523/10862/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 16.12.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2017 року у складі судді Сувертак І. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Громіка Р. Д., Сєвєрової Є. С.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 16 серпня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 268/07ф-06, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти у розмірі 11 000,00 доларів США, що еквівалентно 55 000,00 грн, під 14 % річних на поточні потреби, строком користування до 15 серпня 2017 року.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року позов ПАТ "ВіЕйБі Банк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" кредитну заборгованість у розмірі 98 556,58 грн та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_1 не здійснює погашення заборгованості за кредитним договором до теперішнього часу та станом на 14 червня 2016 року розмір його заборгованості становить 563 025,22 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 268/07ф-06.

Різниця між сумою заборгованості, встановленою заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року у справі № 2-4264/11, та існуючою заборгованістю відповідно до згаданого розрахунку заборгованості становить 464 468,64 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ "ВіЕйБі Банк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 464 468,64 грн та судові витрати у розмірі 6 967,30 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2017 року, позов ПАТ "ВіЕйБі Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" заборгованість за кредитним договором від 16 серпня 2007 року № 268/07ф-06 у розмірі 464 468,64 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Уточнена касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до розрахунку заборгованості від 14 червня 2016 року, наданого позивачем, заборгованість складається з основної суми кредиту у розмірі 9 809,44 доларів США (яка вже стягнута заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року у справі № 2-4264/11), відсотків у розмірі 12 206,30 доларів США (які не відповідають дійсності, так як розраховані виходячи із 17 % річних, а відповідно до кредитного договору мають бути 14 % річних) та плати за несвоєчасне погашення заборгованості 13 321,23 грн.

Таким чином, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є обґрунтованим та не відповідає дійсності, а тому заявлені позовні вимоги не доведені.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "ВіЕйБі Банк" зазначило, що при пред`явленні цього позову до суду обрахунок заборгованості здійснювався з урахуванням заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року в справі № 2-4264/11. Щодо стягнення неустойки, то у відповідності до статті 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) встановлюється спеціальна позовна давність строком в один рік, тому неустойка стягувалась за період з 01 липня 2015 року до 14 червня 2016 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2017 року залишено без руху.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року матеріали касаційного провадження передані до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2017 року і витребувано із Суворовського районного суду м. Одеси цивільну справу № 523/10862/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

25 березня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про заміну позивача ПАТ "ВіЕйБі Банк" правонаступником - ОСОБА_2, на тій підставі, що 28 листопада 2019 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі - ТОВ "Вердикт Капітал") укладені договори про відступлення прав вимоги № 212009 та відступлення прав вимоги за іпотечним договором, за умовами яких, крім іншого, банк передав право вимоги за кредитним договором № 268/07ф-06, укладеним 16 серпня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1, та за іпотечним договором, укладеним 16 серпня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1

28 лютого 2020 року між ТОВ "Вердикт Капітал" та ОСОБА_2 укладено договір № 268/07ф-6/1 про відступлення прав вимоги за кредитним договором, укладеним 16 серпня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1, за умовами якого ТОВ "Вердикт Капітал" передало право вимоги за кредитним договором № 268/07ф-06 та за іпотечним договором, укладеними 16 серпня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1

26 березня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про відмову від позову у зв`язку із обопільною домовленістю між сторонами.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року касаційне провадження у справі № 523/10862/16-ц (провадження № 61-9141св18) зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Гея" до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Факторинг", Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна, про визнання договору про відступлення прав недійсним, за касаційною скаргою Акціонерного товариства закритого типу "Гея" на рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року.

10 листопада 2020 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 638/22396/14-ц прийнято постанову.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційне провадження у справі № 523/10862/16-ц (провадження № 61-9141св18) поновлено.

Фактичні обставини справи

16 серпня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 268/07ф-06, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в сумі - 11 000,00 доларів США, що еквівалентно 55 000,00 грн, зі сплатою 14 % річних за користування кредитом, строком до 15 серпня 2017 року. Цільове призначення кредиту - споживчі потреби, оплата витрат позичальника по договору страхування нерухомого майна предмета іпотеки, зазначеного в пункті 1.5 цього договору, договору страхування життя позичальника, сплата комісії.

Підпунктом 3.3.3 кредитного договору встановлено обов`язок позичальника здійснювати погашення кредиту та процентів кожного місяця у строки та порядку, встановлені графіком та умовами договору.

Підпунктом 2.6.1 кредитного договору передбачено право кредитора вимагати дострокове погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованими процентами за користування кредитом, неустойкою, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов цього договору.

Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконав. Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року у цивільній справі № 2-4264/11 за позовом ПАТ "ВіЕйБі Банк" до ОСОБА_1 з останнього стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 98 556,58 грн. Рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до вказаного заочного рішення заборгованість ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань та порушенням умов кредитного договору станом на 04 травня 2011 року складала 98 556,58 грн, з яких заборгованість за кредитом -77 358,22 грн, заборгованість за відсотками -19 034,52 грн, штраф за порушення строків сплати кредиту та відсотків -2 163,84 грн.

Банк повідомляв ОСОБА_1 про невиконання умов кредитного договору від 16 серпня 2007 року № 268/07ф-6 та надсилав позичальнику вимогу про дострокове повне погашення заборгованості, що підтверджується листом-повідомленням від 11 листопада 2008 року за № 02-004/3154.

Відповідно до розрахунку, наданого ПАТ "ВіЕйБі Банк" у справі, яка переглядається у касаційному порядку, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 серпня 2007 року № 268/07ф-06 станом на 14 червня 2016 року становить 563 025,22 грн.

Різниця між встановленою заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року у справі №2-4264/11 сумою стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором та існуючою заборгованістю відповідно до наведеного розрахунку заборгованості становить 464 468,64 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набуття чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Щодо заміни ПАТ "ВіЕйБі Банк" правонаступником

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

У постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від зазначеного висновку.

Враховуючи, що у цій справі питання про залучення правонаступника банку як нового кредитора порушує фізична особа ОСОБА_2, у задоволенні його заяви про заміну позивача ПАТ "ВіЕйБі Банк" правонаступником слід відмовити на підставі частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України.

У зв`язку з цим правові підстави для розгляду судом заяви ОСОБА_2 про відмову від позову відсутні.

Щодо розгляду справи по суті

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2017 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором від 16 серпня 2007 року № 268/07ф-06, яким йому надано кредит строком до 15 серпня 2017 року. У зв`язку із цим у липні 2011 року банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування коштами та пені з ОСОБА_1 . Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року в справі № 2-4264/11 за позовом ПАТ "ВіЕйБі Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком та його порушення.

Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Звернувшись до суду з позовом у справі № 2-4264/11, банк таким чином змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 1050 ЦК України та фактично зафіксував розмір існуючої у ОСОБА_1 заборгованості. Відповідно до заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року ця заборгованість складається із заборгованості за кредитом у розмірі 77 358,22 грн, відсотків за користування кредитом у розмірі 19 034,52 грн, штрафу за порушення сплати кредиту та відсотків - 2 163,84 грн, а разом заборгованість становить 98 556,58 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) на підставі правового аналізу статей 526, 599, 611, 625 ЦК України зроблено правовий висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення й обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, витікає вже не з кредитних правовідносин сторін, які припинились в момент погашення заборгованості, а із прострочення виконання іншого грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням.

Враховуючи викладене, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконує судове рішення у справі № 2-4264/11, кредитор мав право на стягнення з нього компенсаційних сум відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Проте із розрахунку заборгованості, наданого ПАТ "ВіЕйБі Банк" у цій справі, відомо, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 серпня 2007 року № 268/07ф-06, починаючи з 17 серпня 2007 року, станом на 14 червня 2016 року складала 563 025,22 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 9 809,44 доларів США, що еквівалентно 244 928,78 грн; заборгованість за відсотками - 12 206,30 доларів США, що еквівалентно 304 775,21 грн; комісія - 13 321,23 грн.

Тобто після звернення до суду у липні 2011 року з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 98 556,58 грн ПАТ "ВіЕйБі Банк" продовжувало нараховувати ОСОБА_1 заборгованість відповідно до умов кредитного договору, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

При цьому вимогу про застосування санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України, у зв`язку із простроченням виконання судового рішення у справі № 523/10862/16-ц ПАТ "ВіЕйБі Банк" до суду не заявляло, такий позов не подано.

За таких обставин, позовні вимоги ПАТ "ВіЕйБі Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у цій справі є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.