345/2607/16-ц Про визнання недійсним заповіту та спадкового договору - 15.02.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2022 року у складі судді Якиміва Р. В., постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Тихан О. М., про визнання недійсним заповіту та спадкового договору.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мама ОСОБА_3 .

11 квітня 2012 року приватний нотаріус Тихан О. М. посвідчила заповіт, яким ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_2

15 червня 2012 року зареєстрований спадковий договір, за умовами якого ОСОБА_3 (відчужувач) після своєї смерті передає у власність ОСОБА_2 належне їй на праві приватної власності нерухоме майно: домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) АДРЕСА_1, а на набувача майна покладається низка обов`язків.

ОСОБА_3 хворіла психічними захворюваннями, з 17 листопада 2011 року та до дня смерті перебувала на обліку в лікаря психіатра, який визначив їй діагноз судинна деменція.

У 2012 році ОСОБА_3 проходила обстеження та лікувалася у Івано-Франківській обласній психоневрологічній лікарні № 3, де їй поставили діагноз - розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку у формі помірно вираженого психоорганічного синдрому з параноїчними включеннями.

ОСОБА_2 у 2013 році викрала ОСОБА_3, перевезла її до свого помешкання, чинила перешкоди для своєчасного її лікування та піклування про неї.

Просила визнати недійсними заповіт від 11 квітня 2012 року та спадковий договір від 15 червня 2012 року, оскільки на момент вчинення правочинів ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2022 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження її позовних вимог, тому суд дійшов висновку, що волевиявлення ОСОБА_3 при посвідченні заповіту та укладенні спадкового договору було вільним, відповідало її внутрішній волі, вона повністю усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними, тобто мала повну цивільну дієздатність.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у цій справі суд першої інстанції призначав судово-психіатричну експертизу, також експерт надав у судовому засіданні роз`яснення. Заявник не зазначила обставин, які б давали підстави для визнання висновку експертизи необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності. Тому відсутні підстави для задоволення заяви про призначення повторної судово-психіатричної експертизи.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дослідив всі зібрані докази у їх сукупності, виходячи з презумпції психічного здоров`я фізичної особи, а також враховуючи висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 18 квітня 2013 року та висновок судово-психіатричного експерта від 02 жовтня 2020 року № 28/К, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не довела, що заповідачка, посвідчуючи заповіт та підписуючи спадковий договір, не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 направила поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, просила оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновоксудово-психіатричного експерта від 02 жовтня 2020 року № 28/К, на підставі якого суди першої та апеляційної інстанцій ухалили рішення про відмову у позові, не є категоричним та грунтується на припущеннях. У цьому висновку не надано відповіді на поставленні питання про дієздатність ОСОБА_3, а також чи усвідомлювала вона значення своїх дій на час вчинення оспорюванх правочинів.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, що призвело до неповноти встановлених обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19; у постановах Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 759/18181/17, провадження № 61-19003св21; від 23 травня 2022 року у справі № 654/4548/19, провадження № 61-18975св21; від 30 травня 2022 року у справі № 663/2311/16, провадження № 61-15217св21; від 01 червня 2022 року у справі № 350/1785/17, провадження № 61-16423св21; від 08 червня 2022 року у справі № 201/4943/17, провадження № 61-13155св21; від 29 червня 2022 року у справі № 755/21049/15, провадження № 61-17365св21; від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19, провадження № 61-7260св22.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставин справи, встановлені судами

11 квітня 2012 року приватний нотаріус Тихан О. М. посвідчила заповіт, відповідно до якого, ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

15 червня 2012 року приватний нотаріус Тихан О. М. зареєструвала спадковий договір, згідно з умовами якого ОСОБА_3 (відчужувач) передає після своєї смерті у власність ОСОБА_2 належне їй на праві приватної власності нерухоме майно: домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) АДРЕСА_1, а на набувача майна покладаються ряд обов`язків.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (копія свідоцтва про смерть

серії НОМЕР_1 ).

За клопотанням позивача ОСОБА_1 ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2020 року враховуючи необхідність спеціальних знань для встановлення психічного стану ОСОБА_3 на час посвідчення заповіту від 11 квітня 2012 року та спадкового договору від 15 червня 2012 року у справі призначено судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено запитання: чи на момент посвідчення оспрюваних правочинів ОСОБА_3 страждала психічними захворюваннями, чи могла усвідомлювати та розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У розпорядження експертів суд надав всю наявну медичну документацію щодо стану здоров`я ОСОБА_3 та матеріали цивільної справи.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 02 жовтня 2020 року №28/К, складеним на виконання ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2020 року, враховуючи протиріччя у медичних записах та показаннях сторін і свідків про психічний стан та поведінку ОСОБА_3 у період складання нею заповіту та спадкового договору, визначити її психічний стан у цей період та зробити експертні висновки не надається можливим.

Допитаний у суді першої інстанції експерт ОСОБА_4, який входив у склад комісії, що проводила судово-психіатричну експертизу психічного стану ОСОБА_3 на період часу з 2011 року до 2013 року ствердив, що оцінити однозначно психічний стан ОСОБА_3 на підставі наданих для дослідження матеріалів без огляду пацієнтки неможливо, оскільки у медичних документах різні діагнози та записи про її психічний стан. Комісією враховано той факт, що у 2011 році ОСОБА_3 встановлено діагноз "Судинна деменція", однак у подальших висновках лікарів та при дослідженні медичних документів було прослідковано полегшення цього діагнозу, зокрема при проведені судинно-психіатричної експертизи у 2013 році взагалі описуються мінімальні порушення її психічного стану. Вказані обставини не дозволяють на час проведення експертизи остаточно визначити психічний стан та психічний діагноз ОСОБА_3 на вказаний період.

Суди встановили, що ОСОБА_1 зверталася до суду із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатною. Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 20 березня 2013 року у справі № 345/1076/13-ц призначено судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до акта № 114 амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 18 квітня 2013 року встановлено, що підекспертна ОСОБА_3 виявляє ознаки емоційно лабільних (астенічних) розладів органічного ґенезу. Зазначене захворювання не позбавляє підекспертну ОСОБА_3 здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними (т. 1, а. с. 68-70).

Позивач ОСОБА_1, заперечуючи обґрунтованість зазначеного висновку судово-психіатричної експертизи, не ставила питання про призначення повторної експертизи та не навела суду обставин, які б давали підстави для сумніву у його правильності та достовірності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (стаття 1302 ЦК України).

Відповідно до статті 1304 ЦК України спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи зі змісту статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України (435-15) щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з орушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що її мати при складанні оскаржуваних заповіту та спадкового договору не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 369/12666/15-ц (провадження № 61-13359св21), від 05 квітня 2022 року у справі № 686/4148/15-ц (провадження № 61-13566св21).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження

№ 61-7835сво19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначив, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Тобто, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні цього спору суди виходили з того, що позивач на виконання своїх процесуальних обов`язків, передбачених статтями 12, 81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 на час укладення оспорюваних правочинів була абсолютно неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки докази у справі, зокрема висновок судово-психіатричного експерта від 02 жовтня 2020 року № 28/К, висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 18 квітня 2013 року, медичні документи ОСОБА_3 та інші докази, не підтверджують абсолютної неспроможності спадкодавця на укладення оспорюваних правочинів.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України касаційна скарга містить заперечення на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, яка не підлягає оскарженню окремо від постанови суду апеляційної інстанції.

Водночас доводи касаційної скарги про відмову суду апеляційної інстанції призначити повторну посмертну судово-психіатричну експертизу є підставою касаційного оскарження згідно з пунктом 3 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що висновок судово-психіатричного експерта від 02 жовтня 2020 року № 28/К не є категоричним і грунтується на припущеннях. Водночас суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Отже, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції від 02 червня 2022 року заявниця посилалася на те, що вона не домогається додаткової чи повторної експертизи тільки через те, що експерти не дали категоричного висновку. Вказувала, що експерти установи, які проводили експертизу, не зроблять повний, якісний, мотивований висновок при проведенні додаткової експертизи, тому необхідно провести повторну експертизу.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зазначені позивачкою підстави для проведення повторної експертизи свідчать про суб`єктивну оцінку висновку експерта та особисте несприйняття цього висновку. Проте позивачка не зазначила підстави, які передбачені частиною другою статті 113 ЦК України.

Верховний Суд погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки позивачка не навела переконливих доводів щодо необхідності проведення повторної експертизи відповідно до цивільного процесуального закону. Отже, ухвала суду апеляційної інстанції від 02 листопада 2022 року відповідає нормам цивільного процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19; у постановах Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 759/18181/17, провадження № 61-19003св21; від 23 травня 2022 року у справі № 654/4548/19, провадження № 61-18975св21; від 30 травня 2022 року у справі № 663/2311/16, провадження № 61-15217св21; від 01 червня 2022 року у справі № 350/1785/17, провадження № 61-16423св21; від 08 червня 2022 року у справі № 201/4943/17, провадження № 61-13155св21; від 29 червня 2022 року у справі № 755/21049/15, провадження № 61-17365св21; від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19, провадження № 61-7260св22.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19, зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину, має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 листпопада 2022 року у справі № 368/953/19, провадження № 61-7260св11; від 01 червня 2022 року у справі № 350/1785/17, провадження № 61-16423св21

У постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 755/21049/15-ц, провадження № 61-17365св21; від 08 червня 2022 року у справі № 201/4943/17, провадження № 61-13155св21 зазначено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експерта в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку у сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була особа в конкретний момент здатна вчинити правочин, розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Хоча й висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 654/4548/19, провадження № 61-18975св21, обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, оскільки у справі, що перегладається, суди першої та апеляційної інстанцій врахували висновки судово-психіатричного експерта від 02 жовтня 2020 року № 28/К та амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 18 квітня 2013 року у сукупності з іншими доказами, та дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довела абсолютної неспроможності ОСОБА_3 у момент вчинення нею оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 759/18181/17, провадження № 61-19003св21, зазначено, що ОСОБА_1 своїм правом заявити клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи не скористався, у зв`язку з чим його доводи про зловживання ОСОБА_4 алкогольними напоями не є достатнім доказом фізичної неспроможності останнього реалізувати волевиявлення на складення заповіту, та не спростовує презумпцію його психічного здоров`я. Інших доказів того, що ОСОБА_4 на час підписання заповіту мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком.

У справі № 663/2311/16 Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не спростував правильності, достовірності та обґрунтованості висновку судово-психіатричного експерта за наслідками проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. Також відсутні підстави вважати цей висновок неповним, неясним, або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, оскільки, на відміну від попередніх висновків, такий був складений за наслідками дослідження найбільшого обсягу (кількості) медичних документів щодо стану здоров`я померлої. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків, які підтверджуються матеріалами справи, що ОСОБА_3 на час укладення спірного договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій не могла керувати ними.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки висновки у вказаних справах та встановлені судами фактичні обставини є відмінними у порівнянні зі справою, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Однак питання щодо визнання недійсними заповіту та спадкового договору на підставі статті 225 ЦК України вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів, які оцінені судом відповідно до норм процесуального права.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку доказам у справі та дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не дововела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_3 на час укладення спірних правочинів не усвідомлювала значення своїх дій не могла керувати ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2022 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року залишити без змін.