201/10981/17 Про встановлення нікчемності заповіту, визнання недійсним заповіту та встановлення факту родинних відносин - 11.11.2020 Прийняття

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Суслов Максим Євгенійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Чижик Ірина Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.

у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Суслов Максим Євгенійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Чижик Ірина Олександрівна, про встановлення нікчемності заповіту, визнання недійсним заповіту та встановлення факту родинних відносин,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх рідна тітка ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина.

Вони є спадкоємцями за законом, тому подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

За їх заявами приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області (далі - приватний нотаріус ДМНО Дніпропетровської області) Чижик І. О. було заведено спадкову справу.

Проте, згодом їм стало відомо, що 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Сусловим М. Є. було посвідчено заповіт, за змістом якого їх тітка ОСОБА_4 заповіла усе належно їй майно ОСОБА_3

ОСОБА_4 через порушення мови не могла фактично прочитати вголос заповіт, складений від її ім`я, та не читала його вголос.

На порушення частини другої статті 1248, частини другої статті 1253 ЦК України посвідчення заповіту відбувалося без свідків, заповіт зачитував не свідок, та, відповідно, заповіт не містить підписів свідків та відомостей про них, тобто заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тому є нікчемним.

Також зазначили, що складання заповіту від 21 лютого 2017 року не відповідало волі заповідачки, оскільки остання у день складання зазначеного заповіту не розуміла в повній мірі значення своїх дій через важкий стан здоров`я - гостре порушення мозкового кровообігу, інфаркт мозку.

Разом з тим, зазначили про те, що за словами сусідів, соціальної робітниці, яка надавала допомогу ОСОБА_4 у лютому 2017 року, стан здоров`я заповідачки став помітно погіршуватися, вона стала вести себе неадекватно, "слабо міркувати", "забуватися", у неї паралізувало ліву частину тіла, сталося порушення мови.

Крім того, вказували про те, що є розбіжності у написанні її прізвища та у прізвищі матері позивачів ( ОСОБА_4 та мати позивачів є рідними сестрами), розбіжності у написанні прізвища дідуся позивачів, прізвища, імені та по батькові баби, розбіжності у написанні імені тітки ОСОБА_4 (в актовому записі про народження тітки ОСОБА_4, в актовому записі про шлюб тітки ОСОБА_4, в актовому записі про шлюб батька позивачів - ОСОБА_5 та матері позивачів - ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), у свідоцтві про народження матері позивачів - ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ).

Враховуючи викладене, позивачі просили встановити нікчемність заповіту, посвідченого 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Сусловим М. Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 455; визнати недійсним заповіт, посвідчений 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Сусловим М. Є. та зареєстрований у реєстрі за № 455; встановити факт того, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є їх рідною тіткою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року позов задоволено частково.

Встановлено нікчемність заповіту, посвідченого 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Сусловим М. Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 455.

Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною тіткою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог, яка стосується визнання недійсним заповіту, посвідченого 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Сусловим М. Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 455 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Встановлюючи нікчемність заповіту від 21 лютого 2017 року, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_4 не читала вголос заповіт, а посвідчення самого заповіту відбулося за відсутності свідків.

Встановлюючи факт родинних відносин, суд першої інстанції, оцінивши у сукупності всі докази, які містяться у матеріалах справи, дійшов висновку, що ОСОБА_4 є рідною тіткою позивачів.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що позивачі та їх представники не заявляли клопотання про призначення судової посмертної психіатричної експертизи, а на підставі показань свідків не можна встановити та підтвердити чи не розуміла ОСОБА_4 значення своїх дій і (або) могла керувати ними на час складання заповіту.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на час посвідчення заповіту у квартирі ОСОБА_4 були присутні сусіди. У разі необхідності нотаріус мав можливість їх запросити. ОСОБА_8 власноручно написала "заповіт прочитаний ОСОБА_4 та у зв`язку з її хворобою підписаний мною ОСОБА_8 ", про що поставила свій особистий підпис, прізвище та ініціали.

Суди не надали оцінки показанням свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Лікарське свідоцтво про смерть не підтверджує та не спростовує тієї обставини, що ОСОБА_4 не могла розмовляти, чи розуміла вона значення своїх дій.

Оспорюваний заповіт є вчиненим правочином, оскільки був підписаний дієздатною особою, що усвідомлювала значення своїх дій, тому є таким, що оформлений у відповідності чинного законодавства України.

Показання свідка ОСОБА_11 спростовуються показаннями свідка ОСОБА_8 .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що в супереч вимог чинного законодавства України посвідчення заповіту відбулося без свідків, та, відповідно, заповіт не містить підписів свідків та відомостей про них.

Судом було заслухано показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, однак їх показання не були взяті до уваги, оскільки не стосувалися предмета спору.

Нотаріус перед технічним виготовленням тексту заповіту не з`ясував дійсну волю заповідача щодо розпорядження її майном на випадок смерті. Фактично текст заповіту виготовлявся зі слів не заповідача, а зі слів відповідача.

У червні 2020 року представник приватного нотаріуса ДМНО Дніпропетровської області Суслова М. Є. - адвокат Ліфлянчик С. І. подав письмові пояснення, в яких зазначив про те, що нотаріус не є фахівцем в галузі медицини, не має відповідних навиків, щоб поставити діагноз, а законодавство не зобов`язує нотаріуса перевіряти медичні документи особи, яка звернулася до нього за послугою. Нотаріус на власне переконання, з огляду на стан особи та надані ним документи, має встановити можливість вчиняти правочин. ОСОБА_4 погано, але ж все таки розмовляла, вона повністю відповідала за свої дії, підтримувала розмову та розуміла, що відбувається. Встановивши під час візиту, що у заповідача погано працюють руки було вирішено, що заповіт підпише ОСОБА_8, що було узгоджено із ОСОБА_4 . Після чого нотаріус склав текст заповіту за місцем своєї діяльності та приїхав до ОСОБА_4 з метою оформлення, тобто нотаріусом було повністю додержано форму заповіту.

У суду першої інстанції не було прямих, належних та допустимих доказів, які б давали можливість однозначно вважати, що ОСОБА_4 під час посвідчення заповіту не могла говорити взагалі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

06 квітня 2020 року справа № 201/10981/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є племінницями ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21 лютого 2017 року за місцем проживання ОСОБА_4 приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Сусловим М. Є. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4, за яким все належне їй майно вона заповіла ОСОБА_3 . У тексті заповіту зазначено, що "у зв`язку із хворобою ОСОБА_4 заповіт посвідчений за адресою: АДРЕСА_1 ".

Також у заповіті зазначено, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_4 текст заповіту підписано ОСОБА_8 .

Текст заповіту виконано за допомогою загальноприйнятних технічних засобів.

У тексті заповіту (абзац 4) зазначено (друкований текст): "Заповіт прочитано вголос особисто мною, ОСОБА_4 ".

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі вказували про те, що ОСОБА_4 не читала вголос заповіт, а її стан здоров`я був таким, що вона не змогла самостійно ні підписати заповіт, ні прочитати його вголос.

Згідно з довідкою Комунального закладу "Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 4" від 27 квітня 2017 року № 01-18/644: "20 лютого 2017 року був первинний виклик додому ОСОБА_4, хвора скарг не пред`являла у зв`язку з речовими розладами, зі слів сусідів погіршення стану відбулося вранці, викликана бригада КЗ "КШМД", яка надала медичну допомогу, встановила діагноз: Гостре порушення мозкового кровообігу", "Викликаний 20 січня 2017 року сімейний лікар ОСОБА_12 та лікар невропатолог ОСОБА_13 підтвердили діагноз: Гостре порушення мозкового кровообігу, було призначене лікування на дому, відкритий стаціонар на дому. 21 лютого 2017 року сімейна медична сестра ОСОБА_14 відвідала хвору для виконання призначень лікаря"; "22 лютого 2017 року хвора була перевезена до родичів для подальшого лікування".

З листа Комунальної установи "Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К. О. Зільберника" від 04 травня 2017 року вихідний № 591 встановлено, що " 23 лютого 2017 року - встановлений лікарем діагноз ОСОБА_4 - ІХС дифузний кардіосклероз, СН2А-ФК-3 артеріальна гіпертензія з КВР-4 наслідку ГПНК по ішемічному типу з лівобічним геміпарезом. У свідомості, порушення розмовної речі, продуктивному контакту важкодоступна".

У лікарському свідоцтві про смерть від 09 березня 2017 року № 19 у частині ІІ пункті 11 зазначено про "інший суттєвий стан, який сприяв смерті", - "інфаркт мозку від 20 лютого 2017 року".

Згідно з випискою з протоколу патологоанатомічного дослідження від 09 березня 2017 року № 19 патологоанатомічний діагноз супутній - "інфаркт мозку (вогнища у правій і лівій півкулях) від 20 лютого 2017 року".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення нікчемності заповіту, посвідченого 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сусловим М. Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 455, та в частині встановлення факту родинних відносин, у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зокрема просили встановити нікчемність заповіту, посилаючись на те, що на порушення частини другої статті 1248, частини другої статті 1253 ЦК України його посвідчення відбувалося без свідків, заповіт зачитував не свідок, та, відповідно, він не містить підписів свідків та відомостей про них, тобто складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тому є нікчемним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорюваннята інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) ).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин є нікчемним, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача.

Оскільки у цій справі не є предметом позову спір щодо правових наслідків недійсності правочину, підстав для задоволення позову про встановлення нікчемності заповіту у судів не було.

Такий спосіб захисту як встановлення нікчемності заповіту також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) та у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 441/176/17 (провадження № 61-36153св18) і від 19 серпня 2020 року у справі 520/408/17 (провадження № 61-39812св17).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги в частині встановлення нікчемності заповіту

Враховуючи викладене, вимога про встановлення нікчемності заповіту не може бути задоволена, оскільки позивачі просили застосувати неналежний спосіб захисту, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Крім того, Верховний Суд не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо встановлення нікчемності заповіту, не підтверджує та не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивачів до суду за захистом порушених прав із застосуванням належного способу захисту.

Що стосується факту встановлення факту родинних відносин

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі посилалися на те, що вони є рідними сестрами, а ОСОБА_4 - їх рідною тіткою.

Зазначили про те, що містяться розбіжності у прізвищі ОСОБА_4 та у прізвищі їх матері ( ОСОБА_4 та мати позивачів є рідними сестрами), розбіжностей у написанні прізвища діда позивачів, прізвища, імені та по батькові баби, розбіжностей у написанні імені тітки ОСОБА_4 (в актовому записі про народження тітки ОСОБА_4, в актовому записі про шлюб тітки ОСОБА_4, в актовому записі про шлюб батька позивачів - ОСОБА_5 та матері позивачів - ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), у свідоцтві про народження матері позивачів - ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ).

Встановлення факту родинних відносин їм необхідно для оформлення права на спадщину за законом після смерті тітки ОСОБА_4 .

Згідно із частинами першою, другою статті 315ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Враховуючи те, що у задоволенні позову про встановлення нікчемності заповіту відмовлено, то слід відмовити і у задоволенні позовних вимог про встановлення факту родинних відносин, у зв`язку з тим, що від встановлення цього факту не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав позивачів.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в означених частинах підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в їх задоволенні із наведених вище підстав.

Разом з тим, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту, з огляду на таке.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною першою і другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в означеній частині, оскільки на підставі матеріалів справи та показань свідків не можна встановити та підтвердити чи ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на час складання заповіту. Суд не має права надавати правову оцінку медичним документам, тому встановити чи було волевиявлення заповідача вільним та відповідало внутрішній волі не можливо.

Надані показання свідків могли б бути прийняті до уваги у сукупності з іншими досліджуваними доказами, отриманими згідно з ЦПК України (1618-15) , а саме висновку судово-психіатричної експертизи, однак позивачі такого клопотання не заявляли.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в означеній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року скасувати в частині встановлення нікчемності заповіту, посвідченого 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сусловим Максимом Євгенійовичем та зареєстрованого в реєстрі за № 455, та в частині встановлення факту родинних відносин, і прийняти в цих частинах нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Суслов Максим Євгенійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Чижик Ірина Олександрівна, про встановлення нікчемності заповіту та встановлення факту родинних відносин відмовити.