389/676/18 Про визнання недійсним договору міни земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності - 11.11.2020 Прийняття

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко Алла В`ячеславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В., про визнання недійсним договору міни земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 30 червня 2002 року серії ІІІ-КР № 027436 їй належала земельна ділянка, загальною площею 4,86 га, кадастровий номер 3522287400:02:000:0511, розташована на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

На початку листопада 2014 року ОСОБА_3 запропонував їй передати в оренду належну їй земельну ділянку, для чого надав їй на підпис бланк договору (як вона вважала - договору оренди) і наперед сплатив їй орендну плату. При цьому вона передала ОСОБА_3 правовстановлюючі документи на земельну ділянку для здійснення відповідних реєстраційних дій. 14 лютого 2018 року під час оформлення субсидії від працівників Управління соціального захисту населення Знам`янської районної державної адміністрації вона дізналася, що є власником земельної ділянки, площею 0,01 га. Після цього з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що 14 листопада 2014 року приватним нотаріусом Бондаренко А. В. посвідчено договір міни земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_3, діючи від її імені, обміняв належну їй земельну ділянку площею 4,86 га на земельну ділянку, площею 0,01 га, належну ОСОБА_2 .

Спірний договір міни є недійсним, оскільки вона не виявляла дійсного наміру на відчуження земельної ділянки, обмін відбувся не за схемою "пай на пай", без її особистої присутності за місцем знаходження робочого місця нотаріуса, угода вчинена із порушенням мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Обміняні земельні ділянки не знаходяться всередині єдиного масиву, а розташовані на різних територіях.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір міни земельної ділянки, загальною площею 4,86 га, кадастровий номер 3522287400:02:000:0511, укладений 14 листопада 2014 року між ОСОБА_3, який діяв від її імені на підставі довіреності, та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В., та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 липня 2018 року у складі судді Берднікової Г. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір міни від 14 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2043. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) та всупереч мораторію, встановленому підпунктом "б" пункту 15 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки про існування оспорюваного правочину ОСОБА_1 стало відомо у 2018 році після звернення до Управління соціального захисту населення Знам`янської районної державної адміністраці для оформлення субсидії.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 липня 2018 року в частині визнання недійсним договору міни від 14 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, скасовано.

Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначив обгрунтованість позовних вимог, але помилково важав, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначила про отримання від ОСОБА_3 у 2014 році копії оспорюваного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 липня 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду винесена без всебічного та повного з`ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення. Відповідачами не доведено належними і допустимими доказами факт обізнаності ОСОБА_1 про укладення ОСОБА_3 від її імені договору міни до 2018 року, матеріали справи таких відомостей не містять. Таким чином, визначеий статтею 257 ЦК України строк позовної давності у цій справі позивачем не пропущено.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року, витребувано справу № 389/676/18 із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року справу № 389/676/18 призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у лютому 2019 року, ОСОБА_3 заперечував проти доводів ОСОБА_1, а оскаржувану постанову апеляційного суду вважав законною та обґрунтованою.

Фактичні обставини справи

На підставі державного акта на право приватної власності на землю від 30 червня 2002 року серії ІІІ-КР № 027436 ОСОБА_1 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,86 га, кадастровий номер 3522287400:02:000:0511, розташована на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

14 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_3, укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2043.

За змістом пункту 1.1 цього договору ОСОБА_2 передає у власність ОСОБА_1, а ОСОБА_1 приймає у власність належну ОСОБА_2 на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,01 га, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, Високобайрацька сільська рада, кадастровий номер 3522582100:02:000:2345, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на належну ОСОБА_1 на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,8583 га, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Трепівська сільська рада, кадастровий номер 3522287400:02:000:0511, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 1.2 договору міни ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_2, а ОСОБА_2 приймає у власність належну ОСОБА_1 на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,8583 га, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Трепівська сільська рада, кадастровий номер 3522287400:02:000:0511, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на належну ОСОБА_2 на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,01 га, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, Високобайрацька сільська рада, кадастровий номер 3522582100:02:000:2345, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 1.3 договору міни в результаті міни (обміну), який здійснюється за цим договором, ОСОБА_2 набуває право власності на земельну ділянку площею 4,8583 га, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Трепівська сільська рада, кадастровий номер 3522287400:02:000:0511, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; ОСОБА_1 набуває право власності на земельну ділянку площею 0,01 га, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, Високобайрацька сільська рада, кадастровий номер 3522582100:02:000:2345, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом пунктів 1.4, 1.5 договору земельна ділянка, яка є предметом договору та переходить у власність ОСОБА_1, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 23556761, виданого 27 червня 2014 року реєстраційною службою Кіровоградського районного управління юстиції Кіровоградської області.

Земельна ділянка, яка переходить у власність ОСОБА_2 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР № 027436, виданого 30 червня 2002 року Трепівською сільською радою Знам`янского району Кіровоградської області на підставі рішення сесії Трепівської сільської ради 16 листопада 2001 року № 230 (акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1176).

Указаний договір міни підписано ОСОБА_2 та представником ОСОБА_1 ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що при укладенні договору міни ОСОБА_3 діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 13 листопада 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В., за якою ОСОБА_1, поміж іншого, уповноважила ОСОБА_3 бути її представником з усіх без винятку питань, пов`язаних з укладанням договору міни (обміну) належної їй земельної ділянки, яка розташована на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, площею 4,86 га, кадастровий номер 3522287400:02:000:0511, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За довіреністю представнику, зокрема, надано право укласти договір міни (обміну) вказаної земельної ділянки на будь-яку іншу земельну ділянку з правом самостійного визначення як його істотних, так і факультативних умов; отримати підписані (посвідчені) примірники договорів; підписувати документи, заяви, договори тощо. Строк дії довіреності встановлено до 13 листопада 2015 року.

Відповідно до облікових даних Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 0,01 га, кадастровий номер 3522582100:02:000:2345, сформована 04 червня 2014 року на підставі нотаріально посвідченої заяви від 04 червня 2013 року та технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_2, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 5,7894 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Високобайрацької сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Відповідно до облікових даних Державного земельного кадастру обліковується земельна ділянка площею 5,7894 га, кадастровий номер 3522582100:02:000:9189, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Високобайрацької сільської ради на підставі свідоцтва про право власності від 03 квітня 2013 року, індексний номер 1930411, за ОСОБА_2 . Зазначена земельна ділянка сформована 19 лютого 2013 року на підставі розпорядження Кіровоградської районної державної адміністрації від 09 листопада 2012 року № 1092-р відповідно до розробленої документації із землеустрою щодо відведення земельних часток (паїв) членам фермерського господарства із постійного користування Фермерського господарства ОСОБА_3 .

Виділення ОСОБА_2 в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 0,01 га, кадастровий номер 3522582100:02:000:2345, на території Високобайрацької сільської ради передбачено зазначеною технічною документацією із землеустрою та проведено сертифікованими інженерами землевпорядниками.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3522582100:02:000:2345, площею 0,01 га, розташована на території Високобайрацької сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом положень статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права з урахуванням норм статті 400 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 липня 2018 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосуються надання належної оцінки застосуванню судом апеляційної інстанції положень статей 257, 261 ЦК України щодо дотримання нею строку звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження 14-252цс18) зроблено правовий висновок про те, що, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

За таких обставин, застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обгрунтованості позовних вимог.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, серед іншого вказувала про те, що обмін за оскаржуваним договором міни відбувся не за схемою "пай на пай", указаний правочин вчинено з порушенням мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, обміняні земельні ділянки не знаходяться всередині єдиного масиву, а розташовані на різних територіях.

Зазначені позивачкою доводи суди попередніх інстанцій вважали обгрунтованими, зазначивши, що вони узгоджуються з правовими висновками, які викладені у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Колегія суддів з такими висновками судів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт "в" частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту "а" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб.

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, зокрема, можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) .

У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Частиною першою статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Аналіз змісту статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбачених статтею 5 цього Закону повноважень оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

За таких обставин укладення договору міни земельних ділянок після оформлення правовстановлюючих документів на них не суперечить пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору.

Відповідні висновки щодо застосування Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) у взаємному зв`язку з положеннями розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, з яких виходили суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.

Таким чином, у цій справі суди, пославшись на те, що обмін земельними ділянками є можливим лише до отримання правовстановлюючих документів на них та лише за схемою "пай" на "пай", неправильно застосували положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) і ЗК України (2768-14) , у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку щодо недійсності оспорюваного договору міни як такого, що укладений з порушенням законодавства і всупереч мораторію, закріпленому пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) .

Мотивуючи висновки про визнання договору міни від 14 листопада 2014 року недійсним тим, що за наслідками його укладення ОСОБА_1 втратила право власності на пай у цілому, у той час як ОСОБА_2 обміняла лише невелику частку отриманої нею як пай земельної ділянки, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до статті 627 ЦК України, положення якого згідно зі статтею 131 ЗК України застосовуються до правовідносин щодо набуття права власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. ОСОБА_1, яка уповноважила ОСОБА_3 на укладення від її імені договору міни, та ОСОБА_2 узгодили умови договору за взаємною згодою.

Так, підпункт "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Частина перша статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" також не обмежувала випадки, за яких може бути проведений обмін, а лише визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їх власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З огляду на викладене можна дійти висновку, що заборони, встановлені пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, не поширюються на спірні правовідносини.

Позивачкою не доведено того, що при укладенні договору міни від 14 листопада 2014 року були порушені встановлені законодавством вимоги щодо його форми, суб`єктного складу, відповідності волі та волевиявлення або що цей договір за своїм змістом суперечить Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) .

Таким чином, позов є необгрунтованим і правові підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним відсутні.

Безпідставність позовних вимог унеможливлює застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності як самостійної підстави для відмови у позові.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не може бути залишено в силі, оскільки ухвалено внаслідок неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилково одночасно застосував і норми матеріального права для вирішення спору по суті, і норми інституту позовної давності. У зв`язку з цим постанова постанова Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову.