459/2350/23 Про відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності - 18.03.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мацей Михайло Михайлович, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів

Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяк Р. П.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, у якому просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 05 жовтня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 100,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 жовтня

2023 року змінено.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено з Головного управління Національної поліції України у Львівській області на користь держави 132,54 грн судового збору.

Короткий зміст вимог заяви про ухвалення додаткового рішення

15 грудня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника Мацея М. М. подав до суду апеляційної інстанції заяву, у якій просив ухвалити додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу у справі за його апеляційною скаргою.

Заяву про ухвалення додаткового рішення мотивовано тим, що у прохальній частині апеляційної скарги позивачем було заявлено про те, що протягом п`яти днів із моменту ухвалення судового рішення по суті спору ним будуть подані докази на підтвердження судових витрат, понесених під час апеляційного перегляду справи.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Мацея М. М. про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що представник ОСОБА_1 адвокат Мацей М. М. усупереч вимогам частини першої статті 134 ЦПК України не подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які поніс ОСОБА_1 або очікує понести

у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Крім того, ні в апеляційній скарзі, ні в заяві про ухвалення додаткового рішення не зазначена сума понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, яку позивач просить стягнути з відповідача. З урахуванням зазначеного, відсутні правові підстави для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

03 лютого 2024 року через систему "Електронний суд" ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мацей М. М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, понесені під час апеляційного перегляду справи.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, від 31 березня 2021 року

у справі № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20 та

від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, відповідно до яких у разі неподання учасником справи попереднього орієнтовного розрахунку у суду

є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Крім того, попередній (орієнтований) розмір судових витрат, понесених позивачем, був заявлений у позовній заяві, що залишилося поза увагою апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції помилково тлумачив положення частини першої статті 134 та частини другої статті 174 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга не є першою заявою по суті спору.

У березні 2024 року Головне управління Національної поліції України

у Львівській області через систему "Електронний суд" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Червоноградського міського суду Львівської області.

У березні 2024 року справа № 459/2350/23 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - залишенню без змін, оскільки її постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заява про ухвалення додаткового рішення є заявою з процесуальних питань.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі

№ 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)).

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, оскільки цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У справі, що переглядається, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 17 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності у розмірі 100 000,00 грн та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 05 жовтня

2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі

1 000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись із указаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Львівський апеляційний суд постановою від 14 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 жовтня 2023 року змінив. Стягнув

з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

у розмірі 5 000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнув з Головного управління Національної поліції України у Львівській областіУкраїни

у Львівській області на користь держави 132,54 грн судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з урахуванням характеру правопорушення, тривалості вимушених змін для позивача, необхідності докладання позивачем зусиль по доказуванню незаконності складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та для відновлення порушених прав, що призвело до моральних страждань та переживань, з урахуванням вимог розумності та справедливості, на відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача слід стягнути 5 000,00 грн. При цьому з урахуванням часткового задоволення позовних вимог позивача за наслідками розгляду справи апеляційним судом, понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у розмірі 500,00 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

15 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Мацей М. М. звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення,

у якій посилався на те, що у прохальній частині апеляційної скарги позивачем було заявлено про те, що протягом п`яти днів із моменту ухвалення судового рішення по суті спору ним будуть подані докази на підтвердження судових витрат, понесених під час апеляційного перегляду справи.

До заяви про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_1 адвокат Мацей М. М. додав опис наданих адвокатом послуг, в якому зазначив про ознайомлення з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, надання усних консультацій, пошук релевантної судової практики та чинного законодавства, підготовку та написання апеляційної скарги, підготовку та написання клопотання про долучення судової практики, час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, та вартість наданих послуг згідно

з договором про надання правової допомоги.

Відмовляючи в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив із того, що заявник не подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які поніс ОСОБА_1 або очікує понести у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Крім того, ні в апеляційній скарзі, ні в заяві про ухвалення додаткового рішення не зазначена сума понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, яку позивач просить стягнути

з відповідача.

Відповідно до частин першої-другої статті 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Отже, аналіз положень статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Надання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін "може" відмовити, а не "відмовляє". Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника.

Таким чином, хоча відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу

у зв`язку з неподанням заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витратє правом суду, а не обов`язком, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки

з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У справі, що переглядається, представник ОСОБА_1 - адвокат

Мацей М. М. до апеляційної скарги не подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс або які очікує понести

в зв`язку із розглядом справи в апеляційному суді. У клопотанні про ухвалення додаткового судового рішення також не зазначив відповідної суми, а лише додав до заяви детальний опис робіт, у якому вказано загальний розрахунок вартості за надану правничу допомогу.

При цьому в касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що такий розрахунок ним було подано разом із позовною заявою, що свідчить про помилкове тлумачення апеляційним судом положень частини першої статті 134 та частини другої статті 174 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга не є першою заявою по суті спору. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі

№ 910/9111/17 зазначено, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження

№ 61-18394св19) Верховний Суд зазначив, що "ураховуючи відсутність у матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ОСОБА_1 понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відсутність у заяві переліку витрат, про відшкодування яких йдеться, незаявлення до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та неподання ОСОБА_1 заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, а також порушення порядку та строків для подання заяви про ухвалення додаткової постанови, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування витрат.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.

Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Отже, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 134 ЦПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.

За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які заявники понесли у судах першої та апеляційної інстанцій, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 134 ЦПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 569/20104/21.

ОСОБА_1 попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, подав до суду першої інстанції разом із позовною заявою. Вказаний розрахунок стосувався саме понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції та був оцінений відповідним судом разом із іншими доказами у їх сукупності.

У свою чергу, ініціюючи питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, понесену у зв`язку з апеляційним переглядом справи, позивач не долучив попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та не вказав, якою саме є сума понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, яку він просить стягнути з відповідача, тому апеляційний суд мав право не досліджувати доданий до клопотання про ухвалення додаткового судового рішення від 15 грудня 2023 року детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. У зв`язку з зазначеним апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 грудня

2020 року у справі № 922/3812/19, від 31 березня 2021 року у справі

№ 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20 та від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, щодо загального порядку доведення сторонами справи судових витрат на правову допомогу і критеріїв оцінки таких доказів судами, за їх необґрунтованістю з огляду на те, що висновки, наведені

у вказаних постановах суду касаційної інстанції, та на які посилається заявник

у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції. У вказаних справах при вирішенні питання стягнення витрат на правову допомогу на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини.

Так, у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19 зазначено, що місцевий господарський суд у межах його повноважень у зв`язку з наявністю поважних причин пропуску відповідачем строку на подання попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, понесених на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та заяви відповідача про відшкодування цих витрат, поновив відповідачу пропущений процесуальний строк. Тобто, попередній (орієнтовний) розрахунок витрат заявником було подано.

У справі № 922/676/21 встановлено, що відповідачем-1 подано попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат разом з доповненнями до відзиву. У свою чергу, позивачем не доведено неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі, стягнення якої визнано судами обґрунтованим та пропорційним.

У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції про стягнення витрат на правову допомогу, виснував про те, що застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників, зокрема, дій або бездіяльності сторони або її представника під час розгляду справи.

Таким чином, проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що апеляційним судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки

у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом

1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, в аспекті процесуального питання щодо ухвалення додаткового судового рішення, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.