158/203/20 Про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю - 09.02.2022 Прийняття

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Жидичинської сільської ради народних депутатів від 14 листопада 1996 року № 10, визнати недійсним державний акт на право власності на землю від 11 листопада 1997 серії

НОМЕР_1, виданий Жидичинською сільською радою Ківерцівського району Волинської області на ім`я ОСОБА_4 та зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 490.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником житлового будинку з надвірними господарськими спорудами та будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Власниками земельної ділянки, на якій знаходиться його будинок,

є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору дарування

від 06 листопада 2011 року. Дарувальником (попереднім власником) земельної ділянки була ОСОБА_4 на підставі рішення Жидичинської сільської ради від 14 листопада 1996 року № 10 та державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ВЛ № 031681, виданого Жидичинською сільською радою Ківерцівського району Волинської області 11 листопада 1997 року.

При зверненні до Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області та відділу Міжрайонного управління у Ківерцівському та Рожищенському районах ГУ Держгеокадастру у Волинській області позивачу стало відомо, що спірне рішення сільської ради та державний акт на землю на ім`я ОСОБА_4 не видавалися.

З урахуванням зазначених обставин, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Жидичинської сільської ради народних депутатів від 14 листопада 1996 року № 10;

- визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії

IV-ВЛ № 031681, виданий Жидичинською сільською радою Ківерцівського району Волинської області від 11 листопада 1997 року на ім`я

ОСОБА_4 та зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності №490.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області

від 12 листопада 2020 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Жидичинської сільської ради народних депутатів від 14 листопада 1996 року № 10.

Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії

IV-ВЛ № 031681, виданий Жидичинською сільською радою Ківерцівського району Волинської області 11 листопада 1997 року на ім`я ОСОБА_4 та зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності № 490.

Стягнуто із Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області на користь ОСОБА_1 1 681,60 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачу після набуття права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 стало відомо про порушення його права щодо переходу права власності на землю, оскільки земельна ділянка належить третім особам після дарування їм ОСОБА_4 (попереднім власником). Разом із тим, у рішенні Жидичинської сільради від 14 листопада 1996 року № 10 та у протоколах сесій, засідань виконкому Жидичинської сільської ради за 1992-1997 роки відсутні відомості про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,52 га. Також в архіві відділу Держгеокадастру відсутні відомості про реєстрацію державного акта на землю на ім`я ОСОБА_4, а за № 490 зареєстровано державний акт на іншу особу. Крім того, у цьому випадку має місце загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 16 червня 2021 року рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 листопада 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що із протоколу № 10 засідання сесії Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 14 листопада 1996 року встановлено, що на цьому засіданні прийнято рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність згідно із заявами громадян, у додатку 1, 2, 3 списку громадян наявне прізвище ОСОБА_4, що спростовує висновок суду першої інстанції про те, що питання про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_4 Жидичинською сільською радою не вирішувалося. Вимоги позивача щодо скасування рішення є суперечливими, оскільки він зазначає, що рішення таке не приймалося, проте просить його скасувати.

Крім того, позивач просить повністю скасувати рішення сільської ради навіть по тих питаннях, які не порушують його прав, а суд першої інстанції безпідставно задовольнив ці позовні вимоги.

Посилання позивача на визнання недійсним державного акта, на думку апеляційного суду, також є безпідставними, оскільки на титульній сторінці спірного державного акта міститься запис КР-ЖД № 390. Жодних доказів, що спірний державний акт не зареєстровано за ОСОБА_4 за № 390 позивач суду не надав.

Крім того, заявляючи вимоги про визнання недійсним державного акта, позивач не зазначив відповідачем ні власника цієї земельної ділянки, ні її спадкоємців.

Вказані обставини у їх сукупності свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинської апеляційного суду від 16 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2021 року матеріали справи № 158/203/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 16 березня 2020 року у справі № 675/2372/16-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, у яких, зокрема, зазначено про принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто, у разі набуття права власності на нерухоме майно, власник такого майна набуває також право власності на земельну ділянку. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 жовтня 2018 року за позивачем визнано право власності на будинок АДРЕСА_2, таким чином, право власності на земельну ділянку перейшло також до позивача.

