760/14044/18 Про скасування рішення житлової комісії, зобов`язання вчинити дії та визнання права користування житловим приміщенням - 11.11.2020 Прийняття

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Махлай Л.Д., Кравець В.А., Мазурик О.Ф.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_3, ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Київського КЕУ, Житлової комісії гарнізону м. Києва про скасування рішення житлової комісії, зобов`язання вчинити дії та визнання права користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову позивачі зазначали, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували на квартирному обліку ( позивач з 20 липня 2011 року, а позивачка з 21.11.2012 року).

Відповідно до протоколу комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України від 30.03.2010 року № 14 (пункт 20 списку розподілу житлової площі повторного заселення) ОСОБА_3 надано згоду на заселення в квартиру АДРЕСА_1 на склад сім`ї дві особи.

В подальшому надання цього службового приміщення погоджено з начальником Головного квартирно - експлуатаційного управління ЗС України, головою житлової комісії гарнізону м. Києва, начальником Київського КЕУ та затверджено 22.05.2010 року Міністром оборони України.

Київське КЕУ мало подати до Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації документи для прийняття рішення про видачу ордеру на вселення, проте таких дій не вчинило та такий ордер не видано.

05.09.2012 року відповідно до п. 5.1 протоколу житлової комісії гарнізону м. Києва № 22, у зв`язку із ненаданням ОСОБА_3 документів до облікової справи, а також не виконанням вимог ч. 2 п. 3.1, ч. 1 п. 3.9 та абз. 3 п. 9.8 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей жилих приміщень, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 30.11.2011 року № 737 (z0024-12) (редакція від 30.11.2011 року, надалі Інструкція № 737) відмовлено у погодженні надання службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 на склад сім`ї дві особи: полковник ОСОБА_3 та дружина - ОСОБА_1 .

Позивачі зазначали, що приймаючи вказане рішення житлова комісія не взяла до уваги обставини щодо наявності згоди Міністра оборони України та згоди комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України у 2010 році на виділ їм спірної квартири, а також, що були всі погодження відповідних управлінь і організацій для отримання житла.

Позивачі вважають, що є необґрунтованим та безпідставним посилання в оскаржуваному протоколі на ненадання ними до облікової справи документів, оскільки їх перелік в даному рішенні не вказаний, відповідно визначити, які саме документи мала на увазі комісія, що слід було надати є неможливим, а відтак вимога щодо їх надання є необґрунтованою та безпідставною. Твердження в оскаржуваному рішенні щодо невиконання ОСОБА_4 вимог ч. 2 п. 3.1, ч. 1 п. 3.9 та абз. 3 п. 9.8 Інструкції № 737, вважають незаконним, необґрунтованим та безпідставним.

Позивачі просили суд:

- скасувати п. 5.1 протоколу житлової комісії гарнізону м. Києва від 05 вересня 2012 року № 22;

- зобов`язати Київське КЕУ звернутися та подати до Солом`янської РДА в м. Києві документи на оформлення та видачу ОСОБА_3, ОСОБА_1 ордеру на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_1, право користування вказаною квартирою.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року позов задоволено.

Скасовано п. 5.1 протоколу житлової комісії гарнізону м. Києва від 05 травня 2012 року № 22.

Зобов`язано Київське квартирно-експлуатаційне управління звернутись та подати до Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації документи на оформлення та видачу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ордеру на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право користування двохкімнатною квартирою АДРЕСА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, що суд першої інстанції виходив з того, оскільки питання щодо надання позивачам згоди на заселення було позитивно вирішено на засіданні житлової комісії гарнізону м. Києва 30.03.2010 року, то рішення від 05 вересня 2012 року щодо відмови у наданні згоди на заселення є неправомірним. Позивачі набули безспірне право користування даною квартирою.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до Київського квартирно-експлуатаційного управління, Житлової комісії гарнізону м. Києва, третя особа: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України про скасування рішення житлової комісії, зобов`язання вчинити дії та визнання права користування житловим приміщенням відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, щопозивачі не здали надане їм за попереднім місцем служби у м. Вінниця житло. Окрім того, Київське КЕУ зверталось до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації щодо дозволу на повторне заселення квартири. Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація відмовила позивачам у повторному заселенні у спірне житлове приміщення. Вказану відмову позивачі не оскаржували.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано з Святошинського районного суду м. Києва матеріали цивільної справи №760/14044/18.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент прийняття рішення комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУ щодо надання позивачам спірної квартири 30.03.2010 року позивачі не перебували на квартирному обліку, однак вказане на законність вказаного рішення не впливає.

Вказане рішення Київським КЕУ не було оскаржено, воно є чинним, а тому має виконуватись відповідачами.

Бездіяльність Київського КЕУ, яка полягала у не поданні клопотання до державної адміністрації про видачу ордеру на заселення позивачів у спірну квартиру, порушує права позивачів.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо існування відмови Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації у видачі спеціального ордеру на заселення позивачів є безпідставним, оскільки такої відмови матеріали справи не містять.

Є необґрунтованим посилання комісії у оспорюваному протоколі щодо ненадання позивачем до облікової справи документів, оскільки їх перелік в даному рішенні не вказаний, відповідно визначити, які саме документи мала на увазі комісія, що слід було надати.

Необґрунтованим висновком є те, що позивачами надане за попереднім місцем служби службове житло не здано, оскільки вказане житло не могло здатись, так як з 2003 року воно приватизоване позивачами та їх дітьми.

Також з 2013 року позивачі не забезпечені житлом, оскільки приватизовану квартиру у м. Вінниця вони продали.

Доводи інших учасників справи

Відзив Київського КЕУ на касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції було застосовано пункти 2.6, 6.3 Інструкції, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Окрім того, ОСОБА_3 було звільнено з лав ЗСУ, а позивачів за рішенням суду було виселено зі спірної квартири без надання іншого житла. Також, позивач невірно визначив житлову комісію горнізону м. Києва відповідачем по справі, оскільки вона не має статусу юридичної особи.

Позивачами не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог щодо визнання права користування.

Суд апеляційної інстанції вказане врахував, тому прийняв законне та обґрунтоване судове рішення, яке не підлягає скасуванню.

Відзив Головного КЕУ Збройних Сил України на касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що позивачі станом на момент прийняття оспорюваного рішення житлової комісії гарнізону м. Києва були забезпечені житлом за попереднім місцем служби, яке після переїзду до м. Києва на службу не здали, а навпаки його приватизували.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до ордеру від 05 листопада 1997 року ОСОБА_3 за місцем проходження ним військової служби на сім`ю з чотирьох осіб надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 для постійного проживання. При зміні місця служби ОСОБА_3 зазначену кватиру не здав, натомість ця квартира була приватизована, про що 29 липня 2003 року видано свідоцтво про право власності ( том 1, а.с.91,95).

У 2010 році ОСОБА_3 змінив місце служби з м. Вінниця на м. Київ.

Відповідно до протоколу № 14 від 30 березня 2010 року на розгляд комісії надано список розподілу житлових приміщень. У даному списку зазначений під № 20 ОСОБА_3 - квартира АДРЕСА_1 службова та у графі "пропозиції членів комісії" міститься відмітка "затверджено". У Списку військовослужбовців та держслужбовців щодо надання службових житлових приміщень поточного звільнення по гарнізону м. Києва зазначено полковник ОСОБА_3 у графі "дата зарахування на квартирний облік" зазначено "не перебуває" ( том 1, а.с.19).

Пропозиція щодо виділення службового житла ОСОБА_3 було погоджено Міністром Оборони України 23 березня 2010 року (том 1, а.с.18).

Згідно довідки № 14744 ОСОБА_3 перебуває на квартирному обліку з 20 липня 2011 року. До складу сім`ї на отримання житла ОСОБА_1 як дружина включена до квартирного обліку відповідно до протоколу № 4 лише 21 листопада 2012 року ( том 1, а.с.39,47,50).

Станом на час підписання протоколу № 14 від 30 березня 2010 року щодо надання згоди на передачу спірної квартири як службової ОСОБА_3 розпорядження про включення цієї квартири до числа службових ще не було.

17 липня 2012 року згідно з актом № 139 начальник Головного управління житлового забезпечення ОСОБА_6 передав, а Київське КЕУ МОУ прийняло квартиру АДРЕСА_1 .

13 листопада 2012 року Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація своїм розпорядженням № 739 "Про включення жилих приміщень до числа службових", на підставі клопотання ГКЕУ ЗСУ від 29 серпня 2012 року включила в число службових жилих приміщень спірну квартиру.

05 вересня 2012 року на засіданні житлової комісії гарнізону міста Києва розглянуто питання щодо надання ОСОБА_3 спірної житлової площі. За результатами розгляду питання житловою комісією гарнізону міста Києва прийнято рішення про відмову у погодженні надання спірної квартири у зв`язку з ненаданням полковником ОСОБА_3 документів до облікової справи.

Відповідно до п. 5.1 протоколу житлової комісії гарнізону м. Києва від 05 вересня 2012 року № 22, у зв`язку із ненаданням ОСОБА_3 документів до облікової справи, а також не виконанням вимог ч. 2 п. 3.1, ч. 1 п. 3.9 та абз. 3 п. 9.8 Інструкції № 737 в редакції від 30 листопада 2011 року відмовлено у погодженні надання службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 на склад сім`ї дві особи: полковник ОСОБА_3 та дружина - ОСОБА_1 ( том 1, а.с.34).

При розгляді справи в апеляційному порядку було встановлено, що лист від 27 липня 2010 року № 4886/14-17/33 про надання дозволу на повторне заселення спірної квартири листом від 07 вересня 2010 року № 5835/14-17/33 Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація просила рахувати недійсним та вказала, що слід рахувати дійсним лист № 2962/14-17/33 від 13 травня 2010 року щодо відмови на повторне заселення ( том 1, а.с.42, том 2, а.с.50).

Даний лист підтверджує ту обставину, що відповідачем Київським КЕУ надавалися документи до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації документи на повторне заселення спірної квартири у 2010 році, проте рішення про надання ордеру на заселення спірної квартири райдержадміністрацією не приймалося.

Відмову Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації у видачі ордеру позивачі не оскаржували.

10 грудня 2014 року рішенням Солом`янського районного суду м. Києва, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року задоволено позов Київського КЕУ та виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 . Даними рішеннями встановлено, що ордер на вселення відповідачів в спірну службову квартиру не видавався, договір найму жилого приміщення не укладався і у вказаній квартирі відповідачі не зареєстровані. ( том 1, а.с.111-123).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачі не здали надане їм за попереднім місцем служби житло. Окрім того, Київське КЕУ зверталось до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації щодо дозволу на повторне заселення квартири. Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація відмовила позивачам у повторному заселенні у спірне житлове приміщення. Вказану відмову позивачі не оскаржували.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Щодо наявності підстав скасування п. 5.1 протоколу житлової комісії гарнізону м. Києва від 05 вересня 2012 року № 22 колегія суддів зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Згідно з ч. 1 ст. 12 цього Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР та іншими нормативно-правовими актами; порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Надання житла військовослужбовцям станом на 2010 рік визначалося Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (1081-2006-п) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (надалі Порядок) та Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженою наказом Міністра оборони України від 06.10. 2006 року № 577 (z1171-06) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.10.2006 року за № 1171/13045 (z1171-06) (надалі Інструкція № 577).

Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей.

Відповідно до п. 2, 7, 12, 20, 21 Порядку військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла. Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

Службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби.

На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення. Військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 737 Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 року № 737 (z0024-12) , яка діяла на час ухвалененя оскаржуваного пункту протоколу житлової комісії гарнізону, службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби за рішенням командира військової частини (у гарнізоні міста Києва - Міністра оборони України за поданням начальника гарнізону міста Києва, погодженого з начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України) за погодженням з квартирно-експлуатаційним органом.

Відповідно до пункту 4.5 Інструкції № 737 списки розподілу житлової площі подаються начальником гарнізону, головою гарнізонної житлової комісії та керівником квартирно-експлуатаційного органу на перевірку до Головного квартирно- експлуатаційного управління Збройних Сил України для подальшого їх розгляду комісією з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 6.3 Інструкції№ 737 контроль за розподілом житлових приміщень в гарнізонах Збройних Сил України, перевіркою правильності оформлення облікових справ військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється комісією з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України.

Відповідно до пунктів 2.6, 4.6 Інструкції № 737 на підставі рішення про надання службового житлового приміщення квартирно-експлуатаційний орган подає затверджений начальником гарнізону список розподілу службового житла з необхідними документами до виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради для оформлення спеціального ордера, який є єдиною підставою для вселення в надане службове житлове приміщення.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції № 737 військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом із ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла мають право на отримання службових жилих приміщень.

Надання службових жилих приміщень військовослужбовцям та членам їх сімей провадиться після здачі ними жилої площі, яку вони займали за попереднім місцем служби (навчання), або у разі виконання військовослужбовцем вимог, передбачених абзацом третім пункту 9.8 розділу IX цієї Інструкції.

Вказане кореспондується з п. 1.5 Інструкції № 577, яка діяла на час прийняття рішення щодо затвердження списків розподілу спірної службової квартири від 30 березня 2010 року.

Судами було встановлено, що відповідно до протоколу № 14 від 30 березня 2010 року комісією з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України затверджено список розподілу квартир. У даному списку зазначено під № 20 ОСОБА_3 - квартира АДРЕСА_1 службова та у графі "пропозиції членів комісії" міститься відмітка "затверджено".

Рішення комісії від 30 березня 2010 року в частині затвердження розподілу спірної квартири ОСОБА_3, як службової не скасовано та не визнавалось недійсним, а тому є чинним.

На звернення Київського КЕУ до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, остання листом від 07 вересня 2010 року № 5835/14-17/33 та листом № 2962/14-17/33 від 13 травня 2010 року відмовила щодо повторного заселення ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом 8.5 Інструкції № 737 на гарнізонну житлову комісію покладаються завдання з погодження проекту наказу начальника гарнізону щодо розподілу житлової площі, що підлягає заселенню у поточному році.

В подальшому, 05 вересня 2012 року житлова комісія гарнізону м. Києва відповідно до п. 5.1 протоколу від № 22 відмовила у погодженні надання службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 на склад сім`ї дві особи: полковник ОСОБА_3 та дружина - ОСОБА_1 у зв`язку із ненаданням ОСОБА_3 документів до облікової справи, а також не виконанням вимог ч. 2 п. 3.1, ч. 1 п. 3.9 та абз. 3 п. 9.8 Інструкції № 737 в редакції від 30 листопада 2011 року.

Пункт 3.8 Інструкції № 737, ( який кореспондується з п. 1.5 Інструкції № 577) на який посилалась комісія у спірному протоколі встановлює обов`язок військовослужбовця здати за попереднім місцем служби житлове приміщення, яке було йому надано у зв`язку з проходженням служби чи навчання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не здав житло, яке йому було надано за місцем служби у м. Вінниця у 1997 році, що свідчить про те, що позивач не виконав умови пункту 3.8 Інструкції № 737.

Проте, судами було встановлено, що відповідно до ордеру від 05 листопада 1997 року ОСОБА_3 за місцем проходження ним військової служби у м. Вінниці на сім`ю з чотирьох осіб було надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 для постійного проживання.

30 березня 2010 року протоколом комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 14, згідно п. 20 списку розподілу житлової площі повторного заселення полковнику ОСОБА_3 надано згоду на заселення в квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3 розділу "Двокімнатні квартири" Списку військовослужбовців та держслужбовців щодо надання службових житлових приміщень поточного звільнення по гарнізону м. Києва, яке погоджено з начальником Головного квартирного-експлуатаційного управління ЗС України, Головою житлової комісії гарнізону м. Києва, начальником Київського квартирно-експлуатаційного управління та затверджено Міністром оборони України полковнику ОСОБА_3 з дружиною, яка є інвалідом 1 групи надано квартиру по АДРЕСА_2 для проживання.

Однак, станом на момент переходу на нове місце служби до м. Києва у 2010 році, надана позивачу в 1997 році трикімнатна квартира АДРЕСА_3 для постійного проживання позивачу та його родині у зв`язку з проходженням військової служби у м. Вінниці вже була приватизована позивачем та його родиною, у зв`язку з чим втратила статус службової та набула статус спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

За таких обставин, твердження житлової комісії гарнізону м. Києва у п. 5.1 протоколу від 05 вересня 2012 року № 22 про те, що ОСОБА_3 не виконав вимоги ч. 2 п. 3.1 є безпідставним.

Однак вказане не дає підстав визнання незаконним п. 5.1 протоколу від 05 вересня 2012 року № 22 житлової комісії гарнізону м. Києва щодо відмови у погодженні надання службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 на склад сім`ї дві особи: полковник ОСОБА_3 та дружина - ОСОБА_1 з огляду на наступне.

У пункті 5.1 протоколу від 05 вересня 2012 року № 22 житлова комісія гарнізону м. Києва, як на підставу відмови у погоджені надання службового житлового приміщення, посилалась на ненадання ОСОБА_3 документів до облікової справи та не виконанням вимог ч. 1 п. 3.9 та абз. 3 п. 9.8 Інструкції № 737 в редакції від 30 листопада 2011 року.

Відповідно до частини 1 пункту 3.9 Інструкції № 737 службове жиле приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в цьому або іншому населеному пункті, але перебувають разом з ним на квартирному обліку).

Аналізуючи вимоги вказаного пункту Інструкції, вбачається, що службове жиле приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які перебувають разом з ним на квартирному обліку.

Судами встановлено, що станом на момент підписання протоколу № 14 від 30 березня 2010 року щодо надання згоди на передачу спірної квартири як службової ОСОБА_3 останній на квартирному обліку не перебував.

