463/1627/18 Про визнання заповіту недійсним - 19.02.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 09 листопада 2021 року у складі судді Нора Н. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є невісткою ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач подала заяву про прийняття спадщини, проте нотаріус повідомила про те, що спадкодавець склала заповіт на користь ОСОБА_2 . Однак, ОСОБА_5 протягом 2013-2014 років хворіла, отримувала багато лікарських засобів, на день смерті їй виповнилось 84 роки, а отже під час складання заповіту не розуміла значення своїх дій.

На підтвердження вказаного, позивач покликалася на виписку із медичної картки, заяву про прийняття спадщини та інші документи.

Позивач просила суд визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_5 від 19 вересня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Матвєєвою Ю. В.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач не надала доказів, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_5 на момент вчинення оспорюваного правочину не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Личаківського районного суду м. Львова.

24 березня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції проявив неупередженість, так як позивач просила проведення експертизи доручити Львівській обласній психіатричній лікарні, однак проведення експертизи було доручено Прикарпатському обласному Центру психіатричного здоров`я, окрім цього в задоволенні клопотання про виклик в судове засідання експерта для дачі пояснення було відмовлено, а в судовому засіданні в режимі відеоконференції експерт не могла надати відповіді на запитання представника скаржника.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про дослідження доказів.

Доводи інших учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі змісту заповіту від 19 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Матвєєвою Ю. В., який зареєстровано в реєстрі за № 1231, відомо, що ОСОБА_5 заповіла усе своє майно ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 310/2019 КНП "Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я", встановлено, що ОСОБА_5, 1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років, у період часу, що цікавить суд (19 вересня 2014 року) розуміла значення своїх дій і могла керувати ними.

За клопотанням позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції була допитана експерт ОСОБА_6, яка повністю підтримала наданий нею висновок та пояснила, що померла розуміла значення своїх дій і могла керувати ними, а соматичні хвороби, та дія медичних препаратів, що мали місце у ОСОБА_5, які до неї застосовувались, на її психічний стан під час укладання заповіту, враховуючи вік спадкодавця, не впливали.

Також експерт ОСОБА_6 на адвокатський запит скерувала копії наказу "Про платні послуги" та документів, які підтверджують її право проводити даний вид експертизи, копію посвідчення, також надано висновок судово-психіатричного експерта № 310/2019 завірений належним чином.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, підтвердили здатність ОСОБА_5 усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент складення заповіту.

Із наданих в судовому засіданні пояснень свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 відомо, що померла ОСОБА_5 останнім часом хворіла, у неї були проблеми із зором і хребтом, вона отримувала ін`єкції сильного знеболюючого препарату "Налбуфін", крім того, після смерті чоловіка стала ще гірше себе почувати.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (435-15) (постанова Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц).

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року за клопотанням позивача було призначено судово-психіатричну експертизу, висновком якої встановлено, що ОСОБА_5, 1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років розуміла значення своїх дій і могла керувати ними (т. 1 а. с. 163).

В матеріалах цивільної справи наявний висновок судово-психіатричної експертизи від 31 грудня 2019 року № 310/2019, засвідчений підписом експерта та печаткою медичної установи (т. 2 а. с. 98-103).

З матеріалів справи відомо, що за клопотанням позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції була допитана експерт ОСОБА_6, яка повністю підтримала наданий нею висновок та пояснила, що померла розуміла значення своїх дій і могла керувати ними, а соматичні хвороби та дія медичних препаратів, що мали місце у ОСОБА_5, які до неї застосовувались, на її психічний стан під час укладання заповіту, враховуючи вік спадкодавця, не впливали.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції проявив неупередженість, так як позивач просила проведення експертизи доручити Львівській обласній психіатричній лікарні, однак проведення експертизи було доручено Прикарпатському обласному Центру психіатричного здоров`я є безпідставними, оскільки відповідно до частини третьої статті 103 ЦПК України суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Матвєєва Ю. В., яка посвідчувала заповіт, однозначно висловилась про повну адекватність ОСОБА_5 у період складання заповіту, що, крім того, підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи № 310/2019.

Отже, матеріали справи не містять належних, достатніх і достовірних доказів того, що померла ОСОБА_5 на час складення оскаржуваного заповіту була неспроможна усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 09 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року залишити без змін.