285/2467/14-ц Про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - 19.11.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року у складі судді Мозгового В. Б., постанову Житомирського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк), правонаступником якого є Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 25 липня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11375693000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 34 400 дол. США, що еквівалентно 166 592 грн, зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 22 липня 2018 року.

У забезпечення виконання умов цього договору 25 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 219382, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалася відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 25 липня 2008 року № 11375693000.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх договірних зобов`язань утворилася заборгованість, яка станом на 29 квітня 2014 року становить 17 225,95 дол. США, з яких: 16 971,02 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 254,93 дол. США - заборгованість за відсотками; пеня - 1 555,85 грн.

На підставі викладеного,уточнивши позовні вимоги, АТ "УкрСиббанк просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 17 225,95 дол. США та пеню у розмірі 1 555,85 грн.

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим.

Зустрічний позов мотивовано тим, що банк та позичальник ОСОБА_1 25 липня 2008 року уклали додаткову угоду, відповідно до якої було, зокрема, збільшено процентну ставку за основним зобов`язанням.

Зазначає, що про укладення додаткової угоди банк поручителя ОСОБА_2 не повідомляв та своєї згоди на її укладення вона не надавала. Тому, оскільки без її згоди було збільшено процентну ставку за основним зобов`язанням, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності, зобов`язання за договором відповідно до частини першої статті 559 ЦК України є припиненим.

Враховуючи вказане, ОСОБА_2 просила визнати зобов`язання, що виникли за договором поруки № 219382 від 25 липня 2008 року, укладеним між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, такими, що припинили свою дію.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року у задоволенні позову Акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк") до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до АТ "УкрСиббанк", ОСОБА_1 про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим задоволено.

Визнано зобов`язання, що виникли за договором поруки від 25 липня 2008 року № 219382, укладеним між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, такими, що припинили свою дію.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач документально не підтвердив факт виконання банком умов договору в частині надання позичальнику ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 34 400 дол. США, а отже не довів належними та допустимим доказами виконання умов кредитного договору, заборгованість за яким є предметом даного розгляду, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Задовольняючи зустрічний позов, місцевий суд дійшов висновку, що додаткова угода від 25 липня 2008 року до кредитного договору укладена між банком і позичальником без погодження із поручителем, що призвело до збільшення обсягу відповідальності та зобов`язань поручителя, що, в силу положень цивільного законодавства, має наслідком припинення поруки.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, АТ "УкрСиббанк" подало апеляційну скаргу.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" суму заборгованості за кредитним договором від 25 липня 2008 року № 11375693000 станом на 29 квітня 2014 року в розмірі 17 225,95 дол. США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 16 971,02 дол. США, заборгованості за відсотками в розмірі 254,93 дол. США та пені в розмірі 1 555,85 грн.

В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції щодо доведеності обставин зміни зобов`язання без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності та є наслідком припинення поруки ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду в цій частині є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Частково задовольняючи первісні позовні вимоги до боржника, апеляційний суд виходив з того, що наявні правові підстави для задоволення позову в цій частині за наявності меморіального ордеру, виписки за кредитним договором та інших доказів, які в сукупності свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 квітня 2020 року АТ "УкрСиббанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до поручителя та задоволення зустрічного позову скасувати, направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що у пункті 2.1 договору поруки сторони узгодили, що у випадку змін умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін та погоджується, що такі зміни не потребуватимуть укладення додаткових угод між сторонами.

Касаційна скарга не містить доводів стосовно незаконності та необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій в частині первісних позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у зв`язку із чим справа у суді касаційної інстанції переглядається в частині первісного позову АТ "УкрСиббанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та в частині зустрічного позову, а в іншій частині не переглядається відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

27 травня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 липня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11375693000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 34 400 дол. США, що еквівалентно 166 592 грн, зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 22 липня 2018 року.

25 липня 2008 року між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 219382, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалася відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 25 липня 2008 року № 11375693000. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.

Пунктом 2.1. договору поруки передбачено, що у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін та погоджується, що такі зміни не потребуватимуть укладення додаткових угод між сторонами.

25 липня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ "УкрСиббанк" укладено додаткову угоду про внесення змін до основного кредитного договору, у відповідності до пункту 1.5. якої сторони домовились пункт 5.2 доповнити новим абзацом наступного змісту: "У випадках настання обставин: - передбачених підпунктами "а", "б" пункту 5.2 Договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до п.1.3.1 Договору; - передбачених підпунктом "в" пункту 5.2 Договору процентна ставка за Договором збільшуються не більше ніж на 10 (десять) % для кредитів у національній валюті та не більше ніж 5 (п`ять) % для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно п.1.3.1 Договору; - передбачених підпунктом "г" пункту 5.2 Договору процентна ставка за користування кредитним коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування".

ОСОБА_1, у порушення вимог зазначеного кредитного договору, не виконав взяті на себе зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої, згідно з наданим банком розрахунку станом на 29 квітня 2014 року становить 17 225,95 дол. США і складається з: 16 971,02 дол. США - заборгованості за тілом кредиту, 254,93 дол. США - заборгованості з відсотків, а також пені у розмірі 1 555,85 грн.

У травні 2015 року АТ "УкрСиббанк" направило на адресу боржника та поручителя вимогу погашення виниклої заборгованості із повідомленням про подальше стягнення усієї суми кредитної заборгованості в повному обсязі за відсутності належного реагування з боку позичальника та поручителя на цю вимогу. Однак вказана вимога банку залишилась невиконаною, заборгованість не сплачена.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою, як одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 ЦК України).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Разом із тим, приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

Аналогічні висновки містяться у пунктах 6.21, 6.22 та 6.27. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20).

Судами встановлено, що ОСОБА_2 як поручитель письмової згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності не надавала і про такі зміни повідомлена не була.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, встановивши, що зміни до кредитного договору в частині збільшення відсоткової ставки були внесені без належної згоди поручителя ОСОБА_2, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності як поручителя за кредитним договором, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволення зустрічного позову, оскільки дія поруки, яку взяла на себе ОСОБА_2 припинилася, що звільняє її від відповідальності перед кредитором АТ "УкрСиббанк" за зобов`язаннями ОСОБА_1 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди в оскаржуваній частині правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого у вказаній частині вимог ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на пункт 2.1. договору поруки, в якому зазначено, що у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін, є необґрунтованим, оскільки, як зазначалось вище, умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають необхідності узгодження певних змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 вересня 2019 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.