Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Усенко Є.А., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у порядку письмового провадженні касаційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року

у справі № 818/3377/15

за позовом Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

до ОСОБА_3, ОСОБА_4

про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, зобов'язання вчинити певні дії,

Охтирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі - Інспекція, позивач) звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просила:

- визнати недійсними договори дарування від 09 березня 2011 року ВРІ№351503, ВРІ № 351504;

- зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 нерухоме майно, отримане за договорами дарування;

- зобов'язати ОСОБА_3 провести за собою реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року в задоволенні адміністративного позову Інспекції відмовлено повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено частково. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року скасовано. Провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Роблячи висновок про необхідність закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що спір між позивачем та відповідачами не є адміністративно-правовим, а відтак не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони" (1356-19) , за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Тобто до юрисдикції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Так, згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Оскільки спір між позивачем та відповідачами виник за зверненням суб'єкта владних повноважень в порядку, передбаченому підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказаний спір не є публічно-правовим.

Згідно з частиною першою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За наведених обставин рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.