0417/12955/2012 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 18.11.2020 Прийняття

- із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 360 246,61 дол. США, що за курсом НБУ станом на 31 серпня 2011 року складає 2 871 165 грн 55 коп., яка складається з наступного: 76 401,25 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 608 917 грн 96 коп.) - заборгованість за кредитом, 24 748,47 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 197 245 грн 39 коп.) - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 225,60 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 25 708 грн 03 коп.) - заборгованість по комісії за користування кредитом, 238 565,95 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 1 902 095 грн 90 коп.) - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 62,74 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 500 грн 03 коп.) - штраф (фіксована частина); 17 151,61 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 136 698 грн 33 коп.) - штраф (процентна складова);

- з ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно 200 грн.

Позов мотивований тим, що 01 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та банком укладений кредитний договір № ODVIGK01420006, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 106 080 дол. США строком до 01 грудня 2015 року зі сплатою 15,96 % на рік на суму залишку заборгованості.

В забезпечення виконання вказаних зобов`язань 01 грудня 2005 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 0006/Р та 20 жовтня 2010 року між банком та ПАТ "Акцент-Банк" - договір поруки № 167, за умовами яких поручителі є солідарними боржниками із ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що позичальник порушила умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути, задовольнивши позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2015 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 01 грудня 2005 року № ODVIGK01420006 в розмірі 126 589,67 дол. США, що за курсом НБУ станом на 31 серпня 2011 року складає 1 008 919 грн 67 коп., яка складається з наступного: 76 401,25 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 608 917 грн 96 коп.) - заборгованість за кредитом; 24 748,47 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 197 245 грн 32 коп.) - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 225,60 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 25 708 грн 03 коп.) - заборгованість по комісії за користування кредитом; 5 000 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 39 850 грн) - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 62, 74 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 500 грн 03 коп.) - штраф (фіксована частина); 17 151,61 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 136 698 грн 33 коп.) - штраф (процентна складова). В задоволенні іншої частини позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 01 грудня 2005 року № ODVIGK01420006 виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку із ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк".

Встановивши, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 549 ЦК України, для зменшення суми пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором до 5 000 дол. США.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та в частині стягнення судового збору скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що рішенням Березівського районного суду Одеської області від 15 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 серпня 2013 року, кредитний договір від 01 грудня 2005 року № ODVIGK01420006 розірваний, дійшов висновку, що зобов`язання сторін припинились, а тому відсутні підстави для стягнення кредитної заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 13 червня 2018 року в справі № 548/981/15-ц, відповідно до якого розірвання кредитного договору припиняє дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У травні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що відсутні підстави для сплати нею кредитної заборгованості до 20 серпня 2013 року, оскільки ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 16 липня 2010 року забезпечено її позов про визнання кредитного договору недійсним шляхом припинення подальшого нарахування та сплати погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 772,61 дол. США.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 0417/12955/2012 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2020 року справу за позовом позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", найменування якого змінено на АТ КБ "ПриватБанк", 01 грудня 2005 року укладений кредитний договір № ODVIGK01420006, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання позичальнику готівкою на строк по 01 грудня 2015 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 106 080 грн., в тому числі на придбання нерухомості 96 000 дол. США і на оплату страхових платежів у сумі 10 080 дол. США зі сплатою за користування ним відсотків у розмірі 15,96 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно з пунктом 4.1 при порушенні позичальником кожного із зобов`язань, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 вищевказаного кредитного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 3,00 % від суми простроченого платежу.

Вимоги до відповідача ОСОБА_1 забезпечені шляхом укладання 01 грудня 2005 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 договору поруки № 0006/Р, відповідно до якого у випадку невиконання боржником своїх обов`язків за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Також вимоги до ОСОБА_1 забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ "Акцент-Банк" договору поруки від 20 жовтня 2010 року №167, відповідно до якого ПАТ "Акцент-банк" зобов`язалось солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором від 01 грудня 2005 року№ ODVIGK01420006, розмір відповідальності 200 грн.

Позичальник ОСОБА_1 допустила заборгованість за кредитним договором від 01 грудня 2005 року № ODVIGK01420006, яка станом 31 серпня 2011 року складає 2 871 165 грн 55 коп., яка складається з наступного: 76 401,25 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 608 917 грн 96 коп.) - заборгованість за кредитом, 24 748,47 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 197 245 грн 39 коп.) - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 225,60 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 25 708 грн 03 коп.) - заборгованість по комісії за користування кредитом, 238 565,95 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 1 902 095 грн 90 коп.) - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 62,74 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 500 грн 03 коп.) - штраф (фіксована частина); 17 151,61 дол. США (в гривневому еквіваленті складає 136 698 грн 33 коп.) - штраф (процентна складова).

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 15 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 серпня 2013 року, розірвано кредитний договір від 01 грудня 2005 року № ODVIGK01420006, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті)

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що рішенням Березівського районного суду Одеської області від 15 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 серпня 2013 року, кредитний договір від 01 грудня 2005 року № ODVIGK01420006 розірваний, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення кредитної заборгованості.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуне погоджується з вказаним висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Якщо кредитний договір розірвано у судовому порядку, суд, який розглядає справу, зобов`язаний надати оцінку встановленим рішенням суду обставинам щодо розірвання кредитного договору та наслідкам такого розірвання.

Розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12).

Після розірвання кредитного договору з огляду на те, що кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання, не припиняються окремі зобов`язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов`язань і після розірвання договору (висновок Верховного Суду України, сформульований в постанові від 09 вересня 2015 року в справі № 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання (частина перша статті 559 ЦК України).

Відтак, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов`язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов`язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов`язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов`язання, що виникло до моменту такого розірвання.

Вказаний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 548/981/15-ц (провадження № 14-182цс18).

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в повному обсязі в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором вищевикладеного не врахував, не дослідив наданий банком розрахунок заборгованості, зокрема в частині відповідальності відповідачів до моменту розірвання в судовому порядку кредитного договору від 01 грудня 2005 року № ODVIGK01420006.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, не дослідив надані сторонами докази в сукупності, зокрема, щодо відповідальності за кредитним договром відповідачів до 15 лютого 2013 року, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Посилання позичальника ОСОБА_1 на ухвалу Березівського районного суду Одеської області від 16 липня 2010 року, відповідно до якої забезпечено її позов про визнання кредитного договору недійсним шляхом припинення подальшого нарахування та сплати погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 772,61 дол. США. є безпідставним, оскільки заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки суд не в повній мірі дослідив наявні у справі докази, надані сторонами, а оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, норми матеріального права відповідно до них не застосовані, суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості усунути ці недоліки, тому справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.