668/8268/15-ц Про розірвання шлюбу - 25.11.2020 Прийняття

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 01 червня 2002 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні, актовий запис №180.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області складі судді ОСОБА_3. від 03 жовтня 2019 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк для подання заяви про перегляд заочного рішення суду. Заяву про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 28 липня

2015 року у цій справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1

10 червня 2020 року подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 03 жовтня

2019 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування заочного рішення мотивовані лише тим, що судова повістка відповідачу направлялася за неналежною адресою та копію заочного рішення вона не отримувала.

При цьому суд першої інстанції не зазначив, які саме докази, надані відповідачем, свідчать про існування обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи та які свідчили б про необхідність скасування заочного рішення про розірвання шлюбу між сторонами.

Суд апеляційної інстанції узяв до уваги, що в заяві про перегляд заочного рішення відповідач не порушувала питання про відновлення шлюбних стосунків з позивачем, який відповідно до копії свідоцтва про шлюб

від 01 жовтня 2019 року перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, про що було відомо суду, а звідси - про неможливість ухвалення іншого рішення по суті спору.

Херсонський міський суд Херсонської області, скасувавши заочне рішення про розірвання шлюбу, яке було чинним протягом чотирьох років, порушив принцип правової визначеності, тобто принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про перегляд заочного рішення і скасування заочного рішення, апеляційний суд виходив із того, що хоча ухвала про скасування заочного рішення не входить до переліку ухвал, визначених статтею 353 ЦПК України як таких, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, однак скасування цієї ухвали є необхідним та можливим відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України. При цьому суд апеляційної інстанції зважав на те, що рішення суду по суті спору при повторному розгляді позову про розірвання шлюбу ухвалити неможливо в зв`язку з небажанням сторін відновлювати свої шлюбні стосунки та враховуючи, що кожен з них має інші сім`ї. Крім того, врахував Рішення Конституційного Суду України

від 21 жовтня 2010 року №3-рп/2010 щодо офіційного тлумачення окремих пунктів статті 293 ЦПК України, Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року №3-рп/2010 (v003p710-10) року щодо невичерпності ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення, а також конвенційні принципи, метою яких є забезпечення права кожної із сторін на справедливий розгляд його справи судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційного суду від 06 серпня 2020 року та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення не входить до переліку ухвал, передбаченого статтею 353 ЦПК України, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду. Посилання апеляційного суду на рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року (v003p710-10) у справі №3-рп/2010 року є помилковими, оскільки конституційне звернення стосувалося виключно права оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про видачу та про відмову у видачі дубліката виконавчого листа. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив її чоловіку строк на апеляційне оскарження ухвали Херсонського міського суду Херсонської області

від 03 жовтня 2019 року, оскільки цю ухвалу позивач отримав у день її постановлення, однак звернувся із апеляційною скаргою лише 10 червня 2020 року, тоді як строк на апеляційне оскарження судового рішення закінчився 18 жовтня 2019 року.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 16 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який задоволено заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 28 липня 2015 року.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій посилалася на неналежне повідомлення її судом першої інстанції про дату, місце та час розгляду справи, у зв`язку із чим вона була позбавлена можливості надати письмові заперечення на позовну заяву, а також звернутися до суду із зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 03 жовтня

2019 року заяву про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 28 липня

2015 року у цій справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Вказану ухвалу суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 отримав 03 жовтня 2019 року (а. с. 78).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1

10 червня 2020 року подав апеляційну скаргу із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що процесуальні порушення судом першої інстанції були встановлені при розгляді дисциплінарної скарги щодо судді ОСОБА_3., рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності якої було отримано ним лише 30 травня 2020 року.

Суд апеляційної інстанції визнав зазначені причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними та 23 червня 2020 року постановив ухвалу про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху, надав останньому строк для зазначення інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

У червні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 03 жовтня

2019 року, на обґрунтування якої зазначав, що він є директором

ТОВ "Зерноком Херсон Агро", яке займається вирощуванням сільськогосподарських культур, у зв`язку із чим з жовтня до червня був зайнятий діяльністю товариства. Крім того, з 05 до 12 грудня 2019 року він перебував на лікарняному. Також посилався на введення 11 березня

2020 року в Україні карантину і отримання лише у травні 2020 року рішення Вищої ради правосуддя про притягнення судді першої інстанції до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 06 липня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне скарження та відкрито апеляційне провадження у справі.

06 серпня 2020 року Херсонський апеляційний суд прийняв постанову про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1, скасування ухвали Херсонського міського суду Херсонської області

від 03 жовтня 2019 року та відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставою касаційного оскарження постанови Херсонського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року заявник зазначає грубе порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (положень статті 353 ЦПК України). Вказує на те, що апеляційним судом не взято до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року

(справа № 54/9100/14-ц).

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Частиною першою статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення у цьому переліку відсутня.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 (v003p710-10) ).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (рішення ЄСПЛ у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року).

Таким чином, право на суд, складовою якого є право доступу до правосуддя, в аспекті апеляційного оскарження ухвали місцевого суду може бути обмежено на національному рівні з легітимною метою та із забезпеченням пропорційності при застосуванні відповідних правових засобів, передбачених процесуальним законом. Наведене не має наслідком порушення права на доступ до правосуддя.

Правові висновки щодо порядку оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції висловлено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 13 червня 2018 року у справі № 522/14750/16-ц (провадження

№ 14-205цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), від 04 липня 2018 року у справі

№ 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18), у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 522/18296/14-ц (провадження № 14-62цс19).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Така мета є легітимною.

Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження

№ 61-19138сво18) дійшов висновку, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати в порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи своїми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.

Ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення не входить до переліку ухвал, який визначено у частині першій статті 353 ЦПК України, як такі, що можуть бути оскаржені окремо

від рішення суду, а тому ухвала Херсонського міського суду Херсонської області від 03 жовтня 2019 року не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті справи й окремо від цього рішення.

Заперечення ОСОБА_1 на цю ухвалу та мотиви її постановлення можуть бути об`єктом апеляційного перегляду виключно

у разі подання апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті предмета спору відповідно до правил, передбачених частиною другою статті 353 ЦПК України.

Верховний Суд враховує, що ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі

(не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції заперечення на вказану ухвалу. Таке відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження питання, яке не перешкоджає подальшому провадженню у справі, є розумним обмеженням, покликаним перешкодити хаотичному руху справи і є передбачуваним для заявника з огляду на зміст статті 353 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суд апеляційної інстанції на викладене уваги не звернув, розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду, яка не підлягала апеляційному оскарженню, порушив норми процесуального права, якими передбачено певні обмеження щодо оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, і ці обмеження є для заявника передбачуваними.

Посилання суду апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року (v003p710-10) у справі № 3-рп/2010 як на підставу для апеляційного перегляду ухвали суду, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, є помилковими, оскільки у цій справі Конституційний Суд України давав офіційне тлумачення пункту 18 частини першої

статті 293 ЦПК України 2004 року та не давав тлумачення з приводу можливості оскарження у апеляційному порядку ухвали суду про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та його скасування. Також у вказаному Рішенні Конституційного Суду України і аналогічних рішень Конституційного Суду України йшлося про ухвали суду першої інстанції, які є в переліку статті 293 ЦПК України 2004 року, проте суди звужено застосовували вказану норму.

Крім того, на відміну від змісту статті 293 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішень Конституційним Судом України, визначений у статті 353 ЦПК України перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, є деталізованим, вичерпним і не передбачає розширеного тлумачення.

За таких обставин безпідставним є посилання суду апеляційної інстанції на те, що з урахуванням роз`яснень Конституційного Суду України апеляційному оскарженню окремо від рішення суду підлягають також ухвали про задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

Порушення норм процесуального права, які призвели до прийняття незаконної постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, відповідно до частини шостої

статті 411 ЦПК України є підставою для скасування такого судового рішення апеляційної інстанції і направлення справи до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Щодо клопотання позивача про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції

У листопаді 2020 року від ОСОБА_1 надійшло зазначене клопотання.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для проведення судового засідання в режимі відеоконференції немає.