Суд апеляційної інстанції самоусунувся від розгляду справи по суті, оскільки встановивши, що позивачем оскаржується рішення Жидичинської сільської ради народних депутатів від 14 листопада 1996 року № 10 повністю, навіть по тих питаннях, які не порушують його прав, суд апеляційної інстанції міг вийти за межі позовних вимог та скасувати оскаржуване рішення лише

в частині передачі земельної ділянки ОСОБА_4 .

Крім того, апеляційним судом належним чином не досліджено докази у справі, зокрема, витяги з погосподарських книг, якими підтверджено незаконність отримання ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, яка перебувала у користуванні діда позивача як голови колгоспного двору та перейшла до позивача.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу,

у якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 жовтня 2018 року у справі № 158/1739/18 визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться

на АДРЕСА_1 .

У вказаній справі встановлено, що право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано у встановленому порядку відповідно до чинного на той час законодавства як власність колгоспного двору, головою якого на момент припинення існування колгоспних дворів був ОСОБА_5 (дід ОСОБА_1 )

З архівного витягу з рішення виконавчого комітету Жидичинської сільської ради народних депутатів Ківерцівського району від 02 березня 1989 року

№ 10 про можливість оформлення права власності окремим громадянам, колгоспним дворам та реєстрацію будинків підприємств, організацій

і установ у селах Жидичин, Липляни, Кульчин вирішено визнати можливим оформити право власності на житловий будинок за ОСОБА_8

та ОСОБА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також у зазначеній справі встановлено, що після смерті ОСОБА_5, який помер у 1997 році, головою та єдиним власником вищевказаного колгоспного двору став ОСОБА_1, оскільки проживав та відповідно був прописаний, що підтверджується відміткою у паспорті про реєстрацію місця проживання від 29 серпня 1986 року та копією технічного паспорту

на садибний (індивідуальний) житловий будинок. Відповідно до

витягів погосподарських книг № 2 за 1996-2000 роки, 2001-2005 роки,

2006-2010 роки, 2011-2015 роки житловий будинок із надвірними будівлями

і спорудами по особовому рахунку рахується за ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності житловий будинок із надвірними господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться

на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1

(а. с. 10, т. 1).

Згідно з даних, занесених у погосподарські книги, у 1996 році у користуванні за будинковолодінням, яке належить позивачу, було закріплено землі

0,08 га, а за будинковолодінням, належним ОСОБА_4, було закріплено 0,50 га землі (а. с. 24-26, т. 1).

Із протоколу № 10 засідання сесії Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 14 листопада 1996 року встановлено прийняття кількох рішень (а. с. 74-90, т. 1). У тому числі прийнято рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність згідно з заявами громадян (а. с. 79-80, т. 1), у додатку 1, 2, 3 списку громадян наявне прізвище ОСОБА_4 (а. с. 89, т. 1).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 Жидичинською сільською радою Ківерцівського району Волинської області 11 листопада 1997 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії

IV-ВЛ № 031681 та зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 490 (а. с. 16, т. 1).

Відповідно до договору дарування від 06 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Ківерцівського нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т. О., зареєстрованого в реєстрі № 1228, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/2 частці земельної ділянки загальною площею 0,52 га, переданої для обслуговування житлового будинку (0,25 га) та ведення особистого підсобного господарства, що розташована в с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області, кадастрові номери 0721882701:01:001:1060, 0721882701:01:001:1061 (а. с. 11-12, т. 1).

Згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку та Інформаційної довідки від 27 лютого 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 0721882701:01:001:1060, на підставі договору дарування земельної ділянки від 06 грудня 2011 року № 1129 (а. с. 13-15, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання незаконним та скасування рішення Жидичинської сільської ради народних депутатів

від 14 листопада 1996 року № 10 про передачу земельних ділянок у приватну власність, визнання недійсним державного акта про право власності на землю серії IV-ВЛ № 031681, виданого Жидичинською сільською радою Ківерцівського району Волинської області від 11 листопада 1997 року на ім`я ОСОБА_4, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності № 490.

