369/10942/16-ц Про усунення від права на спадкування - 06.11.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, правонаступниками якого є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2, відповідач - ОСОБА_3,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 20 червня 2017 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20)

(далі - Закон України № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка до дня смерті проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй спадкове майно, яке складається з: квартири

АДРЕСА_2, автомобіля марки

ВАЗ-21013 та грошових вкладів в Ощадбанку.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину в установлений законом строк.

За життя спадкодавця ОСОБА_3 ухилявся від надання допомоги матері, яка через похилий вік, тяжку хворобу була у безпорадному стані та потребувала такої допомоги. Для лікування спадкодавцю потрібні були значні кошти та моральна підтримка, але відповідач ухилявся від надання будь-якої допомоги. ОСОБА_3 вчиняв відносно спадкодавця фізичне та психологічне насильство, ображав її, принижував, не дозволяв вільно пересуватися квартирою. У травні 2016 року у спадкодавця стався повторний інсульт, після чого вона була у безпорадному стані та прикута до ліжка. ОСОБА_3 відмовився надавати будь-яку допомогу матері. Факт перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані та її хвороба підтверджується випискою з історії хвороби.

Позивачі вважали, що відповідач, який ухилявся від надання допомоги хворій матері та застосовував до неї психологічне насильство, ображав її, повинен бути усунений від права на спадкування. Також відповідач не приймав участь у похованні матері. Крім того, грошові вклади, які входять до складу спадкового майна, фактично не належали спадкодавцю, оскільки ОСОБА_2 отримав їх від Київського обласного військового комісаріату у 2015 році, як військовослужбовець, що перебував у зоні антитерористичної операції (далі - АТО).

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 20 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі надавали всю необхідну допомогу спадкодавцю, а тому ОСОБА_4 не потребувала допомоги саме від відповідача. Крім того, позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що покійна зверталася за матеріальною чи фізичною допомогою до відповідача, а також того, що відповідач свідомо ухилявся від надання такої допомоги.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2019 року

(у складі колегії суддів: Фінагєєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 20 червня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року (у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.) ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року (у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.) залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як правонаступників після смерті ОСОБА_1, у якості позивачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції,

ОСОБА_1, правонаступниками якого є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою

ОСОБА_1, в частині, де його правонаступником є

ОСОБА_3, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року закрито.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 20 червня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем було вчинено фізичне та психологічне насильство відносно спадкодавця.

Разом з тим, суд зазначив, що, оскільки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 (відповідача) було залучено до справи, як одного із правонаступників ОСОБА_1 (позивача, особи, яка подала апеляційну скаргу), тому апеляційне провадження в цій частині підлягає закриттю у зв`язку з неможливістю поєднання в одній особі прав та обов`язків як відповідача, так і позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності заявника ОСОБА_2, який не з`явився в судове засідання з поважних причин, про що повідомив суд своєю заявою.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на надані докази поважної причини неявки позивача до суду та розглянув справу за відсутності учасника процесу - позивача. Причиною неявки в судове засідання було знаходження на лікуванні, що підтверджувалося довідкою медичної установи. Розглянувши справу за відсутності сторони, суд апеляційної інстанції позбавив її можливості брати участь у судових засіданнях, подавати додаткові докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення.

Таким чином, розглянувши справу без участі ОСОБА_2, апеляційний суд порушив положення статті 129 Конституції України

та статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Доводи інших учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне їй спадкове майно, яке складається з: квартири АДРЕСА_2 ; автомобіля марки ВАЗ-21013, державний номерний знак НОМЕР_2 ; грошових вкладів в Ощадбанку.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Вишневої міської ради

Києво-Святошинського району Київської області від 19 травня 2016 року ОСОБА_2 за власний рахунок поховав матір -

ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є:

її чоловік - ОСОБА_1, та сини: ОСОБА_2,

13 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

01 листопада 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із заявами про прийняття спадщини.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 04 квітня 2017 року

№ 131/17 у ОСОБА_4 з кінця 2015 року до моменту

смерті - 17 травня 2016 року були наявні суттєві функціональні порушення в організмі, які обмежували її життєдіяльність, спроможність своїми силами забезпечувати власні потреби, а тому викликали необхідність постійного стороннього догляду та допомоги.

