Постанова

Іменем України10 лютого 2022 рокум. Київсправа № 263/1976/16провадження № 61-6758св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., учасники справи:позивач - публічне акціонерне товариства комерційний банк "ПриватБанк", відповідач - ОСОБА_1,розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", підписану представником Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року в складі судді Кияна Д. В. та на постанову Донецького апеляційного суду від 18 березня 2021 року в складі колегії суддів Ткаченко Т. Б., Мальцевої Є. Є., Попової С. А.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справиУ лютому 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.Позов мотивований тим, що 12 грудня 2007 року ЗАТ "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є ПАТ та АТ КБ "ПРИВАТБАНК", і ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 6 000 дол. США зі строком повернення до 11 червня 2009 року та сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.У зв`язку із порушенням зобов`язань за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредиту у відповідачки станом на 03 лютого 2016 року виникла заборгованість у сумі 21 267, 62 дол. США, що складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 413, 76 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 15 831, 91 дол. США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 9, 66 дол. США та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 012, 28 дол. США, яку банк просив стягнути з позичальника в судовому порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанційРішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитом в сумі 4 413, 76 дол. США та за процентами за користування кредитом у розмірі 15 831, 91 дол. США., що разом становить 20 245, 67 дол. США; у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.Судові рішення мотивовані тим, що позивач надав належні та допустимі докази невиконання відповідачкою договірних умов щодо погашення кредиту та нарахованих процентів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів, суди послалися на положення статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", якою на час проведення антитерористичної операції заборонено нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами.Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди, вирішуючи спір по суті, не дослідили наявні в матеріалах справи докази на предмет спливу визначеного договором строку кредитування, не перевірили правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості та період, за який вона нараховувалась, що, як наслідок, призвело до передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 18 березня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих за період з 11 червня 2009 року по 03 лютого 2016 року, в розмірі 14 083,86 дол. США, суди виходили з їх безпідставності, оскільки право банку нараховувати відсотки за кредитним договором припинилось із закінченням погодженого сторонами строку кредитування (11 червня 2009 року). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, нарахованими до 11 червня 2009 року, суди прийняли до уваги заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, встановивши, що незважаючи на настання строку виконання основного зобов`язання 11 червня 2009 року, банк звернувся до суду з цим позовом лише в лютому 2016 року. Доводи позивача про переривання позовної давності в січні 2012 року внаслідок договірного списання коштів на погашення заборгованості за тілом кредиту на суму 123,76 дол. США та за відсотками за користування кредитом на суму 123,76 дол. США суди відхилили, оскільки позивач не надав доказів схвалення відповідачкою такої операції, яка заперечила проти внесення нею будь-яких платежів на виконання умов кредитного договору після травня 2009 року.

Аргументи учасників справи20 квітня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення й просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.Касаційна скарга в уточненій редакції мотивована тим, що право банку на договірне списання коштів передбачено в пункті 2.3.3 кредитного договору, а тому часткове погашення заборгованості за кредитним договором у січні 2012 року не може вважатися таким, що вчинене без волевиявлення та схвалення відповідачкою. Указує, що суди не звернули увагу на те, що сторони в кредитному договорі збільшили позовну давність з трьох до п`яти років. За таких обставин позивач уважає, що після переривання позовної давності в січні 2012 року банк з дотриманням п`ятирічної позовної давності звернувся до суду з цим позовом у лютому 2016 року. Позивач також наполягає на тому, що має право на нарахування відсотків за користування кредитом до дня його повернення незалежно від спливу строку кредитування.У листопаді 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка, посилаючись на неподібність правовідносин у справі, що переглядається, та справах, висновки з яких позивач просив застосувати в касаційні скарзі, просила закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. Вказувала також, що суди зробили правильний висновок про неможливість нарахування процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування, а також щодо пропуску банком позовної давності та відсутність обставин, які б свідчили про її непереривання, оскільки відповідачка будь-яких активних дій з погашення боргу після травня 2009 року не здійснювала.

Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).В ухвалі Верховного Суду від 17 серпня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 3-269гс16, від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16 та Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц, від 07 червня 2018 року в справі № 668/8830/15-ц та від 19 березня 2019 року в справі № 916/626/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуди встановили, що 12 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 105588-cred, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 6 000 дол. США зі строком повернення до 11 червня 2009 року та сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24 % річних на суму залишку заборгованості.Відповідно до умов договору відповідач повинна була щомісячно здійснювати погашення заборгованості не пізніше 28-го числа кожного місяця, розмір щомісячного платежу мав становити 402, 93 дол. США. Строк повного погашення кредиту встановлений до 11 червня 2009 року.Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надав позичальнику кредит у розмірі, встановленому договором, проте відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача на 03 лютого 2016 року становила 21 267, 62 дол. США та складалася із: заборгованості за кредитом у розмірі 4 413, 76 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 15 831, 91 дол. США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 9, 66 дол. США та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 012, 28 дол. США.Відповідно до виписки про рух грошових коштів по картковому рахунку на ім`я ОСОБА_1 останній платіж за кредитним договором відповідачкою здійснено 05 травня 2009 року на суму 25 дол. США; у графі "деталі операції" зазначено "погашення кредиту та/або відсотків по кредитному договору".За змістом вказаної виписки 23 січня 2012 року відбулось погашення заборгованості за тілом кредиту на суму 123,76 дол. США та за відсотками за користування кредитом на суму 123,76 дол. США, де у графі "деталі операції" зазначено "Head-Office", що свідчить про те, що таке погашення заборгованості мало місце шляхом договірного списання грошових коштів на підставі пункту 2.3.2 кредитного договору.

Позиція Верховного СудуКолегія суддів не приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Щодо позовних вимог банку про стягнення відсотків за користування кредитом, нарахованих після 11 червня 2009 рокуЗа кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 755/15853/15-ц (провадження № 61-17963св19) зроблено висновок, що "право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".У справі, що переглядається, позивач пред`явив позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема, за тілом кредиту та за відсотками, нарахованими за період з 12 грудня 2007 року до 03 лютого 2016 року.Установивши, що строк кредитування сплив 11 червня 2009 року, суди зробили правильний висновок про втрату банком права нараховувати відсотки та неустойку на тіло кредиту, починаючи з указаної дати. Оскільки позовних вимог про стягнення відсотків на підставі положень статті 625 ЦК України банк у цій справі не пред`явив, суди зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими після 11 червня 2019 року.

Щодо позовних вимог банку про стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, нарахованих до11 червня 2009 рокуВідповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (частина перша статті 259 ЦК України).У пункті 5.7 укладеного кредитного договору сторони погодили збільшення позовної давності за вимогами про стягнення тіла кредиту та нарахованих відсотків до 5 років.За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що "до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій".У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що "правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою".У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згоду чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта".У справі, що переглядається, суди встановили, що:останній платіж за кредитним договором вчинено позичальником у травні 2009 року; строк кредитування погоджено сторонами до 11 червня 2009 року;з цим позовом банк звернувся до суду в лютому 2016 року;відповідачка подала до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.За таких обставин, встановивши, що будь-яких активних дій з визнання заборгованості після травня 2009 року відповідачка не вчиняла, суди зробили правильний висновок про відсутність обставин, які б свідчили про переривання позовної давності в розумінні положень статті 264 ЦК України, що в силу положень статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, нарахованими в межах строку кредитування, за спливом позовної давності.Доводи касаційної скарги про визнання відповідачкою боргу, про що свідчить договірне списання коштів на погашення заборгованості в січні 2012 року, колегія суддів не приймає, оскільки договірне списання коштів не може призводити до переривання позовної давності, адже банк самостійно здійснює списання коштів і боржник при цьому не вчиняє будь-яких активних дій, які б вказували на визнання ним боргу та були підставою для переривання позовної давності в розумінні статті 264 ЦК України.Посилання судів на загальну трирічну позовну давність замість погодженої сторонами позовної давності в п`ять років не вплинуло на правильність висновків суду щодо подання банком цього позову за межами строку для звернення до суду за захистом своїх прав.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).Оскільки оскаржені судові рішення не суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 3-269гс16, від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16 та Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц, що є підставою для залишення їх без змін, колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Щодо клопотання відповідачки про закриття касаційного провадженняУ відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження з посиланням на пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України.У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено висновок про те, що "на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими".Оскільки відповідачка належним чином не мотивувала неподібність правовідносин у справі, що переглядається, та справах, висновки з яких позивач просив застосувати у касаційній скарзі, а процесуальний закон не вимагає встановлення їх тотожності, то в задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиСуд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).Доводи касаційної скарги не дають підстав уважати, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 3-269гс16, від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16 та Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц.У зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 755/15853/15-ц (провадження № 61-17963св19), касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :У задоволенні клопотання ОСОБА_1, підписаного адвокатом Красновою Інною Олександрівною, про закриття касаційного провадження відмовити.Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", підписану представником Криловою Оленою Леонідівною, залишити без задоволення.Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук