205/9097/19 Про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - 07.03.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Кияненко Дар`єю Олегівною, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2021 року у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів від 19 листопада 1993 року № 401/14 (далі - рішення № 401/14) за позивачем закріплено земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м на АДРЕСА_1, дозволено будівництво житлового будинку. Вказане рішення чинне і не скасоване.

З листопада 1993 року і на час звернення до суду позивач безперервно користується земельною ділянкою, з 01 січня 2000 року сплачує земельний податок, утримує її в належному стані, здійснив проведення водопостачання та водовідведення, брав участь у будівництві газопроводу і дороги.

Рішенням Дніпровської міської ради від 24 липня 2019 року № 157/47 "Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_2 у власність гр. ОСОБА_2, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)" (далі - рішення № 157/47) земельну ділянку загальною площею 1 000,00 кв. м на АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка), передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою про відведення спірної земельної ділянки та передано її у власність.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:200:0040.

Рішення № 157/47 ухвалено з порушенням норм законодавства.

Дніпровська міська рада не дослідила погодження розташування меж земельної ділянки із землевласниками та/або землекористувачами сусідніх земельних ділянок.

На проєктній документації відсутнє позначення водогону та інших ознак побутової діяльності позивача, відсутнє погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та/або землекористувачами.

Рішення № 157/47 порушує норми законодавства, права ОСОБА_1 та суміжних землекористувачів, оскільки позивач більше 25 років добросовісно, відкрито, безперервно користувався спірною земельною ділянкою і має право на першочергове оформлення права власності на неї.

Після виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 будинок не побудував, проте користувався земельною ділянкою як городом і садом та вважав, що вона належить йому. На земельній ділянці проведено воду, за споживання якої сплачує позивач, є лічильник на воду.

Технічну документацію, яку згідно з рішенням № 401/14 позивач був зобов`язаний оформити, він не оформив, будівель не будував, огорожу земельної ділянки не встановлював.

З 2013 році ОСОБА_1 не сплачує земельний податок, оскільки звільнений від його сплати як пенсіонер за віком.

У січні 2019 року позивач звернувся до Дніпровської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєктної документації для виділення земельної ділянки. У задоволенні заяви йому було відмовлено через те, що спірна земельна ділянка вже надана у приватну власність ОСОБА_2 .

З урахуванням уточнень просив визнати рішення № 157/47 недійсним, скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2021 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, у позові відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що рішенням № 401/14 за ОСОБА_1 закріплено земельну ділянку АДРЕСА_1, та зобов`язано в тримісячний строк оформити технічну документацію на забудування земельної ділянки і узгодження її з архітектором району, що позивач не виконав.

Суди виходили з того, що відсутні належні та допустимі докази виникнення майнових прав позивача на спірну земельну ділянку, оскільки саме по собі рішення № 401/14 не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для початку розроблення землевпорядної документації на земельну ділянку, яка підлягатиме подальшому затвердженню іншим розпорядчим актом, тому ОСОБА_1 не набув на неї право власності чи користування, яке згідно зі статтею 125 ЗК України виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Позивач не довів, які саме права на спірну земельну ділянку він мав на момент надання її у власність ОСОБА_2 у 2019 році, оскільки відповідно до статті 5 ЦПК України, статей 15, 16 ЦК України суд може захистити лише ті права особи, які їй належали і які було порушено відповідачами.

Суди не взяли до уваги посилання позивача на те, що він тривалий час користується земельною ділянкою, тому його інтереси, що виникли на підставі рішення № 401/14 підлягають захисту, оскільки на підставі цього рішення у позивача не виникло права власності чи користування, а лише правова підстава для належного оформлення такого права, проте він не вчиняв ніяких дій щодо його оформлення.

Суди зауважили, що в тексті рішення № 401/14, зокрема у пункті 4 вказано, що при невиконанні зазначених в ньому умов, ОСОБА_1 втрачає право на забудову земельної ділянки.

У матеріалах справи немає належних та допустимих доказів, що рішенням № 401/14 ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проєкту щодо спірної земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_2 . Позивач не надав доказів порушення його права саме відповідачами та виникнення будь-яких прав на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:200:0040.

Відмовляючи у позові в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2, суди виходили з того, що ця позовна вимога є похідною від позовної вимоги про визнання рішення № 157/47недійсним .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_1, через адвоката Кияненко Д. О., направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, просив їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що cуд першої інстанції не залучив Виконавчий комітет Ленінської районної ради або його правонаступників до справи як третьої особи, не застосував частину третю статті 53 ЦПК України.

Суди встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, зокрема рішення № 157/47, оскільки воно ухвалене на підстави недійсної технічної документації - акта погодження меж спірної земельної ділянки суміжними землевласниками від 15 жовтня 2018 року і акт приймання-передання межових знаків спірної земельної ділянки суміжними землевласниками від 15 жовтня 2018 року.

Сусідні землекористувачі або землевласники не погоджували межі спірної земельної ділянки.

Суди не взяли до уваги докази добросовісного, відкритого, постійного користуваннях позивачем спірною земельною ділянкою протягом більше 25 років на не застосували норми ЗК України (2768-14) про набувальну давність.

Суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17, провадження № 14-648цс18, щодо права набувальної давності на земельну ділянку.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Дніпровської міської ради на касаційну скаргу мотивований тим, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування про передання у власність земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово, і з ухваленням якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом його виконання.

Позивач не надав доказів оформлення технічної документації на забудову спірної земельної ділянки.

Дніпровська міська рада не порушила права та законні інтереси позивача, тому суди дійшли правильних висновків про відмову в позові.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу залишено без розгляду.

29 липня 2022 року надійшло клопотання позивача, подане адвокатомКияненко Д. О. про долучення доказів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням № 401/14 ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_3 та закріплено за ним земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м на АДРЕСА_1 ; зобов`язано позивача в тримісячний строк оформити технічну документацію на забудову земельної ділянки, погодити її з архітектором району, будівництво закінчити до 19 листопада 1995 року; у разі невиконання зазначених в рішенні умов, ОСОБА_1 втрачає право на забудову земельної ділянки (а. с. 11 зворот).

Рішенням № 157/47 затверджено проєкт землеустрою про відведення спірної земельної ділянки та передано її у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 106-107).

Відповідно до довідки від 12 серпня 2019 року № 97, виданої головою квартального комітету № 31 Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, на АДРЕСА_1 було проведено лінії електропередач, газогін, водогін (за кошти мешканців вулиці). ОСОБА_1 брав участь в облаштуванні дороги шлаком (а. с. 9).

Згідно з листом Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 08 серпня 2019 року № 92271/04/36-10-505-467, ОСОБА_1 є платником земельного податку з фізичних осіб з 01 січня 2000 року за земельну ділянку на АДРЕСА_1, на 06 вересня 2019 року заборгованості не має (а. с. 11).

На ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, у Комінальному підприємстві "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 (а. с. 12).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України (2768-14) .

Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 118 ЗК України (далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до статті 119 ЗК України (далі - у редакції на час звернення з позовом) громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом "б" частиною другою статті 198 ЗК України кадастрова зйомка включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Відповідно до Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" (858-15) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).

У справі, що переглядається, позивач, який не виконав рішення 401/14 про дозвіл на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_3, звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання рішення № 157/47 недійсним та скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішенням 401/14 позивачу не надано права власності чи користування на спірну земельну ділянку, дозволу на розробку проєкту її відведення, а надано дозвіл на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_3 на земельній ділянці.

Верховний Суд зауважує, що згідно з рішенням 401/14 право на забудову відповідно до цього рішенням втрачається у разі неотримання позивачем технічної документації на забудову протягом трьох місяців з дня ухвалення рішення. Граничний строк завершення будівництва - 19 листопада 1995 року.

Відповідно до матеріалів справи позивач технічну документацію на забудову не отримував, будівництво не здійснював, земельну ділянку використовував для садівництва та городництва - не за цільовим призначенням.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) потрібно розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19).

Отже, суди правильно встановили, з чим фактично погоджується і ОСОБА_1, що він користувався земельною ділянкою без належних правових підстав, а тому власник земельної ділянки комунальної форми власності - територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, може в межах повноважень, визначених земельним законодавством, надавати її у власність чи користування в межах норм законодавства.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди не взяли до уваги докази добросовісного, відкритого, постійного користуваннях позивачем спірною земельною ділянкою протягом більше 25 років.

Верховний Суд вказує, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17, провадження № 14-648цс18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений статтею 118 ЗК України, згідно з якою громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Аналіз вказаних статей дає підстави для висновку, що набувальна давність - це сукупність законодавчо визначених обставин, дотримання яких дає право землекористувачу звернутися у порядку статті 118 ЗК України до уповноважених органів із клопотанням про передання у власність земельної ділянки, якою він користується. Водночас, ці обставини не дають землекористувачу гарантоване першочергове право на отримання цієї земельної ділянки у власність, порівняно з іншими громадянами, які на неї претендують.

У матеріалах справи немає доказів того, що позивач звертався до органів місцевого самоврядування з клопотанням надати йому у власність чи користування спірну земельну ділянку, зокрема за набувальною давністю, до того, як ОСОБА_2 отримав її у власність, тому дії відповідачів не порушили права ОСОБА_1, передбачені статтею 119 ЗК України, оскільки він ними не скористався у визначений законом спосіб.

Щодо доводів касаційної скарги про недопустимість доказів, зокрема акта погодження меж спірної земельної ділянки суміжними землевласниками від 15 жовтня 2018 року і акта приймання-передання межових знаків спірної земельної ділянки суміжними землевласниками від 15 жовтня 2018 рокучерез їх недійсність, Верховний Суд виходить з такого.

Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. З цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, погодження меж не відбулося.

Погодження меж полягає у тому, щоб суміжному землевласнику або землекористувачу було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, уповноважений орган повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а з мотивів такої відмови.

Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови уповноваженим органом у затвердженні технічної документації, за умови правомірності дій кожного із землекористувачів.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, провадження № 14-730цс19.

Закон не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку з відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, тому це не є перешкодою для завершення процедури приватизації земельної ділянки та підставою для визнання проведеної приватизації незаконною.

З огляду на вказане, непідписання або відмова від підписання суміжними землевласниками чи землекористувачами акта погодження меж спірної земельної ділянки не є підставою для визнання рішення № 157/47 недійсним.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з того, що позивач не довів порушення його прав.

Доводи касаційної скарги, що справа розглянута без залучення Виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів або його правонаступників до справи як третьої особи, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 УПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Верховний Суд зауважує, що повноваженнями щодо надання земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації наділені органи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки. У справі, що переглядається, - це Дніпровська міська рада, яка залучена до участі у справі як співвідповідач.