199/4020/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 09.12.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк") і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання на придбання автомобіля Nissan TIIDA отримала кредит у розмірі 23 532,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмір 13,50 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 24 червня 2015 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 25 червня 2008 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким останній зобов`язався солідарно у повному обсязі відповідати перед банком за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором від 25 червня 2008 року станом на 10 грудня 2015 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 26 887,41 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 10 грудня 2015 року складає 615 585,02 грн, з яких: 13 725,38 дол. США - заборгованість за кредитом, 5 530,99 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 6 681,74 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 949,29 дол. США - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом.

На підставі вказаного АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", просило суд солідарно стягнути із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2008 року у розмірі 26 887,41 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 10 грудня 2015 року складає 615 585,02 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, позов АТ "Альфа-Банк" задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2008 року у розмір 527 177,80 грн, що в еквіваленті становить 24 490,60 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмір 295 448,69 грн, що в еквіваленті становить 13 725,38 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 100 329,23 грн, що в еквіваленті становить 4 660,90 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 99 600,59 грн та пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 31 799,30 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" судовий збір у розмірі 7 907,65 грн.

У задоволенні інших вимог АТ "Альфа-Банк" відмовлено.

Частково задовольняючи позов АТ "Альфа-Банк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув з позичальника заборгованість за кредитним договором. Розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору. Разом з тим, відсутні підстави для задоволення вимог банку до поручителя, оскільки постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року визнано припиненою поруку за договором поруки від 25 червня 2008 року, укладеним між АКБ СР "Укрсоцбанк" і ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та зупинено виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року і постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14 та у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 23 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що підстав для задоволення позову банку немає, оскільки позичальником на виконання умов кредитного договору було сплачено 162 179,49 грн, у той час як в кредит було отримано грошові кошти у розмірі 114 111,97 грн, які банк перерахував на рахунок автосалону, в якому був придбаний автомобіль.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів отримання позичальником грошових коштів у розмірі 23 535,00 дол. США, як стверджує банк, оскільки фактично було отримано саме 114 111,97 грн. Також судами не враховано ту обставину, що право власності на автомобіль Nissan TIIDA за ОСОБА_1 було зареєстровано 19 червня 2008 року, а кредит на його придбання остання отримала лише 25 червня 2008 року.

Крім того, наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором від 25 червня 2008 року не відповідає дійсності, виконаний з порушеннями, зокрема, банком пред`явлено вимогу про стягнення пені за період з 10 грудня 2014 року по 07 червня 2016 року, тобто за 1,5 роки, що є порушенням вимог пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Також судами не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише в межах визначеного договором строку кредитування.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 червня 2008 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 23 532,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,50 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 24 червня 2015 року. У пункті 1.2 цього договору визначено, що кредит надається на наступні цілі: на придбання автомобіля Nissan TIIDA, 2008 року випуску, синього кольору, згідно з договором купівлі-продажу від 09 червня 2008 року, укладеного з приватним торгівельно-промисловим підприємством "Сінгл".

Зобов`язання АКБ СР "Укрсоцбанк" щодо видачі кредиту ОСОБА_1 були виконані належним чином та у повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки від 25 червня 2008 року.

На виконання умов кредитного договору від 25 червня 2008 року ОСОБА_1 було здійснено наступні платежі: 14 липня 2008 року - 282,35 дол. США та 282,35 дол. США; 06 серпня 2008 року - 277,65 дол. США (кредит) та 298,24 дол. США (проценти); 15 вересня 2008 року - 299,56 дол. США (кредит) та 250,44 дол. США (проценти); 15 жовтня 2008 року - 260,44 дол. США (кредит) та 273,98 дол. США (проценти); 14 листопада 2008 року - 280,00 дол. США (кредит) та 262,00 дол. США (проценти); 12 грудня 2008 року - 286,15 дол. США (кредит) та 233,85 дол. США (проценти); 15 січня 2009 року - 273,90 дол. США (кредит) та 280,03 дол. США (проценти); 16 лютого 2009 року - 3,97 дол. США (кредит) та 236,03 дол. США (проценти); 18 лютого 2009 року - 0,09 дол. США (кредит) та 275,91 дол. США (проценти); 13 березня 2009 року - 4 000,00 грн; 15 квітня 2009 року - 280,00 дол. США (кредит) та 253,92 дол. США (проценти); 15 травня 2009 року - 280,07 дол. США (кредит) та 234,81 дол. США (проценти); 15 червня 2009 року - 280,19 дол. США (кредит) та 223,99 дол. США (проценти); 12 жовтня 2009 року - 200,00 грн; 14 грудня 2009 року - 200,00 грн; 14 січня 2010 року - 200,00 грн; 16 червня 2011 року - 10 000,00 дол. США; 12 грудня 2012 року - 4 904,00 дол. США; 15 серпня 2013 року - 246,00 дол. США.

10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-Банк" та єдиним акціонером акціонерного товариства "Укрсоцбанк" затверджено рішення про реорганізацію акціонерного товариства "Укрсоцбанк" шляхом приєднання до АТ "Альфа-Банк".

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2019 року до участі у справі залучено правонаступника акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - АТ "Альфа-Банк".

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у справі № 199/1657/17за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", ОСОБА_1 визнано припиненим договір поруки від 25 червня 2008 року, укладений між АКБ СР "Укрсоцбанк" і ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Таким чином, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором від 25 червня 2008 року позичальником належним чином не виконано, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за цим договором заборгованості у валюті наданого кредиту.

При цьому суд перевірив розрахунок кредитної заборгованості на дотримання вимог умов договору та закону, а відповідачем у порушення вимог статті 81 ЦПК України доказів на спростування цього розрахунку не надано, тому з урахуванням вказаного та положень статті 13 ЦПК України доводи касаційної скарги про невідповідність розрахунку банку дійсним обставинам справи є безпідставними.

Крім того, зі змісту розрахунку вбачається, що заборгованість за процентами банком була нарахована станом на 10 грудня 2015 року, тобто в межах строку кредитування, визначеного пунктом 1.1.1 кредитного договору. Доказів того, що кредитором було змінено строк виконання основного зобов`язання матеріали справи не містять.

Також безпідставним є твердження заявника, що позичальником було отримано кредит у розмірі 114 111,97 грн, а не 23 535,00 дол. США, оскільки вказане спростовується змістом заяви на видачу готівки від 25 червня 2008 року, підписаної ОСОБА_1, згідно з якою остання отримала грошові кошти у розмірі 23 535,00 дол. США, еквівалент яких складає 114 111,97 грн. Крім того, умовами кредитного договору від 25 червня 2008 року було передбачено конвертацію кредитних коштів, так згідно з пунктом 2.1 надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті з позичкового рахунку шляхом конвертації через касу банку для подальшого перерахування позичальником на цілі, визначені пунктом 1.2 цього договору, тобто для оплати придбаного автомобіля Nissan TIIDA. Вказане також свідчить, що за умовами договору кредит було отримано ОСОБА_1 для оплати вже придбаного автомобіля, що спростовує відповідні доводи заявника про неврахування судами цієї обставини.

Щодо доводів касаційної скарги, що позивачем було пред`явлено вимогу про стягнення пені за період з 10 грудня 2014 року по 07 червня 2016 року, тобто за 1,5 роки, що є порушенням вимог пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, колегія суддів виходить з наступного.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Сторонами кредитного договору від 25 червня 2008 року погоджено кінцевий термін повернення основної заборгованості, а саме - 24 червня 2015 року.

Зі змісту наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором від 25 червня 2008 року вбачається, що пеня була нарахована за період з 10 грудня 2014 року по 10 грудня 2015 року.

Разом з тим, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та неустойку (штраф, пеню) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення пені після 24 червня 2009 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки, що не були враховані судами під час вирішення спору, узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18.

Крім того, пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність тривалістю в один рік щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З урахуванням вказаного, враховуючи, що із позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 червня 2008 року позивач звернувся 07 червня 2016 року, відповідачами подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 125-127, т. 1) та, що сторонами зазначеного договору погоджено, що у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, а також прострочення строків повернення кредиту, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення, то вимоги АТ "Альфа-Банк" про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 07 червня 2015 року по 24 червня 2015 року (включно) у розмірі 397,47 дол. США (пеня за несвоєчасне повернення кредиту) та у розмірі 55,80 дол. США (пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом), а всього 453,27 дол. США.

При цьому колегія судді враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17, згідно з якою оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті

У частинах першій, другій, четвертій статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права в частині визначення розміру заборгованості за пенею, яка підлягає стягненню, то оскаржувані судові рішення підлягають зміні в указаній частині, а в іншій частині - залишенню без змін відповідно до вимог статті 410 ЦПК України.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року змінити в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Альфа-Банк" заборгованості за пенею за кредитним договором від 25 червня 2008 року, зазначивши, що стягненню підлягає пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 397,47 дол. США (триста дев`яносто сім доларів США сорок сім центів) та пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 55,80 дол. США (п`ятдесят п`ять доларів США вісімдесят центів).

В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року з урахуванням змін, внесених цією постановою.