642/3950/17 Про визнання права власності на частку у спільній власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - 09.12.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільній власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 вона є власником 29/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Власниками інших часток є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 по 71/200 частин кожний.

Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0712 га, яка на підставі рішення 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 23 жовтня 2008 року № 286/08 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, була передана ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у спільну сумісну власність, при тому, що ОСОБА_6 була власником 29/100 частки, а ОСОБА_7 - 71/100 частки.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і спадщину після неї прийняв ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, не оформивши на себе право власності на земельну ділянку.

Позивач вважала, що її чоловік ОСОБА_4 успадкував частку у розмірі 29/100 будинку та 1/2 частини у праві власності на земельну ділянку, оскільки земля належала ОСОБА_6 та її братові - ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності, тобто по 1/2 частині.

Нотаріальна контора відмовила їй в видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, оскільки її чоловік не оформив право на спадщину на землю після смерті ОСОБА_6

ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_5, будучи дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7, звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, Харківської міської ради про визнання права в порядку спадкування за законом на частку у спільній сумісній власності.

Зустрічний позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7, залишивши у спадщину житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщину прийняли його дочка ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_5 .

За житловим будинком закріплена земельна ділянка площею 0,0712 га, яка передана у спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Оскільки ОСОБА_6 була сестрою ОСОБА_8, необхідності у виділенні спільної часткової власності на земельну ділянку не вбачалося.

ОСОБА_6 була власником частки у розмірі 29/100 житлового будинку та після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадщину прийняв її чоловік ОСОБА_4 .

30 січня 2015 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 . 27 лютого 2016 року ОСОБА_1 прийняла спадщину та 22 вересня 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину на 29/100 частки житлового будинку.

Спірна земельна ділянка використовується спадкоємцями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - нині власниками будинку ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1 .

Оформити спадщину на будинок та отримати право власності на земельну ділянку в нотаріальній конторі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не можуть, оскільки не визначено частку спадкодавця ОСОБА_7 ; земельна ділянка надавалась на підставі спільної сумісної власності.

Також це питання на тих же підставах не вирішене у ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_5 вважає, що їй належить право власності на частку земельної ділянки у розмірі 71/200 з площі 0,0712 га, ОСОБА_2 - 71/200 частин, ОСОБА_1 - 29/100 частин, а вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 50/100 частин в спільній власності земельної ділянки в порядку спадкування за законом вважає обґрунтованими.

Враховуючи наведене, ОСОБА_5, посилаючись на положення частини четвертої статті 120 ЗК України, просила визнати за нею право на 71/200 частки у праві спільної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла та правонаступником останньої ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова до участі в справі залучений її онук ОСОБА_3, який підтримав заявлений зустрічний позов.

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, Харківської міської ради про визнання права в порядку спадкування за законом на частку у спільній сумісній власності.

Зустрічний позов мотивований тим, що вона є власнико 71/200 часток у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, а отже має право на відповідну частку земельної ділянки за цією ж адресою.

З урахуванням викладеного, просила визнати за нею право на 71/200 частин у праві власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом відповідно до її частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 05 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на 29/100 частин земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . У решті позов залишено без задоволення.

Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 71/200 частин земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 71/200 частин земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з визнанням за сторонами права власності на відповідні частки у житловому будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, який розташований на спірній земельній ділянці, до них переходить право власності на земельну ділянку у частках, що пропорційні їх частці у будинковолодінні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на 50/100 частин земельної ділянки кадастровий номер 6310137200:07:009:0007 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 25/100 частин земельної ділянки кадастровий номер 6310137200:07:009:0007 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 25/100 частин земельної ділянки кадастровий номер 6310137200:07:009:0007 за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що співвласниками спірної земельної ділянки були ОСОБА_7 та ОСОБА_6, їх частки у спільній власності не визначені, а тому є рівними, тобто кожному з них за життя належало по 1/2 частини земельної ділянки.

Враховуючи, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 входила 1/2 частини земельної ділянки, то ОСОБА_1, як спадкоємець останнього, має право на отримання в порядку спадкування земельної ділянки саме визначеного розміру.

Частки інших співвласників становлять по 25/100 частин з урахуванням частки позивача у праві власності на земельну ділянку, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст касаційних скарг

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У травні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 14 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції проігноровано норму частини четвертої статті 120 ЗК України, відповідно до якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Співвласниками спірної земельної ділянки відповідно до правовстановлюючих документів були ОСОБА_7 та ОСОБА_6, їх частки у спільній власності не визначені, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що кожному з них за життя належало по 1/2 частини земельної ділянки, тобто частки останніх були рівними.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скаргу

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційні скарги, в якому просила скарги відхилити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 - 29/100 частин в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, ОСОБА_3 - 71/200 частин в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 та 71/200 частин ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

Рішенням 26 сесії 5 скликання Харківської міської рали від 23 жовтня 2008 року № 286/08 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, була передана ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у спільну сумісну власність.

Згідно з державним актом співвласниками земельної ділянки на АДРЕСА_1, площею 0,0712 га є ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину прийняв її чоловік ОСОБА_4 .

30 січня 2015 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, із заявою про прийняття спадщини після його смерті звернулась ОСОБА_1 .

22 вересня 2016 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину на 29/100 частин житлового будинку. У видачі свідоцтва про право власності на частину земельної ділянки відмовлено, оскільки між співвласниками земельної ділянки не було укладено договір про її поділ.

Іншими співвласниками житлового будинку є: ОСОБА_3 - 71/200 частин, які він отримав у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, та ОСОБА_2 - 71/200 частин, які вона отримала в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність)

Відповідно до положень статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Положеннями частини другої статті 370 ЦК України та частини другої статті 372 ЦК України визначено правило, згідно з яким у разі поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, чи виділу частки з нього, вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

На підставі частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20).

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що до правовідносин щодо права власності на зазначені земельні ділянки підлягають застосуванню положення частини другої статті 372 ЦК України щодо рівності часток співвласників у праві спільної власності на них, є помилковим.

Натомість, вирішуючи спір, що виник між сторонами, враховуючи, що позивачі за первісним та зустрічними позовами, у зв`язку з невизначеністю часток спадкодавців, позбавлені можливості реалізувати своє право на оформлення спадщини у вставленому законом порядку, суд першої інстанції правильно визначив розмір часток співвласників у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку пропорційно до розміру належних їм часток у праві власності на житловий будинок.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 413 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги підлягають задоволенню, сплачений за подання касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 1 536,80 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивачів за зустрічними позовами.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року скасувати, рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 05 жовтня 2018 року залишити в силі.

Головуючий	В. С. Висоцька
Судді:	А. І. Грушицький І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська