753/8586/17 Про стягнення відсотків за депозитним договором, трьох відсотків річних та пені - 29.03.2023 Прийняття

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 753/8586/17

провадження № 61-6148св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: суддів: Гулейкова І. Ю, Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Горун Наталя Михайлівна, на постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення відсотків за депозитним договором, трьох відсотків річних та пені.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 березня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року, стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 52 036,92 дол. США, що складається з сум депозитного вкладу та процентів за договором банківського вкладу.

26 березня 2015 року державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа про стягнення грошових коштів у розмірі 52 036,92 дол. США.

У порядку примусового виконання судового рішення на її рахунок надійшли кошти у розмірі 995 638,00 грн (15 січня 2018 року) та 476 031,37 грн (25 січня 2018 року).

Отже, є підстави для стягнення з відповідача процентів за договором банківського вкладу за фактичний строк користування вкладом у розмірі 16 959,61 дол. США та трьох процентів річних від суми стягнення у розмірі 171 548,41 грн.

Крім того, відповідачем було порушено її право на повернення банківського вкладу та нарахованих відсотків з 01 червня 2014 року, що фактично виконано 15 січня 2018 року та 25 січня 2018 року, а тому є підстави для стягнення з банку пені за невиконання депозитного договору в розмірі 58 553 366,70 грн.

З урахуванням наведеного позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь: 16 959,61 дол. США - відсотки за депозитним договором за період з 01 березня 2014 року до 25 лютого 2018 року; 171 548,41 грн - три відсотки річних за період з 01 березня 2014 року до 25 лютого 2018 року; 58 553 366,70 грн - пеню за період з 01 червня 2014 року до 25 січня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 : 1 739,21 дол. США - відсотки за депозитним договором; 122 575,81 грн - три відсотки річних; 1 440 943,94 грн - пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов у частині вирішення вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі невиконання банком зобов`язань з повернення депозитного вкладу банк повинен нести відповідальність у виді неустойки (пені).

Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір банківського вкладу було розірвано за ініціативою позивачки і зобов`язання сторін припинились з 01 червня 2014 року, а тому суд першої інстанції, стягнувши з відповідача пеню, неправильно застосував частину п`яту статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" до правовідносин, які припинились.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2022 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Горун Н. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року скасувати, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося відповідачем в частині визначення саме розміру пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а не безпідставності вимог в цій частині по суті.

Висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення частину п`яту статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" застосував правильно, відповідно до правових висновків Верховного Суду України, Верховного Суду та усталеної судової практики з цього питання.

Отже, суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів і вимог апеляційної скарги та порушив норми частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Постанову у справі № 320/5115/17, на яку послався суд апеляційної інстанції, прийнято Великою Палатою Верховного Суду 09 листопада 2021 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, що унеможливлює застосування судом першої інстанції частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 592/15122/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 362/2035/18.

Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в частині вирішення вимог про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону "Про захист прав споживачів", тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

У серпні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ КБ "ПриватБанк", у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що Київський апеляційний суд зупиняв апеляційне провадження у справі № 753/8586/17 у зв`язку з перебуванням справи № 320/5115/17 на розгляді Великої Палати Верховного Суду.

Отже, зазначена правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, та відповідно до вимог статей 416, 417 ЦПК України є обов`язковою для застосування норми права стосовно виниклих правовідносин.

Щодо відсутності будь-яких підстав для стягнення пені, що нарахована за період після дати розірвання договору на вимогу вкладника та коли споживчі правовідносини між сторонами вже не існували, свідчать висновки Верховного Суду, викладені у постановах прийнятих після винесення постанови Великою Палатою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Горун Н. М., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023°року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 31 липня 2013 року ОСОБА_1 внесла у ПАТ КБ "ПриватБанк" вклад за депозитним договором (заявою) № SAMDN25000736850253 в сумі 49 184,34 дол. США строком на 366 днів - до 31 липня 2014 року з нарахуванням процентів у розмірі 8,5 % річних.

Платіжним дорученням від 31 липня 2013 року № 2736259096 позивачка здійснила перерахування коштів на вкладний рахунок.

28 травня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до банку із заявою про розірвання депозитного договору з 01 червня 2014 року.

