279/1688/22 Про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - 01.03.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лабик Руслан Романович, на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 липня 2022 року у складі судді Волкової Н. Я. та постановуЖитомирського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (далі - ПрАТ "СК "ВУСО", страхова компанія) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Позовну заяву мотивовано тим, що 29 серпня 2021 року у с. Великий Карашин Бучанського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки "ЗАЗ Таврія", не врахував дорожню обстановку, не впорався із керуванням автомобіля, внаслідок чого скоїв наїзд на дерево. У салоні цього транспортного засобу в якості пасажира перебував син позивачки ОСОБА_3, який від отриманих травм помер на місці події.

На момент вказаної ДТП цивільна відповідальність водія автомобіля "ЗАЗ Таврія" була застрахована у ПрАТ "СК "ВУСО".

Страховик виплатив ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 36 000 грн та витрати на поховання у сумі 6 046 грн, однак безпідставно відмовив у відшкодуванні шкоди, пов`язаної із втратою годувальника.

Позивач просила стягнути з відповідача на її користь 216 000 грн страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, посилаючись на те, що як пенсіонерка перебувала на утриманні загиблого сина ОСОБА_3, оскільки потребувала матеріальної допомоги через невеликий розмір пенсії та незадовільний стан здоров`я.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 25 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що вона перебувала на утриманні свого сина та має дохід менший від встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць, а також, що допомога померлого була основним та постійним джерелом її існування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року справа № 165/325/17,

від 03 червня 2021 року справа № 705/3172/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуди дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не перебувала на утримання свого сина, адже в силу положень статті 202 СК України повнолітні діти зобов`язані утримувати своїх батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. При цьому, вказана норма не містить визначення, за яких саме обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Суди залишили поза увагою докази, які підтверджують факт перебування позивачки на утриманні свого сина, а саме: акт про перебування на утриманні, довідку про доходи, акт обстеження соціально-побутових умов проживання ОСОБА_1, виписку з медичної картки позивачки.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року від ПрАТ "СК "ВУСО" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що виплату страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника страховою компанією здійснено не було, оскільки ОСОБА_1 не надала документи, передбачені пунктом 35.2 статті 35 "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які є передумовою для прийняття рішення у разі відповідної вимоги заявника.

Зазначений підхід відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 444/1767/16, від 05 жовтня 2020 року у справі № 734/2313/17, від 30 червня 2021 року у справі

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 08 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 серпня 2021 року у с. Великий Карашин Бучанського району Київської області сталася ДТП, в якій водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки "ЗАЗ Таврія", не врахував дорожню обстановку, не впорався із керуванням автомобіля, внаслідок чого на заокругленні проїзної частини дороги ліворуч здійснив рух прямо та виїхав за межі проїзної частини, де скоїв наїзд на дерево. У салоні цього транспортного засобу в якості пасажира перебував син позивачки ОСОБА_3, який від отриманих травм помер на місці події.

23 жовтня 2021 року страховик виплатив ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 36 000 грн та витрати на поховання у сумі 6 046 грн.

Відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 216 000 гр., оскільки ОСОБА_1 не надала документів на підтвердження факту її перебування на утриманні загиблого.

Судами установлено, що позивачка перебуває на пенсійному забезпеченні та отримує пенсію за віком у розмірі 3 359,85 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач надала суду акт про засвідчення факту перебування на утриманні, складений 13 вересня 2021 року мешканцями житлових будинків АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3,

АДРЕСА_4, у якому зазначено, що ОСОБА_1 потребувала утримання, оскільки її дохід був меншим ніж необхідні витрати та у зв`язку з цим перебувала на утриманні свого сина ОСОБА_3 .

Окрім того, до позовної заяви додано акт обстеження соціально- побутових умов, складений депутатом Коростенської міської ради Дідківським В. М.

27 квітня 2022 року. Вказаний акт містить інформацію про те, що

ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_5 . Під час обстеження встановлено, що вона потребує сторонньої допомоги, має незадовільний стан здоров`я, не має можливості самостійно себе забезпечувати. Житловий будинок потребує ремонту.

Також матеріали справи містять виписку з медичної картки позивачки,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Даних про розмір доходів загиблого ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 Глави 82 ЦК України (435-15) та Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) .

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-

і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик

у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує

у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Зазначена стаття СК України (2947-14) не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Вирішуючи спір суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачка не була на утриманні у сина, оскільки загиблий у ДТП син позивачки не працював, а ОСОБА_1 хоч і є непрацездатною особою, однак отримує пенсію за віком, яка перевищувала встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Водночас, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження

№ 61-2386сво19, під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

У справі, яка переглядається, на підтвердження тих обставин, що позивачка як непрацездатна особа потребувала матеріальної допомоги, надано такі докази: акт про засвідчення факту перебування на утриманні, складений

13 вересня 2021 року мешканцями житлових будинків АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, у якому зазначено, що ОСОБА_1 потребувала утримання, оскільки її дохід був меншим ніж необхідні витрати та у зв`язку з цим перебувала на утриманні свого сина ОСОБА_3 ; акт обстеження соціально-побутових умов, складений депутатом Коростенської міської ради Дідківським В. М. 27 квітня 2022 року, відповідно до якого під час обстеження умов проживання останньої ОСОБА_1 встановлено, що вона потребує сторонньої допомоги, має незадовільний стан здоров`я, не має можливості самостійно себе забезпечувати, житловий будинок потребує ремонту; виписку з медичної картки позивачки, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний суд, встановивши, що позивачка є непрацездатною особою, не надав оцінки вищенаведеним доказам і передчасно погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з підстав отримання позивачем пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки саме по собі отримання пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, не свідчить про відсутність потреби у матеріальній допомозі.

При цьому суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам у контексті з`ясування питання, чи перебувала позивачка на утриманні ОСОБА_3 на момент його смерті, проте відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 13 березня 2019 року у справі

№ 643/207/16-ц, провадження № 61-33638св18; від 06 травня 2020 року

у справі № 742/554/19-ц, провадження № 61-20355св19; від 07 жовтня

2020 року у справі № 742/637/19-ц, провадження № 61-320св20,

від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20, провадження

№ 61-7108св21, які судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано.

Апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, не в повній мірі встановив фактичні обставини, від яких залежить вирішення справи та правильне застосування норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції, крім зазначеного, необхідно також врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові

від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19.

При цьому колегія суддів не знаходить підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладені у постанові від 03 червня 2021 року у справі

№ 705/3172/19 (провадження № 61-10103св20), на які посилається заявник у касаційній скарзі. У даній справі Верховний Суд виходив із того, що позивач, яка була непрацездатною матір`ю загиблої особи, не довела, що вона потребувала матеріальної допомоги, тоді як у справі, яка переглядається, позивач надала такі докази, зокрема акти від 13 вересня 2021 року та

від 27 квітня 2022 року, а також виписку з медичної картки.

Також колегія суддів не враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 жовтня 2020 року у справі № 734/2313/17 та від 30 червня 2021 року у справі № 752/4605/19, на які посилається відповідач у відзиві на касаційну скаргу, оскільки ці судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин, ніж справа, що переглядається. У зазначених справах з позовом про стягнення страхового відшкодування звернулися дружини загиблих унаслідок ДТП осіб, тоді як у справі, яка переглядається позивачем є матір потерпілого, а тому питання щодо права на утримання позивача (мати чи один із подружжя) регулюються різними нормами права (статтями 75 та 202 СК України).

Крім того, колегія суддів також не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року у справі

№ 165/325/17, оскільки вказаною постановою за результатами скасування судових рішень справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту першого частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судовихрішеньта направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщосуд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З урахуванням наведених обставин, висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову є передчасним та недостатньо обґрунтованим, ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.