756/14908/20 Про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна - 19.02.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року у складі судді Белоконної І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Вінницької міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Вінницької міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна.

Позов обґрунтовано тим, що позивач та ОСОБА_6 (спадкоємцями якого є відповідачі) з серпня 2012 року спільно проживали однією сім`єю без офіційної реєстрації шлюбу. З лютого 2019 року сімейні стосунки між ними фактично припинені. Під час спільного проживання, у сторін народилося двоє дітей.

За час спільного проживання з ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у спільну сумісну власність були набуті кошти в розмірі 10 000 000 грн. Вказана сума коштів у своїй сукупності була розміщена в банківських установах упродовж їх спільного проживання. Фактично, кошти були зароблені ОСОБА_8 від зайняття підприємницькою діяльністю.

Враховуючи наведене, позивач вважає необхідним визнати зазначені грошові кошти їхньою спільною сумісною власністю та стягнути з ОСОБА_8 на свою користь частину вказаних коштів, що складає 5 000 000 грн.

Позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просила суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_9 у період з серпня 2012 року по лютий 2019 року;

- визнати спільною сумісною власністю майно 10 000 000 грн, набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_8 під час їхнього спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

- у порядку поділу майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 стягнути на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 000 000 грн;

- стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність коштів у ОСОБА_8, станом на дату припинення спільного проживання та те, що відповідачі є спадкоємцями таких коштів.

Правові підстави для виникнення майнових прав позивача щодо стягнення грошових коштів з відповідачів - відсутні, у зв`язку з чим, встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, не породжуватиме тих правових наслідків для позивача, які визначені нею при зверненні до суду з даними вимогами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Оболонського районного суду м. Києва.

07 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про відсутність у відповідача станом на дату припинення спільного проживання з позивачем коштів у сумі 10 000 000 грн, оскільки не встановили обставин, що мають суттєве значення у справі.

На підтвердження обставин, на які позивач посилалася в позовній заяві, вона подала заяву про витребування доказів, разом з тим, вказана заява була задоволена судом першої інстанції частково.

Починаючи з лютого 2019 року ОСОБА_8 почав спільно проживати з ОСОБА_3 22 січня 2020 року на ім`я ОСОБА_3 придбано квартиру АДРЕСА_1, а 02 лютого 2020 року вони зареєстрували шлюб. Вказана квартира, на думку скаржника, придбана ОСОБА_8 за кошти, спільно нажиті під час проживання його однією сім`єю зі скаржником. Зазначає, що грошові кошти є спільним майном подружжя, а тому підлягають поділу, навіть за умови, що вони були зняті з відповідних рахунків.

Судами не встановлено обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, не з`ясовано джерело і час його придбання.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 народилася спільна дочка - ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 29).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 народився син ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 30).

02 лютого 2020 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб (т. 1 а. с. 158).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер (т. 1 а. с. 42, 43).

Згідно довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клітко В. В. від 06 серпня 2021 року, станом на 06 серпня 2021 року спадкоємцями ОСОБА_8 є: ОСОБА_4 - син померлого; ОСОБА_5 - донька померлого; ОСОБА_3 - дружина померлого; ОСОБА_2 - сестра померлого (т. 1 а. с. 54).

Відповідно до інформації АТ "ОТП Банк" від 08 грудня 2021 року у ОСОБА_8 наявні наступні залишки на рахунках, відкритих у зазначеному банку: по рахунку № НОМЕР_1 залишок на кінець 2018 року - 3 827,81 грн, залишок на кінець 2019 року - 3 498,90 грн; по рахунку № НОМЕР_2 залишок на кінець 2018 року - 18 117,13 грн, залишок на кінець 2019 року - 0 грн (т. 1 а. с. 98).

Згідно із інформації АТ "Райффайзен Банк" від 13 грудня 2021 року у ОСОБА_8 залишки коштів по рахункам станом на 2012-2017 рік відсутні, оскільки рахунки відкриті у 2018 році (т. 1 а. с. 100).