Згідно з довідкою від 05 травня 2014 року № 44582838 сума заборгованості відповідача перед позивачкою за депозитним договором становила 52 036,92 дол. США.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2014 року у справі № 755/15839/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів і стягнення грошових коштів стягнуто з відповідача на користь позивачки суму депозитного вкладу та процентів за договором банківського вкладу в розмірі 52 036,92 дол. США.

Ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 04 березня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У порядку примусового виконання судового рішення Соборним (Жовтневим) відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції стягнуто з відповідача на користь позивачки за вказаним рішенням суду заборгованість у розмірі 52 036,92 дол. США, що становить 15 січня 2018 року - 995 638,00 грн та 25 січня 2018 року - 476 031,37 грн, що підтверджується виписками ПАТ КБ "ПриватБанк" від 25 січня 2018 року та від 01 лютого 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

У постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 362/2035/18, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що "суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося ОСОБА_1 повністю. Тому зробив безпідставний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог судом першої інстанції про розірвання договорів купівлі-продажу. За таких обставин суд апеляційної інстанції по суті не переглянув рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 755/17900/18 (провадження № 61-11252св20) зроблено висновок, що "відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Москаля Г. Г. відсутні посилання на набуття ТОВ "ФК "Фактор Плюс" у позасудовий спосіб права власності на іпотечне майно, у зв`язку із цим заявником реалізація іпотекодержателем такого права не пов`язується з наявністю/відсутністю та розміром заборгованості за кредитним договором. При цьому представник відповідачки в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції, повернувши справу на новий розгляд до місцевого суду, а не ухвалити нове рішення у справі. Таким чином, всупереч принципу диспозитивності цивільного судочинства й вимогам статті 367 ЦПК України апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, апеляційний суд належним чином не обґрунтував вихід за межі доводів і вимог апеляційної скарги та не зазначив, чи було ним встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Ураховуючи те, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, безпідставно вийшовши за їх межі, не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не дослідив, чи правильно застосував суд першої інстанції норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок під час розгляду справи в апеляційному порядку".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 592/15122/19, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.

З урахуванням наведеного позивачка могла справедливо розраховувати, що апеляційний перегляд буде здійснюватися в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а у разі, якщо суд апеляційної інстанції вирішить вийти за межі цих доводів та вимог, такі дії суду будуть узгоджуватись із положеннями частини четвертої статті 367 ЦПК України та отримають належне вмотивування в судовому рішенні.

Однак, всупереч вказаним законним очікуванням заявниці, принципам змагальності та рівності сторін, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", скасувавши рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, які за доводами апеляційної скарги підлягали зміні, і відмовивши у задоволенні цих вимог, вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, не навівши відповідного обґрунтування таких дій у взаємозв`язку із підставами, передбаченими частиною четвертою статті 367 ЦПК України.

Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог про стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону "Про захист прав споживачів" прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи у зазначеній частині, зокрема неправильного застосування указаної норми матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції в указаній частині.

Водночас не може залишитися в силі і рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення пені з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Згідно зі статтями 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3 процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Від цих висновків Велика Палата Верховного Суду не відступила і в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, переглядаючи судові рішення у справі з подібними правовідносинами.

З положень статті 1058 ЦК України та статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" випливає, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику, крім суми вкладу, також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України).

У загальноприйнятому розумінні поняття "вартість послуги" - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунку за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного, розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунку не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 "Банківський вклад" глави 71 та параграфа 1 "Загальні положення про банківський рахунок" глави 72 ЦК України (435-15) як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

З урахуванням розширеного змісту поняття "послуга", прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку, в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Разом із тим Верховний Суд зауважує, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" необхідно трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", базою нарахування пені необхідно вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження

№ 14-184цс20).

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував частину п`яту статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та помилково погодився із розрахунком розміру пені, наданим позивачкою, у якому базою нарахування є не тільки проценти за вкладу, а й сума самого вкладу.

Тому рішенні суду першої інстанції також підлягає скасуванню як таке, що ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог про стягнення пені.

Вирішуючи по суті спір у цій справі, Верховний Суд виходить з такого.

У справі встановлено і це сторонами не оспорюється, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням банком обов`язку зі сплати відсотків за договором банківського вкладупозивачка, відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", має право на отримання від банку пені за період з 01 червня 2014 року до 25 січня 2018 року.

Розрахунок пені за договором вкладу на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" має проводитися за такою формулою - V x 3 % x Q, де V - розмір процентів за договором вкладу, 3 % - розмір неустойки визначений частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", Q - кількість днів прострочки виплати процентів.

До стягнення пені застосовується спеціальний строк позовної давності в один рік, встановлений статтею 258 ЦК України, про застосування якого просив відповідач у відзиві на позовну заяву в суді першої інстанції.

Тому розмір пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у спірному випадку нарахований за вказаною формулою і становить 31 235,75 дол. США (2 852,58 дол. США х 3 % х 365). Еквівалент вказаної суми у гривнях на час пред`явлення позову становив 829 309,16 грн (31 235,75 дол. США х 26,55 грн). Позивачка просила стягнути пеню у гривнях, тому саме в указаній валюті підлягає стягненню пеня.

Водночас, визначаючи розмір пені, яка підлягає стягненню з банку, Верховний Суд виходить також з такого.

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визнає у межах, встановлених ЦПК України (1618-15) , порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Зі змісту зазначених норм слідує, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку конкретних обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 638/9285/19.

Встановлено, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних їй відсотків за договором банківського вкладу у розмірі 2 852,58 дол. США.

Договір від 31 липня 2013 року № SAMDN25000736850253 укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 у відокремленому підрозділі АТ КБ "ПриватБанк" на території Автономної Республіки Крим.

Згідно з постановою Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 припинено діяльність відокремлених підрозділів ПАТ КБ "ПриватБанк", що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

З огляду на те, що вклад було розміщено в доларах США у відокремленому підрозділі АТ КБ "ПриватБанк" на території Автономної Республіки Крим (з 20 лютого 2014 року - тимчасово окупована територія України), а банк на вказаній території внаслідок збройної агресії Російської Федерації втратив свої активи, врахувавши інші обставини справи, Верховний Суд вважає, що максимальний розмір пені - 829 309,16 грн, нарахований за вищевказаною формулою на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", яка носить штрафний, а не компенсаційний характер, не відповідає принципам розумності та справедливості і значно перевищує розмір ймовірних збитків позивачки.

Враховуючи суму і валюту простроченого вкладу, розмір нарахованих за вкладом процентів та розмір 3 процентів річних у зв`язку із порушенням грошового зобов`язання, Верховний Суд вважає, що розмір пені, що підлягає стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1, підлягає зменшенню до 75 000,00 грн на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, що відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18-ц.

Щодо доводів відзиву на касаційну скаргу про відсутність підстав для стягнення пені, що нарахована за період після дати розірвання договору на вимогу вкладника, та необхідності врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, Верховний Суд зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ (1023-12) , а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується".

Водночас Верховний Суд у вказаній справі виходив з того, що договори вкладу було розірвано за рішенням суду.

Проте у справі, яка переглядається, позивачка зверталася до відповідача із заявою про розірвання договору вкладу.

У постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, у якій вкладник також звертався до банку із заявою про розірвання договору вкладу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що "до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, а тому погоджується з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), та не вбачає підстав для відступу від них".

Отже, доводи відзиву на касаційну скаргу є безпідставними та не заслуговують на увагу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених вище мотивів, Верховний Суд вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення пені скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць становив 1 600,00 грн.

Ціна позову за пенею становила 58 553 366,70 грн.

За результатами касаційного перегляду рішення задоволено на 0,13 % (75 000,00 грн х 100 / 58 553 366,70 грн).

Відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12 000,00 грн.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції та зміну рішення суду першої інстанціїу відповідній частині, а ОСОБА_1, як споживач, звільнена від сплати судового збору, то АТ КБ "ПриватБанк" необхідно компенсувати сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 11 987,40 грн (12 000,00 грн х 99,87/100 %) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Горун Наталя Михайлівна, задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року скасувати в частині вирішення вимоги про стягнення пені.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення пені задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 75 000 грн пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Компенсувати Акціонерному товариству комерційному банку "ПриватБанк" за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 11 987,40 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її°прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко