Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 464/6368/17

провадження № 61-14383св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.(суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України,

відповідач - інспектор взводу по обслуговуванню доріг державного значення 3 батальйону управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 рокуу складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду з позовом до інспектора взводу по обслуговуванню доріг державного значення 3 батальйону управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач 06 лютого 2017 року при виконанні службових обов`язків керував автомобілем, який перебуває у власності позивача, наказом був закріплений за відповідачем, здійснив дорожньо-транспортну пригоду. Постановою суду його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП. В результаті такої пригоди автомобіль позивача отримав технічні пошкодження. Відповідно до висновку експертного дослідження визначено розмір матеріального збитку в розмірі 47 354,51 грн.

Позивач просив суд просив стягнути з відповідача на їх користь матеріальну шкоду у розмірі 47 354,51 грн заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 серпня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено прямої дійсної шкоди, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статті 134 КЗпП України. Оскільки в основному нормативно-правовому акті, який регулює діяльність Національної поліції Закон України "Про Національну поліцію" (580-19) , відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, на відповідача поширюється законодавство про працю. Суд вважав помилковим посилання позивача на статті 22, 1166 ЦК України, оскільки шкода, яка завдана позивачу, спричинена фізичною особою, яка перебуває з ним у трудових правовідносинах (тобто її працівником) під час виконання останнім своїх службових завдань, внаслідок використання цим працівником джерела підвищеної небезпеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на відшкодування майнової шкоди 24 670,05 грн, 833,33 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 250,00 грн у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень трудового законодавства є помилковим, оскільки відповідач, будучи лейтенантом поліції, заподіяв майнову шкоду під час виконання ним службових обов`язків, а на такі правовідносини, дія трудового законодавства не поширюється. Доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди у сумі 47 354,51 грн є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач умисно пошкодив автомобіль, або вчинив дорожньо-транспортну пригоду в стані сп`яніння, або ж скоїв діяння, яке має ознаки злочину, а тому правові підстави для покладання на ОСОБА_2 повної матеріальної відповідальності відсутні. При цьому, на відповідача, з вини якого позивачу була заподіяна майнова шкода внаслідок пошкодженням автомобіля, що спричинило додаткові витрати для його відновлення та наявності причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди, може бути покладена лише обмежена відповідальність, а саме в розмірі тримісячного грошового забезпечення - 24 670,05 грн, яке згідно з даними розрахункових листів за один місяць складає 8 223,35 грн.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Справа є малозначною, з огляду на пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте наведені у касаційній скарзі доводи дають підстави вважати, що розгляд справи у касаційному порядку має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу зсуду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що застосування судом апеляційної інстанції Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , позивач не заявляв вимог про відшкодування шкоди на підставі цього положення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідач ОСОБА_2 працює на посаді інспектора взводу по обслуговуванню доріг державного значення 3 батальйону управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції, тобто перебуває з позивачем у трудових правовідносинах.

23 листопада 2016 року о 07 год. 50 хв. відповідач ОСОБА_2 на автодорозі М-06 Київ-Чоп 527км+280м, керуючи автомобілем марки HYUNDAI SONATA, державний номерний знак НОМЕР_1, порушуючи вимоги пунктів 2.3б, 13.3 Правил дорожнього руху, під час об`їзду перешкоди, а саме автомобіля, що рухався в попутному напрямку, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з цим автомобілем, спричинивши транспортним засобам технічні пошкодження.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 06 лютого 2017 року інспектора патрульної поліції м. Львова ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Судове рішення набрало законної сили 06 березня 2017 року (а. с. 19-21).

Вина ОСОБА_2 підтверджується також висновком службового розслідування (а. с. 6).

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданого 12 травня 2016 року власником автомобіля HYUNDAI SONATA, державний номерний знак НОМЕР_1, 2012 року випуску, є Департамент патрульної поліції (а. с. 14).

Пошкоджений транспортний засіб був закріплений за працівником ОСОБА_2, що підтверджено наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 31 січня 2017 року № 475 "Про внесення змін до наказу" (а. с. 22-26).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (243/95-ВР) (далі - Положення), це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами.

Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.

За вказаним Положенням відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правилами статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктами 1, 2, 8 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Статтею 17 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Стаття 60 Закону України "Про Національну поліцію" визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином відповідач у справі, що розглядається, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, завдав шкоду державі в особі Департаменту патрульної поліції шляхом пошкодження майна у період здійснення ним повноважень, пов`язаних із виконанням його службових обов`язків.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про можливість вирішення цього спору у порядку цивільного судочинства. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків.

Вказаний висновок узгоджується із висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України 2017 року).

За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушення норм процесуального права, що відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 402, 409, 414, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до інспектора взводу по обслуговуванню доріг державного значення 3 батальйону управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, закрити.

Роз`яснити Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Роз`яснити Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.