Відповідно до розписок від 21 січня, 26 лютого, 11, 14 та 19 травня

2016 року ОСОБА_3 передавав ОСОБА_2 кошти на лікування матері - ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX (460-20) ) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з частиною п`ятою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За загальним правилом, факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом. При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливості його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. За таких обставин, ухилення характеризується умисною формою вини.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Вимога про усунення спадкодавця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі, як на підставу своїх вимог посилались на те, що за життя спадкодавця відповідач ухилявся від надання допомоги матері, яка через похилий вік, тяжку хворобу була у безпорадному стані, також зазначали, що відповідач вчиняв фізичне та психологічне насильство відносно своєї матері.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_4 зверталася за матеріальною чи фізичною допомогою до відповідача, а також того, що відповідач свідомо ухилявся від надання такої допомоги.

У матеріалах справи наявні розписки, за змістом яких відповідач надавав кошти на лікування спадкодавця.

Докази про те, що відповідач вчиняв фізичне та психологічне насильство відносно своєї матері, матеріали справи не містять.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Також, оскільки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 (відповідача) було залучено до справи, як одного із правонаступників ОСОБА_1 (позивача, особи, яка подала апеляційну скаргу), апеляційний суд обґрунтовано закрив провадження в цій частині у зв`язку з неможливістю поєднання в одній особі прав та обов`язків як відповідача, так і позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що, розглянувши справу без участі ОСОБА_2, апеляційний суд порушив положення статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції судові засідання у справі призначались неодноразово.

12 березня 2019 року ОСОБА_2 подав до канцелярії апеляційного суду клопотання про відкладення судового засідання, призначеного

на 14 березня 2019 року, у зв`язку із його перебуванням на стаціонарному лікуванні з 11 березня 2019 року (а. с. 49, т. 2).

04 квітня 2019 року ОСОБА_2 подав до канцелярії апеляційного суду клопотання про відкладення судового засідання, призначеного

на 16 квітня 2019 року, у зв`язку із його перебуванням на стаціонарному лікуванні з 09 квітня по 03 травня 2019 року (а. с. 64, т. 2).

21 травня 2019 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 23 травня 2019 року, у зв`язку із його перебуванням на стаціонарному лікуванні в Українському державному медико-соціальному центрі реабілітації ветеранів війни з 20 травня 2019 року (а. с. 70, т. 2).

Відповідно до судової повістки-повідомлення судове засідання призначене на 13 червня 2019 року (а. с. 74, т. 2).

10 червня 2019 року ОСОБА_2 подав до канцелярії апеляційного суду клопотання про перенесення дати розгляду справи, у зв`язку з тим, що він має направлення на отримання послуг із психологічної реабілітації ЗАТ "Укрпрофздоровниця" ДП "Санаторій "Верховина", узгоджена дата прибуття до санаторію - 11 червня 2019 року. Доказів неможливості відтермінувати дату прибуття до санаторію, знаючи, що справа призначена до розгляду на 13 червня 2019 року, ОСОБА_2 не надав (а. с. 83, т. 2).

Відповідно до протоколу судового засідання Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року, ОСОБА_2 у судове засідання, призначене на 13 червня 2019 року, не з`явився (а. с. 88, т. 2).

Таким чином, ОСОБА_2 був завчасно повідомлений про всі судові засідання у справі, засідання неодноразово відкладались за його клопотаннями. Крім цього, заздалегідь знаючи про дату, час та місце судового розгляду справи, ОСОБА_2, який є позивачем у справі, не надав апеляційному суду ані письмових пояснень у справі, ані обґрунтування необхідності особисто брати участь в засіданні, ані жодного доказу на підтвердження того, що ним вживались будь-які заходи, спрямовані на добросовісну реалізацію ним процесуальних прав та виконання обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктами 4, 6, 10 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Також Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.

Отже, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі "Смірнова проти України", від 08 листопада 2005 року, заява № 36655/02).

Процесуальна рівність (засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом) забезпечує гарантії доступності до правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Отже, враховуючи, що дана справа тривалий час перебувала на розгляді у судових інстанціях, судові засідання неодноразово відкладались виключно за клопотаннями ОСОБА_2, що впливає на дотримання розумних строків розгляду справи, та для забезпечення принципу "справедливого балансу" між сторонами, апеляційний суд обґрунтовано відхилив вказані клопотання ОСОБА_2 про відкладення справи та визнав причини його в судові засідання неповажними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.