522/16163/18 Про витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію права власності - 08.03.2023 Прийняття

треті особи: Одеська міська рада, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нана Дмитра Миколайовича, на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 11 липня 2019 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у складі колегії суддів:

Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2018 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: Одеська міська рада, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що як виконавчий орган Одеської міської ради Департамент комунальної власності наділений повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста. Нежитлове приміщення підвалу № 801, загальною площею 57,0 кв. м, розташоване у триповерховому багатоквартирному житловому будинку

по АДРЕСА_1, є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради,

що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 лютого

2010 року серії НОМЕР_1, зареєстрованим у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 26 травня 2010 року, реєстраційний номер: 30516085.

У березні 2018 року було здійснено обстеження вказаного нежитлового приміщення і встановлено, що ОСОБА_1 користується даним приміщенням на підставі договору дарування від 01 лютого 2018 року серії НМХ № 397972, згідно з яким ОСОБА_2 подарувала йому квартиру

АДРЕСА_2, загальною

площею 55,9 кв. м.

Підставою виникнення права власності на вказану квартиру у ОСОБА_2 було свідоцтво про право власності на житло номер НОМЕР_2, видане

17 листопада2010 року Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради (приватизація). Разом з цим, квартира АДРЕСА_2 офіційно не приватизована, відповідного розпорядження органу приватизації не видавалося, а видане є підробленим.

Позивач зазначав, що спірне нежитлове приміщення (підвал) і квартира АДРЕСА_3 знаходяться в одному місці і є тотожними, тобто є тим самим приміщенням, що підтверджується довідкою директора комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради від 14 травня

2018 року № 3198-123/80. Така квартира в експлуатацію не вводилася і як об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку не створювалася.

Вказував, що право власності на квартиру № 10, загальною площею

55,9 кв. м, по АДРЕСА_1 зареєстровано з порушенням вимог законодавства, на підставі неіснуючих документів,

що свідчить про незаконність правочину, а саме договору дарування

від 01 лютого 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_1 виникло право власності на нерухоме майно. Позивач вважав цей правочин нікчемним відповідно до статті 228 ЦК України, так як укладений з порушенням публічного порядку, оскільки майно незаконно вибуло з власності територіальної громади міста Одеси.

З урахуванням наведеного, Департамент комунальної власності Одеської міської ради просив суд:

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради нежитлове приміщення підвалу № 801, загальною площею 57,0 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення

ОСОБА_1 із вказаного нежитлового приміщення підвалу № 801;

- скасувати запис про право власності № 24629952 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за

ОСОБА_1 на квартиру

АДРЕСА_4 та закрити розділ за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1445278351101.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 нежитлове приміщення підвалу № 801, загальною площею 57,0 кв. м, по

АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Усунуто перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1

з нежитлового приміщення підвалу № 801, загальною площею 57,0 кв. м,

по АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Скасовано запис про право власності № 24629952 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру

АДРЕСА_4 та закрито розділ за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1445278351101. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до

статей 317, 319, 321, 327 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном, можливість використовувати ці права на свій розсуд. Право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради і здійснює облік, контроль та управління комунальним майном.

Суд першої інстанції встановив, що нежитлове приміщення підвалу № 801

і квартира АДРЕСА_2 знаходяться в одному місці і є тотожними, тобто одним і тим самим приміщенням. Вказана квартира в експлуатацію не вводилася, право власності на нежитлове приміщення за часом виникло раніше у позивача. При цьому рішення щодо відчуження комунального майна Одеською міською радою не приймалося, приміщення вибуло з комунальної власності поза волею територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, що порушує економічні основи місцевого самоврядування, економічні права територіальної громади. Отже, в силу положень частини другої

статті 228 ЦК України правочин договору дарування квартири

АДРЕСА_2, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 вказану квартиру, є нікчемним. З урахуванням статей 387, 388, 400 ЦК України районний суд задовольнив позовні вимоги позивача, як первинного власника спірного об`єкту нежитлового приміщення.

Суд першої інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 січня 2019 року у справі № 522/21752/13-ц, провадження № 61 -32384св18.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи й ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що квартира

АДРЕСА_2 в експлуатацію не вводилася, а тому як об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку не створювалася, квартира не приваатизовувался. Спірне нежитлове приміщення в окрему квартиру не виділялося, відсутні будь-які документи, які б свідчили про існування окремо виділеної вищевказаної квартири. Разом з цим, спірне нежитлове приміщення і квартира АДРЕСА_3 знаходяться в одному місці.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради мав право звертатися до суду із вказаним позовом і виступає у даній справі не як представник Одеської міської ради, а як орган, наділений відповідними повноваженнями. При цьому оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права та обов`язки дружини та дітей відповідача.

Апеляційний суд погодився з висновками районного суду про те, що право власності відповідача на спірну квартиру зареєстровано з порушенням вимог законодавства та на підставі неіснуючих документів, що свідчить про нікчемність правочину (стаття 228 ЦК України), а саме договору дарування, згідно з яким у ОСОБА_1 виникло право власності на нерухоме майно, яке є нежитловим (підвальним) приміщенням і належить Одеській міській раді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат

Нан Д. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 25 вересня 2020 року у задоволенні клопотання представника

ОСОБА_1 - адвоката Нана Д. М., про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору відмовлено. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нана Д. М., на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 25 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано з Приморського районного суду м. Одеси вищевказану цивільну справу (№ 522/16163/18). Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Нана Д. М., про зупинення дії рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року задоволено. Зупинено дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15 (провадження

№ 14-190 цс 20).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі, так як усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для задоволення позову та не врахували, що Департамент комунальної власності Одеської міської радине є власником спірного майна і не може бути позивачем у цій справі.

Вказує, що позивач не набув права власності на нежитлове приміщення підвалу № 801 по АДРЕСА_1, а відповідач є законним власником квартири АДРЕСА_3 за цією самою адресою на підставі договору дарування від 01 лютого 2018 року, права на яку до нього вже були зареєстровані за попереднім власником. Вважає, що сторонами однаково надавалися суду докази правомірності набуття у власність нерухомого майна, але судами попередніх інстанцій зроблено необґрунтований висновок на підтримку позиції позивача. Відповідач намагався зробити всі можливі від нього дії для повного збору доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, у тому числі, проведення необхідних експертиз, але судами вказане проігноровано. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що члени сім`ї відповідача зареєстровані та проживають у спірній квартирі,

а втручання у його майнові права не відповідає прецедентній практиці ЄСПЛ

та загальним інтересам суспільства.

Посилається на положення Конвенції, прецедентної практики ЄСПЛ та відповідної судової практики Верховного Суду.

Доводи осіб, які подала відзив на касаційну скаргу та пояснення на відзив

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на касаційну скаргу, в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін,

а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначається, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради наділений повноваженнями звертатися до суду з відповідними позовними вимогами, а спірне нерухоме майно є у власності територіальної громади міста Одеси. При цьому, ОСОБА_2, як первісний власник квартири, не набула права власності на неї у встановленому законом порядку.

У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшло пояснення на відзив від представника ОСОБА_1 - адвоката Нана Д. М., в якому зазначається, що доводи відзиву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради є необґрунтованими, просить врахувати пояснення при розгляді даної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з доводами Департаменту комунальної власності Одеської міської ради нежитлове приміщення підвалу № 801, загальною площею 57,0 кв. м, яке розташоване в триповерховому багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 лютого 2010 року серії НОМЕР_1, зареєстрованим у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 26 травня 2010 року, реєстраційний номер: 30516085 (а. с. 10, 11, т. 1).

19 березня 2018 року здійснено обстеження вказаного нежитлового приміщення і встановлено, що ОСОБА_1 користується ним на підставі договору дарування від 01 лютого 2018 року серії НМХ № 397972, згідно з яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_2, загальною площею

55,9 кв. м (а. с. 17, 20, т. 1).

Згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 набув права власності на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_2 (а. с. 23, 24, т. 1).

Підставою виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_2 стало свідоцтво про право власності на житло від 17 листопада 2011 року

№ НОМЕР_2, видане Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради на підставі розпорядження органу приватизації (а. с. 67, 68, т. 1).

Разом з цим, у листі Департаменту міського господарства Одеської міської ради від ЗО березня 2018 року № 01-70/181 вказано, що за інформацією комунального підприємства "Міське агентство з приватизації житла" Одеської міської ради згідно з архівною базою даних квартир квартира

АДРЕСА_2 не приватизована. Розпорядження органу приватизації від 17 листопада2011 року № 221658

не видавалося (а. с. 19, т. 1).

Згідно з інформацією, яка міститься у листі комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради від 14 травня

2018 року № 3198/123/80, нежитлове приміщення підвалу № 801, загальною площею 57,0 кв. м, по АДРЕСА_1 зареєстровано в комунальному підприємстві за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності від 18 лютого 2010 року. Приміщення, загальною площею

55,9 кв. м, яке зображене у технічному паспорті, виготовленому товариством з обмеженою відповідальністю "Проф бюро технічної інвентаризації" 06 грудня 2017 року (а. с. 69-70, т. 1), і квартира АДРЕСА_2, яка розташована у цокольному поверсі, є тотожними (а. с. 18, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що: суди попередніх інстанцій застосували певні норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/1166/17, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, а також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України); суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильноговирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нана Д. М., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачене право на звернення до суду за захистом свого права і встановлені способи захисту, серед яких є визнання права, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

На підставі правовстановлюючих документів власниками спірного майнабула ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло

від 17 листопада 2011 року № НОМЕР_2, видане Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради на підставі розпорядження органу приватизації, а з 2018 року - ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 01 лютого 2018 року, укладеного з ОСОБА_2 .

