Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 367/2924/19

провадження № 61-21658св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Ірпінська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Ірпінської міської ради, яка підписана представником Залужняк Оксаною Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Іванченка М. М., Білич І. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Ірпінської міської ради про скасування розпорядження та поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що на день звільнення ОСОБА_1 була вагітною, а тому, в силу статті 184 КЗпП, її звільнення з роботи є незаконним. У відповідь на адвокатський запит, 20 березня 2019 року стало відомо, що позивач звільнена з посади директора комунального закладу "Центральний міський стадіон" Ірпінської міської ради (далі - КЗ "Центральний міський стадіон") на підставі розпорядження № 50-о від 11 березня 2019 року у зв`язку із закінчення строку контракту. В будь-який інший спосіб позивач не отримувала від відповідача зазначене вище розпорядження, а останній не надсилав останнє на адресу позивача. Позивач в період з 05 березня 2019 року по 15 березня 2019 року перебувала у лікарняній відпустці у зв`язку із хворобою. Крім того, після завершення лікарняної відпустки позивач продовжувала виконувати свої трудові обов`язки. Позивач є вагітною, що підтверджується обмінною карткою пологового будинку та протоколом УЗД вагітної від 20 березня 2019 року, а тому відповідач, якщо припустити, що дійсно контракт припинився, повинен був працевлаштувати позивача. Такий обов`язок, на думку позивача, відповідач повинен був виконати у день звільнення, однак останній, свій обов`язок не виконав. Вказані обставини свідчать виключно про те, що відповідач повинен був: 1) завчасно повідомити про припинення контракту та не бажання продовжувати трудові відносини; 2) прийняти розпорядження про звільнення; 3) видати трудову книжку та провести повний розрахунок, 4) працевлаштувати позивача. З цього слідує, що саме 11 березня 2019 року відповідач не приймав спірне розпорядження, оскільки в цей же день не було працевлаштовано позивача, та навіть не запропоновано іншу роботу, та не здійснено весь комплекс дій необхідних для звільнення.

ОСОБА_1 просила:

визнати протиправним та скасувати розпорядження № 50-о від 11 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КЗ "Центральний міський стадіон";

поновити ОСОБА_1 на посаді директора КЗ "Центральний міський стадіон";

судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області в складі судді: Карабаза Н. Ф., від 07 серпня 2019 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що пред`являючи позов і даючи пояснення в ході розгляду справи позивач вказувала, що на час звільнення вона була вагітна, а відповідачем не було здійснено її працевлаштування після закінчення строку дії контракту. У частині третій статті 184 КЗпП визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Враховуючи, що звільнення відбулося 12 березня 2019 року, а доказом наявності вагітності в ОСОБА_1 є протокол ультразвукового обстеження вагітних від 20 березня 2019 року відповідач був позбавлений можливості здійснити звільнення ОСОБА_1 з обов`язковим працевлаштуванням, як того вимагає стаття 184 КЗпП. Звільнення позивача з роботи за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП здійснено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасувати розпорядження № 50-о від 11 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КЗ "Центральний міський стадіон" та поновлення ОСОБА_1 на посаді директора КЗ "Центральний міський стадіон" не підлягають до задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана адвокатом Найємом Масі-Мустафою, задоволено.

Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 серпня 2019 року та постановлено нове рішення, яким визнано незаконним розпорядження Ірпінської міської ради від 11 березня 2019 року за № 50-о про звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлено ОСОБА_1 з 12 березня 2019 року на посаді директора КЗ "Центральний міський стадіон".

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щовідповідно до частини третьої статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціатив власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Тобто, із наведеного слідує, що відповідач не мав права звільняти з роботи позивачку, у зв`язку з чим, її позовні вимоги про поновлення на роботі є обґрунтованими. Отже, позивач повинна бути поновлена на роботі на посаді директора КЗ "Центральний міський стадіон" Ірпінської міської ради з 12 березня 2019 року. В цьому провадженні, позивач не просила суд стягнути на свою користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При відхиленні доводів відповідача в тій частині, що йому не було відомо про вагітність позивача на день її звільнення з роботи, апеляційний суд вказав, що вони не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки, як встановлено судом, на день звільнення позивачки з роботи - 12 березня 2019 року, існували обставини, які перешкоджали звільненню позивачки з роботи з підстав закінчення дії контракту, навіть, якщо про ці обставини не було відомо відповідачу. А тому, з дати, коли Ірпінській міській раді стало відомо про безпідставне звільнення позивачки з роботи, потрібно було виправити свою, навіть неумисну, помилку, скасувавши наказ про звільнення позивачки з роботи, та виконати вимоги передбачені статтею 184 КЗпП, якими врегульовано захист трудових прав вагітних жінок.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року Ірпінська міська рада подала касаційну скаргу, що підписана представником Залужняк О. В., в якій просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що припинення договору після закінчення строку не потребує заяви працівника. Підставою для його звільнення буде наказ про прийняття на роботу. Власник також не зобов`язаний попереджати працівника про майбутнє звільнення. Судом апеляційної інстанції при винесені рішення не враховано норми статті 36 КЗпП. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті двадцять три), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Вказує, що закінчення строку дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу або розпорядження про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціатив встановити трудові відносини.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом Найємом Масі-Мустафою, в якому просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що звільнення вагітних жінок у зв`язку із закінченням терміну трудового договору можливе лише з обов`язковим працевлаштуванням. Тобто власник або уповноважений ним орган зобов`язаний працевлаштувати вагітного працівника на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до фаху працівника. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням в цьому випадку не допускається. Аналогічна правова позиція виражена у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц, в якій наголошено, що звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП, у зв`язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості, а саме: звільнення, зокрема, вагітних жінок можливе на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП, однак провадиться з обов`язковим працевлаштуванням вагітної, тобто власник або уповноважений ним орган зобов`язаний працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Роботодавець має своєчасно у письмовій формі попередити вагітну жінку про припинення трудового договору та що після закінчення строку трудового договору вона

до роботи допущена не буде. Твердженням щодо того, що позивач не заперечувала факт не перебування у стані вагітності та не надала відповідних підтверджуючих документів. Відповідач знову таки намагається здійснити переоцінку наявних у справі доказів, що є неприпустимим на етапі касаційного розгляду.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 12 березня 2016 між Ірпінською міською радою в особі міського голови Карплюка В. А. та ОСОБА_1 укладено контракт з керівником комунального закладу про те, що ОСОБА_1 призначається на посаду директора КЗ "Центральний міський стадіон" на строк дії контракту.

Згідно підпункту 2 пункту 8 розділу ІІ контракту з керівником комунального закладу від 12 березня 2016 року орган управління майном має право звільняти керівника з посади в разі закінчення строку дії контракту.

Відповідно до додаткової угоди № б/н від 12 березня 2017 року до контракту з керівником комунального закладу від 12 березня 2016 року внесено зміну до контракту, а саме викладено пункт 27 контракту в новій редакції: "6.1. Цей контракт діє з 12 березня 2017 року до 12 березня 2019 року і набирає чинності з дня підписання сторонами. Дана угода укладена у двох примірниках, які мають одинакову юридичну силу, зберігаються у кожної із сторін та є невід`ємною частиною контракту". Інші умови контракту залишено без змін.

Розпорядженням про звільнення з роботи від 11 березня 2019 року № 50-о в. о. міського голови першим заступником міського голови Маркушина О. Г. звільнено ОСОБА_1 з посади директора КЗ "Центральний міський стадіон" Ірпінської міської ради 12 березня 2019 року у зв`язку з закінченням контракту.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП).

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору (частина третя статті 184 КЗпП).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 759/19440/15-ц (провадження № 14-105цс18) вказано, що: "звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП, у зв`язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості, а саме: звільнення, зокрема, вагітних жінок можливе на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП, однак провадиться з обов`язковим працевлаштуванням вагітної, тобто власник або уповноважений ним орган зобов`язаний працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. Згідно зі статтею 235 КЗпП підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором, або за відсутності підстав для звільнення. У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника на роботі немає. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке звільнило вагітну жінку, обов`язку по працевлаштуванню є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, а не про поновлення на попередній роботі. За заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання підприємством (установою, організацією) зобов`язання по її працевлаштуванню".

Згідно частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016/17-ц зроблено висновок, що "підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП".

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції встановив, що звільнення позивача з роботи за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП здійснено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства;

позивачем не заявлено позовних вимог про виконання відповідачем зобов`язання по працевлаштуванню та про стягнення середньої заробітної плати на період працевлаштування;

апеляційний суд не врахував, що невиконання підприємством (установою, організацією), яке звільнило вагітну жінку, обов`язку по працевлаштуванню є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, а не про поновлення на попередній роботі. За заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання підприємством (установою, організацією) зобов`язання по її працевлаштуванню. Тому апеляційний суд зробив неправильний висновок про скасування рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати; залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ірпінською міською радою сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн та, оскільки, позивач звільнена від сплати судового збору, то судовий збір підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 400 та 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 141, 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ірпінської міської ради, яка підписана представником Залужняк Оксаною Володимирівною, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 серпня 2019 року залишити в силі.

Компенсувати Ірпінської міській раді 1 536,80 грн судового збору за подання касаційної скарги з Державного бюджету України.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук