760/22862/17-ц Про визнання договору поворотної фінансової допомоги недійсним - 17.12.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чернюка Олександра Олександровича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2018 року в складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Ігнатченко Н. В., Приходька К. П.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору поворотної фінансової допомоги недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що у серпні 2016 року йому стало відомо про те, що в липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з нього суми боргу за договором позики, пені, відсотків та індексу інфляції за весь час прострочення. Підставою для звернення був договір поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Не дивлячись на заявлені клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та допит свідка, суд відмовив у задоволенні цих клопотань.

Вважає договір поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року разом з розпискою таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства на момент його укладення, оскільки був вчинений під впливом обману (без вільного волевиявлення, що не відповідало його волі) та із застосуванням погрози, не був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Дійсно 01 вересня 2014 року він на прохання знайомого ОСОБА_3 прибув у офіс до відповідача, який попросив його поручитися за ОСОБА_3 на суму 176 000,00 грн, що на той час становило близько 13 430,00 доларів США.

Відповідач погрожував та переконував його про те, що порука носить фіктивний характер та ні до чого не зобов`язує в разі належного виконання грошових зобов`язань з боку ОСОБА_3 . Після тривалої розмови його переконали про необхідність поруки за ОСОБА_3, дали підписати договір поворотної фінансової допомоги.

Саме в якості поручителя за ОСОБА_3 він підписував документи на суму 176 000,00 грн. При цьому будь-яких грошових коштів 01 вересня 2014 року та після підписання документів він не отримував. Йому не були надані навіть копії підписаних ним документів. Свідком цих подій був ОСОБА_3 та ще двоє осіб з боку відповідача, прізвища яких та рік народження йому не відомі.

Вважає, що договір поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року є недійсним. Грошові кошти йому не передавалися, тому наслідки визнання правочину недійсним не застосовуються.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року, укладений між ним та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 333 332,60 грн, 3 % річних в сумі 12 547,92 грн, індекс інфляції в розмірі 84 288,90 грн та неустойку - 152 666,33 грн. Під час розгляду зазначеної справи судом надавалася оцінка запереченням відповідача ОСОБА_1 щодо написання розписки під тиском та погрозами зі сторони ОСОБА_2, проте вони не знайшли свого підтвердження. Судом не було встановлено відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору, відсутності реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, чи вчинення правочину під впливом обману, що по суті є преюдиційною обставиною. Вказане рішення має преюдиційне значення для встановлення дійсності боргового зобов`язання, що виникло між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чернюк О. О. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чернюка О. О.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Солом`янський районний суд міста Києва у рішенні від 19 вересня 2017 року під час розгляду справи 369/6540/16-ц не перевірив законність підписаних документів, не надав правової оцінки доводам ОСОБА_1 щодо написання розписки під тиском та погрозами зі сторони ОСОБА_2, не встановлював наявність/відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору, відсутності реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, чи вчинення правочину під впливом обману.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2017 року встановлено дійсність боргового зобов`язання, що виникло між сторонами. Судом не було встановлено відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору, відсутності реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, чи вчинення правочину під впливом обману, що по суті є преюдиційною обставиною.

Переглядаючи рішення у цій справі, апеляційний суд зробив правильні висновки про те, що на порушення вимог статті 81 ЦПК України, позивач не надав суду будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, які відповідно до вимог статей 215, 229, 230, 231, 234 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним, у зв`язку з чим висновки суд першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог є правильними.

Позивач не звертався протягом 2014-2018 років до правоохоронних органів із заявою про скоєння злочину, що побічно спростовує його показання, щодо примушування до укладення договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поворотної фінансової допомоги, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався надати ОСОБА_1 поворотну безпроцентну фінансову допомогу в розмірі 13 430 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути зазначену суму до 31 березня 2015 року.

Згідно з розпискою від 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 взяв у борг грошові кошти в сумі 13 430 доларів США у ОСОБА_2 та зобов`язався їх повернути до 31 березня 2015 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 333 332,60 грн, три проценти річних у розмірі 12 547,92 грн; індекс інфляції в розмірі 84 288,90 грн та неустойку в розмірі 152 666,33 грн.

Під час розгляду вищевказаної справи, Києво-Святошинським районним судом встановлено, що відповідач не підтверджував укладення договору поворотної фінансової допомоги між ним та відповідачем, посилаючись на написання розписки під тиском та погрозами зі сторони ОСОБА_2 . Заслухавши пояснення свідка ОСОБА_3 з приводу зазначених обставин, суд дійшов висновку, що його показання не можуть бути визначені, як належний та допустимий доказ з приводу виникнення боргових зобов`язань ОСОБА_1 та суми боргового зобов`язання. Оцінивши докази, подані сторонами, суд встановив, що відповідач не виконав взяті на себе за договором поворотної фінансової допомоги зобов`язання, грошові кошти позивачу у відповідності до умов договору не повернув.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно з вимогами статей 202- 204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, що діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином дослідивши зміст договору поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року та зміст розписки від 01 вересня 2014 року, дійшов обґрунтовано висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів позивачем підтверджується змістом договору поворотної фінансової позики, який ним підписаний, та змістом розписки, яка власноручно ним складена. Вказаною розпискою також визначено періоди повернення грошових коштів. Позивач не довів про застосування до нього фізичного чи психічного впливу під час складання договору та розписки.

Окрім того, отримання грошових коштів на підставі договору поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2014 року та розписки від 01 вересня 2014 року встановлено судовими рішеннями у справі № 369/6540/16-ц, і ця обставина не підлягає доказуванню в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України.

Крім того як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року в частині стягнення суми боргу, трьох процентів річних залишено без змін. Тобто даними рішеннями встановлено дійсність боргового зобов`язання, що виникло між сторонами.

Позивачем не надано доказів та не доведено те, що його волевиявлення на укладення оспорюваного правочину було відсутнє, а також те, що правочин був вчинений під впливом обману.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.