів 1/2 частиною квартири, яку в подальшому відчужив, але враховуючи договірну вартість 1/2 частки проданої квартири відповідачем та договірну вартість 1/2 частки житлового будинку, що різняться майже в 2 рази, а саме 76 000 грн коштувала продана квартира відповідачем та його батьком, інших доходів ОСОБА_2 не мав, маючи у власності половину квартири та половину грошових коштів від її продажу, в сумі 38 000 грн, в подальшому не міг самостійно придбати 1/2 частину спірного будинку за 70 000 грн. А посилання відповідача та його батька, що частина спірного будинку була придбана відповідачем на кошти виручені від продажу їхньої спільної квартири, нічим не підтверджено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 березня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Кулішова В. П. про стягнення судових витрат задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 7 737,81 грн. У задоволенні заяви адвоката Репало Д. О. про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Додаткове рішення мотивоване тим, що враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн згідно наданого позивачем розрахунку та сплачений судовий збір в розмірі 7 737,81 грн. Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені в повному обсязі, вимога про стягнення судових витрат ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника - адвоката Репало Д. О. задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 березня 2022 року в частині встановлення факту проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання об`єктом спільної сумісної власності. 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, будівельних матеріалів, та їх розподіл, визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та на 1/2 частку будівельних матеріалів скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в зазначеній частині залишено без задоволення.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 березня 2022 року залишено без змін.

Додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 березня 2022 року скасовано.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 26 000,00 грн, в суді апеляційної інстанції - 4 000,00 грн, в загальній сумі - 30 000,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 9 336,71 грн.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 16 липня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивна тим, що позивач мала реальну можливість і скористалася своїм правом, передбаченим пунктом 2 частини другої статті ЦПК України (1618-15) , на остаточне формулювання своїх позовних вимог, зокрема, їх збільшення, тому суд першої інстанції, забезпечуючи особі доступ до правосуддя, зробив правильний висновок про прийняття до розгляду уточненої позовної заяви ОСОБА_1 . Таким чином, ухвала Київського районного суду м. Полтави від 16 липня 2021 року є законною та обґрунтованою, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Місцевий суд на підставі показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 встановив факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з листопада 2008 року по 02 червня 2011 року без реєстрації шлюбу.

Проте суд не врахував, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу і визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Вказані обставини судом не встановлено, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Показання свідків щодо проживання сторін однією сім`єю у період з листопада 2008 року по 02 червня 2011 року носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання та не підтверджують наявність усталених відносин, які притаманні подружжю. Сам по собі факт перебування позивача з відповідачем у близьких стосунках, який не заперечував і сам відповідач, не може свідчити, що сторони проживали однією сім`єю в зазначений період, а придбане майно є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно було надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат на придбання майна саме в інтересах сім`ї.

Таким чином, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги той факт, що відповідно до договору купівлі-продажу від 17 липня 2010 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_7 належну йому на праві власності частку квартири АДРЕСА_5 (т. 1, а. с. 86-88). А вже 30 липня 2010 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав в особисту приватну власність 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою надвірних побудов, які знаходяться в АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 89-91).

Таким чином, ОСОБА_2 спростував твердження позивача про розповсюдження правового режиму спільного сумісного майна на частку житлового будинку з відповідною часткою надвірних побудов, які знаходяться в АДРЕСА_2, яке він придбав 30 липня 2010 року, тобто до укладення шлюбу із ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Посилання ОСОБА_1, що після продажу 13 квітня 2013 року належної їй квартири АДРЕСА_4, кошти від її реалізації були спрямовані на реконструкцію спірного майна та його ремонт, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять жодного доказу безпосереднього придбання ОСОБА_1 будівельних матеріалів для реконструкції чи ремонту житлового будинку. Тобто, не можливо встановити чи дійсно кошти від продажу майна ОСОБА_1 були реалізовані саме на купівлю будівельних матеріалів, а не на інші потреби та чи придбавалися такі взагалі.

Тому не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, будівельними матеріалами та їх поділ, визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та на 1/2 частку будівельних матеріалів, оскільки вони є похідними від вимоги про встановлення факту сумісного проживання без реєстрації шлюбу та ці вимоги не знайшли свого підтвердження у суді.

Враховуючи часткове скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 березня 2022 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 березня 2022 року, яким здійснено розподіл судових витрат, необхідно скасувати, оскільки воно не може існувати окремо від основного рішення у справі по суті спору.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_2 у цій справі надавав Репало Д. О., що підтверджується ордером, договором про надання правничої допомоги та додатковою угодою про надання правничої допомоги (т. 1, а. с. 92; т. 2, а. с. 20-22). На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції було надано квитанцію б/н від 09 березня 2022 року, якою здійснено ОСОБА_2 адвокату Репало Д. О. оплату гонорару у сумі 26 000,00 грн.

Враховуючи наданий адвокатом обсяг правової допомоги та критерії реальності та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 26 000,00 грн та в суді апеляційної інстанції у сумі 4 000,00 грн, а в загальній сумі - 30 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду в частині залишення позову ОСОБА_1 без задоволення, а рішення районного суду в частині задоволення позову залишити в силі, скасувати в частині скасування додаткового рішення районного суду, яке також залишити в силі. Судові витрати у справі стягнути з відповідача на користь позивача.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки позивач та відповідач одружилися в 2011 року, вони мали усталені шлюбні відносини до подання заяви до органу РАЦС, вели спільний побут та прийняли рішення про одруження не одразу. Крім того, Верховний Суд для встановлення факту спільного проживання не визначає вичерпний перелік доказів та фактів, які повинен взяти до уваги суд, а в комплексі повинен провести правовий аналіз та надати оцінку доказів. Відповідач не спростував, що вони не проживали однією сім`єю, і що разом придбавали майно.

Суд не врахував те, що спірна частка будинку була придбана у липні 2010 року. Згідно з даними технічного паспорту, який був виготовлений за час розгляду справи, самочинними є: кухня (2-6) пл. 10,9 кв. м, санвузол (2-7) пл. 8,7 кв. м та мансарда (2-9) пл. 25,5 кв. м. Відповідач вказував, що він самостійно, за власні кошти, у 2010 році добудував вказані приміщення та добудову. Однак указане не є правдивим, оскільки за 3 місяці неможливо побудувати указане, не маючи офіційного (самостійного) доходу та без офіційно підтверджених заощаджень.

В матеріалах справи наявні відомості про її доходи та доходи відповідача, які буди витребувані з податкової інспекції в процесі розгляду справи, згідно яких вона мала самостійний дохід та достатню кількість заощаджень в розмірі 35 000,00 грн, яку вона передала відповідачу на купівлю частки будинку.

Відповідач та його представник не надали суду першої інстанції до початку судових дебатів підтверджуючих документів: договору на правову допомогу, квитанцію на оплату послуг та розрахунок наданих послуг чи акт виконаних робіт тощо. Також строк на подання таких документів відповідачем та його представником пропущений. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідач та його представник підтверджуючі документи до початку судових дебатів не надали та не зробили про це відповідну заяву, не подали і протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Тому вимога про стягнення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції повинна бути залишена без розгляду, незалежно від результату апеляційного та/або касаційного оскарження рішення суду. Докази на підтвердження правової допомоги належним чином надані лише для захисту в суді апеляційної інстанції.

Крім того, сума в 26 000,00 грн за правничу допомогу представника відповідача не співмірна із сумою, задоволеною на відшкодування витрат представника позивача в розмірі 10 000,00 грн в суді першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови відмовлено.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 182/670/15-ц, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18).

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання об`єктом спільної сумісної власності 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, будівельних матеріалів, та їх поділ, розподілу судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. Тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини справи

Судивстановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 17 липня 2010 року ОСОБА_2 спільно з батьком продали ОСОБА_7 належні їм на праві власності частки квартири АДРЕСА_5, за 76 000 грн.

30 липня 2010 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав в особисту приватну власність 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою надвірних побудов, які знаходяться в АДРЕСА_2, за70 000 грн.

03 червня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. Після укладення шлюбу дружині було присвоєно прізвище " ОСОБА_1".

Суд першої інстанції на підставі показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 встановив факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства, надання взаємної допомоги, сторони були пов`язані спільним побутом, у період з листопада 2008 року по 02 червня 2011 року. З метою поліпшення житлових умов сторони по справі зробили в спірному будинку перепланування та ремонт.

ОСОБА_1 було продано власну квартиру АДРЕСА_4 за 239 790 грн.

На виконання ухвали Київського районного суду м. Полтави від 16 липня 2021 року з ПП ПБТІ "Інвентаризатор" надійшов лист, в якому зазначено, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи станом на 2010 рік самочинним майном було приміщенням а-5 площею 7,3 кв. м, переплановано в літері А-1 приміщення 1-2, 1-4, в літері А1 приміщення 1-7 (а. с. 102-108).

На виконання ухвали Київського районного суду м. Полтави від 16 липня 2021 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області надано відповідь, що згідно даних Реєстру будівельної діяльності, розміщеного у Порталі Єдиної державної системи у сфері будівництва на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України, відсутні відомості щодо наявності документів дозвільного характеру по АДРЕСА_2 на ОСОБА_2 (а. с. 116).

Згідно з технічним паспортом на будинок садибного типу, що виготовлений ПП ПБТІ "Інвентаризатор", станом на 22 листопада 2011 року, за адресою: АДРЕСА_2, із загальної площі будинку 155,00 кв. м, самочинним є 52,4 кв. м, а на 102,6 кв. м співвласники мають правовстановлюючі документи (а. с. 177-180).

Згідно з довідкою від 24 листопада 2011 року, виданої ПП ПБТІ "Інвентаризатор" житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2, згідно матеріалів БТІ, житловий будинок літера "А-1" має загальну площу 102,6 кв. м, житлову площу 63,0 кв. м. Самочинно збудовані: прибудова "а5" площею 7,3 кв. м, прибудова "а7" площею 19,6 кв. м та мансарда "А2-1" площею 25,5 кв. м. У фактичному користуванні ОСОБА_2 знаходиться частина житлового будинку, а саме: передпокій (2-1) площею 11,7 кв. м, кімната (2-2) площею 14,6 кв. м, кімната (2-3) площею 10,8 кв. м, кімната (2-4) площею 10,2 кв. м, шафа (2-5) площею 1,0 кв. м, кухня (2-6) площею 10,9 кв. м, санвузол (2-7) площею 8,7 кв. м, сходи (2-8) площею 2,3 кв. м, мансарда (2-9) площею 25,5 кв. м, альтанка літера "Д", трубопровід №4, огорожа №12, хвіртка №11, в загальному користуванні огорожа №10 (а. с. 181).

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною власністю

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки:

"41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України (1618-15) , у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна".

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

За обставин цієї справи:

належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно);

вимоги про встановлення юридичних фактів, зокрема, щодо спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення;

при розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Тому в задоволенні вказаних позовних вимог судам слід було відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав. Апеляційний суд в цій частині зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови, тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо позовних вимог про поділ спільного майна

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що "для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивача однією сім`єю зі спадкодавцем без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, залишивши поза увагою, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, у період з часу розірвання шлюбу до моменту його смерті матеріали справи не містять. Разом з цим показання свідків про проживання позивача із спадкодавцем однією сім`ю, на яких суд апеляційної інстанції ґрунтував свої висновки, не є достатніми доказами про наявність у них сім`ї в розумінні статті 3 СК України".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 182/670/15-ц (провадження № 61-9809св20), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що "особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц (провадження № 61-18588св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

"про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 довела факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 06 липня 2011 року. Вказаний факт підтверджується народженням у 2004 році спільної дитини, спільним проживанням сторін, реєстрацією місця проживання позивача разом із сином у квартирі, яка була придбана відповідачем у 2005 році на підставі договору купівлі-продажу, та фактичним проживанням у цій квартирі разом із відповідачем, сплатою комунальних послуг, подальшою реєстрацією у 2011 році шлюбу. Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18 (провадження № 61-6203св20), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що "майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Зазначена правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Під час застосування положень статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин".

