Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Мороз В.Ф.,

Швед Е.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м.Вінниці, в якому просив визнати протиправною відмову у перерахунку пенсії відповідно до ст.ст.50, 54 ЗУ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; зобов'язати здійснити перерахунок пенсії відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, інваліду 3-ї групи, у розмірі не нижчому шести мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю за період з 01 січня 2014 року по 03 серпня 2014 року, та з 01 січня 2016 року; поновити строк на звернення до суду за захистом своїх порушених прав за період з 01 січня 2014 року по 03 серпня 2014 року; стягнути на його користь 10000 грн. за завдану моральну шкоду; у відповідності до ст. 267 КАС України зобов'язати відповідача подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про протиправність відмови відповідача у перерахунку пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірах, встановлених ст.50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 01 січня 2016 року, та неправомірність дій щодо виплати йому пенсії у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (1210-2011-п) Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вказує, що своїми неправомірними діями відповідач завдав йому моральної шкоди, у зв'язку із чим стан здоров'я значно погіршився, піднявся артеріальний тиск, прогресує гіпертонічна хвороба, він змушений тривалий час проводити в судових установах, доказуючи свою правоту, і це завдає йому моральних страждань.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, позов задоволено частково; визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в м.Вінниці в перерахунку та виплаті ОСОБА_2 щомісячної основної державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до вимог ст.ст.50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року; зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу основну державну пенсію у відповідності до ч.4 ст.54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі не нижчому шести мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням вже проведених виплат; зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_2 щомісячну додаткову пенсію, за шкоду заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно ст.50 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з урахуванням ч.1 ст.28 Закону України Про загальнообов'язковове державне пенсійне страхування починаючи з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням вже проведених виплат; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У касаційній скарзі відповідач зазначає про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з вимогами щодо зобов'язання здійснити перерахунок пенсії починаючи з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року. Вказує, що позивачем не наведено жодних поважних причин пропуску зазначеного строку ні в позові, ні в окремій заяві. У зв'язку з цим вважає, що вказані позовні вимоги повинні бути залишені без розгляду. Крім того зазначає, що нарахування та виплата позивачу пенсії здійснюється Управлінням відповідно до вимог діючого законодавства.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 віднесений до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, є інвалідом 3 групи та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Вінниці.

01 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м.Вінниці із заявою про перерахунок його пенсії відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Листом від 14 березня 2016 року за № 79/М-1 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії з посиланням на те, що останній отримує пенсію в повному обсязі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (1210-2011-п) Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому відсутні правові підстави для поновлення нарахування виплати пенсії відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом за захистом порушених прав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача в перерахунку та виплаті позивачу щомісячної основної державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до вимог ст.ст.50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та зобов'язання перерахувати та виплатити позивачу основну державну пенсію та додаткову пенсію відповідно до вимог ст.ст.50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за вказаний період, суди попередніх інстанцій виходили із наявності у позивача права на отримання основної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі, встановленому ст.ст.50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки в період з 01 січня 2014 року положеннями Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік не було передбачено обмежень щодо застосування вказаних статей Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною відмови відповідача у перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2016 року та зобов'язання здійснити її перерахунок і виплату, суди попередніх інстанцій зазначили про правомірність виплати позивачу пенсії у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (1210-2011-п) Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки 28 грудня 2014 року на підставі Закону України № 76-VII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України статті 50, 54 Закону Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи викладені в новій редакції, а тому управління Пенсійного фонду України в м.Вінниці діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди суди відмовили з посиланням на їх недоведеність. Щодо відмови у встановлені судового контролю за виконанням рішення суду шляхом подання звіту про виконання постанови відповідно до ч.1 ст. 267 КАС суди вказали про відсутність причин, які б свідчили про необхідність подання звіту про виконання судового рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Прийняті судами у даній справі рішення в частині задоволених позовних вимог вищенаведеним вимогам не відповідають, висновки судів по суті спору є передчасними, зробленими без належного, повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За правилами ч.ч.1, 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України (2747-15) , в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Виходячи зі змісту Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі у березні 2016 року, позивачем одночасно заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду щодо вимог за період з 01 січня 2014 року по 03 серпня 2014 року.

Суд першої інстанції зазначене клопотання та обставини щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду фактично залишив поза увагою та без належної правової оцінки, відповідних обставин не дослідив, питання щодо поважності причин та наслідків пропуску цього строку не обговорив, рішення суду першої інстанції в цій частині не мотивовано. Суд апеляційної інстанції вищенаведені недоліки також не усунув, хоча про обставини щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду відповідач зазначав як в обґрунтування заперечень проти адміністративного позову при розгляді справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі.

У відповідності з ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанції не перевірили та не надали належної оцінки фактичним обставинам справи, що не дає можливості суду касаційної інстанції визначитися у правильності висновків судів першої і апеляційної інстанцій.

Згідно ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судами порушені вимоги щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмову та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог за період з 01 січня 2016 року сторонами не оскаржується і, з урахуванням встановлених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) меж перегляду судом справи у касаційному порядку, судом касаційної інстанції не переглядається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці задовольнити частково.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року в частині задоволення позовних вимог скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених ст.ст. 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.