Станом на момент постановлення житловою комісією гарнізону м. Києва відмови в погодженні надання службового житлового приміщення 05 вересня 2012 року ОСОБА_1 теж не перебувала на квартирному обліку у ЖК гарнізону м. Київ, вона стала до квартирного обліку 21 листопада 2012 року.

Судом також було встановлено, що розпорядження про включення спірної квартири до числа службових на момент розподілу спірної квартири ОСОБА_3 не було.

Спірна квартира набула статусу службової лише 13 листопада 2012 року.

З вищезазначеного вбачається, що станом на час підписання протоколу № 14 від 30 березня 2010 року щодо надання згоди на передачу спірної квартири як службової ОСОБА_3, останній разом з дружиною на квартирному обліку не перебував, а розпорядження про включення цієї квартири до числа службових ще не існувало.

Окрім того, відповідно до п. 9.8 Інструкції № 737 службове житло за новим місцем служби такий військовослужбовець може отримати лише у разі, якщо заброньоване жиле приміщення тимчасово здано в оренду, найм (піднайм) через КЕВ (КЕЧ) району іншому військовослужбовцю, який проходить службу в населеному пункті, де розташоване заброньоване житло.

Судами не було встановлено, що позивачі надавали житловій комісії гарнізону м. Києва інформацію стосовно наявності чи відсутності заброньованого за ними жилого приміщення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що в сукупності встановлених обставин відмова житлової комісії гарнізону м. Києва у погодженні надання службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 на склад сім`ї дві особи: полковник ОСОБА_3 та дружина - ОСОБА_1 є обґрунтованою, відповідно п. 5.1 протоколу від 05 вересня 2012 року № 22 житлової комісії гарнізону м. Києва скасуванню не підлягає.

Таким чином, доводи касаційної скарги відносно того, що житлова комісія не встановила перелік документів, які мав надати ОСОБА_3, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановленого в судовому порядку порушення вимог ч. 1 п. 3.9 та п. 9.8 Інструкції № 737 в редакції від 30 листопада 2011 року.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Київського КЕУ звернутися та подати до Солом`янської РДА в м. Києві документи на оформлення та видачу ОСОБА_3, ОСОБА_1 ордеру на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15, ст. 22 ЖК УРСР виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів вирішують питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання, зокрема видають ордери на службові жилі приміщення.

Судами було встановлено, що службова квартира АДРЕСА_1, тому видача ордеру на вказану службову квартиру належить до компетенції Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації.

На виконання рішення комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України від 30 березня 2010 року, оформленого протоколом № 14, Київське КЕУ зверталось до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації щодо надання дозволу на повторне заселення у спірне житлове приміщення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Проте, листом від 07 вересня 2010 року № 5835/14-17/33 та листом № 2962/14-17/33 від 13 травня 2010 року Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація відмовила щодо повторного заселення ОСОБА_3 у спірне службове приміщення.

Судами було встановлено, що відмова Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації щодо повторного заселення до квартири АДРЕСА_1 позивачами оскаржена не була.

Таким чином, свій обов`язок звернутися до органу місцевого самоврядування з метою видачі ОСОБА_3, ОСОБА_1 ордеру на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 Київське КЕУ виконало.

Окрім того, позовна вимога позивачів щодо зобов`язання Київського КЕУ звернутись щодо видачі ордеру на службове житлове приміщення саме до Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, за місцем служби ОСОБА_3 є необґрунтованою та немотивованою.

Щодо визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_1, права користування вказаною квартирою, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 122 ЖК України, передбачено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЖК України, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.

Вищевказані норми законодавства також містяться в Постанові Ради Міністрів Української PCP від 04.02.1988 № 37 "Про службові жилі приміщення".

Судами було встановлено, що з рішення від 10 грудня 2014 року Солом`янського районного суду м. Києва вбачається, що ордер на вселення відповідачів в спірну службову квартиру не видавався, договір найму жилого приміщення не укладався і у вказаній квартирі відповідачі не зареєстровані.

Таким чином право користування спірною службовою квартирою позивачі не набули.

Таким чином, доводи касаційної скарги стосовно висновків суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині зобов`язання Київського КЕУ звернутися та подати до Солом`янської РДА в м. Києві документи на оформлення та видачу ОСОБА_3, ОСОБА_1 ордеру на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_1, право користування вказаною квартирою зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та є переоцінкою доказів. Тому рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції відносно того, що житлова комісія гарнізону м. Києва не є юридичною особою та не має статусу відповідача у даній справі.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України (у редакції станом на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.