359/8362/17 Про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом знесення самовільного будівництва - 02.12.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Вознюка С. М. від 27 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В., від 24 січня 2019 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом знесення самовільного будівництва.

В обґрунтування позову вказала, що вона є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 . Поряд із її домоволодінням знаходиться земельна ділянка, власником якої є відповідач ОСОБА_2 .

У 2016 році відповідач без відповідних дозволів та погоджень із державними органами розпочав самочинне будівництво будинку, який знаходиться на відстані 5,2 метра від її будинку, що порушує будівельні норми, оскільки відстань від будинку до межі сусідньої ділянки має бути не менше 1 метра, а протипожежний розрив між ними має складати 8 метрів. Це створює реальну загрозу вибуху газу, що може призвести до пошкодження її майна, втрати здоров`я.

Також, впритул до її паркану відповідач облаштував дві вигрібні каналізаційні ями, через які стоїть стійкий неприємний запах. Отже, відповідач створив умови, які завдають їй незручностей, зокрема затінюється її ділянка; стічні атмосферні опади стікають на паркан, а потім на її частину земельної ділянки; ці ж стічні опади порушують цілісність паркану; утворюються неприємні запахи від каналізаційних вигрібних ям. На її усні вимоги усунути вказані порушення відповідач не реагує, як і не зважає на приписи Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі - ДАБІ) про усунення порушень і продовжує будівництво.

У зв`язку з наведеним, посилаючись на статтю 376 ЦК України, позивач просила суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення будинку, збудованого самочинно з порушенням будівельних норм та правил, та шляхом знищення двох вигрібних каналізаційних ям, які знаходяться впритул біля її паркану, судові витрати покласти на відповідача.

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном.

Свої вимоги мотивував тим, що 14 червня 2012 року він придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3220882601:01:001:0512, що розташована по АДРЕСА_1 . У 2016 році він почав будівництво садибного (індивідуального) житлового будинку, відповідно до повідомлення про початок будівництва від 13 липня 2016 року. Декларація про готовність до експлуатації об`єкта від 06 грудня 2016 року зареєстрована ДАБІ.

У жовтні 2016 року він звернувся до ДАБІ із заявою щодо проведення перевірки правомірності будівництва будинку ОСОБА_1 і отримав відповідь, що остання розпочала будівництво на підставі будівельного паспорту від 07 грудня 2015 року та повідомлення про початок будівництва від 10 грудня 2015 року, що не відповідає дійсності, оскільки забудова сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_1 розпочалася орієнтовно у 2013-14 роках. ОСОБА_1 збудувала та почала проживати у будинку у 2014 році, до видачі будівельного паспорту, без відповідних дозволів та погоджень із державними органами, а у повідомленні про початок будівництва вказала недостовірні дані. У результаті самовільної забудови ОСОБА_1 впритул до його паркану створила три вигрібні ями, що є порушенням державних будівельних норм та санітарних вимог, що може призвести до шкідливого впливу на його здоров`я. На його прохання прибрати вигрібні ями ОСОБА_1 не реагує, у зв`язку з чим він написав скаргу в ДАБІ у Київській області, однак вирішити питання в досудовому порядку не виявилось можливим.

Посилаючись на те, що неправомірні дії ОСОБА_1 порушують його законне право на користування власністю, ОСОБА_2 просив суд зобов`язати ОСОБА_1 очистити вигрібні ями та засипати їх землею, провести необхідні санітарні заходи на місці вигрібних ям, що знаходяться по АДРЕСА_1, та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок, в строк не пізніше 27 червня 2019 року, встановити паркан з вогнетривкої цегли між зведеними будинками, що належать сторонам, з дотриманням норм "Планування та забудови міських та сільських поселень" 1994 року та Державних будівельних норм (ДБН 360-92) і Правил протипожежної безпеки, затверджених наказом МВС України від 30 грудня 2014 року № 1417, та внести відповідні зміни до будівельного паспорту. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для визнання будівництва ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 самочинним будівництвом та застосування вимог статті 376 ЦК України. При цьому суди виходили з того, що будівництво будинку розпочате ОСОБА_2 у 2016 році відповідно до повідомлення про початок будівництва від 13 липня 2016 року, здійснене на підставі будівельного паспорту на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності. Декларація про готовність будинку у встановленому законом порядку зареєстрована ДАБІ.

Оскільки будинок ОСОБА_2 влаштовано із відхиленням від будівельного паспорту (на відстані 5,2 м замість 6,2 м до будинку ОСОБА_1 ), суд вважав за необхідне підвищити ступінь вогнетривкості за рахунок зведення паркану між будівлями коштом відповідача.

Наявність на ділянці ОСОБА_2, на відстані, що відповідає санітарним нормам, двох люків каналізаційних люків та допущені ним при будівництві незначні відхилення від проєкту не призвели до порушення прав ОСОБА_1 . Відповідач здійснив усі необхідні інженерно-технічні заходи, що запобігають стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів на територію ділянки позивача, що спростовує її посилання щодо підтоплення її будинку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2018 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що будівництво будинку розпочате ОСОБА_2 у 2016 році відповідно до повідомлення про початок будівництва від 13 липня 2016 року, здійснене на підставі будівельного паспорту на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, а тому відсутні правові підстави для визнання будівництва ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 самочинним будівництвом та застосування вимог статті 376 ЦК України.

При цьому суд узяв до уваги чинність декларації про готовність належного відповідачу будинку та відхилив доводи позивача про невиконуваність ухваленого судом першої інстанції рішення в частині встановлення вогнетривкого паркану між будинками як необґрунтовані.

Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржувалось у апеляційному порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги про знесення об`єкта самовільного будівництва, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні справи суди попередніх інстанцій не узяли до уваги, що будівництво належного ОСОБА_2 будинку виконано із істотним відхиленням від будівельного паспорту, про що зокрема свідчать направлені останньому приписи ДАБІ про зупинення будівельних робіт та усунення порушень у будівництві. Відповідач зареєстрував право власності на вказаний будинок на основі документів, отриманих шляхом подання недостовірних даних у ДАБІ, а суди попередніх інстанцій фактично легалізували незаконні дії ОСОБА_2 щодо проведення будівництва з порушенням будівельних норм, створивши прецедент, коли інші сусіди позивача будуть діяти аналогічно.

Зведення між належними сторонам будинками вогнетривкого паркану суперечитиме будівельним нормам щодо інсоляції між будівлями, наслідком чого буде неможливість погодження будівельного паспорту.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07 березня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є власником сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_2, де збудував садибний (індивідуальний) житлового будинку, який прийнятий до експлуатації, що підтверджується зареєстрованою у встановленому законом порядку Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту № КС 142163410068 від 06 грудня 2016 року.

На підставі перевірок дотримання вимог містобудівного законодавства під час виконання будівельних робіт по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 були видані приписи про усунення порушень будівельних норм як ОСОБА_2, так і ОСОБА_1 та зобов`язано їх усунути виявлені порушення.

ОСОБА_2 не виконав приписи департаменту ДАБІ від 01 листопада 2016 року та від 09 лютого 2018 року та звів свій будинок на відстані 5,2 м, замість запланованої - 6,2 м, від будинку позивача, у зв`язку із чим був притягнутий до адміністративної відповідальності постановою ДАБІ № А-2504/1 від 25 квітня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки судом касаційної інстанції не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, а також те, що ОСОБА_2 надав такі пояснення у відзиві на касаційну скаргу, то підстав для розгляду справи у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи немає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судові рішення попередніх інстанцій відповідають не в повній мірі з таких підстав.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК України. Позов може бути пред`явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов`язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.

За положеннями частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до положень частини першої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Згідно із частиною п`ятою статті 39 цього Закону датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що новостворене нерухоме майно з моменту завершення будівництва та прийняття до експлуатації є об`єктом цивільних правовідносин і цивільних прав, а відтак не може бути віднесене до самочинного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 4, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У справі, що переглядається, будівництво будинку по АДРЕСА_2 розпочате ОСОБА_2 відповідно до повідомлення про початок будівництва від 13 липня 2016 року, на підставі будівельного паспорту та на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, а декларація про готовність будинку у встановленому законом порядку зареєстрована ДАБІ.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач зареєстрував право власності на вказаний будинок на основі документів, отриманих шляхом подання недостовірних даних у ДАБІ, не ґрунтуються на відповідних доказах та є припущенням позивача.

Разом із тим, вказаний будинок збудовано з порушенням будівельних норм і правил щодо відстані від сусіднього будинку з огляду на протипожежні розриви між ними, а також із відхиленням від будівельного паспорту в частині розташування колодязя та розмірів лазні, про що свідчать відповідні акти реагування архітектурно-будівельної інспекції, в яких зазначено про порушення існуючих норм забудови ОСОБА_2 .

Колегія суддів вважає, що висновок судів в частині зобов`язання ОСОБА_2 за власний рахунок, у строк не пізніше 27 червня 2019 року,

Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_2 не виконав приписи департаменту ДАБІ від 01 листопада 2016 року та від 09 лютого 2018 року та звів вій будинок на відстані 5,2 м, замість запланованої - 6,2 м, від будинку позивача, у зв`язку із чим був притягнутий до адміністративної відповідальності постановою ДАБІ № А-2504/1 від 25 квітня 2018 року.

Встановивши обставини порушення будівельних норм і правил при зведенні ОСОБА_2 будинку, суд першої інстанції не зробив висновки, чи є таке порушення істотним і чи у зв`язку з таким порушенням об`єкт може вважатись самочинним з огляду на пункт 3 частини першої статті 376 ЦК України.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з`ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

У необхідних випадках для з`ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу згідно з вимогами статті 143 ЦПК.

Відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові, при цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред`явила позов про знесення самочинного будівництва.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірили усіх доводів сторін, й не надали належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяли всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустивши неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлено, а тому судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду слід врахувати, що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об`єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.

Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просила суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення будинку, збудованого самочинно з порушенням будівельних норм та правил.

Враховуючи, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою заходу усунення порушень особою норм забудови, суд у порушення пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України не роз`яснив наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і про можливість для позивача переобладнання спірного будинку із дотриманням будівельних норм та правил.

Констатуючи порушення прав позивача внаслідок зведення відповідачем будинку з порушенням протипожежних норм, суд вважав за можливе їх захистити шляхом зобов`язання відповідача встановити паркан з вогнетривкої цегли між зведеними будинками, що належать сторонам, з дотриманням норм "Планування та забудови міських та сільських поселень" 1994 року та Державних будівельних норм (ДБН 360-92) і Правил протипожежної безпеки, затверджених наказом МВС України від 30 грудня 2014 року № 1417, та внести відповідні зміни до будівельного паспорту.

Натомість, вжиття судом заходів до усунення можливих порушень прав ОСОБА_1 шляхом зобов`язання відповідача власним коштом встановити між будинками сторін паркан з вогнетривкої цегли із внесенням відповідних змін до будівельного паспорта суперечить вимогам процесуального закону з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вимогами частини другої статті 264 ЦПК України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Як слідує з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 полягали в усуненні перешкод в користуванні належним їй майном шляхом знесення сусіднього будинку.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вийшов за межі заявлених нею вимог та зобов`язав ОСОБА_2 за власний рахунок, в строк не пізніше 27 червня 2019 року, встановити паркан з вогнетривкої цегли між зведеними будинками, що належать сторонам, з дотриманням норм "Планування та забудови міських та сільських поселень" 1994 року та Державних будівельних норм (ДБН 360-92) і Правил протипожежної безпеки, затверджених наказом МВС України від 30 грудня 2014 року № 1417, та внести відповідні зміни до будівельного паспорту, хоча ОСОБА_1 таких вимог не заявляла. Не заявляв таких вимог і ОСОБА_2 .

Тобто, вирішуючи спірні правовідносини, які виникли у цій справі, суд першої інстанції на власний розсуд обрав спосіб захисту права ОСОБА_1, який вона не заявляла і з яким не погоджується, що слідує із її касаційної скарги, а суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги.

Вищевикладене свідчить про неповне з`ясування cудом обставин, що мають значення для справи та неврахування судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду по справі № 904/4494/18 (провадження № 14-338цс18) від 12 листопада 2019 року, по справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) від 05 червня 2018 року, по справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) від 30 січня 2019 року, в яких зазначений висновок щодо ефективного захисту особою цивільних прав.

Таким чином, вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшовши правильного висновку про необхідність захисту прав ОСОБА_1 внаслідок проведення відповідачем ОСОБА_2 належного йому будинку з порушенням будівельних норм на відстані від будинку позивача 5,2 м, замість запланованої - 6,2 м, не з`ясували який саме спосіб захисту порушеного права останньої є таким, що відповідатиме інтересам сторін спору, а також не встановили ступінь (істотність) порушення ОСОБА_2 будівельних норм, технічну можливість переобладнання належного відповідачу будинку із дотриманням будівельних правил і норм та відношення останнього до цієї перебудови, тобто не сприяли всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустивши неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 415- 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.