Відповідно до інформації АТ КБ "ПриватБанк" від 20 грудня 2021 року та довідки від 16 грудня 2020 року, у ОСОБА_8 станом на 31 грудня 2013 року на банківських рахунках наявні залишки коштів у сумі 3 786,87 грн та 95,46 грн; станом на 31 грудня 2014 року - мінус 4 543,01 грн; станом на 31 грудня 2015 року - мінус 12 170,53 грн та 69,72 грн; станом на 31 грудня 2016 року - мінус 9 433,90 грн та 102,82 грн; станом на 31 грудня 2017 року - 290,51 грн та 364,29 грн; станом на 31 грудня 2018 року - мінус 15 310,50 грн та 234,05 грн; станом на 31 грудня 2019 року - мінус 17 621,64 грн; станом на 16 грудня 2021 року - 75,12 грн; від 16 грудня 2021 року - 0 грн (т. 1 а. с. 101-107).

В матеріалах справи наявна належним чином завірена копія спадкової справи № 2/2021, заведена 22 січня 2021 року після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а. с. 111-239).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що необхідність встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_7 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, позивач пов`язує необхідність стягнення з його спадкоємців частини грошових коштів, що набуті за час спільного проживання.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Крім того, у вказаній постанові зазначено, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно із статтею 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до заведеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В. В. спадкової справи ОСОБА_8 не вбачається, що спадкодавцю, на час його припинення спільного проживання з позивачем, належали грошові кошти у сумі 10 000 000 грн, які, як позивач вважає, підлягають поділу, як спільне майно подружжя.

Також, із матеріалів спадкової справи ОСОБА_8 не вбачається, що після його смерті, спадкоємці, що є відповідачами по справі, успадкували кошти у розмірі 10 000 000 грн, які позивач вважає за необхідне визнати сумісною власністю.

Відсутність у ОСОБА_8 коштів у вищевказаній сумі, підтверджується й відповідними листами АТ "Райффайзен банк Аваль", АТ "ОТП Банк" та АТ КБ "ПриватБанк" (т. 1 а. с. 98, 100-107).

Таким чином, матеріали справ не містять доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_7, станом на дату припинення спільного проживання з позивачем, були наявні кошти у сумі 10 000 000 грн, а також того, що відповідачі стали спадкоємцями зазначених коштів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення з відповідачів грошових коштів у сумі 5 000 000 грн, що складає частину грошових коштів, набутих за час спільного проживання з ОСОБА_7, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що у ОСОБА_8 були наявні кошти у зазначеному позивачем розмірі.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій встановивши відсутність правових підстав для виникнення майнових прав позивача щодо стягнення грошових коштів з відповідачів, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у встановленні факту проживання позивача однією сім`єю з ОСОБА_7, оскільки встановлення цього факту не породжуватиме тих правових наслідків для позивача, які визначені нею при зверненні до суду з даними вимогами.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 рокуу справі № 756/8303/18.

Посилання скаржника на те, що за час спільного проживання позивача та ОСОБА_8 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони набули у спільну власність кошти в розмірі 10 000 000 грн, а також, на те, що на час припинення спільного проживання (лютий 2019 року), на банківських рахунках ОСОБА_8 були розміщені вказані кошти, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи скаржника про те, що ОСОБА_8, за кошти, спільно нажиті під час проживання його однією сім`єю зі скаржником, придбав квартиру та зареєстрував право власності на неї за ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки вказана квартира не є предметом позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що на підтвердження обставин, на які позивач посилалася в позовній заяві, вона заявила клопотання про витребування доказів, в задоволенні якого було відмовлено, є безпідставним, оскільки з матеріалів справи відомо, що суд першої інстанції витребовував докази за клопотанням позивача, в повторні клопотання вирішував у встановленому ЦПК України (1618-15) порядку.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні

У лютому 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_1 надіслала касаційну скаргу у якій міститься клопотання про участь у судовому засіданні. У вказаному клопотанні скаржник просила судовий розгляд вказаної справи провести за її участі у судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику сторін немає. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.