Департамент комунальної власності Одеської міської ради пред`явив позов у вересні 2018 року.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила:

1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України"

від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Відповідно ж до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу, зокрема, до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради пред`явив позов, мотивуючи його підставою статтю 228 ЦК України, зазначаючи, що правочин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є нікчемним, так як у 2011 року свідоцтво про право власності ОСОБА_2 у порядку приватизації не видавалося,

є підробленим, надавши лист Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 30 березня 2018 року № 01-70/181 про те, що за інформацією комунального підприємства "Міське агентство з приватизації житла" Одеської міської ради згідно з архівною базою даних квартир квартира

АДРЕСА_2 не приватизована. Розпорядження органу приватизації від 17 листопада2011 року № 221658

не видавалося.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У цій справі неможливо визнати вищевказаний правочин нікчемним, оскільки правова підстава для укладення договору була, правова підстава не була визнана недійсною, жодний документ, який слугував підставою набуття права власності спочатку ОСОБА_2 ще у 2011 році, а потім ОСОБА_1

у 2018 році, не оспорений, жодна дія органу влади, зокрема, щодо приватизації квартири, не визнана неправомірною.

За таких підстав Верховний Суд доходить висновку, що договір дарування

від 01 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, є оспорюваним. Проте таких вимог і обґрунтування позовних вимог цими обставинами при витребуванні майна позивач не заявляв.

Позивач у 2018 році зазначив про те, що приватизація квартири ОСОБА_2

у 2011 році з видачею їй органом влади відповідного свідоцтва про право власності на житло, технічного паспорта та розпорядження органу приватизації ще у 2011 році, є незаконною та підробленою лише на підставі листа Департаменту міського господарства Одеської міської ради

від 30 березня 2018 року, що вочевидь є втручанням у мирне володіння майном останнім добросовісним власником квартири та є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому, обґрунтовуючи вищевказаними обставинами позовні вимоги, Департамент комунальної власності Одеської міської ради на підтвердження доводів наведеного листа (тобто листа, виданого структурним підрозділом тієї самої міської ради) не надав жодного доказу, зокрема, щодо неправомірності (злочинності) посадових осіб, які, за доводами позивача, видали ОСОБА_2

у 2011 році розпорядження органу приватизації, технічний паспорт на квартиру, свідоцтво про право власності на житло, оформлені належним чином з проставленням печатки, не надано жодного доказу, що печатка не належить структурному підрозділу Одеської міської ради, не надано доказів звернення до правоохоронних органів, не надано вироку щодо винних осіб.

Більше того, заявляючи у позові про те, що ОСОБА_1 у 2018 році сприяв незаконному заволодінню майном територіальної громади м. Одеси, позивач на підтвердження цього не лише на навів відповідних доводів, а й не надав жодних доказів недобросовісності дій останнього власника ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі

№ 461/12525/15 (провадження № 14-190 цс 20), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, у пункті 43 чітко зазначила, що без встановлення обставин підтвердження недобросовісності дій, які були вчинені, неможливо переглядати всі юридичні факти, що виникли, змінилися чи припинилися.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження

№ 61-22315 сво 18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Позивач не лише не довів недобросовісність дій передостаннього і останнього власника спірної квартири, а й не намагався надати такі докази або довести такі обставини, посилаючись виключено на добросовісність позивача. На вказані недобросовісні дії позивача, наведені вище норми права суди належної уваги не звернули.

Посилання судів на правовий висновок Верховного Суду, викладений

у постанові від 14 січня 2019 року у справі № 522/21752/13-ц, провадження

№ 61-32384 св 18, на яку у відзиві на касаційну скаргу також посилається Департамент комунальної власності Одеської міської ради, є безпідставними, оскільки за обставинами цієї справи набувач майна (нежитлового приміщення) набув право власності на підставі рішення суду, яке у подальшому було скасовано. Таких обставин у справі, яка Верховним Судом переглядається, не встановлено.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки

чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно,

але допущено неправильне застосування норм матеріального права оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання

про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Нана Д. М., й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову Департамента комунальної власності Одеської міської ради, тому судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги згідно із квитанції від 25 вересня 2019 року

№ 0.0.1476625219.1 у розмірі 7 929,00 грн та за подання касаційної скарги згідно із дублікатом квитанції від 08 жовтня 2020 року № 0.0.1862536875.1

у розмірі 10 572,00 грн, підлягає стягненню з Департаменту комунальної власності Одеської міської радина користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нана Дмитра Миколайовича, задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Департамента комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1, треті особи: Одеська міська рада, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію права власності відмовити.

Стягнути з Департамента комунальної власності Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 7 929,00 грн (сім тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять грн 00 коп.) та за подання касаційної скарги у розмірі 10 572,00 грн (десять тисяч п`ятсот сімдесят дві грн 00 коп.).