635/8599/15-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 11.11.2020 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року у складі судді Панас Н. Л. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Бровченка І. О., Хорошевського О. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 13 листопада 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів у розмірі 59 000,00 дол. США, які остання зобов`язалась повертати частинами до 13 травня 2009 року.

13 травня 2009 року між ним та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 до договору позики, згідно з умовами якого сума позика була збільшена на 7 500,00 дол. США і склала 66 500,00 дол. США, які відповідачка зобов`язалась повернути до 13 листопада 2009 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 13 листопада 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку належний їй праві власності житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .

13 травня 2009 року між сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки від 13 листопада 2008 року, згідно з яким ОСОБА_2 на забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором позики також передала в іпотеку належну їй земельну ділянку площею 0,12 га на АДРЕСА_1 .

Вказував на те, що ОСОБА_2, незважаючи на ухваленні судові рішення про стягнення з неї на його користь заборгованості за договором позики, свої боргові зобов`язання не виконувала, на його вимоги не реагувала, внаслідок чого станом на 16 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 764 672,13 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив у рахунок задоволення його вимог за договором позики від 13 листопада 2008 року, зі змінами, внесеними додатковим договором № 1 від 13 травня 2009 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме - житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,12 га, що розташовані на АДРЕСА_1, шляхом продажу за процедурою, передбаченою статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною, згідно з пунктом 4 договору іпотеки у розмірі 500 000,00 грн, але не нижче за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності або незалежного експерта на час продажу з виселенням ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та переданням предмету іпотеки в управління іпотекодержателя з наданням права особисто або через представника пред`являти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, усно та письмово звертатися, одержувати і подавати необхідні довідки та будь-які інші документи, пов`язані з реалізацією іпотечного майна, а також вчиняти будь-які інші дії, пов`язані з продажом предмету іпотеки.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним 13 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зі змінами, внесеними додатковим договором № 1, укладеним 13 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,12 га, що розташовані на АДРЕСА_1, загальною вартістю згідно умов договору іпотеки - 500 000,00 грн, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 13 листопада 2008 року, у редакції додаткового договору № 1 від 13 травня 2009 року, у розмірі 764 672,36 грн, шляхом надання ОСОБА_1 права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, на умовах та в порядку, визначеною статтею 38 Закону України "Про іпотеку", за ціною, встановленою у пункті 4 договору іпотеки у розмірі 500 000,00 грн, але не нижче за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб`єктом оціночної діяльності або незалежного експерта на момент укладення договору купівлі-продажу.

Надано ОСОБА_1 право на проведення особисто або через представника усіх дій, пов`язаних із реалізацією предмета іпотеки, у тому числі на виготовлення, отримання оригіналів, копій, дублікатів правовстановлюючих документів, технічної документації на вищевказаний житловий будинок.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 із житлового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 162,40 грн з кожного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник порушила свої зобов`язання за договором позики, борг у повному обсязі не повернула, рішення судів про стягнення позики не виконала, у зв`язку із чим позивач має право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за визначеною статтею 38 Закону України "Про іпотеку" процедурою продажу, а саме шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій третій особі-покупцю на власний розсуд. Звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що умовами іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки у разі порушення боржником умов договору позики. Відповідачкою порушено умови договору позики, а тому наявні правові підстави для визнання за позивачем, який є іпотекодержателем, права власності на предмет іпотеки згідно з нормами статті 16 ЦК України. Проте вартість предмету іпотеки та сума заборгованості за договором позики є не співмірними, оскільки сума заборгованості складає 764 672,36 грн, тоді як вартість іпотечного майна (житлового будинку та земельної ділянки) - 2 516 600,00 грн, і різниця вартості між ними поверненню іпотекодавцю не підлягає. Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на нього порушує права відповідача. Крім того, житловий будинок і земельна ділянка, які є предметом іпотеки, набуті іпотекодавцем не за позичені кошти, а тому виселення відповідачів без надання іншого житла є неможливим (стаття 109 ЖК Української РСР).

Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нього, тобто згідно з положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку", не звернув уваги на те, що такі вимоги не були предметом позовної заяви та не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд, вважаючи, що сума заборгованості за договором позики є неспівмірною із вартістю предмета іпотеки, тобто перевищує розмір заборгованості за договором позики, не врахував, що це не вважається самостійною підставою для відмови в позові, а у порушення частини третьої статті 39 Закону України "Про іпотеку" не встановив, чи не завдає збитків іпотекодержателю порушення основного зобов`язання та чи не змінює обсяг його прав. При цьому, не виконуючи рішення суду та не повертаючи позику, сума боргу постійно збільшується.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року залучено як правонаступника ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, - ОСОБА_5 .

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року в частині виселення ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 визнано нечинним.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 в частині його виселення з житлового будинку АДРЕСА_1 закрито.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 ( ОСОБА_4 ) задоволено частково, рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року змінено.

Рішення в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовлено.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 162,40 грн з кожного скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 487,20 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 зі спірного будинку та відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірне нерухоме майно придбане не за кредитні кошти, а тому виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 зі спірного житлового будинку не допускається без надання іншого житлового приміщення.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки заборгованість за договором позики ОСОБА_2 не погасила та згідно з судовими рішеннями має заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 764 672,36 грн, тому ОСОБА_1 має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, не врахували, що судовими рішення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість за договором позики, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки призведе до подвійного притягнення до юридичної відповідальності.

