629/2196/16-ц Про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом зняття особи з реєстрації - 02.12.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом зняття з реєстрації.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на підставі договору дарування від 13 червня 2002 року належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

20 вересня 2001 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року.

Із 05 березня 2003 року у спірному будинку зареєстровано місце проживання відповідача.

З 10 лютого 2015 року ОСОБА_2 не проживає у вказаному будинку. Жодних перешкод у користуванні будинком ніхто йому не чинив, ніякої домовленості або ж договору стосовно того, що відповідач буде проживати в спірному будинку між ними не укладалося. Будь-яких заяв до відповідних державних установ стосовно того, що ОСОБА_2 не проживатиме в будинку з поважних причин чи прохання закріпити за ним спірне житло, також не подавалося.

Вказувала на те, що вона особисто сплачує комунальні та інші платежі з утримання житлового будинку. Добровільно знятися з реєстрації у вказаному будинку відповідач не бажає.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та зняття його з реєстраційного обліку.

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив зобов`язати ОСОБА_1 усунути йому перешкоди в користуванні спірним житловим приміщенням, яке є його єдиним житлом, передати ключі від будинку, не створювати умови неможливості співмешкання та поновити його порушене право на користування спірним житлом, зобов`язавши ОСОБА_1 вселити його у спірний будинок та визначити приміщення для проживання, розділити особовий рахунок.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, який розірвано рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року. Під час шлюбу він з колишньою дружиною та іншими членами сім`ї проживали у спірному будинку, дбали про нього, здійснювали капітальні і поточні ремонти, поліпшували стан житла. Кошти на поліпшення житла та підвищення його вартості вкладав саме він, а ще наймав спеціалістів і робітників. Крім того, на його кошти та кошти його рідних вони побудували новий житловий будинок на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 та розташована на АДРЕСА_1 .

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2017 року у складі судді Дегтярчук М. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 та зняття його з реєстраційного обліку у вказаному житловому будинку.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні до суду з цим позовом, у розмірі 243,60 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 липня 2017 року доповнено рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2017 року із зазначенням у резолютивній частині рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 1 410,00 грн, стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору у розмірі 1 653,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 втратив інтерес до спірного жилого приміщення, оскільки, будучи зареєстрованим у цьому приміщенні, фактично не проживає в ньому без поважних причин понад один рік, добровільно залишивши його, після чого не брав участі в оплаті витрат на його утримання.

Також суд врахував, що спірний будинок, який належить ОСОБА_1 на праві власності, не є єдиним житлом ОСОБА_2, оскільки за ним зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2017 року та на додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 липня 2017 року задоволено частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2017 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог.

Скасовано рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 243,60 грн судового збору.

Скасовано рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення порушеного права та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 в цій частині задоволено та вселено його в житлове приміщення будинку АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2017 року залишено без змін.

Додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 липня 2017 року змінено, зменшено стягнення судового збору у дохід держави: з ОСОБА_1 - з 1 410,00 грн до 486,80 грн; з ОСОБА_2 - з 1 653,60 грн до 486,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 243,40 грн, а з ОСОБА_2 в дохід держави стягнуто судовий збір в сумі 486,80 грн за розгляд справи в апеляційному порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність ОСОБА_2 у спірному житловому будинку без поважних причин понад один рік та доцільність визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Ті обставини, що у сторін склалися неприязні стосунки, не можуть бути підставою для обмеження права користування ОСОБА_2 спірним будинком та відмови у задоволенні його позовних вимог про вселення.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно керувався положеннями статті 71 ЖК Української РСР, оскільки ними регулюються відносини наймача та членів його сім`ї в будинках державного та громадського житлового фонду, яка не регулює спірні правовідносини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вона не довела, що ОСОБА_2 з 10 лютого 2015 року, тобто більше року, не проживає за місцем реєстрації, а саме у будинку, який належить їй на праві власності.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що факт непроживання відповідача у спірному будинку з 10 лютого 2015 року підтверджуються актами квартального комітету смт Панютине та довідками, складеними головою квартального комітету Добровольською Т. Л., а також показаннями свідків.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що у протоколі про адміністративне правопорушення, який складений 13 лютого 2015 року щодо ОСОБА_2, крім зареєстрованого місця проживання (спірний будинок), зазначене місце фактичного проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_3 . Також ця адреса проживання відповідача зазначена у постанові Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 березня 2015 року.

Отже, ОСОБА_2 до 13 лютого 2015 року добровільно виїхав зі спірного будинку, тобто більше року не проживає за місцем реєстрації, а наприкінці лютого 2015 року передав їй ключи від будинку.

Також вказувала на те, що помилкове посилання суду першої інстанції на положення статті 71 ЖК Української РСР, не спростовує правильність висновків суду.

Рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2018 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березні 2018 року у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Луспеника Д. Д., Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 13 червня 2002 року ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

З 20 вересня 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року.

У шлюбі сторони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У спірному житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (колишній чоловік), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_5 (внучка).

ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 11 листопада 2008 року належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_3, а також на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 24 грудня 1997 року відділом приватизації центру "Укрспецвагон", - 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з довідками від 15 грудня 2015 року, від 14 вересня 2015 року, від 05 лютого 2016 року, складеними головою квартального комітету Добровольською Т. Л., та актами квартального комітету смт Панютине від 15 грудня 2015 року, від 14 вересня 2015 року, від 05 лютого 2016 року, ОСОБА_2 з 10 лютого 2015 року не проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі статтею 383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України дає підстави для висновку, що негаторний позов - це вимога власника (особи, яка має речове право на чуже майно) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника (особи, яка має речове право на чуже майно), тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що: "одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна".

Згідно із частинами першою, другою статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_2 з 10 лютого 2015 року не проживає у спірному житловому будинку, що підтверджується довідками від 15 грудня 2015 року, від 14 вересня 2015 року, від 05 лютого 2016 року, складеними головою квартального комітету Добровольською Т. Л., та актами квартального комітету смт Панютине від 15 грудня 2015 року, від 14 вересня 2015 року, від 05 лютого 2016 року.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд виходив із того, що зазначена в цих актах та довідках дата відсутності ОСОБА_2 у спірному будинку спростовується даними, що містяться в постанові слідчого СВ Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області від 20 липня 2017 року про закриття кримінального провадження, в якій зазначено, що допитана 09 квітня 2015 року як потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що 05 лютого 2015 року під час сварки вона ( ОСОБА_1 ) переїхала мешкати до своїх батьків, а ОСОБА_2 залишився мешкати в будинку. ОСОБА_1 повернулася додому лише 02 березня 2015 року.

Посилаючись на вказані обставини, суд апеляційної інстанції не вказав, яким чином вказані показання ОСОБА_1 спростовують факт непроживання ОСОБА_2 у спірному будинку з 10 лютого 2015 року, який підтверджується довідками від 15 грудня 2015 року, від 14 вересня 2015 року, від 05 лютого 2016 року, складеними головою квартального комітету Добровольською Т. Л., та актами квартального комітету смт Панютине від 15 грудня 2015 року, від 14 вересня 2015 року, від 05 лютого 2016 року, фактичновдався до переоцінки доказів, яким надана належна правова оцінка судом першої інстанції.

Крім того, посилаючись на недоведеність факту непроживання ОСОБА_2 у спірному будинку з 10 лютого 2015 року, апеляційний суд не врахував таке.

Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ХА № 002623 від 13 лютого 2015 року, ОСОБА_2 06 лютого 2015 року у смт Панютине за місцем проживання на АДРЕСА_1 вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_1, чим вчинив насилля в сім`ї (а. с. 49).

При цьому у протоколі про адміністративне правопорушення, який складений 13 лютого 2015 року щодо ОСОБА_2, крім його зареєстрованого місця проживання, зазначене місце його проживання: АДРЕСА_3 .

Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 березня 2015 року у справі № 629/1070/15-п ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) з накладенням адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт строком 40 годин (а. с. 50).

У вказаній постанові також зазначено фактичне місце проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_2 добровільно залишив спірний будинок, будучи зареєстрованим у цьому приміщенні, без поважних причин не проживав у ньому з 10 лютого 2015 року, тобто понад один рік.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для усунення перешкод у користуванні житловим будинком ОСОБА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком та зняття його з реєстраційного обліку у вказаному житловому будинку.

Задоволення вказаних вимог не призведе до порушення права на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з наявністю у ОСОБА_2 іншого житла, окрім спірного.

Також колегія суддів вважає за необхідне врахувати, що ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 вересня 2020 року у справі "Левчук проти України" (заява № 17496/19) суд зазначив, що у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканість.

Оскільки ОСОБА_2 втратив право користування спірним житловим приміщенням, у нього відсутнє право на чужу річ, як і право власності на спірний житловий будинок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення порушеного права користування спірним житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням.

Суд першої інстанції, рішення якого заявник просить залишити без змін, правильно вирішивши спір по суті, проте помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 71 ЖК Української РСР, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулює відносини наймача та членів його сім`ї в будинках державного та громадського житлового фонду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на положення статті 71 ЖК Української РСР, а у решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про скасування рішення суду апеляційної інстанції, зміну рішення суду першої інстанції, то судові витати, понесені заявником у зв`язку переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 204,80 грн підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року скасувати.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2017 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на положення статті 71 ЖК Української РСР, а у решті залишити в силі.

Додаткове рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 липня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 204,80 грн.

Головуючий	Д. Д. Луспеник
Судді:	І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк