136/595/21 Про усунення від права спадкування, визнання права власності у порядку спадкування за заповітом - 23.03.2023 Прийняття

Зазначав, що на час складання заповіту ОСОБА_5 перебувала у досить безпорадному стані, що супроводжувався психічними розладами, прогалинами у пам`яті тощо. ОСОБА_2 не навідувалася до матері, не доглядала її. Догляд здійснював лише позивач, який проживав зі спадкодавицею, тому вважав, що ОСОБА_2 може бути усунена від права на спадкування за законом, оскільки вона ухилялася від надання допомоги спадкодавиці, яка була у безпорадному стані.

Посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємецем, який має право на спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4, просив суд усунути від права на спадкування за заповітом ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_5 ; усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_3 після смерті матері ОСОБА_5 ; визнати за ним право власності на усе спадкове майно за заповітом, що належало батьку ОСОБА_4, а саме на житловий будинок загальною площею 65,4 кв. м з господарськими прибудовами по

АДРЕСА_1 ; на земельні ділянки з кадастровим номером 0522255500:01:002:1481 площею 0,0488 га, з кадастровим номером 0522255500:01:002:1482 площею 0,15 га по АДРЕСА_2 ; на земельну ділянку по АДРЕСА_2 з кадастровим номером 0522255500:01:002:1483 площею 0,0823 га.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року заяву адвоката Мишковської Т. М., яка діє в інтересах відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2022 року, додаткове рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заповіт матері сторін у справі не визнаний недійсним, заповідачка не була визнана недієздатною у момент складання заповіту, доказів про потребування ОСОБА_5 допомоги відповідачів немає, як і доказів умисного ухилення їх від надання такої допомоги, утримання спадкодавиці.

Також враховуючи відсутність заперечень позивача щодо суми витрат на правову допомогу відповідачу, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності, враховуючи всі аспекти та складність справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 26 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів направлення на його адресу доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, а тому такі не могли бути прийняті судами до уваги відповідно до вимог статті 83 ЦПК України. Крім того, позивач був позбавлений можливості надати свої заперечення до заяви про постановлення додаткового рішення.

Крім того, договір про надання правничої допомоги від 19 травня

2021 року та додатки до нього не містять визначення вартості одиниці послуги (вартість конкретної послуги, наприклад, складання відзиву, чи вартості години роботи адвоката), що унеможливлює обчислення гонорару адвоката, перевірки його судом, надання обґрунтованих заперечень з боку інших учасників.

Вважав, що витрати відповідача на правничу допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, а їх розмір не відповідає складності справи та витраченому адвокатом часу.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Липовецька державна нотаріальна контора, про усунення спадкоємців від права спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовлено.

У судовому засіданні представник відповідача заявила клопотання про вирішення питання щодо понесених відповідачами судових витрат, на підтвердження чому будуть подані докази.

20 червня 2022 представник відповідача надіслала на електронну адресу суду заяву про постановлення додаткового рішення з додатками, а саме: договір про надання правової допомоги від 19 травня 2021 року, укладений між адвокатом Мишковською Т. М. та ОСОБА_1, додаток до договору, де оговорена плата за таку допомогу у формі гонорару, його сума, порядок сплати, опис виконаних робіт. Сума загалом склала 15000,00 грн, сплачених 19 травня 2021 року та

17 червня 2022 року ОСОБА_3 у повному обсязі двома платежами по 7500,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Згідно з статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);

2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України (254к/96-ВР) та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі

№ 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судами попередніх інстанцій у становлено, що у судовому засіданні

16 червня 2022 року, коли було ухвалене рішення, представниця відповідачів заявила клопотання про стягнення судових витрат. У подальшому нею на електронну адресу суду були надіслані договір про надання правничої допомоги від 19 травня 2021 року з додатками.

Пунктом 4.1 договору про надання правничої допомоги сторони погодили, що за надання послуги з правничої допомоги клієнт сплачує адвокату плату у формі гонорару. Розмір плати, її сума, умови та порядок внесення визначаються в додатку №1 до цього договору.

В додатку № 1 до договору "Умови та порядок розрахунків" встановлено, що відповідно до розділу 4 договору сторони домовилися, що розмір гонорару за надання правової допомоги, яка обумовлена договором, складає 15 000,00 грн.

Таким чином, сторонами було визначено фіксований розмір адвокатської винагороди.

Згідно опису виконаних робіт по справі №136/595/21 на ознайомлення з позовною заявою і додатками до неї, опрацювання законодавства та правових позицій Верховного Суду, надання консультацій, підготовка та збір доказів витрачено 6 год. часу адвоката, на підготовку та подання відзиву витрачено 3 год., підготовка та участь в судових засіданнях підготовчого провадження зайняла 5 год, а підготовка до слухання справи по суті, участь в засіданнях 3 год часу адвоката. Разом виконано робіт на 15000,00 грн, які згідно наданих квитанцій були оплачені ОСОБА_3 в повному обсязі двома платежами по 7500,00 грн

19 травня 2021 року та 17 червня 2022 року, що узгоджується з умовами та порядком розрахунків згідно додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 19 травня 2021 року.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

З огляду на вказане доводи касаційної скарги про те, що витрати відповідача на правничу допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, а їх розмір не відповідає складності справи та витраченому адвокатом часу, є безпідставними.

Судами попередніх інстанцій враховано, що витрати на правничу допомогу відповідачів, зокрема, ОСОБА_3 у цій справі цілком пов`язані з її розглядом, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, є неминучими (у зв`язку з виконанням умов договору про правничу допомогу), розмір яких є обґрунтованим та пропорційним предмету спору. Витрати відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Крім того, у касаційній скарзі заявник посилався на те, що матеріали справи не містять доказів направлення на його адресу доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, а тому такі не могли бути прийняті судами до уваги відповідно до вимог статті 83 ЦПК України, та позивач був позбавлений можливості надати свої заперечення до заяви про постановлення додаткового рішення.

Разом з тим, відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

З матеріалів справи вбачається та установлено судами попередніх інстанцій, що заява представника відповідача про ухвалення додаткового рішення з доданими доказами була направлена суду в електронній формі.

В суді першої інстанції інтереси позивача захищав адвокат Корнійчук Д. А., який зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС).

Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

З огляду на вказане, враховуючи, що представник позивача

ОСОБА_7 був зареєстрований в ЄСІТС, відповідно він мав доступ до всіх матеріалів справи з моменту їх надходження до суду. Доказів, що його повноваження були припинені на момент подання заяви про постановлення додаткового рішення та її розгляду, позивач не надав.

При цьому, судами враховано, що судова повістка стосовно розгляду цієї заяви на 08 липня 2022 року була вручена особисто позивачу ОСОБА_1 ще 29 червня 2022 року у приміщенні суду, тобто за вісім днів до судового засідання, проте він у судове засідання не з`явився, будь-яких заяв з приводу вирішуваного питання суду не подавав.

Таким чином суди попередніх інстанцій, з урахуванням того, що ОСОБА_1 був достеменно, завчасно обізнаний про день, час, місце вирішення питання про розподіл витрат з правничої допомоги, проте не вчинив жодних дій з доведення суду своєї позиції з цього питання, дійшли обґрунтованого висновку про ухвалення додаткового рішення, виходячи з тих доводів, доказів, вимог, які заявлені стороною у справі.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.