Також суди не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_1 не мав права надавати кредитні послуги.

Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 1054 ЦК України.

Крім того, суди помилково виходили із презумпції правомірності правочинів, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не врахували, що на розгляді у Київському районному суді м. Харкова знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220060000084 від 24 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 . Предметом кримінального правопорушення є спірне нерухоме майно та земельна ділянка.

Суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні.

Також суд апеляційної інстанції допустив порушення його прав як правонаступника його батька ОСОБА_4, передбачених статтею 43 ЦПК України, оскільки залучив його до участі у справі як правонаступника ОСОБА_4 31 травня 2018 року та у цей же день вирішив спір по суті.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строку для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів у розмірі 59 000,00 дол. США, які ОСОБА_2 зобов`язалась повертати частинами до 13 травня 2009 року.

13 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 до договору позики, згідно з умовами якого сума позики була збільшена на 7 500,00 дол. США і склала 66 500,00 дол. США, які відповідачка зобов`язалась повернути до 13 листопада 2009 року.

13 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого остання на забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором позики, передала в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими та надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .

Предмет іпотеки належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2002 року.

13 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений додатковий договір № 1 до договору іпотеки від 13 листопада 2008 року, згідно з яким ОСОБА_2 на забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором позики також передала в іпотеку належну їй земельну ділянку площею 0,12 га, що розташована на АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, яка є предметом іпотеки, належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 травня 2003 року.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 05 вересня 2013 року у справі № 635/526/13-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 639 312,11 грн, що еквівалентно 79 984 дол. США, та суму нарахованих штрафних санкцій у розмірі 1 830 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2013 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 вересня 2013 року змінено, у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 суму штрафних санкцій у розмірі 1 830 000,00 грн відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2014 року у справі № 635/4552/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 квітня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою за період з 27 грудня 2012 року по 26 травня 2014 року у розмірі 86 199,75 грн та 3 % річних від простроченої суми за договором позики за період з 27 грудня 2012 року по 26 травня 2014 року у розмірі 36 319,50 грн, а також суму судового збору у розмірі 160,77 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Зазначені судові рішення набрали законної сили, перебувають на примусовому виконанні, але не виконані.

Також установлено, що на розгляді у Київському районному суді м. Харкова знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220060000084 від 24 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першої статті 15, частиною другою статті 15, частиною першою стаття 190, частиною другою статті 190, частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 364 КК України.

Предметом кримінального правопорушення, зокрема, є житловий будинок та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України "Про іпотеку" одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

' 'p' Закон України "Про іпотеку" (898-15) визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 цього Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку"): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є:

1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України "Про іпотеку");

2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 цього Закону).

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) та від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19).

Згідно з положеннями договору іпотеки від 13 листопада 2008 року та додаткового договору від 13 травня 2009 року, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, сторони не передбачили звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Установивши, що позичальник належним чином не виконував умови договору позики, забезпеченого іпотекою, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідними судовими рішеннями, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Стягнення заборгованості рішенням суду, яке не виконано, не позбавляє права позивача на пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки і це не є подвійним притягненням до юридичної відповідальності, як помилково вважає заявник.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19).

З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки призвело до подвійного притягнення ОСОБА_2 до юридичної відповідальності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стороною договору позики та договору іпотеки є ОСОБА_2, яка в касаційному порядку не оскаржувала судові рішення, розмір боргу та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не оспорювала.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 1054 ЦК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не спростовують правильних висновків апеляційного суду щодо наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилання у касаційній скарзі на кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220060000084 від 24 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першої статті 15, частиною другою статті 15, частиною першою стаття 190, частиною другою статті 190, частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 364 КК України, не може бути прийнято до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутній вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, яким підтверджено факт вчинення ОСОБА_1 злочину.

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_5 щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

Так, у касаційній скарзі ОСОБА_5 посилається на те, що 31 травня 2018 року апеляційний суд залучив його до участі у справі як правонаступника ОСОБА_4 та в цей же день вирішив спір по суті, що призвело до порушення його прав, передбачених статтею 43 ЦПК України.

У справі, що переглядається, установлено, що у квітні 2018 року ОСОБА_5 подав до апеляційного суду заяву про заміну сторони правонаступником, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, а він є єдиним спадкоємцем та правонаступником після його смерті.

18 травня 2018 року ОСОБА_5 був повідомлений про судове засідання, призначене на 31 травня 2018 року (а. с. 263, т. 2), а у травні 2018 року подав до апеляційного суду заяву про підтримання апеляційної скарги, яка подана його батьком ОСОБА_4 .

Наведене свідчить, що ОСОБА_5 був обізнаний про розгляд справи судом апеляційної інстанції, його час та дату, мав можливість прибути до суду особисто та/або брати участь у такому засіданні із залученням свого повноважного представника.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що апеляційний суд в один день залучив його до участі у справі як правонаступника ОСОБА_4 та вирішив спір по суті, не можуть бути підставою для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки доказів обмеження заявника у здійсненні процесуальних прав, що мали наслідком перешкоди у доступі до правосуддя, матеріли справи не містять.

Вказане не перешкодило ОСОБА_5 належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Крім того, ОСОБА_5 не навів обставин, які б свідчили про те, що залучення його до участі у справі як правонаступника ОСОБА_4 та вирішення спору по суті в один день призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін.

Головуючий	Д. Д. Луспеник
Судді:	Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк