644/3734/21 Про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру - 14.02.2022 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту" на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2021 року у складі судді Шевченка С. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року

у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту", третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вахрушева Ольга Олександрівна, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

Описова частина

Короткий зміст вимог позову та заяви про забезпечення позову

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Маніту"), третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вахрушева О. О., в якому просила скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О. О. про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" та поновити за

ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості як про власника спірної квартири.

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на спірну квартиру; заборонити ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" або будь-яким третім особам, що діють від його імені та в його інтересах, укладати угоди стосовно цього майна, проводити реєстрацію, перереєстрацію, або відчуження; заборони ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" або будь-яким третім особам, що діють від його імені та в його інтересах, вчиняти будь-які дії, пов`язані зі зміною замків вхідних дверей, встановленням сигналізації та/або охоронних пристроїв у квартирі АДРЕСА_1 та заборони будь-яким третім особам, що діють від імені та інтересах

ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" вчиняти будь-які дії, пов`язані

з входженням до квартири.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 посилалася

на те, що 22 травня 2007 року між нею та відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ КБ "Надра") укладено кредитний договір № 6/4/2007/840-К/603. Того ж дня між ОСОБА_1

та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1, яка в подальшому з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань була передана в іпотеку за відповідним договором, укладеним із ВАТ КБ "Надра".

ОСОБА_1 вчасно та в повному обсязі сплачувала необхідні платежі, проте їй стало відомо, що 26 березня 2021 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О. О. було здійснено запис про державну реєстрацію прав власності на квартиру

у зв`язку з набуттям "Фінансова компанія "Маніту" права вимоги за укладеним між позивачем та ВАТ КБ "Надра" кредитним договором. Разом із тим, позивач не була повідомлена про заміну кредитора, не отримувала листів/вимог щодо погашення заборгованості, відсутні судові рішення про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, на спірні правовідносини розповсюджуються вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки валютою кредитного договору було визначено долари США, а тому оскільки спірна квартира є її єдиним житлом та місцем постійного проживання, то перереєстрація права власності на вказану квартиру є протиправною.

Незважаючи на це, 21 квітня 2021 року, повернувшись додому, ОСОБА_1 зустріла двох невідомих осіб, які представилися представниками

ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" та повідомили, що у позивача є два тижні для виселення з квартири, оскільки 03 травня 2021 року вони прийдуть змінювати замки та встановлювати сигналізацію. Вказані обставини підтверджуються відеозаписом, а також зверненням ОСОБА_1 із заявою до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення за статтею 356 КК України.

Таким чином, існує реальна загроза того, що відповідач може змінити замки або встановити сигналізацію у спірній квартирі, в якій мешкає вона разом із чоловіком та неповнолітньою дитиною, або здійснити відчуження спірного нерухомого майна, що зробить неможливим проживання позивача в спірній квартирі, яка є єдиним житлом і місцем проживання, та ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 27 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, заяву задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності

ТОВ "Фінансова компанія "Маніту".

Заборонено ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" або будь-яким третім особам, що діють від його імені та в його інтересах, укладати угоди стосовно цього майна, проводити реєстрацію, перереєстрацію або відчуження, вчиняти будь-які дії, пов`язані зі зміною замків вхідних дверей, встановленням сигналізації та/або охоронних пристроїв у квартирі АДРЕСА_1, вчиняти будь-які дії, пов`язані з входженням до вказаної квартири.

Ухвала суду першої інстанції, з висновками якої погодився і апеляційний суд, мотивована тим, що заявлені ОСОБА_1 заходи забезпечення позову пов`язані із предметом позову, вид забезпечення позову відповідає позовним вимогам та є співмірним.

Судами враховано додані до заяви докази, які свідчать про існування спору між ОСОБА_1 та ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" щодо квартири

АДРЕСА_1, а також посилання ОСОБА_1 на те, що окрім спірної квартири вона та її сім`я не має іншого житла.

Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим у майбутньому виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січні 2022 року справу № 644/3734/21 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Касаційна скарга містить посилання на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Постанова апеляційного суду прийнята без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого

2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду

від 17 жовтня 2018 року у справі 183/5864/17-ц, від 24 лютого 2021 року

у справі № 755/5333/20, від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18,

від 04 квітня 2019 року у справі № 211/129/18-ц, від 19 липня 2018 року

у справі № 642/4811/17.

У вказаних постановах, зокрема, зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених, оспорюваних прав або інтересів позивача. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Разом із тим, усупереч вказаним правовим висновкам, суди не обґрунтували, які саме несумісні дії відповідача щодо спірного нерухомого майна можуть завадити виконанню майбутнього судового рішення, а позивачем не надано доказів на підтвердження реальної загрози невиконання чи утруднення майбутнього рішення.

Спір у цій справі немайновий та не стосується витребування майна чи стягнення грошових коштів, а тому застосування таких заходів забезпечення позову є неспівмірним та не співвідноситься із предметом позову.

Крім того, судами не вжито заходів зустрічного забезпечення.

Доводи інших учасників справи

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Маніту", у якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм процесуального права, яке призвело б неправильного вирішення заяви.

ОСОБА_1 надала належні і допустимі докази на підтвердження існування реальної загрози невиконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки без застосування заходів забезпечення позову відповідач матиме змогу відчужити спірне майно, що зумовить необхідність ініціювання нового позову. Крім того, відповідачем вчиняються активні дії, спрямовані на виселення родини позивача зі спірної квартири, яка є єдиним житлом.

Доводи касаційної скарги про те, спір носить винятково немайновий характер, не відповідають дійсності, оскільки фактично оскаржується незаконне позбавлення позивача права власності на квартиру, тобто стосується правовідносин щодо права власності сторін на майно (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду

від 13 жовтня 2021 року у справі № 334/7442/19).

Крім того, відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення, оскільки позивач має зареєстроване місце проживання у квартирі

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що предметом заявленого ОСОБА_1 позову є скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О. О. про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" та поновлення за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомостей як про власника спірної квартири.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 254010900 від 22 квітня 2021 року, власником квартири АДРЕСА_1, є ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" на підставі оскаржуваного позивачем рішення приватного нотаріуса Вахрушевої О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 березня 2021 року № 57355103

22 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Харківського районного управління поліції № 2 відділу поліції № 1 ГУ НП у Харківській області із заявою про вчинення кримінального провадження, в якій вказано про те, що представники ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" надали заявнику два тижні для добровільного виселення, оскільки 03 травня 2021 року вони будуть змінювати замки у квартирі

АДРЕСА_1 (а. с. 121).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Процесуальний закон передбачає право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

У справі, що переглядається, встановлено, що у квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту", третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вахрушева О. О., в якому просила скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О. О. про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" та поновити за

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої посилалася на те, що вона не була повідомлена про заміну кредитора, не отримувала листів/вимог щодо погашення заборгованості, відсутні судові рішення про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того,

на спірні правовідносини розповсюджуються вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки валютою кредитного договору було визначено долари США, а тому, оскільки спірна квартира є її єдиним житлом та місцем постійного проживання, то перереєстрація права власності на вказану квартиру є протиправною.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову обґрунтовано, зокрема тим, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення та порушить право на ефективний захист.

Колегія суддів наголошує, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Перевіривши викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, суди першої та апеляційної інстанцій вважали їх достатніми для обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, вид забезпечення позову є співмірним з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову, між сторонами існує спір стосовно права власності на квартиру АДРЕСА_1, суди зробили обґрунтований висновок про наявність передбачених законом підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а визначений вид забезпечення, з урахуванням встановлених фактичних обставин у контексті цієї справи, є обґрунтованим, достатнім та співмірним видом забезпечення позову у цій справі.

Колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання стосовно майна, що є єдиним житлом особи (у тому числі, вирішуючи питання про забезпечення позову до вирішення позовних вимог по суті), судам необхідно враховувати принцип непорушності права приватної власності, проголошений статтею 41 Конституції України. Вказаний принцип закріплено також у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) і Першому протоколі до неї, які визначають непорушність права власності та право особи на безперешкодне користування своїм майном.

Оскільки право на житло є непорушним, а тому у контексті цієї справи, з урахуванням встановлених судами обставин щодо дій відповідача, спрямованих на обмеження позивача та членів її сім`ї у праві користування квартирою, яка, як зазначає позивач, є єдиним житлом, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заборона ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" або будь-яким третім особам, що діють від його імені та в його інтересах, вчиняти будь-які дії, пов`язані з входженням до спірної квартири, узгоджуються з вимогами законодавства та принципом непорушності права особи на житло.

Аналіз змісту доводів касаційної скарги в частині неврахування судами правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові

від 12 лютого 2019 року у справі № 381/4019/18, свідчить про відсутність достатнього обґрунтування, в чому полягало неврахування судом апеляційної інстанції вказаного висновку. Незазначення постанови Верховного Суду чи номера справи не означає, що апеляційний суд розтлумачив і застосував норму права не у спосіб, визначений Верховним Судом.

Доводи касаційної скарги про те, що забезпечення немайнових вимог позивача не допускається, як і не допускається забезпечення вимог у позові, що не підлягає примусовому виконанню, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/533/20, свідчить про помилковість тлумачення заявником норм права та судової практики.

Так, у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі

№ 755/5333/20 зроблено висновок про те, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем

у справі. Предметом позову у зазначеній справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню.

Разом із тим, у цій справі предметом спору є скасуваннярішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" та поновлення за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майновідомості як про власника спірної квартири.

Таким чином, встановивши, що між сторонами виник спір щодо правомірності реєстрації за ТОВ "Фінансова компанія "Маніту"права власності на спірну квартиру, яка, за посиланням заявника, неправомірно вибула з її власності та є єдиним житлом, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб, з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, суди обґрунтовано вважали за необхідне задовольнити заяву про забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року

у справі № 183/5864/17-ц, від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18,

від 04 квітня 2019 року у справі № 211/129/18-ц, від 19 липня 2018 року

у справі № 642/4811/17, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Поняття обґрунтованості доводів заяви про забезпечення позову про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому, вирішення питання, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення у випадку задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом, вирішується в кожному окремо взятому випадку з урахуванням повного та всебічного дослідження фактичних обстави конкретної справи.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права у частині незастосування до спірних правовідносин положень статті 154 ЦПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Аналіз пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України свідчить про те, що для його застосування необхідно встановити сукупність таких обставин:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України;

2) позивач або взагалі не має на території України майна або розмір (вартість) його майна на території України недостатній для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Тобто на суд покладається обов`язок застосувати зустрічне забезпечення лише за наявності одночасного встановлення зазначених обставин у їх сукупності.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 295/940/20,

від 01 квітня 2020 року у справі № 318/854/18, від 09 грудня 2021 року

у справі № 175/1480/21.

При цьому Верховний Суд наголошує, що ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" не позбавлено можливості в порядку, передбаченому частиною шостою статті 154 ЦПК України, подати клопотання про зустрічне забезпечення з обґрунтуванням наявності підстав для такого забезпечення і наданням відповідних доказів на підтвердження цих обставин.

Докази та обставини, на які посилається ТОВ "Фінансова компанія "Маніту"

у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами як першої, так і апеляційної інстанцій, та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлених ними обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та належної оцінки судів, які суд касаційної інстанції відповідно до повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, не може переоцінювати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").

З урахуванням встановлених на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, у контексті цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Щодо клопотання ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" про розгляд справи за участю представника ТОВ "Фінансова компанія "Маніту"

З аналізу касаційної скарги ТОВ "Фінансова компанія "Маніту" встановлено, що скаржник просить про розгляд справи за участю його представника.

У задоволенні вказаного клопотання слід відмовити з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не вирішував питання про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.