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції на підставі показань свідків встановив факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу однією сім`єю у період з листопада 2008 року по 02 червня 2011 року. Також встановив, що під час шлюбу сторони зробили в спірному будинку перепланування та ремонт. Вказав, що ОСОБА_2 не надав доказів, що спростовують сумісне проживання як чоловіка та дружини до реєстрації шлюбу і реконструкцію будинку власним коштом;

апеляційний суд встановив, що позивач не надала інших доказів про те, що між нею та ОСОБА_2 у відповідний період виникли відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, і вказані обставини судом першої інстанції не встановлено. Тому зробив висновок, що показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу однією сім`єю;

колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про наявність понесених затрат з боку позивача на поліпшення спірного будинку під час шлюбу, оскільки такі доводи можуть бути підставою для пред`явлення вимог про стягнення грошової компенсації понесених затрат або визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до статті 62 СК України з підстав істотності збільшення вартості майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат позивача. Проте позивач таких вимог та відповідних їм підстав в цій справі не заявляла, суди їх не досліджували та необхідних для цього обставин не встановлювали.

За таких обставин, правильно врахувавши, що обов`язок доведення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу покладений на позивача, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права на частки у праві спільної власності на спірне майно.

Тому постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині слід залишити в силі.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін, диспозитивність, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У частині четвертій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (частина перша статті 134 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі (частини перша, друга статті 182ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що "додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати".

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, тому правильно скасував і додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 березня 2022 року.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідача на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 26 000,00 грн апеляційний суд зробив висновок про підтвердження підстав для задоволення вимоги про стягнення з ОСОБА_1 зазначених витрат.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

разом із заявами по суті спору представник відповідача зазначав про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, які очікується понести в зв`язку із розглядом справи, що такі докази будуть подані додатково, просив їх стягнути з позивача (т. 1, а. с. 85, 153, 201);

заяву про стягнення з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 26 000 грн та докази таких витрат адвокат ОСОБА_1 - Репало Д. О. подав засобами поштового зв`язку 09 березня 2022 року, тобто у встановлений законом строк після ухвалення 04 березня 2022 року рішення Київським районним судом м. Полтави (т. 2, а. с. 17-26). Тому колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції повинна бути залишена без розгляду у зв`язку з несвоєчасним зверненням з відповідною заявою після ухвалення рішення суду;

проте матеріали справи не містять заяви відповідача про надання протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду доказів витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, поданої при розгляді справи судом першої інстанції до закінчення судових дебатів. Відомостей про звернення з такою заявою в усній формі немає і у протоколах судових засідань. Ні заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 09 березня 2022 року, ні відзив на касаційну скаргу не містять доводів коли та в якій формі таку заяву було подано до суду першої інстанції.

За таких обставинвідсутні умови, передбачені у частині восьмій статті 141 ЦПК України, для стягнення судових витрат відповідача на правничу допомогу в суді першої інстанції. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати, а в задоволенні заяви ОСОБА_2 про їх стягнення з позивача відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги,з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання об`єктом спільної сумісної власності 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, будівельних матеріалів змінитив мотивувальній частині; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права на частку у праві спільної власності на спірне майно та скасування додаткового рішення суду першої інстанції- залишити без змін; в частині стягнення судових витрат відповідача на правничу допомогу в суді першої інстанції - скасувати та в задоволенні заяви про їх стягнення відмовити.