288/1366/21 Про визнання договору дарування будинку та земельних ділянок недійсним - 29.01.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слівінського Вадима Олександровича на постанову Житомирського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Трояновської Г. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Попільнянського нотаріального округу Пилипчук А. Я., Квітнева сільська рада Попільнянського району Житомирської області, про визнання договору дарування недійсним.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 постійно проживає за адресою:

АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок та земельні ділянки, на якій він розташований, належали позивачці на праві власності.

Відповідачка надавала позивачці допомогу та піклувалася про неї, намагалася утримувати у чистоті будинок, подвір`я та город, позивачку це влаштовувало до весни 2021 року.

У квітні 2021 року відповідачка повідомила позивачку, що це її будинок і земля, які ОСОБА_1 сама їй подарувала, та почала виганяти позивачку із вказаного будинку. Внаслідок цього вона вимушена проживати лише у частині свого будинку, а іншу частину зайняла відповідачка, яка повністю розпоряджається землею. Крім того, відповідачка повідомила, що позивачка проживає в будинку доти, доки вона її терпить, а якщо її щось не влаштовує, то вона може їхати куди завгодно.

Позивачка зазначала, що про існування договору дарування свого житлового будинку та двох земельних ділянок вона взагалі не знала і не мала наміру комусь дарувати свій єдиний будинок та землю, копії договору дарування у неї немає. Навесні декілька років тому, ввечері, до неї додому приїжджав нотаріус, вона підписувала якісь документи. Вважала, що це був договір довічного утримання, зважаючи на її похилий вік та потребу у сторонній допомозі. З огляду на похилий вік, хвороби та безпорадній стан позивачка не розуміла, який насправді документ підписує. Позивачка хворіла на катаракту обох очей. Їй

в 2015 році робили операцію на очах, після чого вона стала бачити ще гірше, крім того, вона має багато хронічних хвороб. Договір вона не читала, оскільки взагалі дуже погано бачить, а зважаючи на вік, поганий слух і зір, не могла сприймати відповідні терміни і поняття, тому не знала і не могла знати, що підписує договір дарування.

Вказувала, що вона помилилася щодо правової природи правочину і насправді хотіла скласти договір довічного утримання, адже договір дарування був для неї вкрай невигідним. У позивачки не було підстав дарувати домогосподарство,

в якому вона проживає та зареєстрована, іншого житла вона не має, проте в неї є родичі, які могли б її доглядати та отримати її майно у спадок. Обдаровувана навіть не є її родичкою, має свою сім`ю, дітей та внуків і не має можливості надавати позивачу допомогу.

Фактичне передання відповідачці житлового будинку і всього домогосподарства не відбулося.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0955 га, за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.

Суди розглядали справу неодноразово.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1

і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0955 га, за адресою:

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є людиною похилого віку (на час вчинення спірних правочинів їй виповнилося 88 років), має статус ветерана війни (учасника війни), за станом здоров`я у зв`язку із віковими захворюваннями потребує стороннього догляду й піклування. Крім того, спірний житловий будинок є єдиним її житлом, іншого житла вона не має, постійно проживає й зареєстрована у цьому будинку з 16 квітня 1979 року та продовжувала проживати у вказаному будинку після укладення спірних договорів, фактичного передання спірного майна між сторонами не відбулося.

Суд першої інстанції вважав, що при укладенні договорів дарування позивач неправильно сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була та має істотне значення. ОСОБА_1 помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за нею, а тому під час укладення оспорюваних договорів дарування волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування.

Суд першої інстанції зробив висновок, що оспорювані правочини не відповідають загальним підставам дійсності правочинів (частина третя статті 203 ЦК України), а тому відповідно до частин першої, третьої статті 215, частини першої статті 229 ЦК України є недійсними. Зазначений висновок узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц; від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19); від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 15 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, її стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника, як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним; апеляційний суд не звернув уваги, що між сторонами були укладені три договори дарування.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування вона помилялася стосовно правової природи укладених нею правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. Наступна зміна свого рішення і ставлення до його наслідків

в результаті переусвідомлення його значення, що настали після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Апеляційний суд виходив з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати лише підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слівінський В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року та залишити в силі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 після укладення спірних договорів продовжувала проживати та проживає у будинку за адресою:

АДРЕСА_1 . Вказана обставина свідчить про те, що наміру на укладення договору дарування у позивачки не було. ОСОБА_2 з метою приховування від ОСОБА_1 укладення договорів дарування, а не договору довічного утримання, забрала з будинку всі документи, які свідчили про вчинення вказаних нотаріальних дій. ОСОБА_1 неодноразово зазначала жителям с. Почуйки та в позовній заяві, що вона помилилася щодо правової природи правочину і насправді хотіла укласти договір довічного утримання. Відповідачка не є близьким родичем позивачки, що додатково підтверджує те, що вона ввела її в оману. У ОСОБА_1 не було підстав дарувати домогосподарство. Хибним є твердження суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів наявності помилки

і спрямованості волевиявлення на укладення договору довічного утримання.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року

у справі № 6-372цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від

03 лютого 2016 року у справі № 6-1364цс15, постанові Верховного Суду від

07 квітня 2021 року у справі № 356/412/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження зазначено порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

03 листопада 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат

Яковенко А. В. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що під час укладення спірних правочинів волевиявлення позивачки було чітке і спрямоване тільки на укладення договорів дарування. Позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема того, що на час укладення спірних правочинів вона мала намір укласти інший договір - договір довічного утримання.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Попільнянського районного суду Житомирської області.

30 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Відповідно до трьох договорів дарування, які були укладені 19 березня 2019 року та посвідчені приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області Пилипчуком А. Я., ОСОБА_1 (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_2 (обдаровувана) прийняла в дар належні дарувальнику на праві власності:

- житловий будинок

АДРЕСА_1, який розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,25 га, кадастровий номер 1824785500:02:008:0007;

- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га, кадастровий номер 1824785500:02:008:0007;

- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0955 га, кадастровий номер 1824785500:02:008:0008.

19 березня 2018 року приватний нотаріус Попільнянського районного нотаріального округу Пилипчук А. Я. на підставі вказаних договорів дарування, зареєстрував право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно.

Згідно з випискою, виданою Житомирською обласною клінічною лікарнею

"ім. О. Ф. Гербачевського", ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебувала на стаціонарному лікуванні у центрі мікрохірургії ока Житомирської обласної клінічної лікарні з 14 квітня 2015 року до 28 квітня 2015 року,

в результаті проведеного обстеження встановлено діагноз: стареча катаракта лівого ока. 14 квітня 2015 року проведено операцію: факоемульсифікацію катаракти з імплантацією ІОЛ на лівому оці під мікроскопом, без ускладнень. Ефективність лікування: виписана з одужанням, з поліпшенням.

Згідно з довідкою, виданою старостою Почуйківського старостинського округу Квітневої ОТГ 05 липня 2021 року, ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником війни, від народження і дотепер зареєстрована на АДРЕСА_1 . До 2018 року безвиїзно проживала у своєму власному будинку, а потім подарувала свій будинок ОСОБА_2, яка не є її родичкою. Після відчуження будинку ОСОБА_1 продовжує бути зареєстрованою та проживати за вказаною адресою. Сільській раді нічого не відомо про передачу будинку ОСОБА_2 від ОСОБА_1 або про добровільне виселення ОСОБА_1 з житлового будинку, іншого житла у неї немає. ОСОБА_1 постійно хворіє, вже тривалий час зовсім погано бачить та чує у зв`язку з хворобами та поважним віком. Для свого проживання потребує сторонньої допомоги, яку їй надають сусіди та друзі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку: неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від

27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, на яку заявник посилається

у касаційній скарзі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не довела, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування вона помилялася стосовно їх правової природи та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду та вважає, що оскаржуване рішення не підлягає скасуванню з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19 (провадження № 61-3096св21) зазначено, що "лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах".

Матеріали справи не містять даних про те, що вік (88 років на день укладення договорів) або стан здоров`я позивачки викликали необхідність укладення саме договорів довічного утримання, а не дарування.

Правильним є висновок апеляційного суду про відсутність у справі належних

і допустимих доказів на підтвердження відсутності волі у позивачки під час укладення оспорюваних договорів дарування, зокрема неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочинів, що вплинуло на її волевиявлення.

Наступна зміна рішення позивачки або ставлення до його наслідків після укладення таких правочинів не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивачки станом на момент укладення оспорюваних правочинів. Підстави недійсності правочинів повинні існувати саме на момент їх укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладених правочинів, що виникли після моменту укладення, не впливають на їх дійсність,

а можуть лише слугувати підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.

За встановлених фактичних обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 змінила наміри щодо відчуження майна після укладення договорів дарування, що не може свідчити про помилку стосовно правової природи договорів під час укладення таких правочинів.

Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого