211/6020/15-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 23.11.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року в складі судді Папариги В. А. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що згідно з договором від 18 червня 2008 року № 0307/0608/71-138, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1, відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 40 000,00 дол. США зі сплатою 11,9 % річних на строк до 17 червня 2028 року.

Для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 відповідно до договору іпотеки від 18 червня 2008 року № 0307/0608/71-138-Z-1 передав у іпотеку належну йому на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 58,9 кв. м.

25 травня 2012 року за договором купівлі-продажу прав вимоги ПАТ "Сведбанк" передало ПАТ "Дельта Банк" право вимоги за зазначеними кредитним та іпотечним договорами.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 970 060,27 грн, яка включає заборгованість за кредитом - 841 467,20 грн і заборгованість за відсотками - 128 593,08 грн.

З огляду на викладене позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на спірну квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 970 060,27 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_2 .

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що за рішенням суду можливо звернути стягнення на предмет іпотеки лише шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку". Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки є позасудовим, а не судовим (за рішенням суду) способом звернення стягнення. Оскільки сторони в іпотечному договорі дійшли згоди про можливість застосування цього позасудового способу звернення стягнення на іпотечне майно, підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за судовим рішенням немає.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У травні 2018 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що, виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб визначено іпотечним договором.

Висновки судів про неможливість звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який запропонований ПАТ "Дельта Банк" у позовній заяві, а саме шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки, є помилковими.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Суди встановили, що згідно з договором від 18 червня 2008 року № 0307/0608/71-138, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 40 000,00 дол. США з розрахунку 11,9 % річних на строк до 17 червня 2028 року.

Для забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 18 червня 2008 року № 0307/0608/138-Z-1, за яким іпотекодавець передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" і ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ "Сведбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта банк" права вимоги за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 0307/0608/71-138.

За розрахунком ПАТ "Дельта Банк" у ОСОБА_1 внаслідок невиконання зобов`язань за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 970 060,27 грн, яка включає заборгованість за кредитом - 841 467,20 грн і заборгованість за відсотками - 128 593,08 грн.

19 серпня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" направило ОСОБА_1 досудову вимогу про повернення суми заборгованості у розмірі 970 060,27 грн.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, ПАТ "Дельта Банк" посилалось на те, що відповідач ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав та у нього утворилась заборгованість, а тому у позивача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за рішенням суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк", суди виходили з відсутності правових підстав для їх задоволення у спосіб, визначений позивачем, а саме шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з такими висновками суду першої та апеляційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до частини першої цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.

Позивач відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" має можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Зазначений правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) та від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18).

Відповідно до пункту 12.3.1 укладеного між сторонами договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому підпункті пункту 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Пунктом 12.3.1 договору також передбачено право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень пункту 12.3 цього ж договору незалежно від претензій іпотекодавця.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, визначили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшли обґрунтованого висновку про те, що передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, можливість застосування якого сторони передбачили в укладеному ними договорі іпотеки.

Доводи касаційної скарги про те, що, виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань за рішенням суду, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.