На виконання вимог процесуального права, позивач, визначаючи суб`єктний склад учасників, відповідачем у справі зазначив Жидичинську сільську раду Ківерцівського району Волинської області, третіми особами зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належноговідповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19) зазначено, що "відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права (права власності), що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Підставою набуття права приватної власності на земельну ділянку із земель державної чи комунальної власності, є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку".

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 910/4896/18 (провадження № 12-47гс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня

2020 року у справі № 369/694/17, від 10 лютого 2021 року у справі

№ 372/970/18, від 27 серпня 2020 року у справі № 363/1597/17.

З огляду на зазначене, очевидним є висновок про те, що оскарження та визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, яким передано земельну ділянку у власність особи, впливає на обсяг прав і обов`язків власника земельної ділянки, оскільки предмет такого спору стосується правомірності набуття особою відповідної земельної ділянки.

Зміст і характер відносин між учасниками в цій справі, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір виник між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 як спадкоємцями ОСОБА_4 щодо права власності останніх на земельну ділянку. Вказані особи, право власності яких оскаржується, залучені до участі у справі з процесуальним статусом третіх осіб.

Оспорюване позивачем рішення стало підставою для реєстрації в подальшому права власності на земельну ділянку, право користування якою позивач вважає порушеним, за особами, які були залучені до участі у справі як треті особи, а не відповідачі, які мають відповідати за позовом у цій категорії справ.

Разом із тим, права, визначені ЦПК України (1618-15) для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїми правовим значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Питання про залучення належних співвідповідачів судом не вирішувалося, оскільки таке клопотання позивач не заявляв.

Таким чином, установивши, що позивачем оскаржується рішення Жидичинської сільської ради народних депутатів від 14 листопада 1996 року № 10 про передачу земельних ділянок у приватну власність, визнання недійсним державного акта на право власності на землю серії IV-ВЛ

№ 031681, виданого Жидичинською сільською радою Ківерцівського району Волинської області від 11 листопада 1997 року на ім`я ОСОБА_4

та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності № 490, проте до участі у справі співвідповідачами не залучено осіб, на чиї права та обов`язки впливає рішення у цій справі, а саме власників земельних ділянок: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємців ОСОБА_4, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Крім того, колегія суддів наголошує, що така відмова у задоволенні позову не позбавляє права позивача звернутися до суду з метою захисту його порушених прав у випадку доведеності, зазначивши належний суб`єктний склад учасників.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, окрім підстави для відмови в задоволенні позовних вимог як пред`явлення позову до неналежного суб`єктного складу, вважав позовні вимоги безпідставними та суперечливими, оскільки позивач зазначає, що рішення таке не приймалося, проте просить його скасувати. Крім того, позивач просив повністю скасувати рішення сільської ради, навіть по тих питаннях, які не порушують його прав, а суд першої інстанції безпідставно задовольнив ці позовні вимоги. Посилання позивача на визнання недійсним державного акта, на думку апеляційного суду, також є безпідставними, оскільки на титульній сторінці спірного державного акта міститься запис

КР-ЖД № 390. Жодних доказів, що спірний державний акт не зареєстровано за ОСОБА_4 за № 390 позивач суду не надав, що свідчить про розгляд судом позовних вимог по суті спору.

Колегія суддів наголошує, що незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад, а тому, встановивши неналежний склад учасників справи, суд не вирішує позов по суті.

З урахуванням зазначеного, рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

З огляду на відмову в задоволенні позову у зв`язку з незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, суд не розглядає позовних вимог по суті спору, а тому безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду щодо принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду підлягає зміні її мотивувальної частини шляхом викладення підстав для відмови в задоволенні позову, зазначених у цій постанові.